Роздiл перший
Октавiя
1
Повна назва посади мого спiврозмовника звучала громiздко - начальник департаменту лiтно-навiґацiйного складу кадрового управлiння компанiї 'Ериданi Iнтерстар Iнкорпорейтед'. Iншими словами, вiддiл, який очолював Гуґо Ґонсалес, займався комплектуванням екiпажiв пiлотами, а також їх наймом на роботу i звiльненням. Щоправда, останнє менi поки не загрожувало, оскiльки я лише намагався влаштуватися в 'Iнтерстар' i, щиро кажучи, не тiшив себе особливими надiями на успiх. Це була вже не перша космiчна компанiя, куди я звертався в пошуках роботи.
- Так, так, - промовив нарештi Ґонсалес. - Ваш диплом справляє гарне враження, кадете Вiльчинський. Ви непогано вчилися в своєму коледжi.
Я ледве стримався вiд того, щоб не скорчити незадоволену гримасу. Ха, 'гарне враження', 'непогано вчився'!.. Та я чудово вчився! Блискуче вчився - i це не вихваляння, а офiцiйно пiдтверджений факт. Я мав найвищi показники з усього цьогорiчного випуску Вищої Школи Цивiльної Астронавтики iменi Роберта Ґiлрута - найстарiшого i найпрестижнiшого космiчного коледжу на Октавiї... Та от халепа - попри всi мої успiхи в навчаннi, потенцiйнi працедавцi зовсiм не палали бажанням залучити до себе такого перспективного молодого спецiалiста. Вони вiддавали перевагу менш талановитим, зате 'своїм' - тим, чиє навчання вони оплачували i з ким ще на першому курсi уклали контракти. Я ж нiяких угод нi з ким не пiдписував, бо не хотiв зв'язувати собi руки. Мiй високий середнiй бал дозволяв менi навчатися безкоштовно i навiть отримувати чималу стипендiю. А на крайнiй випадок, якби мої справи пiшли кепсько, я мав заощадження, цiлком достатнi для того, щоб навчатися власним коштом. Проте потреби в цьому не виникало.
- Ну, що ж, - сухо сказав Ґонсалес. - Можу запропонувати вам посаду молодшого пiлота на ваговозi 'Анталi'. Оплата за категорiєю W2, повний пакет соцiального страхування, оплачувана двомiсячна вiдпустка i все таке iнше.
Утiм, цi слова нiтрохи не потiшили мене. Я вже знав, що буде далi, та все ж слабкий вогник надiї зажеврiв у моїх грудях, i я несмiливо поцiкавився:
- Це мiжзоряний корабель?
- Нi, каботажне судно. Доправляє на Октавiю руду за копалень у метеоритному поясi.
Я гiрко зiтхнув. Ну от, знов те ж саме! Пiсля п'яти рокiв напруженого навчання на зоряного пiлота менi пропонують кар'єру каботажника. А це нижчий клас; це все одно, що примушувати вченого-математика, фахiвця з функцiонального аналiзу, займатися бухгалтерським облiком. У нашому коледжi взагалi не готували каботажникiв, i серед курсантiв це слово часто-густо вживалося з образливим або презирливим вiдтiнком.
- А як щодо мiжзоряних рейсiв?
- Для пiлотiв i навiґаторiв, на жаль, вакансiй немає. Точнiше, вони є - але на посади, що потребують певного досвiду. От якби ви мали пару рокiв чи бодай один рiк лiтного стажу, то зараз у нас була б зовсiм iнша розмова. Менi дуже шкода, юначе.
Я понуро кивнув i пiдвiвся.
- Зрозумiло. Вам потрiбнi льотчики зi стажом, але де ж менi взяти цей бiсiв стаж, коли нi у вашiй компанiї, нi в iнших немає вакансiй для стажистiв...
Не питаючи дозволу, я забрав з Ґонсалесового стола свої документи й попрямував до виходу з кабiнету. Аж тут вiн позвав мене, несподiвано м'яко й доброзичливо:
- Стривай-но, Александе, повернися. Поговорiмо неофiцiйно.
Першим моїм пориванням було пропустити його слова повз вуха i вийти з гордо пiднятою головою. Та наступної митi я передумав. Зрештою, Ґонсалес годився менi за батька, а то й за дiда; крiм того, йому було до снаги створити менi додатковi проблеми - наче теперiшнiх мало. Тому я повернувся i знову сiв у крiсло.
- Так, слухаю.
- Ти ж розумiєш, у чому твоя бiда?
Найдужче я боявся почути, що проблема в моєму батьковi, проте нiщо в поведiнцi Ґонсалеса не вказувало на це. Вiдомостi про мою родину мiстилися в засекречених урядових файлах, доступ до яких для цивiльних служб було закрито. Анi в iнтернатi, де я жив i навчався до вiсiмнадцяти рокiв, анi в коледжi нiхто не знав про моє походження.
- Схоже, починаю розумiти, - обережно вiдповiв я. - Це все через те, що я навчався за державний кошт, а стипендiю отримував з фонду Васильєва. - Я розгублено труснув головою. - Але ж це означає, що я вчився краще за багатьох iнших - тих, чиє навчання оплачувала ваша компанiя. А на мене ви не витратили жодної марки i, здавалося б... ну... - Я завагався, не знаючи, як далi сформулювати свою думку.
- Здавалося б, ми мали стрибати й танцювати на радощах, що ти пропонуєш нам свої послуги, - допомiг менi Ґонсалес, i сказав вiн це без найменшого натяку на iронiю. - Ще рiк тому так воно б i було. Ми б змагалися за тебе з компанiями-конкурентами, пропонували максимально вигiднi умови трудового контракту. Та наразi ситуацiя геть iнша. Розумiєш, синку, пiдготовка зоряних пiлотiв не закiнчується в коледжi. На вiдмiну, скажiмо, вiд iнженерiв, ви не приходите до нас повноцiнними спецiалiстами, а потребуєте подальшого навчання. Щоб ви почали вiдробляти свiй хлiб, вам потрiбен щонайменше рiк чи пiвтора практики польотiв на справжнiх, а не учбових кораблях. Тому й iснують у нас посади стажистiв. У iнших компанiях їх називають резервними пiлотами, запасними, позаштатними, але суть вiд того не мiняється - це учнi, практиканти. Користi вiд них поки нiякої, однi лише витрати, а вони ще й отримують вiд нас платню. З тими випускниками, якi навчалися в коледжах за наш кошт, проблем не виникає - вони ще на самому початку уклали з нами довготермiновi угоди, розрахованi на те, щоб компенсувати всi нашi витрати як на їхнє навчання, так i на подальше стажування. Що ж до таких, як ти, то ранiше ми пiдписувати з вами спецiальнi контракти, якi передбачали вiдшкодування наших витрат у разi, якщо ви захочете звiльнитися ранiше обумовленого термiну. Таким чином ми страхували себе вiд збиткiв, коли молодий пiлот, щойно закiнчивши в нас стажування, знаходив собi роботу десь-iнде. Проте минулого року уряд ухвалив змiни до кодексу законiв про працю, визнавши такi умови в угодах недiйсними - бо вони, за його твердженням, дискримiнацiйнi. В результатi найздiбнiшi й найперспективнiшi нашi стажисти отримали цiлковиту свободу, вони мають право будь-коли пiти вiд нас, так i не вiдпрацювавши затраченi на них кошти. Тепер тобi ясно, чому ти зустрiв у нас такий прохолодний прийом? Та й не лише в нас, судячи з твоєї поведiнки.
- Авжеж ясно, - кивнув я. - Та хiба уряд не розумiє...
- Вiн усе розумiє. Це було зроблено не з дурного розуму, а з практичних мiркувань. Тобi, мабуть, вiдомо, що у нас вiдбувається модернiзацiя Збройних Сил - i ти, певна рiч, знаєш, з якої причини. Вiйськовi зараз у фаворi, армiя зростає, ще бiльше флот - а квалiфiкованих кадрiв для нього бракує, от уряд i вирiшив надолужити нестачу за рахунок цивiльних космiчних компанiй. З часу набуття чинностi змiн до кодексу Мiнiстерство оборони завербувало в 'Iнтерстарi' майже пiвсотнi молодих пiлотiв, якi щойно закiнчили стажування. Такi ж проблеми i в усiх наших конкурентiв.
- А я не хочу бути вiйськовим, - сказав я. - Якби хотiв, то вступив би не в цивiльний космiчний коледж, а у вiйськове училище.
Ґонсалес з прикрiстю похитав головою:
- Так iдеться ж не про тебе конкретно, а про принцип. Власне, ми не заперечуємо, щоб майбутнi офiцери Вiйськово-Космiчних Сил стажувались у нас, але вимагаємо справедливої компенсацiї. А нашi урядовцi й чути про це не хочуть, стверджуючи, що ви навчалися за бюджетнi грошi. Вони вiдмовляються визнавати, що цi самi бюджетнi грошi - нi що iнше як нашi податки. - Ґонсалес вiдсунув убiк консоль свого термiналу i сперся лiктями на стiл. - Отакi справи. Навiть якщо ти справдi не збираєшся йти до вiйськових, навiть якщо даси чесне скаутське вiдпрацювати у нас належну кiлькiсть рокiв...
- А якщо я внесу заставу? - Хоча було неввiчливо перебивати старшого, та все ж я не стримався. - Ну, на зразок плати за стажування. Думаю, грошей у мене вистачить.
- Гм, цiкава iдея. I досить неординарна. Проте законодавство не передбачає таких умов для працевлаштування. - Ґонсалес пильно подивився менi в очi. - А якщо вiдверто, Александре, ти справдi хочеш пов'язати своє життя з цивiльним флотом?
Я мав велику спокусу збрехати, проте розумiв, що це нiчого не змiнить, тому чесно вiдповiв:
- Взагалi нi. Моя мета - служити в Астроекспедицiї. Але туди не беруть новачкiв, тому я збирався рокiв зо п'ять полiтати на пасажирських або вантажних кораблях, щоб набути необхiдного досвiду. За цей час, - квапливо додав на завершення, - я б iз надлишком вiдробив усi вашi витрати на моє стажування. Адже так.
- Безперечно, - погодився зi мною Ґонсалес. - Менi подобається твоя вiдвертiсть. Гадаю, якби я взяв тебе на роботу, ти б дотримався своєї обiцянки, навiть без спецiального контракту. Проте... - Вiн зробив паузу i знову похитав головою. - Як я вже казав, нам iдеться про принцип. I менi дуже шкода, що ти i багато iнших чудових хлопцiв та дiвчат стали жертвами нашого конфлiкту з урядом.
- То що ж менi робити? - розгублено запитав я.
- Якщо хочеш працювати за фахом, то залишається один шлях - вступити до ВКС. Оскiльки ти навчався в цивiльному коледжi, тебе вiзьмуть лише ворент-офiцером*, але вже за кiлька мiсяцiв ти зi своїми здiбностями станеш мiчманом, а ще через два-три роки - i суб-лейтенантом. Тодi зможеш подати рапорт про переведення в Астроекспедицiйний Корпус. Повiр менi: вiйськова служба не така страшна, як ти думаєш, до того ж вона пiде тобi на користь. Адже Корпус, куди ти прагнеш потрапити, напiввiйськова органiзацiя. Розвiдники Далекого Космосу не лише шукачi й дослiдники, але також i бiйцi, готовi у всеозброєннi зустрiти будь-яку небезпеку. Тож подумай про це, Александре.
* Ворент-офiцер - прапорщик. Не плутати з мiчманом, який належить до молодшого командного складу i вiдповiдає армiйському другому лейтенантовi.
Я зрозумiв, що наша розмова закiнчилася, й пiдвiвся.
- Дякую за пораду, пане Ґонсалес. Шкода, що не зможу нею скористатися. Я нiтрохи не боюся вiйськової служби, просто мене туди не вiзьмуть. Анi ворент-офiцером, анi сержантом чи капралом, анi навiть рядовим.
- Чому?
Зо хвилю я помовчав, вагаючись, а тодi подумав: 'Та якого бiса! Однаково гiрше не буде...'
- Рiч у тiм, що прiзвище Вiльчинський я отримав у шестирiчному вiцi. А вiд народження я Александр Шнайдер.
На цi слова у мого спiврозмовника аж очi вирячилися.
- Шнайдер? Ви родич Бруно Шнайдера? Адмiрала Шнайдера?!
Я кивнув:
- Саме так, сер. I не просто родич, а син. На превеликий мiй жаль...
Не давши йому часу оговтатись, я вийшов з кабiнету.
2
Великий червоний диск нашого сонця, Епсилон Еридана, вже хилився надвечiр. Завершувався черговий мiй невдалий день iз цiлої низки таких самих невдалих днiв. Я летiв на флаєрi додому i подумки шпетив себе за нестриманiсть:
'От телепень! Йолоп, яких ще пошукати! Ну, хто тебе за язика тягнув? Тобi що, мало неприємностей?...'
З мого боку було щонайменше дурiстю розповiдати Ґонсалесовi про батька. Можливо, я втомився вiд цiєї безнадiйної бiганини i втратив над собою контроль. А може, пiдсвiдомо вирiшив зiграти ва-банк i остаточно з'ясувати, чи не причетне до моїх теперiшнiх бiд моє минуле. Що ж, тепер я переконався. Судячи з реакцiї Гуґо Ґонсалеса, мiй батько тут нi до чого, просто така склалася ситуацiя. Вельми прикра для мене ситуацiя...
Ось уже кiлька рокiв мiж Октавiєю й Федерацiєю Альтаїра тривала суперечка за право власностi на двi планети в системi Капи Кита. Цi планети дiсталися нам пiсля розпаду Альтаїрської Iмперiї, обидвi були непридатнi для життя i слугували для нас джерелом корисних копалин, а їхня колишня метрополiя, що понад пiвсторiччя тому втратила бiльшу частину своїх володiнь, не мала до Октавiї жодних претензiй. Проте нещодавно ситуацiя змiнилася, коли до влади у Федерацiї Альтаїра прийшли реваншистськi сили, що обiцяли своєму народу вiдродження iмперської величi. Певна рiч, новий уряд розумiв, що його обiцянки нездiйсненнi (так само у XX сторiччi портуґальцi могли лише мрiяти про повернення пiд свою владу Бразилiї), однак народу треба було показати, що в цьому напрямку вживаються бодай якiсь заходи, i з усiх колишнiх володiнь колишньої Iмперiї альтаїрськi владоможцi обрали саме систему Капи Кита, яка перебувала пiд юрисдикцiєю Октавiї. Можливо, вони зробили свiй вибiр навмання, просто тицьнувши пальцем у зоряну карту, але бiльш iмовiрно, що при цьому керувалися iдеологiчними мотивами - адже наша планета, на їхнiй погляд, могла стати поганим прикладом для пересiчних альтаїрцiв, бо якихось сiмнадцять рокiв тому (коротка мить з погляду iсторiї) громадяни Октавiї рiшуче вiдкинули спробу встановлення диктатури i зберегли на нашiй планетi демократичний устрiй.
На той випадок, якщо альтаїрцi не обмежаться самими лише войовничими заявами i конфлiкт не вдасться врегулювати дипломатичними засобами, уряд Октавiї вирiшив змiцнити нашi Збройнi Сили, а насамперед - вiйськовий флот. Було побудовано (або закуплено) новi бойовi кораблi - i, вiдповiдно, виникла потреба в поповненнi особового складу. Своїм звичáєм, наша влада не стала вдаватися до будь-яких примусових заходiв, на зразок обов'язкового призову, а скористалася суто економiчними засобами впливу в поєднаннi з тонкими манiпуляцiями законодавством. Можна не сумнiватися, що мiй батько сказав би: 'Плутократiя в дiї.' Це був один з тих його висловiв, якi мiцно запали менi в голову, хоча лише згодом, подорослiшавши, я почав розумiти їх значення.
Загалом, я погано пам'ятаю свого батька; вiн загинув, коли менi було шiсть рокiв, а дитяча пам'ять недовговiчна. Про нього в мене збереглися хоч i яскравi, але уривчастi спогади - i здебiльшого вони були свiтлi та радiснi. Вiн був гарним батьком, добрим та дбайливим, i я вважав його найкращою людиною на свiтi. I дотепер часом бачу ввi снi, як сиджу в нього на колiнах i тицяю пальцем у зiрки на його погонi - одна, двi, три, чотири, п'ять. Вiн якраз отримав звання ґрос-адмiрала i був призначений начальником Ґенерального Штабу Ериданських Збройних Сил. А поруч з ним мама - молода i вродлива. Їй було лише двадцять сiм, а батьковi вже переступило за п'ятдесят. Попри значну рiзницю у вiцi, вони кохали одне одного й були щасливi разом. А я був щасливий з ними. Тодi ще нiхто з нас, навiть батько, й гадки не мав, як скоро зруйнується наше щастя...
Я посадовив флаєр на дах висотного житлового будинку i спустився на шiстнадцятий поверх, в охайну трикiмнатну квартиру, яку придбав п'ять рокiв тому, щойно лише став повнолiтнiм i здобув право розпоряджатися родинним спадком. Коли батько загинув пiд час очолюваного ним вiйськового путчу, а мати з горя вкоротила собi вiку, держава - та сама, проти якої було спрямовано батькiв заколот, - повелася зi мною доволi гуманно. Вона не стала вiдiграватися на менi, а навпаки - зробила все, щоб убезбечити вiд можливих переслiдувань, застосувавши щодо мене програму захисту свiдкiв. Усi нашi заощадження, включно з коштами, вторгованими вiд продажу рухомого й нерухомого майна, було покладено на спецiальний рахунок, з якого я в дитинствi регулярно отримував невеликi суми на кишеньковi витрати, а в день свого вiсiмнадцятирiччя став повноправним господарем усiх грошей. Чималих, до речi: адже мiй батько був адмiралом, а мама - вiдомою акторкою. Часом, замисюючись над цим, я щоразу доходжу невтiшного для себе, як сина, висновку, що якби батьковi вдався державний заколот, його уряд не поводився б так лiберально з дiтьми 'ворогiв народу'.
Увiйшовши до квартири, я почув на кухнi шум. Сунувши свiй кадетський мундир у чистильну шафу, я постарався надати обличчю бiльш-менш безтурботного виразу й голосно промовив:
- Увага, це полiцiя! Вас арештовано за незаконне вторгнення до приватного помешкання.
З кухнi, жартiвливо пiднявши руки, вийшла приваблива дiвчина мого вiку з прямим чорнявим волоссям до плечей. Її карi очi весело поблискували.
- Здаюся, констеблю, здаюся, - промовила вона, невмiло зображаючи переляк. - Тiльки не робiть менi боляче, прошу.
- Вiтаю, Елi, - сказав я вже серйозно. - Щось зарано ти повернулася. Як там твої батьки?
- Та все такi ж нестерпнi. Але не турбуйся, ми не сварилися, просто менi вистачило й одного вечора з ними. Тому зранку зiбрала речi - i на лiтак. Намагалась попередити тебе, що повертаюся, але ти не вiдповiдав.
Я дiстав з кишенi штанiв свiй телефон i глянув на дисплей.
- Атож, вимкнений. Даруй, геть забув про нього.
Елi взяла мене за руку й зазирнула менi в очi.
- Знову поганий день?
- Гiрше не буває. Я й досi нiкому не потрiбен.
Вона розгублено похитала головою:
- Дурня якась! Вони там усi з глузду з'їхали!
Ми з Елi разом закiнчили коледж, але, на вiдмiну вiд мене, її навчання оплачувала мiсцева фiлiя земної компанiї 'Гелiос'. Вона вже отримала призначення резервним пiлотом на пасажирському лайнерi 'Iпатiя' i за три тижнi мала вiдбути в свiй перший рейс.
Елi мешкала в мене вже п'ятий рiк, з середини першого курсу коледжу, однак при всьому тому ми залишалися просто друзями. Я надавав їй дах над головою - вона терпiти не могла гуртожиток, а для оренди пристойного житла в Астрополiсi їй бракувало грошей. У вiдповiдь Елi прикрашала мою самотнiсть i вела все домашнє господарство, завдяки чому квартира мала вигляд затишного сiмейного гнiздечка, а не занедбаного парубоцького барлогу. Загалом ми чудово ладнали i були задоволенi одне одним. Мабуть, iз нас вийла б гарна пара - якби не одне 'але'...
Як виявилося, Елi вже встигла приготувати вечерю. Ми разом повсiдалися за стiл i я розповiв їй про свою розмову з Ґонсалесом - за винятком, зрозумiло, кiнцiвки, де йшлося про мого батька. Вона вислухала мене мовчки, лише зрiдка киваючи, а коли я замовк, сказала:
- Авжеж, я чула про цi поправки в законi. Та не надавала їм значення, бо мене вони не стосувались. I взагалi, думала, що це лише на краще.
- Я й сам так думав. Пам'ятаю, ще радiв, дурненький. Гадав, що це дозволить менi швидше перейти на службу в Астроекспедицiю. А виявилося...
- Отож-то й воно, - хитнула головою Елi. - Виходить, що обмеження прав працедавцiв не завжди на користь найманим працiвникам. А ти спробуй звернутися до профспiлки. Може, там чимось зарадять.
- Та мабуть звернуся, - погодився я, втiм, без особливого ентузiазму.
- У найгiршому разi, - вела далi Елi, - запишешся до вiйськового флоту. Ґонсалес має рацiю - в цьому немає нiчого страшного.
Заперечувати я не став. А що як справдi подати заяву до ВКС? Оце здiйметься буча, коли довiдаються, хто я такий! Либонь до самих верхiв дiйде. Я уявив собi закрите засiдання уряду, де розглядають питання, чи брати мене на службу, i меня стало так гiрко й смiшно, що я зареготав, уперемiж зi схлипуваннями.
Елi дивилась на мене з жалем та спiвчуттям.
- У тебе стрес, Сашко. Тобi потрiбна розрядка. Хочеш, запрошу Сью i Ґрету? Вдень я розмовляла з ними, i вони натякнули, що не проти навiдатися в гостi.
Сью i Ґрета були подружки-бiсексуалки, Елiнi давнi приятельки. Час вiд часу вони ночували в нас, i тодi ми зазвичай кидали жереб, котра з них спатиме з Елi, а котра - зi мною. Iнколи я дуже шкодував, що цей жереб не передбачав третього варiанту...
- А чого? - знизав я плечима. - Нехай приходять. Тiльки сьогоднi обiйдемося без жеребу. Я хочу Ґрету.
- Хочеш - матимеш, - сказала Елi, дiстаючи свого телефона.
3
Через два днi я вже цiлком визрiв для того, щоб спробувати щастя у вiйськовому флотi. Зрештою, чого на свiтi не буває, ану ж мене вiзьмуть. Бодай для того, щоб у черговий раз продемонструвати свої гуманнi принципи й показати, що дiти не вiдповiдають за грiхи батькiв. Правда, служба не буде менi медом. Доведеться ой як помучитися, щоб отримати мiчманськi погони. А про суб-лейтенантськi й говорити не варто. Та це не бiда - за два роки (якщо не почнеться вiйна з Альтаїром) я зможу звiльнитися в запас i найнятися штатним пiлотом на якийсь iз цивiльних кораблiв. А потiм - Астроекспедицiйний Корпус...
Вранцi того вирiшального дня я вiд хвилювання прокинувся о пiв на сьому - як звик пiд час навчання. Проте вольовим зусиллям змусив себе знову заснути. Ну нi, дзуськи, думав я, не побiжу туди зрання. Солiдно прийду опiднi, неквапно заповню всi документи, вручу їх черговому офiцеровi й не стану чекати на вiдповiдь, а вiдразу повернусь додому. Хай дзвонять, коли що.
Отак я й спав, аж поки за чверть до десятої мене розторсала Елi.
- Прокидайся, сонько, - говорила вона, мало не силомiць витягаючи мене з лiжка. - Тобi надiйшов лист.
Я встав i, все ще в напiвснi, рушив до свого термiналу.
- Та нi ж! - нетерпляче сказала Елi. - Не тут. Це щось офiцiйне. Надiйшло на домашнiй вiдеофон.
Рештки мого сну миттю розвiялися.
- Звiдки?
- Не знаю, я не вiдкривала його. А в заголовку вiдправника не вказано. Схоже, лист не лише офiцiйний, а ще й конфiденцiйний.
Я чвалом вибiг до вiтальнi. Кiмнату наповнював мелодiйний передзвiн, а на великому, вмонтованому в стiну стереоекранi, висвiчувався напис: 'Отримано листа високої важливостi. Адресат - Александр Вiльчинський.'
Кiлька секунд я згаяв у нерiшучостi. Це не могло бути чимось банальним i нiкчемним, на зразок рекламного ролика. За позначки 'важливо', 'термiново' тощо розповсюдникам реклами загрожували суворi санкцiї. Невже в однiй з компанiй, куди я звертався, передумали? Може, Ґонсалес зумiв переконати своїх босiв зробити для мене виняток?...
Тим часом Елi розцiнила моє зволiкання так, що я не хочу читати листа в її присутностi, i подалась була до своєї кiмнати. Проте я вчасно це помiтив i спинив її:
- Залишся, буль ласка. Я не маю вiд тебе секретiв. - I вiддав команду вiдеофону: - Вiдкрити листа.
На екранi з'явився текст, а з щiлини принтера висковзнув аркуш з роздрукiвкою.
Нi, це було не вiд 'Iнтерстару'. Чи будь-якої iншої космiчної компанiї. Це...
Елi вражено зойкнула. Я нерозбiрливо вилаявся i знов пробiг очима кiлька рядкiв на екранi. Потiм утупився в роздрукiвку, нiби там могло бути щось iнше.
- Послухай, Елi, - промовив я схвильовано. - Я правильно розумiю, що тут написано?
- Коли ти зрозумiв це так, що сьогоднi о другiй тобi пропонують прибути до Головного Штабу Астроекспедицiйного Корпусу для спiвбесiди, то все правильно.
- А спiвбесiду проводять перед прийомом на службу. Вiрнiше, щоб вирiшити, приймати кандидата чи нi... А може, у цього слова є й iнше значення, про яке я не знаю?
Елi заперечно похитала головою:
- В такому контекстi всi iншi значення вiдпадають.
- Але ж це неможливо! В Астроекспедицiю беруть лише досвiдчених льотчикiв. I взагалi, я туди не звертався. Тут якась помилка. Може, хтось пожартував i подав вiд мого iменi заяву з пiдробленим послужним списком? Може, ти... - Я вчасно зупинився, завваживши сердитий блиск в Елiних очах. - Вибач.
- Як ти мiг навiть подумати, - обурено мовила вона, - що я здатна так зле пожартувати з тобою? Нiколи б собi цього не дозволила! I годi вже стовбичити з роззявленим ротом. Причепурись, поснiдай - i гайда до штабу. Навiть якщо це помилка або чийсь невдалий жарт, тебе там не розстрiляють. - Елi трохи помовчала. - До речi, сьогоднi я не маю нiякiсiньких справ. Якщо не заперечуєш, поїду з тобою. Просто так - буду тобi за групу пiдтримки.
- I вдягнешся вiдповiдно? - з усмiшкою запитав я.
- Не дочекаєшся, - вiдрiзала вона.
4
Астрополiс був транспортним центром Октавiї, її зоряними воротами, i довкола нього розташувались усi найбiльшi космопорти планети. Головна база Ериданського Астроекспедицiйного Корпусу була за двiстi кiлометрiв вiд мiста, i ми з Елi дiсталися туди на швидкiснiй лiнiї пiдземки. Дорога вiдiбрала вдвiчi бiльше часу, нiж якби ми летiли на флаєрi, зате вiдпадала потреба шукати мiсце для паркування, що на такому режимному об'єктi було серйозною проблемою.
Елi залишилася чекати мене у скверi навпроти адмiнiстративної будiвлi Головного Штабу, а я подався до центрального входу i показав на контрольному посту роздрукованого листа разом зi своїм посвiдченням особи. Чергова з вiдзнаками старшого сержанта швидко знайшла моє iм'я у списку й видала менi тимчасовий пропуск.
- Кабiнет '5-114', - повiдомила вона. - П'ятий поверх.
- Дякую, мем, - вiдповiв я.
Скориставшись лiфтом, я пiднявся на п'ятий поверх, де без проблем знайшов дверi за номером '5-114', на якiй висiла табличка: 'Капiтан С. Павлов'. I бiльше нiчого.
'Собака Павлова,' - виринула в моїй головi тривiальна асоцiацiя. У коледжi моєю супутною спецiальнiстю була бiологiя.
Я натиснув кнопку дзвiнка, i майже вiдразу з дверного динамiка почулося бурчання:
- Заходьте.
Я ввiйшов i роззирнувся. Кабiнет був не дуже великий, приблизно шiсть на чотири з половиною метри, скромно вмебльований - кiлька крiсел, двi шафи й робочий стiл з комп'ютерним термiналом. З столом сидiв кремезний чоловiк рокiв за сорок п'ять, в офiцерськiй формi з чотирма широкими нашивками на погонах. Поза сумнiвом, сам капiтан С. Павлов власною персоною.
- Ну? - вимогливо мовив вiн.
Оговтавшись, я виструнчився i взяв пiд козирок.
- Сер! Кадет Вiльчинський прибув.
Взагалi, до цих слiв ще належало додати 'за вашим розпорядженням' або 'у ваше розпорядження', проте я не змiг вирiшити, на якому з двох варiантiв зупинитися. Листа, що його я отримав уранцi, було надiслано вiд iменi заступника Головного Штабу по роботi з особовим складом, контр-адмiрала Бронштейна; про капiтана Павлова там нiчого не йшлося.
- Атож, прибув, - сказав капiтан, змiрявши мене прискiпливим поглядом. - На десять хвилин ранiше призначеного часу. До вашого вiдома, кадете Вiльчинський, бути пунктуальним означає не лише не спiзнюватися, а й не бiгти поперед батька в пекло. Зрозумiло?
- Так, сер!
- Ну то гаразд. Можете сiдати.
Я влаштувався в найближчому до стола крiслi й лише тепер звернув увагу на два прапори, що висiли на стiнi за спиною капiтана. Один з них був прапором Корпусу - темно-синє полотнище зi стилiзованим зображенням Ґалактики (кажуть, земнi дослiдники космосу волосся на собi рвали, що першi не додумалися до такої очевидної й красномовної символiки). Другий прапор бiльше нагадував репродукцiю якоїсь картини - зграя вовкiв, що мчали заснiженою рiвниною. Найпевнiше, це був бриґадний штандарт.
Отже, збагнув я, Павлов командує бриґадою. А оскiльки вiн лише капiтан, а не коммодор*, то його бриґада невелика i складається переважно з кораблiв четвертого класу. Хоча хтозна. В Астроекспедицiї ставляться до звань з набагато меншим формалiзмом, нiж вiйськовi.
* Звання флотського капiтана (або капiтана I ранґу) вiдповiдає армiйському полковнику; а коммодор (або капiтан-командор) - найнижче адмiральське звання, що передує контр-адмiраловi, вiдповiдає армiйському бриґадному ґенералу.
- Отже, кадете, - заговорив Павлов дiловим тоном, - вам, мабуть, вiдомо, що ми не беремо в лiтно-навiґацiйну службу зелених i недосвiдчених новачкiв. Така наша практика вiд часу заснування Корпусу. Проте начальство вирiшило влаштувати експеримент i з цiєю метою обрало вас - кращого випускника Ґiлрутського коледжу, який цiлком заслужено вважається провiдним центром пiдготовки цивiльних пiлотiв на Октавiї.
Вiд цих слiв я майже фiзично вiдчув, як з моїх плечей впав важкий тягар хвилювання й непевностi. До останньої митi я боявся, що сталося непорозумiння, а ще дужче боявся, що менi запропонують одну з технiчних посад, на зразок офiцера зв'язку чи спостерiгача, видавши це за велику честь для мене. Але ж нi, мова йшла про мою основну спецiальнiсть. Мене беруть в Астроекспедицiю - льотчиком!
Схоже, цi почуття аж надто виразно вiдбилися на моєму обличчi, бо Павлов негайно розхолодив мене:
- Не кваптеся радiти, юначе, це рiшення ще не остаточне. Менi доручили проекзаменувати вас - а я, щоб ви знали, досить скептично ставлюся до цiєї забаганки нашого вищого керiвництва. Так, звичайно, Земна Астроекспедицiя сама виховує свої кадри, навiть має власне лiтно-навiґацiйне училище, i все це правильно. Але я вважаю, що не можна слiпо копiювати чужий досвiд без урахування iснуючих реалiй. Наш скромний бюджет не йде нi в яке порiвняння з щедрим фiнансуванням земних програм дослiдження Далекого Космосу. Якщо ми вiзьмемося робити з усiляких шмаркачiв справжнiх зоряних льотчикiв, у нас просто не залишиться нi часу, нi коштiв на спорядження експедицiй. - Павлов на хвилю замовк i, примруживши одне око, подивився на мене. - Ну що, хлопче, перестав радiти?
- Аж нiяк, сер, - вiдповiв я. - Не перестав. Я певен, що витримаю будь-який iспит.
- Упевненiсть, це добре, - сказав капiтан, i в його голосi менi вчулися схвальнi нотки. - Це вже половина успiху. Але не сподiвайтеся, кадете, що я ставитиму вам запитання з навчальної програми або загадуватиму задачки. Справжнiй iспит можна влаштувати лише одним-єдиним способом. - Вiн рвучко встав, i я пiдхопився слiдом за ним. - Ходiмо.
Ми спустились на перший поверх, вийшли з будiвлi штабу через бiчний пiд'їзд i попрямували до службової стоянки наземних автомобiлiв. Напiвдорозi я побачив, що нас наздоганяє Елi, i пiсля деяких вагань звернувся до Павлова:
- Сер, дозвольте затриматись на хвилинку.
Вiн глянув у бiк Елi i згiдно кивнув:
- Добре. Даю вам рiвно хвилину. Чекатиму в машинi.
Капiтан рушив далi, а Елi, пiдбiгши до мене, спитала:
- Ну як?
- Здається, мене беруть. Вище керiвництво Корпусу задумало експеримент, i вибiр упав на мене. Але спершу я маю скласти iспит.
- Який?
- Учбовий полiт, мабуть, що ж iще. Не знаю, скiльки це триватиме, але мiй екзаменатор, капiтан Павлов, налаштований добряче мене поганяти. Тож, думаю, затягнеться надовго. Повертайся до своїх справ i не вимикай зв'язок. Коли звiльнюся, вiдразу зателефоную.
- Ти хвилюєшся?
- Ще б пак!
- Боїшся?
- Нi... А втiм, таки боюсь. Та нiчого, впораюся. Побажай менi удачi.
- Нi пуху нi пера тобi, Сашко.
- До бiса! - вiдповiв я. - Ну все, менi пора.
Елi встала навшпиньки й поцiлувала мене в губи.
- Будь молодчиною. Покажи їм усiм.
- Неодмiнно покажу, - пообiцяв я.
Чорний 'ериданi-б'юїк' вирулив зi стоянки й пригальмував бiля нас. Дверцята з правого боку вiдчинилися, запрошуючи мене зайняти пасажирське крiсло. Капiтан Павлов, що сидiв за кермом, пiдкрiпив це запрошення словами:
- Хвилина спливла, кадете.
- Слухаюсь, сер! - вiдповiв я i, усмiхнувшись наостанок Елi, прослизнув до салону.
Щойно я захряснув за собою дверцята, як машина рiзко зiрвалася з мiсця й помчала до розташованого за п'ять кiлометрiв вiд штабу космiчного порту.
- Маєш чудовий смак, кадете, - сказав капiтан, дивлячись на дисплей заднього огляду, де ще видно було Елi, яка стояла на тротуарi й махала менi вслiд рукою, а вiтер грайливо трiпав її волосся i нижнiй край сукнi. - Гарну дiвчину собi вiдхопив.
- Вона не моя дiвчина, - бовкнув я цiлковито бездумно. - Ми просто живемо разом.
Павлов трохи спантеличено зиркнув на мене, але промовчав.
5
Заїхавши на територiю космодрому, Павлов скерував машину вздовж шеренги зачинених анґарiв до срiблястого фреґата, що стояв у секторi передстартової пiдготовки, гордовито розкинувши крила i спираючись усiєю своєю велетенською вагою на численнi шасi. Повiддалiк виднiлися й iншi кораблi, як бiльших, так i менших ґабаритiв; проте на них я уваги не звертав. Я вже збагнув, що наша мета - цей красень-фреґат, i тепер буквально поїдав його очима.
Я ще нiколи не керував кораблями третього класу, астропарк нашого коледжу складався з катерiв i шатлiв - що належали вiдповiдно до п'ятого та шостого класiв. Певна рiч, як i iншi курсанти, я неодноразово лiтав на пасажирських та вантажних лайнерах, але тiльки як спостерiгач - до їх керування, навiть на третьорядних ролях, нас не допускали.
На фюзеляжi фреґата, ближче до носової частини, великими червоними лiтерами було виведено слово 'Марiана'. На вiдмiну вiд цивiльних суден, якi носили здебiльшого назви ґеоґрафiчних пунктiв та планет, i вiйськових, що називались, як правило, на честь iсторичних дiячiв, а також зiрок i сузiр'їв, у Ериданськiй Астроекспедицiї кораблям давали, за рiдкiсним винятком, жiночi iмена. Вочевидь, у шкiпера, що вiдповiдав за будiвництво цього фреґата, дружину, доньку або матiр (чи, може, сестру) звали Марiаною.
Павлов зупинився на безпечнiй вiдстанi вiд корабля, i ми разом вийшли з машини.
- Ну що, кадете? - запитав капiтан. - Гарна пташка?
- Чудовий корабель, сер. Дослiдницький фреґат серiї 'Артемiда', спроектований на базi бойового крилатого фреґата 'Томаґавк' з незначними функцiональними змiнами. Загальна довжина - двiстi сiмдесят метрiв, ширина фюзеляжу - тридцять вiсiм, замах крила - дев'яносто один, вага - сто двадцять тисяч тон. Наразi це найважчий корабель, здатний здiйснювати аеродинамiчнi маневри в атмосферi планет земного типу. Озброєний за категорiєю 'D' - як сказано у специфiкацiї, 'на випадок зiткнення з ворожим позаземним розумом'. - Тут я дозволив собi iронiчну посмiшку: позаземнi цивiлiзацiї, ворожi чи дружнi, досi залишалися цариною фантастiв та ще всiляких параноїкiв-уфологiв, схильних вбачати в будь-якому невивченому космiчному явищi прояв дiяльностi нелюдського розуму. - Фреґат оснащено надсвiтловим рушiєм Ронкетi модельного ряду 641-KW i двома парами асинхронних вакуумних емiтерiв S-74 з трирiвневим захистом вiд збоїв. Номiнальна глибина занурення - десять у тридцять п'ятому ступенi, гранично припустима - десять у сорок другому. Крейсерська швидкiсть при номiнальному зануреннi - 8200 вузлiв*. Час розгону в звичайному режимi - вiд трьох до п'яти годин залежно вiд стану вакууму; у форсованому - в межах тридцяти хвилин.
* Один космiчний вузол дорiвнює швидкостi свiтла у вакуумi.
- Все правильно. Либонь, гралися з цiєю моделлю у вiртуальнiй реальностi?
- Ну, власне... Так, сер. I на учбових тренажерах, i в себе вдома.
- Проте 'Марiана' зовсiм не вiртуальний корабель, а цiлком реальний. I я пропоную вам не вправи на тренажерi, а справжнiй полiт до Тау Кита на виконання отриманого вiд штабу завдання. Ви готовi виконувати обов'язки помiчника штурмана*?
* Тут i далi термiн 'штурман' вживається в його первiсному значеннi - вiд нiм. 'Steuermann', тобто 'людина за кермом', 'стерновий'.
Менi аж подих захопило, а серце закалатало в скаженому темпi. Проте я знайшов у собi сили вiдповiсти твердо i впевнено:
- Так точно, сер, готовий!
- Що ж, побачимо.
Бiля корабля не було нi технiкiв, нi машин обслуги, що свiдчило про його повну готовнiсть до старту. Ми пiдiйшли до трапу, стали на ексалатор i по рухомiй дорiжцi пiднялися на п'ятнадцятиметрову висоту до вiдкритого люку. Там нас зустрiчав чоловiк рокiв на п'ятнадцять старший за мене з погонами командора*.
* Командор (або капiтан II ранґу) - флотське звання, що вiдповiдає армiйському пiдполковнику.
- Шкiпере Томасон, - сказав капiтан, - дозвольте вiдрекомендувати вам кадета Вiльчинського. За розпорядженням Головного Штабу його тимчасово включено до складу вашої команди.
Зi спокiйної реакцiї Томасона було зрозумiло, що для нього це не стало несподiванкою. Мiцно потиснувши менi руку, вiн запросив нас на борт 'Марiани'.
Ми проминули шлюзовий вiдсiк i тамбур, вийшли в коридор i пiднялися на головну палубу, де розташовувалася рубка керування - яку зазвичай називали просто мiстком.
У просторiй рубцi перебувало зо пiвтора десятка осiб, з-помiж яких я нарахував одинадцятеро членiв лiтно-навiґацiйної служби - на лiвому боцi їхнiх формених сорочок були значки з золотими крильцями. Для повного комплекту бракувало ще одного льотчика - може, вiн просто був вiдсутнiй, а може (тут моє серце знов закалатало), його мiсце вiльне i я маю шанс його посiсти, якщо успiшно складу iспит.
- Панi та панове, - промовив Томасон. - Прошу знайомитися з кадетом Вiльчинським. На час польоту до Тау-Чотири й назад вiн буде одним з нас. Це все. Оголошую передстартову готовнiсть. Усiм вiльним вiд вахти залишити мiсток.
За якiсь пiвхвилини присутнiх у рубцi значно поменшало. Окрiм мене, Павлова й Томасона, зосталося ще п'ятеро - зв'язкiвець, стюардеса i троє з лiтно-навiґацiйної служби. На цю трiйцю я, зi зрозумiлих причин, звернув особливу увагу. Двоє хлопцiв близько тридцяти рокiв, один високий i худорлявий, iнший гладкий коротун, у званнi суб-лейтенантiв та струнка молода жiнка з ранґовими вiдзнаками повного лейтенанта*. Про її справжнiй вiк я мiг лише гадати. Вона була невисока, з ладно скроєною фiгурою, а її обличчя, хоч i не вражало особливою правильнiстю рис, було досить приємним, навiть симпатичним. На перший погляд вона здавалася лише трохи старшою за мене, але, придивившись уважнiше, я вирiшив, що їй пiд тридцять. Чи навiть за тридцять, зважаючи на її звання. Вона явно належала до того типу жiнок, якi у промiжку вiд двадцяти до сорока рокiв iснують нiби поза часом.
* Повний флотський лейтенант вiдповiдає армiйському капiтановi, а суб-лейтенант - армiйському першому лейтенантовi.
Павлов вiдiйшов убiк i сiв у крiсло перед деактивованим пультом другого помiчника штурмана - цей пост на вiйськових i цивiльних суднах такого класу, як 'Марiана', призначався для стажистiв, а на кораблях Астроекспедицiї рахувався за резервний. З байдужим виразом на обличчi командир бриґади запалив сигарету, демонструючи тим самим, що головним на фреґатi залишається Томасон. Сам шкiпер улаштувався в своєму капiтанському крiслi й промовив:
- Отже, у складi вахти на мiстку вiдбулися змiни. Штурман - лейтенант Топалова, навiґатор - суб-лейтенант Вебер, оператор вакуумного занурення - суб-лейтенант Ґарсiя, помiчник штурмана - кадет Вiльчинський, черговий офiцер зв'язку - мiчман Ендрюс, чергова бортпровiдниця - молодший спецiалiст Камiнська. Починаймо, панi та панове.
Разом з iншими я зайняв своє мiсце, вдяг у праве вухо мiнiатюрного навушника для отримання голосових повiдомлень вiд комп'ютера i, долаючи цiлком природне хвилювання, спробував зосередитися на показах численних приладiв, якi здебiльшого дублювали такi ж прилади на штурманському пультi.
На кораблях третього класу зазвичай несуть вахту чотири льотчики - штурман, його помiчник, навiґатор i оператор вакуумного занурення. Власне кажучи, всi четверо є фахiвцями одного профiлю i разом роблять одну справу - керують кораблем. Просто кожен з них виконує свою задачу: навiґатор прокладає курс, штурман з помiчником ведуть корабель по курсу, а оператор занурення пiдтримує належний стан вакууму за бортом. Ранiше, ще на свiтанку зоряної ери, останню функцiю здiйснював iнженер-фiзик, проте з удосконаленням надсвiтлових ходових систем фiзична сторона процесу вiдiйшла на другий план, i за вакуумне занурення став вiдповiдати пiлот. Або навiґатор - особливої рiзницi немає. Як така, посада навiґатора присутня в штатних розкладах окремо вiд пiлотської лише за традицiєю. Та ще й тому, що навiґатор бiльше теоретик, а пiлот - практик. Проте стравжнiй фахiвець має бути однаково вправним як у теорiї, так i в практицi, тому нерiдко бувало, що штатний пiлот виконував навiґацiйнi обрахунки, а навiґатор нiс вахту за пультом штурмана. У моєму дипломi було вказано: 'пiлот 4 класу, навiґатор 4 класу' - це найвища квалiфiкацiя, яку мiг отримати випускник нашого коледжу. До прикладу, Елi з пiлотування мала п'ятий клас, а з навiґацiї лише шостий, але при тому вважалася однiєю з кращих у нашому випуску.
Томасон вiддав наказ почати остаточну перевiрку систем перед стартом. Це був мiй обов'язок як помiчника штурмана. Попервах я хвилювався, боявся десь помилитися, щось пропустити, але процедура була менi добре знайома, тож незабаром я заспокоївся i справи пiшли на лад. Протестувавши системи керування й навiґацiї, а також отримавши повiдомлення про готовнiсть вiд iнших корабельних служб, я передав зведений звiт штурману Топаловiй, яка, у свою чергу, доповiла шкiперовi.
Через офiцера зв'язку командор Томасон викликав диспетчерську космопорту й запитав дозвiл на старт. У вiдповiдь ми отримали номер злiтної смуги, схему повiтряного коридору i розрахований за секундами ґрафiк польоту аж до виходу на орбiту.
- Виконуйте, - коротко мовив шкiпер, вiдкинувся на спинку крiсла й попросив стюардесу приготувати кави.
- Активiзувати iнерцiйнi компенсатори, - розпорядилась Топалова. - Антиґрави - потужнiсть дев'яносто, вiдхилення нуль. Запустити реактивнi двигуни.
- Є iнерцiйнi компенсатори, - вiдповiв я. Тепер сила тяжiння на борту 'Марiани' регулювалася штучно i мала залишатися на рiвнi 0,93 g, як на поверхнi Октавiї, незалежно вiд прискорення корабля й зовнiшнiх ґравiтацiйних полiв. - Антиґрави увiмкнено. Навантаження на шасi - десять вiдсоткiв. Реактивнi двигуни запущено.
Топалова висунула з пульту штурвал i збiльшила тягу. Корабель рушив з мiсця i, поступово набираючи швидкiсть, покотився по рулiвнiй дорiжцi до вказаної нам смуги. Завдяки антиґравам, на шасi припадала лише десята частина ваги 'Марiани', що виключало ризик їх пошкодження. За всiєї мiцностi конструкцiї, вони могли утримувати повну вагу корабля лише в станi спокою або при найповiльнiших перемiщеннях.
Фреґат вирулив на злiтну смугу секунда до секунди за ґрафiком. Дивлячись на космодром з висоти дванадцятиповерхової будiвлi, я думав про те, що аеродинамiчний злiт для таких велетенських кораблiв, як 'Марiана, чистiсiньке пiжонство й даремна витрата термоядерного палива. Набагато простiше, швидше й економнiше було б пiдняти фреґат на антиґравах, надати йому вертикального положення i вже тодi запускати реактивнi двигуни. Однак при цьому втрачалася вся естетика польоту - а людям завжду було властиве прагнення до краси, що, як вiдомо, вимагає жертв.
- Ну, поїхали!
Топалова рiзко збiльшила тягу, i фреґат, швидко прискорюючись, помчав уздовж смуги. Для розгону йому вистачило десяти кiлометрiв iз запланованих дванадцяти.
- Є швидкiсть вiдриву. Злiтаємо!
Корабель вiдiрвався вiд смуги i зi слоновою ґрацiєю злетiв у небо. Кажучи про слонову ґрацiю, я зовсiм не iронiзую. Певен: якби ви зустрiли летючого слона, то були б зачарованi цим видовищем.
- Прибрати шасi!
- Є! - вiдрапортував я. - Шасi прибрано.
- Долаємо звуковий бар'єр...
Десь зовнi гучно гримнуло, але ми нiчого не почули i не вiдчули. Корабель мав повну звукоiзоляцiю як вiд зовнiшнього свiту, так i мiж вiдсiками, а його переборки й зовнiшня обшивка було зроблено з особливого надмiцного сплаву титану, який, окрiм iншого, ефективно протидiяв вiбрацiям. Тут, у носовiй частинi 'Марiани', ми зовсiм не вiдчували роботу двигунiв, а знали, що вони працюють, лише завдяки приладам. Та й навiть у кормових вiдсiках, де розташовано складськi примiщення, вiбрувало дуже слабко, на межi людського сприйняття.
Фреґат ледь перехилився на лiвий борт, нiби збирався здiйснити плавний розворот, не передбачений ґрафiком польоту. Трохи зменшивши потужнiсть правих антиґравiв, я повернув йому чiтко горизонтальне положення. У цьому полягала частина моїх обов'язкiв, мабуть, найголовнiша - страхувати штурмана, 'пiдчищуючи' його дiї. Нiхто з присутнiх нiчого не помiтив, лише Топалова коротко посмiхнулася самими кутиками вуст.
Ми перевищили першу космiчну швидкiсть, проминули стратопаузу i ввiйшли в мезосферу. Небо над нами вже було чорним, у ньому яскраво палали зорi. На вiдмiну вiд нас iз Топаловою, оператор занурення, гладкий коротун Ґарсiя, i довготелесий навiґатор Вебер вiдверто байдикували, а останнiй до того ж демонстративно позiхав. Їхня робота починалася аж зi стартом надсвiтлового рушiя. Власне, ми теж могли вiдпочивати, довiривши злiт i вихiд орбiту комп'ютеровi, який упорався б iз цим завданням не гiрше за нас. Проте жоден справжнiй льотчик не вiдмовить собi в задоволеннi власноруч пiдняти в небо велетенський корабель у сотню кiлотонн i вiдчути п'янку радiсть перемоги над всесвiтнiм тяжiнням...
Врештi ми вийшли на стацiонарну орбiту довкола Октавiї за тридцять тисяч кiлометрiв вiд її поверхнi. Томасон оголосив режим повної готовностi до занурення. Цивiльнi кораблi перед запуском надсвiтлового рушiя ще одну-двi години йшли на реактивнiй тязi, вiддаляючись вiд планети, чия ґравiтацiя вносила небажанi збурення у фiзичний вакуум. Проте космiчнi дослiдники, як i вiйськовi, вважали таку обережнiсть зайвою i зазвичай стартували просто з орбiти.
Уперше за весь цей час, Павлов пiдвiвся зi свого 'гостьового' крiсла, пiдiйшов до Томасона й щось тихо сказав йому. Шкiпер згiдно кивнув i звернувся до мене й Ґарсiї:
- Помiчник штурмана - помiнятися мiсцями з оператором занурення.
У Ґарсiї був такий вираз обличчя, нiби вiн не йняв вiри почутому. Я теж був шокований таким рiшенням - адже менi доручали зайняти найвiдповiдальнiший на цьому етапi пост.
Проте накази командира не обговорюються, тому ми з Ґарсiєю без жодних заперечень пiдкорились, i я опинився за пультом керування вакуумними емiтерами. На 'Марiанi' їх було двi пари - на носi й на кормi, а також на кiнцях крил. Створюванi в процесi їх функцiонування енерґетичнi потоки огортали корабель на зразок кокона.
Звiсно, я й ранiше здiйснював вакуумне занурення. Але то було в коледжi, на учбових кораблях п'ятого й шостого класiв. А зараз менi належало занурити у глибини вакууму важкий дослiдницький фреґат.
Томасон надiслав запит до найближчої обiтальної станцiї, що контролювала наш сектор навколопланетного простору. Отримавши пiдтвердження, що довколишнiй космос вiльний вiд iнших кораблiв та супутникiв, вiн скомандував:
- Штурман - запустити рушiй у холостому режимi.
- Рушiй запущено, - вiдрапортувала Топалова. - Всi функцiї в нормi.
- Оператор - почати занурення у стандартному режимi з покроковою звiтнiстю.
- Є, сер!
Я ввмiмкнув подачу енерґiї на емiтери. Наколо корабля утворився вже згаданий мною енерґетичний кокон, але на оглядових екранах цього видно не було - все вiдбувалося далеко за межами оптичного дiапазону, а напруженiсть електромаґнiтного поля була ще замала для масового народження електрон-позитронних пар.
- Температура за бортом - десять у п'ятому ступенi, - оголосив я.
Поки лише сто тисяч градусiв - справжня дрiбниця, дарма що в десятки разiв гарячiше, нiж на поверхнi бiльшостi зiрок. Хоч насправдi таке порiвняння некоректне, бо зараз iшлося не про молекулярну температуру, а про мiру збудження енерґетичних рiвнiв вiртуальних часток у вакуумi. Ще в далекому XX сторiччi науковець на iм'я Дiрак припустив, що вакуум зовсiм не порожнiй, а буквально напханий рiзноманiтними частками з неґативними енерґiями. У подальшому його проста модель зазнала значних змiн, у дiйсностi все виявилося значно складнiше й цiкавiше, але засаднича iдея залишилась незмiнною - вакуум не є пустка, це фундаментальний стан матерiї. Тому нерiдко вакуум називають Морем Дiрака.
- Температура - десять у сьомому ступенi...
Десять мiльйонiв градусiв, це вже на рiвнi зоряних надр.
- ...десять у восьмому... у дев'ятому...
Мiльярд градусiв. Доти невидимий кокон довкола корабля зажеврiв слабким блакитним свiтлом: це частина високоенерґетичних ґамма-квантiв, народжених вiд анiгiляцiї електрон-позитронних пар, розсiювались на присутнiх у довколишньому просторi атомах водню, гелiю i мiкроскопiчних частках космiчного пилу, в результатi чого виникало випромiнювання видимого спектру.
- Температура - десять у десятому... в одинадцятому... в дванадцятому...
Тепер з вакууму почали народжуватися вiльнi кварки й антикварки. Корабель, поряд iз жорсткими ґамма-променями, стали бомбардувати рiзнi типи мезонiв. Проте наше захисне поле було розраховане й не на такi навантаження. А енерґетичний кокон сяяв уже так яскраво, що затьмарив не лише всi зорi, але й наше сонце, Епсилон Еридана.
- Десять у чотирнадцятому... в п'ятнадцятому... в шiстнадцятому, - рапортував я. - Скипає слабкий бозе-конденсат... Є повне занурення! Ми в апертурi!
Для стороннього спостерiгача 'Марiана' просто щезла з простору, нiби здимiла. Приблизно так само можна сказати i про занурену пiд воду субмарину, коли забути про те, що море має не лише поверхню, а й глибину. У вакууму також є глибина, але вимiрювана не в одиницях довжини, а температурою. Ми перебували на глибинi десяти тисяч трильйонiв градусiв, у так званiй апертурi - прошарку, де частина вiртуальних бозонiв уже перебувала в хаотичному станi, а решта лишалась у сконденсованому виглядi. Тут була вiдсутня рiзниця мiж слабкою й електромаґнiтною взаємодiями, та все ще окремо iснувала сильна.
Блакитне сяйво енерґетичного кокона зникло - в апертурi не було анi космiчного пилу, анi iнших матерiальних часток. На оглядових екранах знову з'явилися зорi й планети - точнiше, їхнi електрослабкi вiдображення. Ми могли вiльно проходити крiзь будь-якi об'єкти, що перебували в звичайному ейнштейновому просторi, без ризику зiштовхнутися з ними. Щоправда, в мiсцях великого скупчення матерiї були присутнi сильнi збурення вакууму, що становили певну загрозу для корабля.
В апертурi ще неможливий рух з надсвiтловою швидкiстю, проте в нiй мiститься необмежений запас дармової енерґiї, яку можна використовувати для подальшого занурення, пiдвищуючи температуру довколишнього вакууму за рахунок самого вакууму - звучить парадоксально, але факт. З цiєї митi емiтери не отримували жодного ерґа вiд бортового реактора, проте занурення продовжувалося ще стрiмкiше - десять у сiмнадцятому ступенi градусiв... десять у двадцятому... десять у двадцять п'ятому...
- Увага! - промовив я. - Температура - десять у двадцять шостому. Скипає сильний бозе-конденсат. Ми в iнсайдi!
Ми опинилися пiд нижнiм шаром упорядкованої структури вакууму, в так званому iнсайдi. Тут сильна взаємодiя об'єдналася з електрослабкою, тут матерiя втратила масу спокою, тут зникло поняття свiтлового бар'єру, тут не було нiчого, крiм океану чистої енерґiї.
Краєм ока я помiтив, як офiцер зв'язку пiдвiвся зi свого мiсця, Томасон кивнув йому, i той попрямував до виходу з рубки. Його коротка вахта скiнчилася; тепер вiн знадобиться на мiстку не ранiше, нiж ми прибудемо в систему Тау Кита.
- Продовжувати занурення до номiнальної глибини, - розпорядився шкiпер. - Навiґаторе, передайте штурмановi курс.
- Є, сер! - вiдповiв Вебер. - Курс готовий.
У цьому рейсi в нього була найпростiша серед нашої четвiрки робота. Тау Кита знаходилася на вiдстанi лише п'яти свiтлових рокiв вiд Епсилон Еридана, це була найближча до нас населена система, i мiж Октавiєю та Тау IV постiйно ходили кораблi. Маршрут було дослiджено вздовж i впоперек, тому Вебер проклав курс, що називається, лiвою рукою - якщо взагалi не лiвою ногою, перекинутою через голову.
Втiм, тут був один нюанс - по прямiй мiж нашими системами перебувала зона вакуумної аномалiї. Цивiльнi кораблi оминали її, роблячи гак у два з хвостиком свiтловi роки. Проте розвiдники космосу не звикли вiдступати перед труднощами, тому навiґатор, навiть не звернувшись за порадою до шкiпера, запропонував найкоротший шлях, що вiв навпростець через аномалiю.
Коли фреґат занурився на номiнальну глибину десяти в тридцять п'ятому ступенi градусiв, штурман Топалова запустила рушiй у форсованому режимi. За двадцять три хвилини ми досягли крейсерської швидкостi, i я нарештi змiг перевести подих - на форсажi корабель так i рвався пiрнути глибше, тому менi знай доводилося позбуватися надлишкiв енерґiї в емiтерах. Певна рiч, усi необхiднi розрахунки проводив комп'ютер, але вiд мене залежав вибiр оптимальних рiшень. Машина, хоч яка вона розумна, не має свободи волi й iнтуїцiї - а без цих якостей з вакуумом не впораєшся, хоч би скiльки секстильйонiв операцiй на секунду ти виконував.
Завершивши розгiн, Топалова переключила рушiй з форсованого в звичайний режим, i наступнi три години польоту пройшли спокiйно. Як i ранiше, Павлов нi у що не втручався, залишаючись стороннiм спостерiгачем. Чус вiд часу вiн зникав у сумiжнiй з мiстком капiтанськiй рубцi, i там, мабуть, переглядав записи окремих епiзодiв, оцiнюючи мої дiї.
Вже на пiдходi до аномалiї командор Томасон несподiвано наказав:
- Штурман - помiнятися мiсцями з оператором занурення.
Цього разу я чомусь нiтрохи не здивувався. Спершу навiть подумав був, що шкiпер не ризикує довiрити менi контроль над рiвнем занурення в аномальнiй зонi простору - адже там, без сумнiву, заноситиме ще дужче, нiж при розгонi. Та якби це було так, вiн повернув би назад Ґарсiю, а не садовив мене в штурманське крiсло, фактично призначаючи головним на вахтi. Найпевнiше, це капiтан Павлов непомiтно для мене дав Томасону знати, що хоче перевiрити, чи зумiю я втримати корабель на курсi при проходженнi аномалiї.
Хвилюватись я вже перестав i з цiлковитою незворушнiстю, яка вразила навiть мене самого, перебрав на себе керування фреґатом. Аномалiя виявилася не така страшна, як я очiкував, i менi без особливих зусиль вдавалося вести 'Марiану' точно за курсом. Саме зараз, коли енерґетичнi завихорення знай намагалися жбурнути корабель то в один, то в iнший бiк, я переживав надзвичайне пiднесення. Я не знав, чи задоволений моїми дiями капiтан Павлов, i наразi мене це нiтрохи не цiкавило. Я керував кораблем i насолоджувався цим. Нарештi я повною мiрою вiдчув себе справжнiм пiлотом. А в ширшому розумiннi - зореплавцем. Минуло вже поняд п'ять сторiч, як було створено перший надсвiтловий рушiй, а люди досi не придумали єдиної назви для всiх, чия професiя - мiжзорянi подорожi. Нас називають i астронавтами, i космонавтами, i зорельотчиками, i космольотчиками. Але найправильнiше буде зореплавцi. Бо ж ми, по сутi, моряки-пiдводники, а наша стихiя - глибини Моря Дiрака...
Приблизно за годину аномалiя скiнчилася, i корабель знову пiшов рiвно. Томасон звернувся до Вебера:
- Навiґаторе, корекцiя курсу потрiбна?
- Схоже, що нi, шкiпере.
- Схоже?
- Я цього певен, сер.
Командор замислено потер своє гладко виголене пiдборiддя.
- I все ж перевiримо. Штурман - переключити рушiй у холостий режим. Оператор - пiдйом в апертуру.
- Рушiй призупинено, - вiдзвiтував я.
- Починаю пiдйом, - озвалася Топалова.