Авраменко Олег
Небо, повне зiрок

Lib.ru/Фантастика: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
  • Комментарии: 2, последний от 30/06/2013.
  • © Copyright Авраменко Олег (olegawramenko@yandex.ua)
  • Размещен: 25/03/2012, изменен: 15/02/2018. 82k. Статистика.
  • Повесть: Космоопера
  • Тексты на украинском языке
    •  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Минуло вже чотири сторiччя вiдтодi, як було вiдкрито шлях до iнших зiрок. Проте людство й далi залишається в полонi Сонячної системи, змушене або тiснитись на перенаселенiй Землi, або ледь животiти на холодному Марсi. У Великому Космосi чимало придатних для життя планет, але дiстатися до них пощастило лише небагатьом обраним. Таких людей, здатних пройти через пекло гiпердрайву, називають резистентними. Один з них - капiтан вантажного корабля "Кардиф" Ерiк Мальстром, якому судилося змiнити майбутнє всiєї людської цивiлiзацiї.



    • Роздiл 1

    Новачки

    Я вже й забув, яке небо на Марсi - брудно-синє, майже сiре, вкрите жовтавими перистими хмарами. Я вiдвикнув вiд тутешнього розрiдженого повiтря, сухого колючого вiтру i жорстокого холоду, що проймав аж до самих кiсток. Але найнеприємнiшим був всюдисущий марсiанський пiсок, який миттю забився пiд одяг i зарипiв у мене на зубах, щойно я вийшов назовнi через пасажирський люк шатла й зробив кiлька крокiв униз по трапу.
    Марс залишався Марсом - суворою, неприязною планетою. За п'ять сторiч тераформування його вдалося пристосувати до людського життя, але перетворити на квiтучий, благодатний свiт виявилося не до снаги. В результатi вийшла така собi сумiш Сибiру, Сахари й Ґiмалайського високогiр'я.
    Слiдом за мною по трапу спустилася Краснова. Її струнку постать щiльно огортав утеплений кiтель з електронагрiвом, тому, на вiдмiну вiд мене, одягненого в звичайний мундир, вона почувалася цiлком комфортно на холодному марсiанському вiтрi. Ми разом дивилися на невеликий бiлий ґравiкар з широкою зеленою смугою вздовж корпусу, що саме вiдчалив вiд будiвлi космопорту i швидко помчав над лiтним полем, прямуючи в наш бiк.
    Я згадав той день, коли на такому ж шкiльному карi (а може, й на цьому самому) мене, чотирнадцятирiчного хлопчиська, пiдвезли до орбiтального шатла й представили капiтановi корабля 'Амстердам' Ґiльєрмо Лопесу - моєму першому командировi. Пiд його орудою я прослужив до двадцяти рокiв, потiм Лопес перевiвся в Дослiдницький Департамент, i капiтаном 'Амстердама' став старший помiчник Бережний, а я посiв його мiсце другого пiлота i старпома. Втiм, на цiй посадi я пробув недовго, лише три з половиною роки, пiсля чого здiйснив черговий кар'єрний стрибок i отримав пiд своє командування корабель 'Кардиф'. I ось тепер настала моя черга приймати новачкiв.
    - П'ятнадцять рокiв не була на Марсi, - задумливо промовила Краснова. - Вiдколи закiнчила школу. А ти, кеп?
    - Тринадцять, - вiдповiв я. - Також пiсля школи. I нiколи не хотiв повернутися.
    Ми обмiнялися розумiючими поглядами. Мало хто з випускникiв Марсiанської Зоряної Школи мав теплi чи бодай ностальґiчнi почуття до своєї альма-матер. Сiм рокiв навчання в нiй були аж нiяк не найкращою порою нашого життя. Школа вiдiбрала в нас дитинство, i цього ми їй вибачити не могли. Та це зовсiм не означає, що ми шкодували про минуле. Якби можна було повернути час назад i заново прожити шкiльнi роки, то особисто я залишив би все як є. Iншi, гадаю, вчинили б так само.
    Ґравiкар зупинився, i з нього вийшло троє пiдлiткiв у кадетських формах - два хлопця та дiвчина; в руках вони тримали валiзи з особистими речами. А супроводжував їх, на мiй превеликий подив, той самий капiтан Лопес. Пiсля його переходу в Дослiдницький Департамент (або, скорочено, Досдеп) ми бiльше не зустрiчалися: 'Амстердам' перевели на найдовший колонiальний маршрут, до планети Есперанса, а Лопес мiсяцями пропадав у далеких експедицiях, i так уже склалося, що нашi шляхи жодного разу не перетнулись. Зате, як i ранiше, в iнформацiйних мережах Землi та iнших планет регулярно з'являлися його новi статтi з астрофiзики. Причому особливо шукати не доводилося - всi провiднi унiверситети неодмiнно вносили їх до своїх каталоґiв найважливiших новинок. Капiтан Лопес був не лише астронавтом, але й знаним науковцем.
    Мене вразило, як сильно вiн постарiв за цi роки - його постать втратила колишню виправку, набула огрядностi, обличчя вкрилося густим мереживом зморшок, а з-пiд форменого кашкета вибивалося геть уже сиве волосся. I вiн бiльше не був капiтаном - на його погонах виблискували адмiральськi зiрки.
    Пiсля обмiну привiтаннями, Лопес сказав:
    - Ось, капiтане Мальстром, привiв вам поповнення. Прошу любити й шанувати. - Вiдтак повернувся до своїх пiдопiчних, якi з боязкою цiкавiстю позирали на нас з Красновою. - Ну що ж, кадети, ваше навчання закiнчилося, тепер починається служба. Гiдно несiть високе звання... - Лопес замовк i прокашлявся. - Ет! До бiса всi цi промови. Iдiть, хлоп'ята. Щасти вам.
    Миттю здогадавшись, що адмiрал хоче поговорити зi мною, Краснова запросила новачкiв пройти до шатла. Вони старанно вiдсалютували нам i слiдом за моїм старшим помiчником пiднялися по трапу до пасажирського люка.
    Лопес провiв їх сумовитим поглядом, у якому виразно вiдчувалася заздрiсть старостi до юностi. Потiм знову подивився на мене.
    - Радий нашiй зустрiчi, Ерiку. Як там у тебе, все гаразд?
    - Грiх нарiкати, - вiдповiв я. - Як бачите, вже командую кораблем.
    Адмiрал кивнув:
    - Я був дуже гордий за тебе, коли ти став капiтаном. Не здивуюсь, якщо ще до тридцятирiччя одержиш другий ранґ.
    Я недбало стенув плечима.
    - Звання для мене не головне. Я хотiв би перевестися в Досдеп. Уже зондував ґрунт з приводу нового крейсера, дiзнавався, чи є сенс подавати рапорт пiсля оголошення про набiр екiпажу. Але в штабi мене вiдрадили. Сказали, що мою кандидатуру навiть не розглядатимуть. Мовляв, я ще маю набратися досвiду.
    - I це справдi так, - сказав Лопес. - Ти з молодих та раннiх, проте справжнiй досвiд усе-таки приходить з роками. А командувати дослiдницьким кораблем - велика вiдповiдальнiсть. Якби ти був просто другим пiлотом, нiяких проблем з переведенням не виникло б - у начальства ти на гарному рахунку. Але ж ти не погодишся на пониження в посадi, правда?
    - Звичайно, не погоджуся, - пiдтвердив я. - Якось уже звик бути капiтаном. До цього дуже швидко звикаєш.
    - Отож-то й воно. Тому наберись терпiння й чекай на свiй шанс. В середньому щопiвтора року в Досдепi звiльняється одна капiтанська посада. Тобi лише двадцять сiм, часу попереду багато. Твоя кар'єра тiльки починається. - Вiн мимоволi зiтхнув.
    А я запiзнiло збагнув, що з мого боку було не надто тактовно заводити розмову про Департамент. Кому-кому, а Лопесовi ще замолоду була вiдкрита дорога до нечисленних лав астронавтiв-дослiдникiв, проте через сiмейнi обставини вiн майже всю свою кар'єру прослужив на вантажних кораблях. Йому було дев'ятнадцять, коли вiн оженився на дiвчинi з Таури - найближчої до Землi зоряної колонiї, а за два роки по тому вона потрапила в аварiю й на все життя стала iнвалiдом. Лопес любив її й кинути не мiг, а перехiд у Досдеп означав би його тривалi багатомiсячнi вiдлучки. Так вiн протягом чотирьох десятилiть i лiтав мiж Землею й Таурою - спершу другим пiлотом, а потiм капiтаном.
    Його дружина померла сiм рокiв тому, i тiльки тодi Лопес став вiльним. На той час йому вже виповнилося шiстдесят, зазвичай у такому вiцi в Дослiдницький Департамент не беруть, а надто ж на посаду капiтана, але для Лопеса, врахувавши його науковi досягнення, зробили виняток. Проте, як i слiд було очiкувати, ненадовго - вже саме адмiральське звання означало, що вiн пiшов з Великого Космосу...
    - Ну а ви, адмiрале? - обережно запитав я. - Давно вас... е-е... пiдкосило?
    Лопес спохмурнiв.
    - Ще п'ять рокiв тому.
    - П'ять рокiв? - перепитав я здивовано. - А я нiчого не чув.
    - Про це нiхто не знав. Я пiшов у вiдставку лише на початку цього року.
    - Ого! - Я був вражений. - Довго ж ви протрималися!
    - Атож, довго. Сам такого не чекав. Приховував це вiд усiх, дурив лiкарiв - так хотiлося протягти до сiмдесяти... Але не дотягнув.
    - Вас викрили?
    - Нi, це було моє власне рiшення. Менi ставало дедалi важче переносити тривалий гiпердрайв, нарештi я зрозумiв, що вже не можу повною мiрою виконувати капiтанськi обов'язки, тому написав рапорт. Прикинувся, нiби в мене щойно почалася друга стадiя, i в медкомiсiї менi повiрили. Зовсiм звiльнятися зi служби ще не хотiв, проте для випробувача був уже застарий, а штабна посада мене не приваблювала, тому пiшов iнструктором до школи - короткi польоти для мене поки не проблема.
    - I як це, бути вчителем у нашiй школi? - поцiкавився я.
    - Важко, - зiзнався Лопес. - Надзвичайно важко. Нiби ходиш по лезу ножа. Варто виказати бодай трохи м'якостi, як дiти починають вимагати поступок, жалiються, що не встигають з завданнями, i в результатi гальмується весь навчальний процес. Зайва суворiсть теж не до добра - тодi учнi стверджуються на думцi, що такому викладачевi все одно не догодиш, хоч як не старайся... - Лопес похитав головою. - Менi геть не подобається, що ми так завантажуємо дiтей, змушуємо їх працювати з ранку до ночi, майже не залишаємо їм часу для дозвiлля - а лише для вiдпочинку. Це неправильно, несправедливо... та iнакше не можна.
    Я це розумiв. Ми всi розумiли. Наш Зоряний Флот i без того вiдчував хронiчний брак кадрiв - i що далi, то дужче. А кожен зайвий рiк навчання означав втрату ще понад сотнi спецiалiстiв.
    - Боюся, ви недовго протримаєтесь на цiй роботi, - сказав я вiдверто. - Ви чудовий командир, гарний наставник, але надто добра та чуйна людина для шкiльного вчителя.
    Лопес хмикнув.
    - Гадаєш, iншi викладачi безсердечнi? Вони також люди, їм також шкода дiтей... Хоча, можливо, ти маєш рацiю. Майбутнє покаже. Якщо не зможу втриматися в школi, пiду працювати в унiверситет, читатиму лекцiї з астрофiзики. Мене, до речi, вже запрошують - але нi на Землi, нi на Марсi я не залишусь. Виберу одну iз зоряних колонiй... Будь-яку, окрiм Таури. - При цьому в його поглядi промайнув затамований бiль. - Найпевнiше, Цефею.
    - В Есперо-Сiтi теж непоганий унiверситет, - зауважив я.
    Вiн силувано всмiхнувся.
    - Аґiтуєш за свою планету? Бачу, ти по-справжньому прив'язався до Есперанси.
    - Так, прив'язався, - пiдтвердив я. - За цi сiм рокiв вона стала моїм домом. Можливо, я упереджений, але вважаю її найкращою з усiх колонiй.
    - Твою думку подiляють чимало наших колеґ. Я розглядаю Есперансу як один з можливих варiантiв. А точнiше - як другий пiсля Цефеї. Проте остаточно ще не вирiшив. - З цими словами вiн позирнув на годинника. - Гаразд, Ерiку, менi пора. За десять хвилин маю супроводжувати наступну ґрупу. Хай тобi щастить. I будь для дiтлахiв гарним командиром.
    - Намагатимусь бути таким, як ви, адмiрале.
    Коли я пiднявся на борт шатла, Краснова чекала мене на виходi зi шлюзової камери.
    - Як там новачки? - запитав я.
    - Сидять тихо, мов мишенята, - вiдповiла вона з явним несхваленням у голосi. - Розгубленi й навiть трохи ображенi. Адмiрал повiвся неправильно - урвав напутню промову, не представив їх тобi як годиться. Я, звичайно, розумiю: вiн хотiв, щоб усе було по-простому, без формальностей, але вони цього не оцiнили.
    - Не бiда, - сказав я. - Зараз усе виправлю. А ти йди до кабiни, запитай у диспетчерської дозвiл на злiт.
    - Добре, кеп.
    Краснова подалася до пiлотської кабiни, а я проминув тамбур i ввiйшов у пасажирський салон. При моїй появi новачки дружно повставали зi своїх мiсць.
    - Сiдайте, - махнув я рукою. - I можете зняти кiтелi, тут досить тепло.
    Вони дослухались моєї поради. Тим часом я влаштувався в крiслi навпроти i змiряв усiх трьох допитливим поглядом. Менi ще вчора надiслали їхнi документи, проте я не став навiть вiдкривати файли, бо хотiв познайомитися з новими членами команди особисто. Перше враження - найважливiше, i я не збирався псувати його пiд впливом чиєїсь сторонньої думки.
    Двоє хлопцiв зовнi становили цiлковиту протилежнiсть один одному. Перший був рудий, з грубими рисами обличчя, рясно вкритого ластовинням, високий на зрiст, мiцної статури. Другий - невисокий тендiтний блондин з ясно-синiми очима й по-дiвочому вродливим лицем. Вiн здавався набагато молодшим за свого рудого товариша, хоча насправдi усiм їм було по чотирнадцять рокiв. Що ж до дiвчини, то нiчим особливим вона не вирiзнялася - худорлява кароока шатенка, досить симпатична, але не така гарна, як менший з хлопцiв.
    Я вже збирався заговорити до них, коли ввiмкнувся iнтерком i пролунав голос Краснової:
    - Кеп, диспетчерська дала дозвiл на злiт.
    - От i добре, - сказав я. - Поїхали.
    - Прийнято. Починаю рулiння. Ґравiкомпенсатори задiянi.
    Я вiдчув, як крiсло пiдi мною трохи просiло, а тiло налилося додатковою вагою - Краснова ввiмкнула на борту шатла штучну ґравiтацiю i довела її рiвень до стандартної одиницi. Новачки вiдреаґували на це нормально: всi троє були родом з Землi, а в шкiльному гуртожитку для землян i вихiдцiв з зоряних колонiй пiдтримувалася земна сила тяжiння, щоб учнi не вiдвикали вiд нормальної ґравiтацiї (а з уроджених марсiан комплектувалися окремi екiпажi).
    В салонi почулося слабке гудiння вiд запущених термоядерних двигунiв - звукоiзоляцiя нiколи не буває iдеальною. Ми четверо повернулися до найближчого iлюмiнатора. Шатл залишив стоянку i по рулiвнiй дорiжцi виїхав на злiтну смугу. Пiсля короткого розгону машина здiйнялася в небо i стала стрiмко набирати висоту. В принципi, ми могли б злетiти й на антиґравах, проте Краснова, як i кожен пiлот, полюбляла реактивну тягу й користувалася нею за першої-лiпшої нагоди.
    - Приблизно через пiвгодини прибудемо на орбiтальну станцiю i звiдти перейдемо на наш корабель, - сказав я новачкам. - Там, як i належить, представлю вас екiпажевi. А поки познайоммося. Я капiтан третього ранґу Мальстром, командир мiжзоряного транспорту 'Кардиф', на якому ви будете служити. Маю надiю, ми непогано спрацюємося. - Я зробив коротку паузу й подивився на дiвчину. - Тепер твоя черга.
    Вона миттю схопилася, мов пiдкинута пружиною, i заторохкотiла:
    - Кадет Хаґрiвз, сер! Основна спецiальнiсть - пiлотування й навiґацiя. Додатковi спецiальностi - iнформатика та зв'язок, системи гiпердрайву. Знання мов: вiльне володiння - анґлiйська, iспанська; зi словником - нiмецька, портуґальська, iталiйська.
    Я поморщився.
    - Заради Бога, сiдай! Не стрибай, як кенґуру. - Дiвчина збентежено присiла, i я, вже м'якшим тоном, запитав: - То як тебе звати?
    - Кадет Хаґрiвз, сер. Марша Хаґрiвз.
    - Дуже мило, Маршо, - сказав я. - Чи, може, тебе краще називати Марсi?
    - Ну... Так, сер. Я бiльше звикла до Марсi. Так мене всi називали в школi. Марсi на Марсi... - Вона нiяково клiпнула очима. - Це такий каламбур, сер. Моє iм'я i планета.
    - Дякую за пояснення, сам би нiзащо не здогадався, - iронiчно промовив я, чим викликав у дiвчини слабку, ледве помiтну посмiшку. - Отже, Марсi, що вже не на Марсi. Ти мусиш затямити одну рiч: я не люблю, коли до мене звертаються 'сер'. Менi бiльше до вподоби 'капiтан' або 'кеп'. Зрозумiло?
    - Так, капiтане.
    - А вам, хлопцi?
    - Так, капiтане, - хором вiдповiли обоє.
    - От i чудово. Слухайте далi, - провадив я. - Ви вже не школярi, тому забудьте про цi стройовi штучки. - Я хотiв був додати, що такого штибу 'штучки' були призначенi для того, щоб якомога мiцнiше тримати учнiв у шорах. Але потiм згадав, що капiтан Лопес про це не говорив, поки я сам не розiбрався. - Зрештою, ми не вiйськовi, i я вимагаю вiд вас просто розумної дисциплiни. А вiд того, що ви раз по раз ставатимете струнко, вам не додасться нi розуму, нi знань, нi досвiду. У нас на кораблi не казарма, а дружний i злагоджений колектив, можна навiть сказати, родина з дванадцяти людей - тепер, разом з вами, буде п'ятнадцять. Певна рiч, ми пiдпорядковуємося статутовi й дотримуємося субординацiї - проте без зайвих формальностей. У позаслужбовий час вашi старшi колеґи зазвичай називатимуть вас на iм'я, а пiд час вахти вживатимуть прiзвище. Ви звертайтеся до них за званням чи посадою, не додаючи 'сер', 'мем' або їхнi аналоґи iншими мовами. I до вашого вiдома: старший помiчник Краснова волiє, щоб її називали 'старпом', а головний iнженер Штерн - просто 'шеф', i йому байдуже, що у вiйськових так звертаються до сержантiв та старшин. Вам ясно?
    Всi троє пiдтвердили, що ясно, i ми продовжили знайомство. Рудого хлопця звали Мiлош Саблiч, вiн був iнженером широкого профiлю - рiдкiсний випадок для свiжоспеченого випускника. Це означало, що вiн оволодiв усiма iнженерними спецiальностями, якi викладали у школi.
    - А яка з них основна? - запитав я.
    - Всi, - самовдоволено вiдповiв Мiлош. - За кожною я пройшов повний курс i отримав найвищi бали.
    Зрозумiло, круглий вiдмiнник. У школi я таких не полюбляв, вони дратували мене своєю 'правильнiстю'. А подорослiшавши, як правило, ставали бездушними сухарями. Я егоїстично потiшився вiд того, що з Мiлошем здебiльшого матиме справу наш головний iнженер, i повернувся до худенького хлопця:
    - Ну, а ти?
    - Симон Ґарньє, - несмiливо представився той, - господарча служба. Додаткова спецiальнiсть... - тут вiн зам'явся, а його вуха почервонiли, - польовi операцiї.
    Губи Мiлоша вигнулися в глузливiй посмiшцi, а от у Марсiних очах виразно промайнуло спiвчуття. Всiх школярiв, хто не проходив за 'титульними' спецiальностями пiлотiв або iнженерiв, неодмiнно готували до польових операцiй - пiд цим розумiвся весь комплекс навичок, необхiдних для висадки на невивченi планети у складi десантних ґруп. Через свою тендiтну статуру Симон нiтрохи не годився на роль безстрашного пiдкорювача iнших свiтiв. Та й особливим розумом, вочевидь, не вiдзначався, раз не спромiгся отримати нiякої iншої квалiфiкацiї, окрiм господарника.
    Проте навiть такий простий хлопець, як вiн, становив величезну цiннiсть. Адже в Зоряний Флот приймали зовсiм не за розумовими здiбностями i не за фiзичними даними, а за iншими критерiями. Вiрнiше, за одним-єдиним, який називався резистентнiстю. I нiякого конкурсу не iснувало - брали всiх поспiль, ще й нарiкали на гострий брак кадрiв.
    - Твоя друга спецiальнiсть нам не знадобиться, бо наш корабель вантажний, а не дослiдницький, - заспокоїв я Симона. - А от перша стане вельми в пригодi. Вiдколи наш стюард пiшов на пенсiю, всiма господарськими справами в нас займається технiк Карла Бекер. От тiльки на камбузi вiд неї користi мало - кулiнар з неї дуже кепський. Сподiваюсь, ти добре готуєш?
    - Ну... непогано.
    Марсi за шкiльною звичкою (ох, i довго ж вiд неї позбавлятиметься!) пiдняла руку. Я кивнув їй.
    - Симон прибiдняється, капiтане, - сказала вона. - Вiн дуже добре готує. Моя подруга, яка разом з ним вивчала кулiнарiю, розповiдала, що вiн завжди, на кожному уроцi, був найкращим у їхньому класi.
    - Це чудово, - промовив я з неприхованим задоволенням. - Виходить, нам дуже пощастило.
    Симон був улещений моїми словами - i навiть не стiльки словами, скiльки моїм тоном. А Мiлош тихенько пирхнув, демонструючи свою зневагу до такої 'несерйозної' професiї. Дурний, зарозумiлий хлопчисько! Вiн просто не розумiє, як це - тижнями харчуватися всухом'ятку або нашвидкуруч приготованими напiвфабрикатами.
    - От ми й познайомилися, - пiдсумував я. - Тепер про те, що чекає вас на кораблi. Ти, Симоне, отримаєш у своє розпорядження камбуз. Про iншi обов'язки стюарда поки не думай: зараз твоя головна i єдина задача - годувати команду. Безпосередньо будеш пiдпорядковуватися старшому технiку Морено. Що ж до тебе, Мiлоше, то твоїм прямим начальником, ясна рiч, буде шеф Штерн. Вiн i вирiшить, чим конкретно ти займешся. Ну, а ти, Марсi, пiдеш пiд мою руку, станеш третiм пiлотом. Вiдповiдно ми будемо й вашими наставниками. Не соромтеся звертатися до нас зi своїми проблемами. А як виникне бажання продовжити освiту - розраховуйте на нашу допомогу й пiдтримку.
    - Так, капiтане, - негайно озвалася Марсi, скориставшись моєю паузою. - Це дуже добре. У школi я вивчала ще три спецiальностi, але менi трiшечки забракло, зовсiм трiшечки, щоб скласти iспити. Я б хотiла це виправити.
    Я похитав головою:
    - Не варто поспiшати. Найближчi кiлька мiсяцiв не раджу вам думати про навчання. Зосередьтеся на виконаннi своїх службових обов'язкiв. Порiвняно зi школою, ви матимете набагато бiльше вiльного часу - але й вiдповiдальнiсть незмiрно зросте. Тому на дозвiллi вiдпочивайте й розважайтеся. Якомога бiльше спiлкуйтеся з членами команди, грайте в iгри, слухайте музику, дивiться фiльми, читайте книжки.
    Мiлош недбало скривився. Я зрозумiв, що вiн точно не читатиме книжок, а єдиною розвагою, яку собi дозволить, будуть регулярнi заняття у спортзалi. Решту часу проводитиме за навчанням, прагнучи ще бiльше розширити свiй широкий iнженерний профiль. Хлопець явно був безнадiйний...
    Марсi знову пiдняла руку.
    - Капiтане, а коли ми вiдбуваємо в рейс?
    - Через шiстнадцять годин, - вiдповiв я. - Завтра о восьмiй тридцять за бортовим часом. Порт призначення - Цефея. Звичайно ми працюємо на маршрутi 'Земля - Есперанса', та iнодi, як от зараз, нас надсилають i до iнших планет.
    - Поведемо на буксирi баржу?
    Я, звiсно, не став пояснювати їй, що за неписаними правилами Зоряного Флоту корабель з новачком-пiлотом на борту свiй перший рейс здiйснює з мiнiмальним навантаженням. Натомiсть сказав:
    - Цього разу баржi не буде. Ми маємо iнше, дуже вiдповiдальне завдання - веземо чергову ґрупу дiтей.
    - Тобто партiю ембрiонiв? - уточнив Мiлош.
    Я подивився на нього довгим поглядом. Потiм повiльно й чiтко вiдповiв:
    - Саме так. Проте ми звикли називати їх дiтьми.


    Роздiл 2

    'Кардиф'

    Наступного дня я прокинувся трохи ранiше нiж звичайно - о шостiй ранку, щоб без поспiху здiйснити обхiд корабля перед призначеним на восьму тридцять стартом. Проте виявилося, що я був не самою ранньою пташкою, мене випередив Симон Ґарньє, якому не терпiлося чимшвидше взятися до обов'язкiв на камбузi (вчора ввечерi вiн встиг лише оглянути своє нове господарство).
    Я виявив це, коли надiслав кухонному автоматовi замовлення на стандартний снiданок, а за хвилину, замiсть звичної пiци з грибами, отримав по мiнi-лiфту навдивовижу смачну м'ясну запiканку i грецький салат - чи не смачнiший за запiканку. Навiть кава була якась особлива; я пив її неквапно, смакуючи кожен ковток, i з почуттям глибокого задоволення думав про те, що тепер маю повнiстю укомплектований екiпаж для корабля такого класу, як 'Кардиф', - три пiлоти (включно зi мною), п'ять iнженерiв, п'ять технiкiв, лiкар i кухар-стюард. Останнiй формально також належав до технiкiв - у Зоряному Флотi не iснувало рядових та старшин, а всi астронавти подiлялися на технiкiв i офiцерiв; проте стюардiв, через їхнє особливе становище на кораблi, було заведено вiдносити до окремої катеґорiї.
    Починаючи передстартовий обхiд, я насамперед зазирнув до камбузу, де Симон якраз завантажував у лiфт снiданок для Ольги Краснової та її чоловiка Теодора Штерна. Служба подружжя на одному кораблi була звичним явищем у Зоряному Флотi. Окрiм Краснової та Штерна, у нас на 'Кардифi' було ще двi пари - iнженер Анна Ґамбарiнi зi старшим технiком Хуаном Морено i технiк Марi Лакруа з заступником головного iнженера Жорже Олiвейрою.
    Коли я похвалив Симона за розкiшний снiданок, вiн весь просяяв i швиденько приготував менi другу чашку кави.
    - I все-таки, Симоне, - сказав я, - не раджу тобi надто рано вставати. Прокидайся разом з рештою команди о сьомiй ранку. Снiдати ми звикли на швидку руку. Наш попереднiй стюард займався лише обiдом та вечерею.
    - Але ж вiн мав й iншi обов'язки, - зауважив Симон. - А я працюю тiльки на камбузi, i снiданки для мене не проблема. Якщо з вечора все наготувати, то вранцi залишиться просто ввiмкнути духовки й нарiзати овочi. Прокидатимусь хвилин на сорок ранiше i по всьому.
    - Гм... Я б не хотiв, щоб ти працював цiлiсiнький день. У тебе має бути вiльний час.
    Хлопець усмiхнувся:
    - Часу й так буде вдосталь, капiтане. Порiвняно зi школою... До того ж я люблю готувати. Для мене це не робота, а задоволення.
    Я кивнув:
    - Чудово тебе розумiю. Для мене робота - також суцiльне задоволення. А чим ти ще полюбляєш займатися?
    - Читати, - вiдповiв вiн з таким збентеженим виглядом, нiби зiзнавався в чомусь непристойному.
    У школi читання художньої лiтератури, звiсно, не забороняли, але й не заохочували. Бюрократи з уряду вважали, що це вiдволiкає учнiв вiд занять кориснiшими речами. Цi ж бюрократи напевно пояснили б низькi оцiнки Симона з бiльшостi шкiльних предметiв його захопленням 'легким чтивом'. А я був переконаний, що в хлопця просто душа не лежала до навчання. Бувають такi дiти - наче й не дурнi, але неохочi багато вчитися. Крiм того, як я вже знав з його особової справи, Симон мав суто гуманiтарний склад розуму: вiн не здав жодного iспиту з технiчних спецiальностей, зате без особливих зусиль досконало оволодiв усiма вiсьмома офiцiйними мовами Федерацiї.
    Перш нiж залишити камбуз, я сказав:
    - Книжки - це добре, Симоне. Корисно i для розуму, i для серця. Я також люблю читати.
    Потiм я зайшов до контрольного центру систем життєзабезпечення, який розташовувався в одному вiдсiку з медчастиною. Цим господарством у нас завiдував корабельний лiкар, п'ятдесятирiчний Сергiй Качур - найстарший член екiпажу i єдиний з нас, хто отримав свою основну спецiальнiсть уже не в школi, а в унiверситетi. Медицина завжди була вразливим мiсцем у пiдготовцi кадрiв для Зоряного Флоту. Як свiдчила практика, навiть найiнтенсивнiше навчання не дозволяло зробити з пiдлiтка квалiфiкованого лiкаря - адже для того, щоб успiшно лiкувати людей, потрiбнi не лише знання та практика, а ще й певний життєвий досвiд, який приходить лише з роками.
    Тому в школi обмежувалися вивченням лише основ медицини, кращi випускники з цiєї спецiальностi одержували дипломи фельдшерiв i медсестер, а майбутнiх лiкарiв набирали вже з чинних астронавтiв у двадцятирiчному вiцi. Їх вiдряджали до медичного центру при Мюнхенському унiверситетi, де вони за чотири роки проходили прискорене навчання й iнтернатуру. Як правило, цього вистачало, щоб пiд час польоту стежити за станом здоров'я екiпажу, лiкувати звичайнi хвороби i навiть робити найпростiшi, але невiдкладнi операцiї. Втiм, доктор Качур був здатний i на бiльше, оскiльки в перiод мiж двадцятьма п'ятьма i сорока роками тричi проходив чотиримiсячнi курси пiдвищення квалiфiкацiї. Свого часу вiн сподiвався перевестися в Дослiдницький Департамент, де висували значно вищi вимоги до фахових навичок лiкарiв. На жаль, через рiзнi обставини, його плани так i не здiйснилися.
    Доктора Качура на мiсцi я не застав - вiн також проводив обхiд корабля, щоб останнiй раз перед стартом узяти проби повiтря та води в усiх житлових примiщеннях. А пост у контрольному центрi займала технiк Сьюзан Ґреґорi, двадцятитрирiчна брюнетка с милим веснянкуватим обличчям. Вона зустрiла мене трохи сонною усмiшкою.
    - Доброго ранку, кеп.
    - Привiт, Сью, - вiдповiв я. - Як готовнiсть до старту?
    Вона глянула на один з дисплеїв, де виводилася дiаґностична iнформацiя про стан бортових систем життєзабезпечення.
    - Перевiрка пiшла вже по другому колу. Все працює справно. Наша служба до польоту готова.
    - Це добре, - сказав я i пильнiше придивився до неї. - Ти що, не виспалася?
    Сьюзан похитала головою:
    - Якраз навпаки. Вчора зарано лягла, збиралася подивитися перед сном фiльм, але майже зразу заснула i проспала десять годин.
    - Зрозумiло, - кивнув я. - То ти досi не можеш прокинутися?
    - Та нi, кеп, зi мною все гаразд, - запевнила вона. - Хiба голова... ну, трохи важка. Та це пусте - зараз вип'ю другу чашку кави й буду в нормi. До речi, наш новий кухар готує смачнющу каву.
    - Та що там кава! - недбало стенув я плечима. - От запiканка була просто супер. Тобi сподобалася?
    - Я не куштувала, - вiдповiла Сьюзан. - Бо на снiданок їм лише фрукти. Чи ти вже забув?
    - Звiсно, нi, - вiдповiв я, намагаючись зберегти незворушнiсть. - Просто з голови вилетiло.
    Менi завжди ставало нiяково, коли Сьюзан нагадувала про нашi колишнi стосунки, тому я поспiхом завершив iнспекцiю центру життєзабезпечення й попрямував у кормову частину корабля, де розташовувався машинний вiдсiк.
    Сьюзан менi дуже подобалася. Мене вабило до неї буквально з першого дня служби на 'Кардифi', i вона також не залишалася до мене байдужою. Весь позаминулий рiк ми були разом, i я навiть вирiшив, що нарештi знайшов собi пару, почав був думати про одруження... але нiчого не вийшло.
    Я так i не змiг збагнути, яка кiшка мiж нами пробiгла. Вочевидь, i Сьюзан цього не розумiла. Не було нi сварок, нi скандалiв, просто ми раптово i без будь-якої видимої причини охололи одне до одного. Ще якийсь час намагалися налагодити нашi стосунки, та марно. А пiсля чергової короткої вiдпустки на Есперансi, яку ми вирiшили провести нарiзно, кожен з нас повернувся з твердою впевненiстю, що в особистому планi мiж нами нiчого бути не може.
    Правду кажучи, я очiкував, що Сьюзан попросить перевести її на iнший корабель. До таких прохань (надто ж коли йшлося про невдалий роман з капiтаном) керiвництво Флоту ставилося з розумiнням i знаходило прийнятне для всiх рiшення. Проте рапорт про переведення Сьюзан не подала й продовжувала служити на 'Кардифi', а нашi попервах напруженi стосунки поступово стали рiвними i суто професiйними.
    Хоча не критимусь: у глибинi душi я дуже шкодував про наш розрив. I Сьюзан, напевно, також. Проте нi я, нi вона не бажали повернення до минулого...

    Рiвно о восьмiй годинi, закiнчивши обхiд усього корабля, я ввiйшов до рубки керування. Там уже перебувало троє членiв команди - старший помiчник Ольга Краснова, новоспечений третiй пiлот Марша Хаґрiвз, а також суб-лейтенант Хiрошi Йосiдо, черговий по мiстку iнженер, вiдповiдальний за роботу систем навiґацiї, засобiв зовнiшнього захисту, спостереження i зв'язку. Марсi прийшла без мого спецiального запрошення, але в повнiй вiдповiдностi з правилами, якi вимагали, щоб при вiдбуттi корабля в рейс i при його завершеннi в рубцi були всi штатнi пiлоти.
    Я вiддав наказ розпочати остаточну перевiрку готовностi бортових систем. Краснова з Йосiдо взялися до справи, а я пiдiзвав Марсi, що доти скромно стояла попiд задньою стiною рубки.
    - Вчора ввечерi ознайомився з твоєю особовою справою. Виявляється практикум з пiлотування та навiґацiї ти склала найкраще з-помiж усiх цьогорiчних випускникiв.
    Дiвчина зашарiлася вiд задоволення.
    - А я й не знала...
    - Тепер знаєш. Вiтаю.
    - Дякую, капiтане. - Вона трохи повагалася, потiм запитала: - А я нестиму окрему вахту, чи лише асистуватиму вам та старпомовi?
    - Отримаєш окрему вахту. Сьогоднi у другу змiну. Але я, звичайно, наглядатиму за тобою.
    До восьмої тридцять перевiрка бортових систем завершилася, i я оголосив старт. З запущеним на повну потужнiсть термоядерними двигунами 'Кардиф' залишив орбiту i став вiддалятися вiд Марса, заглиблюючись у мiжпланетний простiр. Проте не для того, щоб набрати певну швидкiсть, причина була в iншому. Всупереч поширенiй хибнiй думцi, корабель не потребував нiякого розгону для здiйснення надсвiтлового стрибка - адже, зрештою, рух у природi вiдносний. Проте перехiд у гiпердрайв супроводжувався потужним електромагнiтним iмпульсом, i правила безпеки забороняли це робити поблизу населених планет, космiчних станцiй та iнших кораблiв, щоб уникнути перешкод у роботi систем зв'язку.
    Через чверть години Йосiдо доповiв:
    - Кеп, попередження вiд Марсiанської Протикосмiчної Оборони. Попереду виявлено внутрiшньосистемний транспорт Азiйського Союзу, що йде зустрiчним курсом. Швидкiсть - дванадцять з половиною. Вiдстань безпечна - чотири триста, однак нам радять бути насторожi.
    - Зрозумiло. Старпоме, скiльки до гiпердрайву?
    - Шiсть хвилин десять секунд, - вiдповiла Краснова.
    - Тодi маємо встигнути. Та про всяк випадок ввiмкни додатковий захист, Йосiдо. Ще чого доброго їм стукне в голову довбанути в нас iз лазерних гармат, а потiм заявити, що помилково прийняли корабель за великий метеорит.
    - Силовий екран задiяно, - вiдзвiтував Хiрошi.
    А Марсi тихо промовила:
    - От же ж поганцi!
    - Не поганцi, а просто озлобленi, - сказав я. - Вони звинувачують нас в усiх своїх негараздах. Зокрема вважають, що Пiвнiчна Федерацiя обмежила їхнiй життєвий простiр. Спочатку на Землi - коли їм не дозволили захопити Сибiр та Австралiю, а потiм у космосi - коли ми не пустили їх на Марс.
    - I правильно зробили. Вони ж вiдмовилися брати участь у його тераформуваннi. Хотiли прийти на все готове.
    - Воно-то так, - погодився я. - За лоґiкою все правильно, але... Треба зважати на те, що Федерацiя займає добру половину земної сушi i при цьому її населення складає лише п'яту частину вiд загальної кiлькостi мешканцiв Землi. Нам важко уявити, в яких жахливих умовах живе решта людей. У нас часто нарiкають на низький рiвень життя, безробiття, брак продовольства, погiршення еколоґiчної ситуацiї. Проте всi нашi бiди - нiщо, порiвняно з проблемами того ж Азiйського Союзу, Iсламської Джамахiрiї i, особливо, Африканської Республiки. Там кояться страшнi речi, а ми навiть пальцем не ворухнемо, щоб чимось допомогти... Хiба що купуємо в них резистентних дiтей, платимо грубi грошi й лицемiрно називаємо це гуманiтарною допомогою. Хоча добре знаємо, що левова частка цiєї 'допомоги' осiдає в кишенях їхнiх правителiв, а простому народовi перепадають хiба жалюгiднi крихти.
    При моїх останнiх словах Марсi не стрималася й нишком поглянула на Йосiдо. Двадцятидворiчний Хiрошi помiтив це i силувано посмiхнувся.
    - Чого зиркаєш, мала? Либонь вирiшила, що раз я косоокий, то вже й 'куплений'? - Вiн зображав iронiю, хоча насправдi йому було прикро. - До твого вiдома, я не китаєць, а японець, i моя країна - член Федерацiї.
    Марсi збентежено опустила очi. Втiм, її помилку можна було зрозумiти. У Зорянiй Школi вона щодня спiлкувалася з учнями рiзних азiйських нацiональностей i, певно ж, умiла їх розрiзняти за зовнiшнiстю. Проте Хiрошi Йосiдо, стовiдсотковий японець, за дивною примхою природи мав вигляд типового китайця. Незважаючи на iм'я та прiзвище, його частенько приймали за 'купленого' - що йому геть не подобалося.
    Далi ми мовчки очiкували на перший стрибок. Нарештi Краснова оголосила:
    - Машинний вiдсiк доповiдає про готовнiсть до гiпердрайву. Починаю тридцятисекундний вiдлiк.
    Я звично кинув погляд на дисплей, де виводилися характеристики пульсу членiв команди - за правилами, кожен мусив носити на зап'ястку спецiальний браслет з сенсором. Покази свiдчили, що нiхто з екiпажу не спить. Гiпердрайв був несумiсний зi сном.
    Тридцять секунд спливло i ми ввiйшли у надсвiтловий стрибок - спокiйно й буденно, як робили це безлiч разiв. При переходi в гiпердрайв усi люди на кораблi вiдчули легку загальмованiсть, нiби думки в наших головах зненацька наштовхнулися на невидимий пружний бар'єр. Але вже наступної секунди бар'єр зник i все нормалiзувалося. До цього явища, яке астронавти називали 'дубодум', ми звикли ще зi шкiльних рокiв i давно перестали на нього зважати.
    Краснова повiдомила:
    - Системи гiпердрайву працюють у стабiльному режимi. Розрахунковий час стрибка - 8 хвилин 52 секунди. Вiдстань - 0,47 парсека.
    Всi оглядовi екрани зяяли чорнотою. Вони нiчого не показували, оскiльки зовнi нiчого не було. Навiть вакууму. Ми, астронавти, вживаємо слова 'летiти' й 'полiт', розумiючи пiд цим послiдовнiсть стрибкiв; але нiколи не називаємо польотом сам стрибок - тим бiльше, польотом у гiперпросторi. Бо нема нiякого гiперпростору; є лише Абсолютне Нiщо, Вiдвiчна Пустка, яку ми пронизуємо, щоб дiстатися до зiрок. Пустка, жахливiша, нiж будь-який океан енерґiї...

    Коли у 2177 роцi, трохи бiльше чотирьох столiть тому, було розроблено теорiю гiпердрайву i створено перший космiчний апарат, який за сотi частки секунди долав вiдстань у кiлька астрономiчних одиниць, все людство трiумфувало. Зорi, що ранiше здавалися таким далекими й недосяжними, враз зробилися близькими й доступними. Перед людьми вiдкрилася дорога у Великий Космос, не обмежений рамками Сонячної системи. Дорога до iнших свiтiв, до нового життєвого простору.
    Затамувавши подих, перенаселена Земля стежила за експериментами з тваринами - вiд мишей до мавп. Потiм медики довго спостерiгали за чотириногими астронавтами, проводили рiзноманiтнi тести i врештi дiйшли одностайного висновку, що гiпердрайв їм нiтрохи не зашкодив. Настала черга людини... i по всiй планетi прокотився стогiн жаху й розчарування.
    Надсвiтловий стрибок не вбивав людей, але геть позбавляв їх глузду, перетворював на цiлковитих iдiотiв. Одна коротка мить гiпердрайву буквально розплавлювала людський мозок, тодi як розум тварин - i примiтивний мишачий, i високорозвинений у приматiв - при цьому жодним чином не страждав. Справу не рятували й м'якi форми анабiозу, на зразок гiбернацiї. Вiд божевiлля убезпечувало лише повне заморожування у крiоґенних камерах, але тут виникала iнша, також неподоланна проблема - в середньому вiсiм з десяти людей не оживали пiсля жорсткого анабiозу, а тi, що вцiлiли, потребували тривалої вiдновлювальної терапiї. А коли врахувати, що там, бiля iнших зiрок, не було нiкого, хто мiг би надати медичну допомогу розмороженим людям, то ймовiрнiсть смертi зростала до всiх ста вiдсоткiв.
    Шлях у Великий Космос насправдi виявився дорогою крiзь пекло. Гiпердрайв, звичайно, знайшов практичне застосування - безпiлотнi транспорти використовувалися для перевезення термiнових вантажiв у межах Сонячної системи, а до зiрок споряджалися автоматичнi дослiдницькi станцiї (скорочено їх називали 'автомати'). Але бiльшiсть людей це не цiкавило. Їх турбували нагальнiшi питання, передовсiм - перенаселенiсть, забруднення довколишнього середовища i виснаження природних ресурсiв.
    Проте експерименти з надсвiтловими стрибками за участю людей не припинялися. Науковцi та iнженери постiйно удосконалювали системи гiпердрайву, випробували рiзнi моделi й можливi режими роботи, розробляли хитромудрi засоби захисту - та все намарно. Їм не вдавалося навiть зрозумiти, чому гiпердрайв руйнує людський розум. Це, до речi, досi невiдомо.
    Тiльки через двадцять дев'ять рокiв пiсля винаходу гiпердрайву, вже на початку XXIII столiття, сталося те, на що вже нiхто серйозно не сподiвався: черговий пiддослiдний залишився пiсля стрибка розумово нормальною людиною. Звали його Раден Афандi; як i переважна бiльшiсть добровольцiв у дослiдах з гiпердрайвом, що їх проводила Пiвнiчна Федерацiя, вiн був нелеґальним мiґрантом i зголосився на участь в експериментi заради надання його родинi громадянства.
    Дуже скоро стало очевидно, що анi режим гiпердрайву, анi особливостi конструкцiї даної конкретної моделi, анi засоби захисту не вiдiграли тут нiякої ролi. Причина була в самому Афандi, котрого майже одразу назвали резистентним - тобто стiйким, опiрним. Значно складнiше було з'ясувати - нi, навiть не те, чому вiн не збожеволiв, - а бодай ознаку, за якою можна вiдшукати iнших резистентних. В рештi-решт, пiсля аналiзу тисяч рiзних варiантiв, таку ознаку знайшли. Вона була досить проста i легко виявлялася за допомогою серiї не надто складних медичних тестiв. От тiльки з'ясувалося, що резистентнi зустрiчаються надзвичайно рiдко - приблизно один на два мiльйони людей.
    У Пiвнiчнiй Федерацiї, де кожен громадянин мав доступ до медицини (якщо не до платної, то до страхової, якщо не до страхової, то до соцiальної), майже всiх резистентних виявляли ще серед немовлят. В iнших наддержавах Землi з цим було набагато гiрше, надто ж в Африканськiй Республiцi, де понад три чвертi населення були позбавленi навiть елементарного медичного обслуговування. Уряд Федерацiї неодноразово пропонував африканцям допомогу в виявленнi резистентних (певна рiч, з вигодою для себе), але щоразу тамтешня влада висувала наперед неприйнятнi умови.
    Як засвiдчили ґенетичнi дослiдження, резистентнiсть не була спадковою ознакою i не пiддавалася штучному прищепленню. Механiзм її виникнення й функцiонування так i залишився нерозгаданою загадкою. Розподiл резистентних за рiзними расовими й етнiчними ґрупами був приблизно однаковий, а вiдхилення вiд середнього в той чи iнший бiк не виходили за межi статистичної похибки.
    Зате виявилася iстотна кореляцiя мiж резистентнiстю та розумовими здiбностями. Апрiорi лоґiчно було припустити, що оскiльки всi тварини, включно з мавпами, абсолютно невразливi до гiпердрайву, то серед людей найстiйкiшими мали бути переважно iндивiди з низьким рiвнем iнтелекту. Проте реальна картина виявилася прямо протилежною: у вiсiмдесяти вiдсоткiв резистентних коефiцiєнт розумового розвитку перевищував сто двадцять одиниць, тодi як по всьому людству такий показник мав лише кожен шостий.
    З вiдкриттям резистентностi почалася третя космiчна ера - зоряна ера. Проте для звичайних людей це нiчого не мiняло. Всi вони, за винятком жменьки обраних, i надалi були в'язнями Сонячної системи, а проблема перенаселення Землi залишалась такою ж актуальною. Людство загалом здобуло безсмертя - нехай i повiльно, дуже повiльно, воно таки почало пiдкорювати Галактику. Зате окремi iндивiди, що складали це людство, були приреченi померти там, де й народилися. Щоправда, кожен ще мав шанс здiйснити мiжзоряну подорож у крiоґеннiй камерi - тепер було кому подбати про тих, хто вижив пiсля розморожування. Але такий спосiб переселення на iншi планети, з iмовiрнiстю чотири до одного потрапити на той свiт, не набув широкої популярностi. Хоча охочих ризикнути не бракувало - i саме вони (вiрнiше, двадцять вiдсоткiв уцiлiлих) ставали засновниками нових позаземних колонiй.
    Ну а ми, резистентнi, стали знаряддям космiчної експансiї людства. Як i до всiх, хто виокремлювався серед решти людей, до нас ставилися двозначно. Нами захоплювалися i нас зневажали, нам заздрили i нас ненавидiли, ми були елiтою й парiями. Ми були астронавтами - людьми, що лiтали до зiрок...

    Нарештi спливли неповнi дев'ять хвилин стрибка, i корабель повернувся у простiр. На оглядових екранах знову засяяли зорi. Ми перебували на вiдстанi пiвпарсека вiд Землi. Сонячне свiтло долiтало сюди за пiвтора роки.
    Краснова звiрилася з даними навiґацiйного комп'ютера й повiдомила:
    - Вихiд проведено в розрахунковiй точцi. Девiацiя - 0,36 астроодиниць.
    Я подивився на Марсi, збираючись вiдiслати її з рубки. Але раптом передумав. Дiвчина переступала з ноги на ногу, її очi гарячково виблискували. З усього було видно, що їй не терпиться сiсти за пульт керування, тiльки тодi вона вiдчує себе повноцiнним членом команди.
    - Хаґрiвз, - промовив я.
    - Так, капiтане? - озвалася вона, миттю прибравши поважного вигляду. Це вперше я назвав її на прiзвище, i вона вiдразу збагнула, що зараз я звертаюся до неї як командир до пiдлеглого при виконаннi обов'язкiв.
    - Займи мiсце пiлота.
    Тут Марсi цiлковито перемiнилася. Спокiйно i впевнено, без тiнi вдаваної бравади, вона влаштувалася в крiслi, яке звiльнила для неї Краснова, вiдрегулювала його пiд себе й викликала на головний дисплей координати другої опорної точки.
    - Розраховувати наступний стрибок, капiтане?
    - Дiй, - кивнув я.
    Впоралася Марсi непогано. Хоча й трохи поквапилася з вибором точки входу - комп'ютер ледве встиг розрахувати параметри гiпердрайву, i замiсть стандартного тридцятисекундного вiдлiку був змушений запустити скорочений десятисекундний.
    - Не бiда, - сказав я, коли 'Кардиф' ввiйшов у стрибок. - Таке часом трапляється з усiма, не лише з новачками. Просто намагайся не поспiшати. У нас, пiлотiв, є така приказка: 'Хвилину заощадиш, годину втратиш'. Запам'ятай її.
    - Я знаю, капiтане, - вiдповiла присоромлена Марсi. - Її нам часто повторював адмiрал Лопес. Але я забула... захопилася.
    - Не бiда, - повторив я i швидко перезирнувся з Красновою. Вона легенько всмiхнулася, кивнула i вийшла з рубки.
    Далi все йшло гладесенько-рiвнесенько, i до чотирнадцятої тридцяти, коли закiнчилася перша змiна, 'Кардиф' пролетiв трохи бiльше тринадцяти парсекiв - половину добової норми для корабля, що йде 'порожняком', тобто без баржi. На суднах Зоряного Флоту лiтна вахта складалася з двох шестигодинних змiн. Iншi дванадцять годин, вiд пiв на дев'яту вечора до пiв на дев'яту ранку, корабель просто дрейфував у космосi. Це був оптимальний режим, що дозволяв нашiй нервовiй системi цiлком вiдновитися пiсля денної серiї стрибкiв. Гiпердрайв, нехай i слабко, таки впливав на резистентних. I не лише в мить переходу, коли проявлявся 'ефект дубодума', а й протягом усього стрибка, хоча свiдомо ми цього не вiдчували. А от увi снi, коли розум вiдкритий i беззахисний, гiпердрайв узагалi був безжальний. Одного разу, ще на 'Амстердамi', я брав участь у цiлодобовому польотi - i тодi менi снилися розкiшнi кошмари.
    О пiв на третю Марсi передала вахту Красновiй, вельми задоволена собою. Я також був задоволений нею - вона виявилася чудовим пiлотом. Що тут казати, я мав серйознi претензiї до Зоряної Школи, яка позбавляла учнiв дитинства, давала їм украй однобiчну освiту. Разом з тим я не мiг заперечувати, що саме завдяки цьому її випускники вже в чотирнадцятирiчному вiцi були справжнiми фахiвцями за своєю основною спецiальнiстю.
    - Це було зовсiм неважко, - похвалилася Марсi, коли ми вийшли з рубки й попрямували до їдальнi, де нас чекав приготований Симоном обiд (за твердженням Краснової, 'повний вiдпад'). - Я нiтрохи не втомилася.
    - Важкi не самi стрибки, - зауважив я. - Важко день у день, цiлiсiнькi тижнi проводити в польотi.
    - То це ж класно!
    - Певна рiч, класно. Але й важко - одне iншому не суперечить. Ти не квапся з висновками. От на зворотному шляху будемо тягти баржу - тодi подивимося, якої ти заспiваєш.
    - Не заспiваю, - вiдповiла вона з усмiшкою.
    Я теж усмiхнувся. Марсi, дарма що була дiвчиною, дуже нагадувала мене самого в такому ж вiцi. Я ще не вирiшив, гарно це чи погано.

    *
    З появою в командi 'Кардифа' третього пiлота у мене iстотно побiльшало часу на виконання власне капiтанських обов'язкiв, частину яких я ранiше делеґував старшому помiчниковi Красновiй та головному iнженеровi Штерну. Втiм, це була звична практика в Зоряному Флотi, бо близько двох третин наших кораблiв лiтали з недоукомплектованими екiпажами. Особливо гостро вiдчувалася нестача пiлотiв, тому багатьом капiтанам, а не лише менi, доводилося, крiм усього iншого, щодня нести лiтну вахту. Я понад рiк бомбардував штаб заявками, поки, нарештi, до моїх вимог дослухалися.
    Щоправда, у першi три днi рейсу я майже постiйно перебував на мiстку, коли чергувала Марсi, i контролював її дiї. Але поступово переконався, що вона успiшно справляється як з самими стрибками, так i з тягарем вiдповiдальностi за керування кораблем. А вiдтодi, як Марсi стала називати мене 'кеп' замiсть 'капiтан', я остаточно впевнився в тому, що вона вже бiльш-менш освоїлася на кораблi, i почав дедалi частiше залишати її саму на вахтi - вiрнiше, у парi з Хiрошi Йосiдо, котрий, як i багато iнженерiв, додатково вивчав астронавiґацiю i в разi потреби мiг прийти їй на допомогу. Проте, забiгаючи наперед, вiдзначу, що такої потреби не виникало.
    Сто дев'яносто шiсть парсекiв, що роздiляли Землю та Цефею, ми подолали за неповнi вiсiм дiб. Це була найстарша (хоч i не найближча) зоряна колонiя Землi, її почали заселяти майже вiдразу пiсля вiдкриття резистентностi й утворення Зоряного Флоту. Цефея вже давно стала цiлком самодостатньою колонiєю i бiльше не вiдчувала потреби в штучному приростi населення. А проте цефейцi, прагнучи додатково урiзноманiтнити свiй ґенофонд, час вiд часу замовляли з Землi дiтей - певна рiч, у виглядi ембрiонiв. Ну, а на Землi вiдбою не було вiд охочих продовжити свiй рiд на iнших планетах, тож дiтей вистачало як для тих колонiй, що лише розвивалися, так i для вже сталих, на зразок тiєї ж Цефеї, Таури, Саґiтарiї або Есперанси.
    За правилами Зоряного Флоту, пiсля кожного перельоту в один кiнець екiпажу корабля належав один день вiдпустки на планетi (а якщо рейс тривав понад чотирнадцять дiб, то цiлих два днi). Але, оскiльки призначена для нас баржа вже була готова до вiдправлення, ми вирiшили не марнувати зароблений вихiдний i вирушили до Землi вiдразу пiсля вивантаження з трюмiв корабля контейнерiв з ембрiонами дiтей i поповнення бортових запасiв продовольства. Правда, Марсi з Симоном були трохи засмученi таким рiшенням, але я пояснив їм, що зараз на Цефеї невдалий час для екскурсiй: на обох населених континентах була пiзня осiнь, дощова i сльотава, а на Арктичному материку цiлорiч панувала сувора зима.
    - Ще встигнете побувати тут улiтку, - пообiцяв я. - А знайомство з колонiями вам краще розпочати з Есперанси. Повiрте менi на слово: ви ще радiтимете, що зараз ми заощадили зайвий день.
    Наш зворотний рейс був складнiший i тривалiший, позаяк ми вели на буксирi здоровенну баржу, завантажену п'ятистами тисячами тонн вiдбiрного цефейського зерна для вiчно голодних землян. Сама по собi процедура буксирування була проста: спочатку ми по радiозв'язку проґрамували навiґацiйну систему баржi й вiдправляли її в стрибок, пiсля чого йшли слiдом за нею.
    Пiсля гiпердрайву виникала девiацiя - вiдхилення точки виходу вiд наперед заданих координат, яке часом досягало однiєї астрономiчної одиницi. Це не мало нiчого спiльного з похибкою в розрахунках чи з неточнiстю встановлення початкових умов. Девiацiя була наслiдком фундаментальних законiв природи, єдино вiдомим науцi проявом квантового принципу невизначеностi на макрорiвнi. Як результат, пiсля стандартного стрибка на пiвпарсека головний i проваджений кораблi роздiляла пристойна вiдстань - i добре, якщо це був лише десяток-другий мiльйонiв кiлометрiв. Але в будь-якому разi нам доводилося додатково здiйснювати короткий стрибок до баржi, щоб мати змогу вiддавати їй iнструкцiї в режимi реального часу, без тривалої затримки. А потiм усе починалося по новому.
    Загалом, справа була не надто складна, але значно маруднiша, нiж одиночний полiт. Марсi нарештi переконалася, що не все коту масниця, i перестала задирати носа, хоча й надалi чудово справлялася зi своєю роботою. Крiм того, вона бiльше не чiплялася до мене зi своїми учбовими планами - зрозумiла, що я мав цiлковиту слушнiсть, коли радив їй не квапитися з подальшим навчанням, а спершу звикнути до служби.
    А от Мiлош, попри нашi зi Штерном умовляння, вперто продовжував навчання. В такiй його одержимостi навряд чи завинила одна лише школа. Просто вiн належав до того типу емоцiйно вiдморожених дiтей, якi зовсiм не хочуть бути дiтьми i прагнуть якомога швидше подорослiшати. Штерн час вiд часу нарiкав на Мiлошеве надмiрне завзяття, та разом з тим не мiг нахвалитися його високою, як на новачка, iнженерною квалiфiкацiєю.
    Зате Симон нiяких нарiкань нi в кого не викликав. З першого ж дня вiн став улюбленцем усiєї команди, i його ладнi були носити на руках. Ми, астронавти, люди аж нiяк не бiднi, нашi службовi оклади не поступаються гонорарам у шоу-бiзнесi, кiно та спортi, тому ми звикли до всього найкращого, i досi нас дуже дратувала вiдсутнiсть нормальної їжi пiд час рейсiв. Звiсно, нашi холодильники на кораблi були напханi рiзноманiтними делiкатесами, що й не снилися переважнiй бiльшостi землян. Проте нi бутерброд з товстим шаром червоної або чорної iкри, нi нашвидкуруч розморожений у мiкрохвильовiй пiчцi омар не здатнi замiнити приготованих за всiма правилами кулiнарного мистецтва вишуканих страв, на якi Симон був справжнiй мастак.
    - Знаєш, кеп, - якось сказала менi Краснова. - Я впевнена, що до нас не випадково потрапило троє кращих за своїми спецiальностями випускникiв. Ти точно пiдмазав когось iз кадрового вiддiлу. Зiзнавайся, багатенький Буратiно, скiльки заплатив - i ми роздiлимо твої витрати.
    Я не зiзнався, бо хабарiв нiкому не давав. Проте мав велику пiдозру, що тут не обiйшлося без сприяння адмiрала Лопеса.
    А Марсi, що чула нашу розмову, згодом запитала в мене:
    - Кеп, чому старпом назвала вас 'буратiно'? Це ж iталiйською означає 'марiонетка'.
    - Не тiльки, - вiдповiв я. - Також Буратiно - персонаж однiєї росiйської книжки. На зразок Пiнокiо - проте не зовсiм.
    - А хто такий Пiнокiо, - поцiкавилася Марсi.
    Трохи повагавшись, я запросив її до своєї каюти й вiдчинив шафу, де стояли мої найулюбленiшi книжки - i не звичайнi електроннi планшетки, а найсправжнiсiнькi паперовi, в чудовому полiґрафiчному виконаннi, з твердими обкладинками. Дiставши з першої полицi томик Карло Коллодi, я передав його Марсi.
    - Можеш почитати. А заразом пiдтягнеш свою iталiйську.
    Марсi з сумнiвом подивилася на iлюстровану обкладинку, потiм обережно вiдкрила книжку i перегорнула кiлька сторiнок.
    - Але ж вона дитяча, кеп!
    - Так, дитяча, - вiдповiв я. - Та це не значить, що погана.
    - Я й не кажу, що погана. Просто... такi книжки читає Симон.
    - I правильно робить.
    З трохи розгубленим виразом обличчя вона окинула поглядом книжки в моїй шафi, особливо вiдзначивши увагою яскраво оформленi корiнцi на першiй полицi.
    - Це теж дитячi?
    Я ствердно кивнув:
    - Найкращi дитячi книжки. Найцiкавiшi.
    - Ви їх читаєте?
    - I перечитую. А що тут такого?
    Марсi розгублено труснула головою.
    - Але ж, кеп, ви дорослий!
    Я тепло всмiхнувся їй.
    - Одне iншому не заважає. Згодом ти це зрозумiєш... Гм, сподiваюся, що зрозумiєш. От Мiлош точно нiколи не зрозумiє. А ти ще можеш зрозумiти.
    - Що зрозумiти?
    - Це, - вказав я на першу полицю, - частина нашого втраченого дитинства. Того дитинства, якого нас позбавили в школi. Подорослiшавши, багато з нас починають усвiдомлювати цю втрату i прагнуть надолужити згаяне. До прикладу, я люблю читати дитячi книжки. Особливо менi подобаються старi - дев'ятнадцятого, двадцятого та двадцять першого сторiч. Вони розумнi, добрi, але без нав'язливого моралiзму, чим грiшать сучаснi. I фантазiя в них розкутiша. От, скажiмо, ця, - я висунув одну з книжок, - про дiвчинку Алiсу, яка провалилася в кролячу нору й потрапила до Країни Див. Ця - про хлопчика Пiтера, що не хотiв ставати дорослим. Ця - про пригоди дiвчинки Доротi у Країнi Оз. А ця - ти її не зможеш читати, бо вона моєю рiдною мовою, - про хлопчика, якого всi називали просто Малим, i про його друга Карлсона, що мешкав на даху. А тут, - я посунувся вправо, - вже не зовсiм дитячi книжки. Про людей i казкових iстот, ельфiв, ґномiв та гобiтiв, що протистоять зли силам. Про хлопця-чаклуна Гаррi та його боротьбу з Темним Лордом... Лише з роками я зрозумiв, як менi бракувало таких книжок, коли я навчався в школi.
    Пiсля деяких роздумiв Марсi повернула на мiсце 'Пригоди Пiнокiо' i взяла 'Гобiта', очевидячки пiд впливом моїх слiв, що це не зовсiм дитяча книжка.
    - Спробую почитати.
    - Тiльки не змушуй себе, - застерiг я. - Бо iнакше все зiпсуєш.
    - Звичайно, кеп, - пообiцяла вона. - Я не збираюся читати понад силу. Навiщо марнувати час на те, що некорисно й нецiкаво?
    Я майже не сумнiвався, що вже наступного вечора Марсi поверне менi книжку i скаже, що їй це нецiкаво. Але помилився - вона повернула її лише за три днi й несмiливо, нiби соромлячись, попросила продовження. Я дав їй перший том 'Володаря Перснiв'.


    Роздiл 3

    Есперанса

    Довiзши до Землi зерно, ми затрималися в Сонячнiй системi рiвно настiльки, скiльки було потрiбно для планового техогляду корабля, його заправлення дейтерiєм i завантаження трюмiв рiзними рiзнощами. Вiдтак узяли на буксир баржу з високотехнолоґiчним обладнанням i попрямували до системи зорi Алансар, довкола якої оберталася планета Есперанса.
    Дев'яносто вiдсоткiв рейсiв 'Кардиф' здiйснював саме за цим маршрутом, i для багатьох членiв нашої команди Есперанса була бiльшою мiрою домом, анiж Земля. А для декого - просто домом, справжнiм домом. Так, у iнженера Анни Ґамбарiнi та старшого технiка Хуана Морено на цiй планетi зростали доньки-близнючки (на жаль, не резистентнi), Хiрошi Йосiдо два роки тому одружився з мiсцевою дiвчиною, а Теодор Штерн узагалi був родом з Есперанси - одним з вiсьмох її громадян, що нинi перебували на дiйснiй службi в Зоряному Флотi. Зрозумiло, що й для Краснової, дружини Штерна, Есперанса стала рiдним свiтом, а його сiм'я - її сiм'єю.
    Що ж до мене, то я вже давно вирiшив, що в майбутньому, коли мене спишуть 'на берег', без варiантiв оселюся на Есперансi. I в цьому рiшеннi я був далеко не ориґiнальний. З-помiж дев'яти планет, колонiзованих Пiвнiчною Федерацiєю, найбiльшою популярнiстю серед астронавтiв користувалася саме Есперанса - в середньому кожен третiй вiдставник обирав її для проживання.
    Есперанса, що знаходилася на вiдстанi трьохсот вiсiмдесяти парсекiв вiд Землi, була найвiддаленiшою з зоряних колонiй, але iсторично склалося так, що вона виявилася першою придатною для життя планетою, виявленою автоматичними дослiдницькими станцiями ще до вiдкриття резистентностi. Тодi ж влада Пiвденної Америки здiйснила божевiльну спробу її колонiзацiї, яка, звичайно ж, з трiском провалилася.
    З появою резистентних, а отже, й пiлотованих людьми кораблiв, було виявлено iншi планети з земними умовами, значно ближчi, нiж Есперанса. Зокрема, в радiусi двохсот парсекiв вiд Сонця таких планет знайшлося аж сiм. П'ять з них застовпила за собою Пiвнiчна Федерацiя, до складу якої на той час ввiйшла й Пiвденна Америка, а решту двi прибрав до своїх рук азiйський Союз.
    Анi Iсламська Джамахiрiя, анi Африканська Республiка в цьому подiлi участi не брали, позаяк на той час не мали мiжзоряних кораблiв. Власне, африканцi й досi їх не мають, а всiх своїх резистентних (вiрнiше тих, кого виявляє їхня недолуга медицина) вони продають Федерацiї. Джамахiрiя зрештою завела невеликий флот, з чималими труднощами колонiзувала одну-єдину планету й дотепер висмоктує з неї всi соки, одночасно торгуючи з Федерацiєю зайвими резистентними. До речi, Азiйський Союз також не гребує продажем частини своїх резистентних - здебiльшого дiвчат i слабких на здоров'я хлопчикiв.
    Можливо, Есперанса ще б довго залишалася незаселеною, якби не жадiбнiсть Азiйського Союзу, що заявив на неї свої права. Претензiї ґрунтувалися на записах автоматичної дослiдницької станцiї 'Ланьчжоу', що вiдбула в полiт у 2192 роцi й цiлих три десятилiття блукала в космосi через збiй навiґацiйної проґрами (звична рiч для 'автоматiв'), аж поки її випадково знайшли в околицях Зорi Барнарда. З цих записiв випливало, що 'Ланьчжоу' побувала у системi Алансар i виявила там придатну до життя планету на два роки ранiше вiд пiвденноамериканського 'автомата', а тому першiсть у вiдкриттi Есперанси належить Союзовi. З точки зору мiжнародного права й елементарного здорового глузду це твердження не витримувало жодної критики, проте азiйський уряд наполягав на своєму i вимагав вiд Федерацiї безумовного визнання його права на Есперансу.
    Через пiвстолiття пiсля тих подiй було переконливо доведено, що бортовi записи 'Ланьчжоу' - майстерна пiдробка, а сама автоматична станцiя навiть близько не пiдходила до Есперанси. Iсторики зiйшлися на думцi, що Азiйський Союз затiяв увесь цей блеф з метою виторгувати в Пiвнiчної Федерацiї певнi полiтичнi поступки.
    Проте Федерацiя торгуватися не стала. За наполяганням сенаторiв з країн Пiвденної Америки федеральний уряд дещо притримав темпи освоєння найближчих планет i спрямував звiльненi ресурси на колонiзацiю Есперанси. Азiйський Союз, звiсно, став дибки, але вдiяти нiчого не мiг - перевага Пiвнiчної Федерацiї в космосi була незаперечною.
    Попервах експерти одностайно пророкували Есперансi вкрай уповiльнений розвиток через значну вiддаленiсть вiд Землi, але вже першi десятирiччя спростували цi песимiстичнi проґнози. М'який, благодатний клiмат майже на всiх широтах, крiм крайньої пiвночi та крайнього пiвдня, вiдсутнiсть серйозних погодних катаклiзмiв, багатство природних ресурсiв сприяли швидкому зростанню колонiї. Навiть вiддаленiсть планети, яку вважали iстотною перешкодою, на практицi вiдiграла позитивну роль, привчивши колонiстiв менше сподiватися на допомогу Землi й бiльше покладатися на власнi сили. Наразi Есперанса була хоч i не найчисельнiшою, зате найзаможнiшою, найуспiшнiшою i найсамостiйнiшою з усiх зоряних колонiй.

    *
    Згiдно з приписами правил безпеки, зi свого останнього довгого стрибка 'Кардиф' разом з баржею вийшов за межами системи Алансар, на вiдстанi двох десяткiв астрономiчних одиниць вiд зорi. Далi ми йшли короткими стрибками з мiнiмальною девiацiєю, а за пiвмiльйона кiлометрiв вiд Есперанси запустили термоядернi двигуни й рушили до планети на реактивнiй тязi. Вiрнiше, не до самої планети, а до великої космiчної станцiї на її орбiтi.
    За кiлька хвилин Ґамбарiнi, що чергувала за iнженерним пультом i, зокрема, вiдповiдала за зовнiшнiй зв'язок, повiдомила:
    - База вiтає, нас, кеп. Просить передати контроль над баржею.
    - Контроль передати, - розпорядився я. - Надiслати запит про номер причалу.
    Вже пiд керування диспетчера зi станцiї баржа стала повiльно вiддалятися вiд корабля, рухаючись назустрiч буксирувальнику, який мав доправити її до вантажного термiналу.
    - Четвертий зоряний причал готовий нас прийняти, - доповiла Ґамбарiнi.
    - Гаразд, - вiдповiв я. - Курс на четвертий зоряний.
    - Виконую, кеп, - вiдповiла Краснова, яка саме була черговим пiлотом.
    Пiд її керуванням 'Кардиф', уже без баржi, продовжив зближення зi станцiєю, орiєнтуючись на четвертий причал у секторi для мiжзоряних кораблiв. Збiльшене зображення на допомiжному екранi зовнiшнього спостереження свiдчило про те, що першi три причали, а також п'ятий зайнятi iншими кораблями.
    - До п'ятого пришвартовано транспорт 'Заґреб', - озвалася Марсi, що сидiла за резервним пультом; я так i думав, що вона не втратить нагоди продемонструвати нам, що гарно вивчила базу даних Зоряного Флоту i тепер здатна розпiзнати кораблi за їхнiм зовнiшнiм виглядом, не вдаючись до допомоги комп'ютера. - До третього - 'Херсонес', до другого - дослiдницький крейсер 'Посейдон'. А до першого... - Тут Марсi завагалася. - Дивно. Спершу я думала, що це 'Окленд', але... нi, iнший. Не знаю, як вiн називається, - сказала вона засмучено.
    - 'Ернесто Че Ґевара', - вiдповiла Ґамбарiнi.
    Марсi здивувалася:
    - Це ж iм'я якоїсь людини, правильно? А всi вантажнi кораблi Федерацiї називаються на честь мiст. Цей корабель точно вантажний. Хiба вiн не наш?
    Я невизначено знизав плечима.
    - Складне питання. Вiн наш i не наш одночасно. Не наш - бо не належить до Зоряного Флоту Федерацiї. Та разом з тим i наш - бо є власнiстю Есперанси, яка придбала його в Азiйського Союзу. Зараз 'Че Ґевара' проходить капiтальний ремонт, на ньому оновлюється все електронне начиння й переробляється iнтер'єр. Пiсля ремонту вiн стане першим мiжзоряним кораблем флоту Есперанси.
    - Як же так? - запитала шокована Марсi. - Хiба це можливо? За законами Федерацiї, всi кораблi, устаткованi системами гiпердрайву, неодмiнно мають перебувати у власностi центрального уряду.
    Краснова й Ґамбарiнi лише поблажливо посмiхнулися. А я пояснив:
    - Ти мусиш зрозумiти одну рiч, Хаґрiвз. Дiйснiсть не в усьому вiдповiдає тому, чого вас навчали в школi. Закони Федерацiї дiють на Есперансi лише в тiй мiрi, в якiй це влаштовує самих есперансцiв. Вони просто iґнорують конституцiйну норму про зверхнiсть федерального законодавства i передовсiм керуються своїм власним. Така ж ситуацiя i в iнших розвинених колонiях, якi вже не мають критичної залежностi вiд постачання з Землi. Де-факто всi вони є самостiйними державами, пов'язаними з Федерацiєю взаємовигiдним спiвробiтництвом.
    Марсi глибоко замислилася над моїми словами, якi явно стали для неї вiдкриттям.
    - А як же бути з коштами, витраченими на освоєння планет? Грошi наших громадян, їхня праця йдуть на те, щоб забезпечити гарне життя для колонiстiв...
    - ...якi, - пiдхопив я, - своєю працею допомагають вижити десяти мiльярдам громадян Федерацiї, як землян, так i марсiан. Кошти, витраченi на колонiзацiю, повертаються сторицею, бо лише завдяки iснуванню зоряних колонiй нашi спiввiтчизники не голодують. Авжеж, якiсть їхнього життя залишає бажати кращого, дев'яносто вiдсоткiв населення змушенi обмежувати себе в усьому й задовольнятися одноманiтним харчуванням. Але вiд голоду, в усякому разi, люди не помирають. А раз так, то нiкого не має турбувати, що на Есперансi люди бiльше шанують мiсцевi закони, нiж федеральнi, колонiальну адмiнiстрацiю називають урядом, а ґубернатора - президентом. Припускаю, що деяких надмiру амбiтних земних полiтикiв i чиновникiв такий стан справ не влаштовує, але в них руки закороткi щоб дотягтися бодай до Таури, не кажучи вже про Есперансу. Що вони можуть вдiяти - оголосити ембарґо? Так це буде удар передовсiм по самiй Землi. Вiйсько для приборкання непокiрливих колонiстiв також не надiшлеш - нас, резистентних, дуже мало, а з охочих узятися за таку брудну роботу навряд чи набереться бодай одна рота. До того ж усi нашi планети мають непогану протикосмiчну оборону - щоб вiдбиватися вiд можливих нападiв азiйських та джамахiрiйських кораблiв, але з таким самим успiхом вона може протистояти й силам Федерацiї. Тому наш уряд змушений миритися з реалiями й задовольнятися рiвноправними вiдносинами з зоряними колонiями. Тепер зрозумiло?
    - Так, кеп, зрозумiло, - сказала Марсi. - Але я iншого не второпаю. Якщо в Есперанси з Федерацiєю взаємовигiдне спiвробiтництво, то навiщо їй свiй мiжзоряний корабель? По-моєму, його експлуатацiя обiйдеться набагато дорожче, нiж послуги земних кораблiв.
    - Тут ти маєш рацiю, - погодився я. - Влада Есперанси планує задiяти 'Че Ґевару' для прямої торгiвлi з iншими колонiями, але зараз потреба в нiй невелика i в найближчому майбутньому навряд чи щось змiниться. Основна стаття експорту всiх без винятку зоряних колонiй - продукти харчування, тож торгiвля мiж ними полягатиме здебiльшого в обмiнi делiкатесами. От, наприклад, на Есперансi вирощують найкращу каву, рiвної якiй нема бiльше нiде; на Саґiтарiї з нез'ясованих поки причин звичайнi сорти винограду дають унiкальне за своїми смаковими якостями вино; а Тевтонiя - єдина планета, де змогли прижитися всi земнi осетровi.
    - Цим можна торгувати й через Землю, - зауважила Марсi.
    - Так i роблять, - пiдтвердив я. - А позаяк мiж Землею й колонiями кораблi ходять з повнiсiнькими трюмами, та ще й буксирують баржi, така торгiвля обходиться порiвняно дешево. В кожному разi, дешевше, нiж ганяти мiж самими колонiями напiвпорожнiй корабель. Але для Есперанси це не головне. Є ще така штука, як престиж. Бiльшiсть есперансцiв вважає, що мати свiй мiжзоряний корабель - це круто. А їхня планета досить багата, щоб дозволити собi витратитися задля пiдвищення престижу - як у власних очах, так i в очах iнших колонiй.
    На цей час ми вже досить близько пiдiйшли до станцiї, щоб добре бачити її без будь-якого збiльшення. Четвертий причал був прямо по курсу 'Кардифа', який тепер летiв у режимi гальмування. Краснова готувалася розпочати маневри зi швартування.
    - А як бути з командою корабля? - знову озвалася Марсi. - Адже на Есперансi замало резистентних. До того ж усiх їх ще дiтьми вiдправляють на навчання в Зоряну Школу, а потiм вони служать у Зоряному Флотi.
    - Ну, щодо резистентних ти помиляєшся, - заперечив я. - Їх на Есперансi вдосталь.
    - Ви кажете про стар... про вiдставних?
    - Саме про них. Як мiнiмум двi сотнi цiлком можуть лiтати - щоправда, не регулярно, а з тривалими перервами. Один рейс, потiм команду змiнюють, пiсля другого знову ротацiя - i так далi. Можна не сумнiватися, охочих буде вдосталь.
    Марсi повiльно кивнула:
    - Так, це вихiд. Хоча, мабуть, на команднi пости краще взяти молодших астронавтiв. Принаймнi на пост капiтана. Гадаю, можна знайти якого-небудь старшого помiчника, що погодиться промiняти службу в Зоряному Флотi на капiтанську посаду.
    Я мало не кинув на Марсi сердитий погляд, але вчасно збагнув, що її мiркування мають суто абстрактний характер i вона навiть не пiдозрює, що своїми словами зачепила дуже болючу для Краснової тему. Власне, це я утнув велику дурницю, дозволивши завести розмову на такий хисткий ґрунт.
    Чотири роки тому, коли попереднiй командир 'Кардифа' готувався пiти у вiдставку, Краснова розраховувала посiсти його мiсце. Втiм, тодi їй було лише двадцять п'ять рокiв, тому навряд чи вона була стовiдсотково впевнена у своєму майбутньому капiтанствi, але надiї на це покладала. Одначе у штабi розважили iнакше, її залишили на посадi другого пiлота й старшого помiчника, а капiтаном призначили офiцера з iншого корабля - мене.
    Якби я був принаймнi ровесником Краснової, особливих проблем не виникло б. Проте на той час менi ще не виповнилося двадцяти чотирьох рокiв, у школi я навчався на два класи молодше за неї, i просто сказати, що вона була обурена таким рiшенням начальства, значило б дуже прикрасити ситуацiю.
    Першi кiлька мiсяцiв на новiй посадi менi доводилося скрутно. Та зрештою Краснова змирилася з ситуацiєю, i в цьому була чимала заслуга її чоловiка, головного iнженера Штерна, старшого вiд неї на дев'ять рокiв, який доклав титанiчних зусиль, щоб загасити наш конфлiкт i налагодити мiж нами нормальнi стосунки. А згодом ми навiть потоваришували, хоча я пiдозрював, що гiркий осад у неї таки залишився.
    Нещодавно керiвництво Есперанси запропонувало Штерновi, своєму спiввiтчизнику, стати головним iнженером 'Че Ґевари', а Красновiй пообiцяли посаду капiтана. Штерн рiшуче вiдкинув цю пропозицiю, через що серйозно посварився з дружиною. Краснова дуже хотiла командувати кораблем i, мабуть, заради цього навiть пiшла б на розрив з чоловiком - от тiльки капiтанство на 'Че Ґеварi' їй пропонували винятково через Штерна, який заслужено вважався одним з найквалiфiкованiших iнженерiв Зоряного Флоту.
    Сам же Штерн, як i я, завжди мрiяв стати астронавтом-дослiдником, а перейти на 'Че Ґевару' означало для нього вiдмовитися вiд своєї мрiї i до кiнця кар'єри займатися вантажними перевезеннями. Власне, вiн би давно отримав призначення в Дослiдницький Департамент, коли б не висував, як неодмiнну умову, переведення разом з ним i дружини. А з цим виникали проблеми...

    Коли ми пришвартувались i виконали всi необхiднi дiї з переведення систем корабля в режим стоянки, я оголосив екiпажевi про початок семиденної вiдпустки - саме стiльки ми заробили пiд час рейсу за маршрутом 'Есперанса - Земля - Цефея - Земля - Есперанса'. Невдовзi всi члени команди залишили борт 'Кардифа', кваплячись роз'їхатися по своїх домiвках (Марсi, Симона та Мiлоша взяли пiд свою опiку Краснова зi Штерном), i тiльки я один затримався: по-перше, капiтан завжди покидає корабель останнiм, а по-друге, менi ще належало зустрiтися з iнспектором по вантажах. Як командир корабля, я одночасно виконував обов'язки суперкарґо, i якщо за баржу нiс вiдповiдальнiсть як за одне цiле, то за вантаж у трюмах мусив вiдзвiтувати мало не поштучно.
    Протягом години всi документи було оформлено, i станцiйнi працiвники взялися за розвантаження. А я, прихопивши з каюти двi валiзи, вийшов з корабля через пасажирський люк i тунелем рушив до термiналу.
    Там на мене чигав сюрприз: у крiслах попiд стiнкою сидiли Симон та Марсi, а поруч на ґравiплатформi лежали їхнi валiзи з речами. Перед моєю появою Симон, схоже, дрiмав (за нашим бортовим часом був уже пiзнiй вечiр); Марсi доїдала морозиво, вочевидь, куплене десь на станцiї.
    - Отакої! - промовив я заскочено. - Невже Краснова та Штерн загубили вас i нiчого не помiтили?
    - Нi, кеп, - вiдповiла Марсi трохи збентежено. - Вони самi нас вiдпустили.
    - З якого це дива?
    - Ну... взагалi, я запитала в них, як би ви поставилися до того, щоб я пожила у вас...
    - I я також, - додав Симон.
    - Ага, - пiдтвердила Марсi. - Тодi й Симон сказав, що хоче до вас. Спочатку старпом була проти, але шеф її переконав. Мовляв, це пiде вам на користь.
    - Ясно, - протягнув я розгублено. - Гарненькi справи!
    - Ви незадоволенi? - стривожилась Марсi.
    - Ми вам заважатимемо? - майже одночасно з нею запитав Симон. - У вас немає для нас мiсця?
    - Та нi, тут без проблем, - запевнив я їх. - I мiсце для вас знайдеться, i заважати не будете. Просто... просто я боюся, що не зможу подбати про вас як годиться.
    - А навiщо? Ми самi про себе подбаємо, - жваво заперечила Марсi. Вона встала з крiсла й викинула обгортку вiд морозива в найближчий утилiзатор. - Ми ж не дiти, кеп.
    - Вам буде нудно зi мною, - продовжував вiдбиватися я, втiм, не дуже енерґiйно. - А у Штерна багато родичiв, що мешкають поблизу, серед них купа племiнникiв i племiнниць, декотрi вашого вiку...
    - Отож-то, - промовив Симон. - Це мене й лякає. Зовсiм не те, що багато людей, а те, що всi вони один для одного свої, i серед них ми будемо чужими.
    - Точно, - пiдтримала його Марсi. - Коли шеф розповiдав про свою численну рiдню, я зрозумiла, що для мене це буде занадто. I для Симона також, - додала вона, щойно той розкрив рота. - От Мiлошу все по цимбалах, вiн замкнеться в своїй кiмнатi й займатиметься там з ранку до вечора. А ми з Симоном хочемо просто вiдпочити. Ви якось казали, що мешкаєте на островi в тропiках, запрошували нас погостювати. - Вона променисто всмiхнулася. - Ну от ми й збираємося до вас завiтати. Тiльки прямо звiдси, а не вiд шефа та старпома.
    Не стримавшись, я всмiхнувся у вiдповiдь:
    - Що ж, прошу до мене в гостi. Тiльки ви не подумайте, що я не радий вам, просто все це звалилося на мене геть несподiвано. Хоча б попередили.
    - Старпом пропонувала зв'язатися з вами, - вiдповiв Симон. - Але шеф вiдмовив її. Сказав, що тодi ви спробуєте викрутитися.
    - Авжеж, вiн добре мене знає, - сказав я, поставивши свої валiзи на ґравiплатформу. - Гаразд, ходiмо.

    Iншi члени нашої команди мешкали на Юкатанському материку, тому полетiли зi станцiї на рейсовому транспортi в Есперо-Сiтi, столицю планети. Мiй же дiм знаходився на островi Болiвара посеред Карибського океану, i щоразу, покидаючи Есперансу, я залишав у станцiйному анґарi невеликий чотиримiсний орбiтальний шатл, який дозволяв менi швидше дiстатися додому.
    Ще коли 'Кардиф' пришвартувався до станцiї, я надiслав до диспетчерської запит, щоб шатл пiдготували до вiдльоту, i тепер вiн чекав на нас у спецiальнiй катапультi. Ми влаштувалися в кабiнi - я з Марсi попереду, а Симон на задньому сидiннi, - я провiв стандартну перевiрку систем i повiдомив диспетчеровi про повну готовнiсть до старту. А своїх юних супутникiв попередив:
    - Ґравiкомпенсатори задiянi, але не на всi сто вiдсоткiв. Тож приготуйтеся - вас трохи трястиме.
    - От i добре, - з виглядом бувалого космiчного вовка схвалила Марсi. - Це дозволить вiдчути полiт.
    Симон нiчого коментувати не став. Хоча з виразу його обличчя було зрозумiло, що ми могли б спокiйнiсiнько обiйтися i без усiх цих пiлотських заморочок.
    Перший раз нас труснуло, коли електромагнiтна катапульта пожбурила шатл у космос. Кiлька хвилин ми летiли за iнерцiєю, вiддаляючись вiд станцiї, потiм я запустив реактивнi двигуни i став знижатися до планети.
    - А можна менi порулити? - набравшись смiливостi, попросила Марсi. - У мене добре виходить.
    З її особової справи я це знав. Вона була найкращою у випуску за всiма пунктами проґрами пiдготовки пiлотiв, включно з орбiтальними й атмосферними маневрами.
    - Добре, - погодився я, - можеш порулити. Дотримуйся заданого курсу й уважно стеж за показами навiґацiйних супутникiв. А ще врахуй, що Есперанса вдев'ятеро масивнiша за Марс.
    - Звичайно врахую, кеп, - вiдповiла вона.
    Я переключив керування на її пульт, але будь-якої митi був готовий повернути собi контроль над шатлом.
    Утiм, цього не знадобилося. Марсi керувала шатлом умiло i впевнено, правда, ввiйшла в атмосферу по надто пологiй траєкторiї, проте рикошету не сталося. Розжарене вiд тертя повiтря палало за бортом i шлейфом тяглося позаду шатла; а оскiльки це вiдбувалося на нiчному боцi планети, то видовище з кабiни вiдкривалося дивовижне. Марсi тихенько попискувала вiд задоволення. Симон також насолоджувався польотом, дарма що йому було трохи лячно.
    Поступово суцiльне вогнище за бортом змiнилося окремим сполохами, якi дедалi слабшали, аж поки зовсiм щезли. Продовжуючи гальмувати i знижуватися, шатл мчав на захiд навздогiн сонцю. Коли ми досягли тропосфери, я знову перебрав на себе керування i трохи вiдкориґував курс. Попереду багряними барвами розгорялася вечiрня заграва, а за п'ятнадцять кiлометрiв пiд нами розкинулася спокiйна гладiнь Карибського океану.
    Притиснувшись лобом до прозорої стiнки кабiни, Симон подивився вниз i промовив:
    - Я ще нiколи не купався в морi. I в океанi також. Лише в басейнi.
    - А ще у ваннi, - з посмiшкою докинула Марсi. - А от я, коли була малою, росла серед моря. На островi Мелвiл. Тiльки там дуже холодно.
    - Зате на моєму островi завжди тепло, - сказав я. - Накупаєшся вволю.
    До острова Болiвара ми пiдлетiли майже на черепашачiй швидкостi - сiмсот п'ятдесят кiлометрiв на годину. За мiсцевим часом була шоста вечора, нижнiй край сонця вже торкався обрiю.
    Щоб показати Марсi й Симоновi острiв, я перед заходом на посадку зробив велике коло.
    - Ось у цiй лаґунi по правому борту, її називають Перлистою, найкращий пляж, - повiдомив я. - А в бухтi прямо за курсом - наш невеличкий морський порт. Там ранiше стояла й моя моторна яхта.
    - Ранiше? - перепитала Марсi. - А зараз?
    - Її бiльше немає. Пiвроку тому четверо хлопцiв-старшокласникiв позичили її без мого дозволу, щоб покататися зi своїми подружками, але не впоралися з керуванням i налетiли на рифи.
    - Вони всi потонули?
    - На щастя, нi. Вчасно нагодилися сили берегової охорони. Яхту також вдалося б урятувати, якби саме тодi не розгулявся сильний шторм. Її просто на друзки розтрощило.
    - Шкода... - зiтхнув Симон, уявивши, либонь, як було б чудово прогулятися на яхтi по океану. - А що з тими хлопцями, якi розбили яхту? Їх запроторили до виправної колонiї?
    - Нi в якому разi. Це не Земля, тут за таке не кидають за ґрати. Вони ж не мали злого намiру, просто утнули дурницю. Всiх чотирьох засудили до громадських робiт на перiод лiтнiх канiкул. Саме зараз вони вiдбувають покарання.
    - Теж менi покарання! - пирхнула Марсi.
    - Для них серйозне. Вони працюють по сорок годин на тиждень, тодi як iншi школярi вiдпочивають i розважаються.
    - Але ж ви зазнали збиткiв...
    - Їх вiдшкодувала страхова компанiя. Вона намагалася позиватись до батькiв тих хлопцiв, але суд вiдхилив її претензiї. В умовах полiсу був присутнiй пункт про аварiю яхти з вини третiх осiб, а отже, компанiя отримувала вiд мене страховi внески за можливiсть кораблетрощi внаслiдок угону, тому не могла претендувати на додаткову компенсацiю.
    - Оце так-так! - здивовано промовила Марсi. - Бачу, тут i справдi геть iншi закони.
    - Нормальнi закони. Людськi, а не драконiвськi. - Я остаточно згасив швидкiсть шатла, вимкнув реактивнi двигуни i, задiявши антиґрави, став заходити на посадку. - Ця справа вже закрита. Зараз для мене будують нову яхту, ще кращу за попередню. До наступного нашого вiзиту на Есперансу вона буде готова, i тодi ми вволю нагуляємося океанськими просторами.
    Мiй дiм з величенькою садибою знаходився в пiвнiчно-схiднiй частинi острова, на високому плато, звiдки вiдкривався чудовий вигляд на океан i Перлисту лаґуну. Я акуратно посадовив шатл на спецiально призначений для цього майданчик, правобiч будинку, вiддав команду розблокувати люк i випустити короткий трап.
    - От ми й приїхали.
    Марсi перша вибралася з кабiни, спустилася по трапу й повiльно роззирнулася довкола. Вiдтак зосередила увагу на моєму двоповерховому будинку з бiлого вапняку, фасад якого прикрашав широкий ґанок з колонами, а дах був укритий червоною черепицею.
    - I скiльки людей тут мешкає? - поцiкавилась вона.
    Пропустивши вперед Симона, я останнiм вийшов з шатла, захряснув люк i лише тодi вiдповiв:
    - Поки лише я один. Як вам, мабуть, вiдомо, нi дружини, нi дiтей у мене немає. Тож весь мiй дiм у вашому цiлковитому розпорядженнi.
    Обоє приголомшено втупились у мене. Потiм знову подивились на будинок, вочевидь, примiряючись, скiльки в ньому кiмнат. Я вирiшив їм допомогти:
    - На першому поверсi хол, кухня, їдальня, вiтальня, бiблiотека i два кабiнети. На другому - дев'ять житлових кiмнат, кожна з окремою ванною. Моя спальня розташована над парадним входом; решта призначенi для гостей. Є ще внутрiшнiй дворик, патiо називається, звiдси його не видно. Там невеликий басейн. Словом, дiм як дiм.
    Марсi роззявила була рота, але потiм закрила його, так нiчого й не сказавши. Симон теж вражено мовчав. Вони, звичайно, знали, що в зоряних колонiях люди живуть заможно i привiльно, у красивих великих будинках; але знали це в теорiї. А на практицi бачили лише перенаселену Землю зi страшенною дорожнечею кожного квадратного метра, та ще наполовину вкритий кригою Марс, де бракувало тепла для обiгрiву великих примiщень.
    На Есперансi ж їм вiдкрився зовсiм iнший свiт - проте не в банальному розумiннi нової планети. Це був свiт з iншим способом життя, з iншими цiнностями та прiоритетами. Свiт, де людей не кидають до в'язницi за найменшу провину. Свiт у якому пересiчнi громадяни здатнi виграти суд у страхової компанiї. Свiт, де можна спокiйнiсiнько посадовити орбiтальний шатл на своєму подвiр'ї. Свiт, де одна людина може мешкати в такому велетенському, просто гiгантському, за мiрками землян, будинку...
    Я видобув з вантажного вiдсiку шатла нашi валiзи i звернувся до Марсi з Симоном:
    - Ну, ходiмо в дiм, виберете собi кiмнати. Якщо хочете, можете взяти по двi. А то й по три.

    Бажаєте читати далі?
    Тоді вам сюди або сюди.



  • Комментарии: 2, последний от 30/06/2013.
  • © Copyright Авраменко Олег (olegawramenko@yandex.ua)
  • Обновлено: 15/02/2018. 82k. Статистика.
  • Повесть: Космоопера
    •  Ваша оценка:
    Связаться с программистом сайта.