Авраменко Олег
Первiсна. У вирi пророцтв

Lib.ru/Фантастика: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
  • Комментарии: 2, последний от 28/03/2016.
  • © Copyright Авраменко Олег (olegawramenko@yandex.ua)
  • Размещен: 16/03/2014, изменен: 15/02/2018. 300k. Статистика.
  • Роман: Фэнтези
  • Тексты на украинском языке
  • Иллюстрации/приложения: 2 штук.
    •  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Щасливо уникнувши пастки чорних чаклунiв, юна вiдьма Ейрiн прибула на Тiр Мiнеган, де пiд наглядом досвiдчених сестер-наставниць стала навчатися маґiї й розвивати силу своєї Iскри. Проте Китрайл не вiдмовився вiд намiру заволодiти Первiсною: вiн вводить у гру свого найцiннiшого аґента - чаклунку, що вже багато рокiв працює на вiдьом i тiшиться їхньою цiлковитою довiрою.
    Тим часом Шимас аб Нейван i Рiана вер Шонаґ, послухавшись поради диннешi, прямують на Iнiс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому островi, де тисячу рокiв тому помер останнiй у свiтi дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? I як це пов"язано з Ейрiн та її Первiсною Iскрою? А пов"язано ж напевно...

    • Первiсна. У вирi пророцтв

    []

    Annotation

         Щасливо уникнувши пастки чорних чаклунiв, юна вiдьма Ейрiн прибула на Тiр Мiнеган, де пiд наглядом досвiдчених сестер-наставниць стала навчатися маґiї й розвивати силу своєї Iскри. Проте Китрайл не вiдмовився вiд намiру заволодiти Первiсною: вiн вводить у гру свого найцiннiшого аґента - чаклунку, що вже багато рокiв працює на вiдьом i тiшиться їхньою цiлковитою довiрою.
         Тим часом Шимас аб Нейван i Рiана вер Шонаґ, послухавшись поради диннешi, прямують на Iнiс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому островi, де тисячу рокiв тому помер останнiй у свiтi дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? I як це пов'язано з Ейрiн та її Первiсною Iскрою? А пов'язано ж напевно... 

         [Примiтка. Роман було опублiковано в росiйському перекладi: Первозданная. Вихрь пророчеств. Роман. - Москва: Альфа-Книга, 2014. При оформленнi українського тексту використано обкладинку з вищезгаданого видання.]

    Первiсна У вирi пророцтв

    Сага про Первiсну
    книга друга

    Роздiл I
    Новобранець

         Гучний i настирливий сиґнал тривоги пролунав для Йорверта справжньою райською музикою, бо дозволив йому нарештi прокинутися, виринути iз жахливого сну, в якому його мордували лютi демони. Вже дев'ять ночей поспiль вони приходили, коли вiн спав, i не бажали слухати його пояснень та виправдань, вимагали вiд нього скоритися волi Темного Володаря, облишити самодiяльнiсть, повернутися до виконання своїх обов'язкiв. Марно вiн заприсягався, що дбає виключно про iнтереси Ан Нувiну, марно благав про розмову iз самим Володарем, щоб викласти своє бачення ситуацiї; демони були непохитнi, i єдине, що хотiли вiд нього чути, це слова покори й каяття. Та Йорверт уже не мiг вiдступитися, не мiг кинути розпочатої справи, не мiг зрадити самого себе, своїх переконань. А найголовнiше - не мiг засмутити Елвен. Її розчарування та зневiри вiн боявся дужче, нiж навiть гнiву Китрайла...
         У невеличкiй печерi, освiтленiй лише тьмяним вогником лiхтаря, було тихо та спокiйно. Йорвертовi сусiди мирно спали, оскiльки дзвiн, що розбудив його, мав маґiчне походження i був чутний лише йому. Сиґнал iшов вiд охоронних плетив, розставлених на днi ущелини, i свiдчив про те, що до їхнього табору хтось наближається. Не звiр, а людина - бо плетива було налаштовано реагувати лише на людей.
         Йорверт пiдвiвся iз сiнника, що правив йому за лiжко, взув чоботи, накинув пiдбитий хутром плащ i, пiдiйшовши до виходу з печери, вiдхилив убiк грубе рядно, просочене, як i стiни печери, спецiальними чарами, що були покликанi утримувати всерединi тепло.
         В обличчя йому дихнуло колючим морозним повiтрям, вiд якого миттю задубiло пiдборiддя й неприємно защипало носа. Взагалi, Йорверт був звичний до холодiв, бо народився i зрiс у Тiр на н-Ґалi, який на Абрадi вважався пiвнiчною країною iз суворим клiматом. Але тiльки тут, на Лахлiнi, вiн збагнув, що таке справжня зима. Та й то ще не до кiнця - адже зараз був лише кiнець гедрева, осiннього мiсяця [1]. Страшно навiть подумати, що коїтиметься тут у раґвирi та хверодi...
         Напнувши на голову пухнасту хутряну шапку й надiвши рукавицi, Йорверт вийшов з печери на заснiжене плато, огороджене з пiвночi, заходу та сходу майже прямовисними скелями заввишки щонайменше п'ятдесят футiв, а з пiвденного боку - широкою та глибокою ущелиною. На плато виходило п'ять печер, у однiй з яких розмiстилися шестеро ватажкiв, двi найбiльшi займали рядовi повстанцi зi старшинами-десятниками, у четвертiй зберiгалися харчовi припаси, а ще одна поки була вiльна - її Йорверт залишив для мiсцевих чаклунiв, якi зважаться долучитися до повстання. Вiн вiдшукав це мiсце ще за тиждень до того, як наглядачi Архарської каменярнi отруїлися буцiмто зiпсутим м'ясом (а насправдi чар-зiллям, виготовленим майстром Шоваром), що й дозволило каторжникам пiдняти бунт. Перш нiж приєднатися до них пiд iменем Ейнара аб Дилана з Таркаррая, Йорверт добряче тут попрацював, розширив та поглибив печери i змiцнив їх чарами вiд можливих обвалiв. А коли став на чолi повстання, запропонував рештi ватажкiв перенести сюди табiр. Пiсля огляду мiсцевостi та недовгого обговорення вони визнали пропозицiю слушною, бо тутешнi печери були мiсткi та просторi, а саме розташування плато перетворювало його на неприступну фортецю. До нього вела єдина стежина, така крута й вузька, що нею можна пiднiматися лише вервечкою, один за одним, тож для її охорони цiлком вистачало й десятка стрiльцiв, якi були здатнi перекрити шлях цiлiй армiї.
         Певна рiч, за звичайних обставин це плато перетворилося б на пастку для повстанцiв - тут їх було легко заблокувати, перекривши єдиний можливий шлях постачання продовольства, i врештi-решт виснажити голодом. Проте Йорверт уже довiв повстанцям, що будь-якi гори для нього не проблема. Вiн, звiсно, остерiгся зникати в них на очах, а потiм з'являтися просто з повiтря; натомiсть удавався до хитрощiв - з допомогою левiтацiйних чарiв забирався на верхiвку найнижчої, схiдної скелi i вже там, нiкому не видимий, переходив до Тиндаяру. А повертаючись назад iз харчами, скидав пакунки вниз, уповiльнюючи їхнє падiння, пiсля чого спускався на плато сам. Крiм того, Йорверт потроху пробивав тунель через гору, щоб зробити додатковий вихiд з табору, про який вороги й гадки не матимуть. Це остаточно заспокоїло навiть найбiльших скептикiв, стурбованих тим, як вони вибиратимуться звiдси навеснi, коли їх уже точно вiзьмуть в облогу...
         Нiч була хоч i дуже морозна, але тиха й безвiтряна. У чистому небi, за вiдсутностi мiсяця, яскраво сяяли зорi. Посеред плато горiло вогнище - попервах дехто з повстанцiв заперечував проти такої недбалостi, проте бiльшiсть погодилася з ватажками, що рано чи пiзно їхнiй табiр однаково знайдуть, а нести нiчне чергування в темрявi, не маючи змоги бодай трохи зiгрiтися, було важко.
         Довкола вогнища сидiло четверо вартових, а ще четверо проходжалися над самою кручею, тримаючи напоготовi рушницi i сторожко вдивляючись униз. При Йорвертовiй появi один з тих, що якраз грiлися, високий чоловiк рокiв тридцяти, пiдвiвся й рушив до нього.
         Кожен, хто зустрiчав Брадена аб Мейласа, з першого погляду визнавав у ньому кадрового вiйськового - i нiтрохи не помилявся. Ще три роки тому Браден був лейтенантом лахлiнської армiї i служив заступником командира роти, дислокованої в Минтаху, на сходi Лахлiну. Якось увечерi вiн несподiвано повернувся додому, хоч мав чергувати до ранку, i застав свою дружину в обiймах коханця. Жiнка кинулася до нього з банальними й безглуздими словами: 'Це не те, що ти думаєш...' - та Браден вiдштовхнув її вбiк, вихопив з лiжка коханця й пожбурив через вiкно на вулицю. Потiм повернувся до дружини з намiром сказати їй, що бiльше не переступить порогу цього дому, i лише тодi побачив, що вiд його поштовху вона дуже невдало впала й розбила собi голову об чавуннi ґрати камiна.
         Це був очевидний нещасний випадок, ще й за пом'якшувальних обставин, i Брадена напевно б виправдали, якби коханцем його дружини не був поборник, що обiймав важливу посаду в Минтахському дiоцезi Конґреґацiї. Свiй полiт з вiкна спальнi на вуличну брукiвку вiн оцiнив надзвичайно високо, тому лейтенанта судили за умисне вбивство i лише завдяки заступництву його вiйськових командирiв не прирекли до страти. Браден отримав довiчну каторгу, два роки працював веслярем на ґалерi, а чотири мiсяцi тому його перевели на Архарську каменярню, де вiн зустрiв Аврона аб Кадуґана, свого колишнього вчителя з Ханґованської Офiцерської Академiї, засудженого за вiльнодумство. Саме з ними двома Йорверт вийшов на зв'язок у переддень отруєння наглядачiв i скоординував подальшi дiї. За їхнiм планом, у гори мали податися лише вiровiдступники (байдуже, справжнi чи облудно звинуваченi) та в'язнi на зразок Брадена, що потрапили на каторгу через конфлiкт iз поборниками. Проте красномовнiсть професора аб Кадуґана зiграла з ним злий жарт - вiн говорив так переконливо, що до його арґументiв дослухалося й чимало кримiнальних злочинцiв. Та, зрештою, немає лиха без добра, i присутнiсть серед утiкачiв затятих горлорiзiв дала Йорвертовi змогу без зайвих церемонiй продемонструвати свою грiзну силу, раз i назавжди закривши питання про лiдерство, а три десятки вбивць, розбiйникiв та грабiжникiв, що досi перебували в лавах повстанцiв, вiн тримав у цiлковитiй покорi, примушуючи їх виконувати найтяжчу роботу...
         - Ейнаре, ви зарано встали, - сказав Йорвертовi Браден. - Мiсяць зiйде лише через годину.
         За ними ж самими встановленими правилами, щоночi на вартi стояв один з ватажкiв. Сьогоднi була черга Брадена аб Мейласа, якого пiсля сходу мiсяця мав змiнити Йорверт.
         - Я прокинувся не тому, - вiдповiв вiн, вiдзначивши про себе, що з кожним днем йому стає дедалi легше iмiтувати лахлiнську вимову. - Спрацювала моя сиґналiзацiя внизу.
         Браден кинув у бiк ущелини швидкий погляд i поклав руку на пiстоль, що висiв у нього на поясi.
         - Треба оголосити тривогу!
         - Поки не варто, - спокiйно промовив Йорверт. - Я вiдчуваю лише одну людину.
         - Розвiдник?
         - Швидше, нишпорка. Я так розумiю, що розвiдниками для вас можуть бути лише вiйськовi. А вони не стали б нiкого надсилати, бо мають наказ не втручатися.
         - Поборник нiзащо б не пiшов один, - презирливо зауважив Браден. - Вони ж страхопуди, завжди ходять зграями.
         - Може, це й не поборник, - сказав Йорверт. - Може, хтось хоче приєднатися до нас.
         Колишнiй лейтенант скептично гмикнув.
         - Сподiваєтеся, що чаклун?
         - Так, сподiваюсь. Але висновки робити ще рано. Заждемо, коли пiдiйде ближче. Якщо вiн чаклун, то вiдчуває мої охороннi плетива i легко зможе визначити, звiдки вони тягнуться. Для нього це буде нiби вказiвник, що приведе просто на нашу стежку.
         Браден невизначено знизав плечима.
         - Що ж, побачимо.
         Нiхто з ватажкiв, за винятком Аврона аб Кадуґана не вiрив, що до їхнього повстання долучаться iншi чаклуни. Йорверт досi не збагнув - чи то вони бояться цього, вважаючи, що й одного чаклуна для них забагато, чи просто не хочуть тiшитися марними надiями на посилення їхнього загону, а отже, й на пiдвищення шансiв у боротьбi за свободу. Мабуть, i того й iншого було нарiвно...
         Хоч там як, а Браден не став наполягати на негайному оголошеннi тривоги i погодився зачекати, поки ситуацiя трохи проясниться. Тим часом сиґнали, якi продовжували надходити до Йорверта, чимраз переконливiше свiдчили про те, що нiчний гiсть iшов не навмання, а впевнено наближався до стежки. Нарештi вiн опинився перед першою з Йорвертових пасток, непомiтних для звичайних людей, але очевидних для кожного чаклуна, i вперше застосував активну маґiю, щоб нейтралiзувати її. Це дозволило оцiнити рiвень його чаклунської сили, який виявився невисоким - швидше, вiд молодостi та невмiння, нiж вiд природної обмеженостi.
         Втiм, Йорверт i не розраховував на появу досвiдчених колеґ. Кожен лахлiнський чаклун, якому пощастило уникнути вогнища Конґреґацiї, мрiяв лише про одне - чимшвидше втекти з цiєї країни, де його вважають пекельним вилупком. Тому на Лахлiнi залишалася переважно молодь, якiй ще бракувало грошей для переїзду на Абрад. А такi, як Шовар аб Родрi, були, мабуть, рiдкiсними винятками з цього правила. Майстер Шовар до сорока п'яти рокiв доглядав за немiчними батьками, якi не могли - та й не хотiли - нiкуди переїздити. А коли, зрештою, зiбрався разом з майстром Ґарваном на Абрад, то зустрiв Елвен...
         - Це чаклун, - сказав Йорверт. - Тепер уже напевно. Молодий чаклун... або ж дiвчина-чаклунка.
         Браден, який стояв поруч iз ним над стежиною, що звивалася крутим схилом униз i невдовзi губилася в непрогляднiй пiтьмi, похитав головою.
         - Дай Диве, щоб був хлопець. Бiльшiсть наших людей роками не бачили живої жiнки. Нам тут лише дiвчини бракувало.
         - Нiчого, вона не дасть себе скривдити. Той, хто спробує її зачепити, гiрко пошкодує про свою нестриманiсть. Це стане наукою всiм iншим. - А трохи згодом, коли гiсть проминув другу пастку, Йорверт упевнено додав: - Можете не турбуватися, це точно хлопець.
         - От i добре... - Браден якусь хвилю помовчав. - Слухайте, Ейнаре, вам не здається пiдозрiлим, що вiн так швидко вiдгукнувся на наше повстання? Ану ж як його пiдiслали поборники? Можливо, вони вже давно схопили цього хлопця, довго тримали у в'язницi, жорстоко катували i врештi зламали, цiлком скорили своїй волi. А тепер вирiшили скористатися ним, як шпигуном.
         - Це виключено. Хлопець уже досяг того рiвня сили та вмiння, щоб не дозволити поборникам захопити його в полон. Для своїх вистав з 'очищення вiд мерзоти' вони мусять удовольнятися безпорадними дiтьми, чий чаклунський хист лише щойно проявився, та звичайними чоловiками й жiнками, яким приписують володiння чарами. Проте ви маєте рацiю, наш гiсть i справдi може бути шпигуном. Та не тому, що його зламали тортурами, а через страх за рiдних, яких поборники могли взяти заручниками й погрожувати їхньою смертю. Але з цим я розберуся. Якщо його шантажують, ми дiзнаємося.
         Браден аб Мейлас iз розумiнням кивнув. Йому та Аврону аб Кадуґану було вiдомо про Йорверта бiльше, нiж рештi повстанцiв. Зокрема, вiн розповiв їм, що дiє не один, а має трьох спiльникiв-чаклунiв, що постачають продовольство, iншi припаси, стежать за перемiщенням вiйськ i збирають iнформацiю про всi важливi подiї в зовнiшньому свiтi.
         Хлопець пiднiмався нагору повiльно, але впевнено, без зайвих зусиль долаючи всi перешкоди та пастки на своєму шляху. Нарештi вiн наблизився на досяжну для тренованого маґiчного зору вiдстань, i Йорверт навiч переконався у слушностi свого висновку про юний вiк чаклуна. На вигляд вiн мав десь рокiв чотирнадцять, не бiльше, був невисокий на зрiст i, вочевидь, мiцної статури. Щодо останнього Йорверт не мiг судити напевне через довгий плащ; усе залежало вiд того, скiльки теплих речей надягнено пiд ним. А сам плащ, добротнi чоботи, пухнаста хутряна шапка та шкiрянi рукавицi свiдчили про те, що хлопчина аж нiяк не з бiдної родини, швидше навпаки - з досить заможної.
         'Ставлю на те, що син якогось помiщика,' - подумав Йорверт. - 'Стиль одягу швидше сiльський, нiж мiський... Але чому вiн прийшов до нас? Чому просто не поцупив у татуся грошей для переїзду на Абрад? Невже Браден вiрно здогадався... Нi, дурницi! Поборники б не надiслали до нас шпигуна, чий одяг з першого погляду викликає пiдозри.'
         Коли хлопцева постать стала потроху вимальовуватися з темряви, Браден видобув свiй пiстоль, а двоє вартових, що їх вiн прикликав до себе, нацiлили рушницi. Хлопець помiтив це, насторожено завмер, сперся рукою на уламок скелi й задер догори голову. Його погляд був спрямований на Йорверта, в якому вiн уже розпiзнав чаклуна.
         - Опустiть зброю, друзi, - спокiйно i впевнено сказав Йорверт. - Я все контролюю. - I махнув хлопцевi рукою, запрошуючи йти далi.
         Той продовжив пiдйом i за наступнi двi хвилини подолав решту шляху. Зупинився, засапано дихаючи, змiряв швидким поглядом Брадена, двох вартових обабiч нього i тих п'ятьох, що стояли вiддалiк, а потiм знову зосередив увагу на Йорвертовi.
         - Я й не знав, що ми свiтимося, - промовив вiн трохи хрипкуватим, чи то вiд природи, чи то вiд морозу, голосом. - Я ж теж свiчуся, правда? Тiльки в дзеркалi цього не видно, так? - У його словах чулася надiя.
         Йорверт ствердно кивнув:
         - Нiхто не може побачити власної маґiчної аури. I це добре, бо iнакше б вона заслiпляла нас, заважала чарувати. Отже, досi ти не зустрiчав жодного чаклуна?
         - Нi. Тепер уже знаю, що нi. Чотири роки тому дядько Ґрайдi водив мене на страту чаклунки в Дин Делганi... але вона не свiтилася маґiєю. Я ще тодi запiдозрив, що та жiнка нiяка не чаклунка, бо вона лише благала про милiсть i не пробувала звiльнитись. А дядько твердив, що то молитви праведникiв позбавили її сили. Тiльки я не вiдчував дiї тих молитов.
         - I нiколи не вiдчуєш, - запевнив його Йорверт. - То ти мешкаєш поблизу Дин Делгана?
         - Не зовсiм. На пiвдорозi мiж ним та Касневидом. Садиба Неяд Ґеврах, це наш родинний маєток. Мене звати Кiван аб Ридерх О'Мiредах.
         Гострий Йорвертiв слух уловив, як один з вартових промимрив собi пiд носа: 'Ба, лорденя приперлося!' Кiван, схоже, нiчого не розчув - або ж прикинувся, що не чує.
         - З твого боку було необачно називатися справжнiм iм'ям, - сказав Йорверт. - Мiг би щось вигадати, як зробив я. Усi тут добре знають, що я нiякий не Ейнар аб Дилан i моє рiдне мiсто зовсiм не Таркаррай. Проте не ображаються, бо розумiють, що я так учинив не з недовiри до них, а через турботу про рiдних.
         - I правильно, - схвалив юний Кiван аб Ридерх, скорчивши нiвроку поважну мiну на своєму ще дитячому обличчi. - Зате менi нема про кого вболiвати. Мої батьки вмерли, обидвi сестри також, а дядьки з тiтками вiдсуджують у мене маєток, щоб роздiлити його мiж собою. Я продав усе, що мiг, збирався на Абрад, аж це почув про ваш бунт...
         - Повстання, - незадоволено уточнив Браден. - Ми не бунтiвники, а повстанцi.
         - Авжеж, перепрошую. Тиждень тому до нас дiйшли чутки про повстання єретикiв... тобто вiльнодумцiв, яке очолив чаклун Ейнар аб Дилан з Таркаррая. От я й вирiшив перевiрити, чи це правда, а коли так, то приєднатися до вас.
         - Ти дуже швидко нас знайшов, - зауважив Браден. - Пiдозрiло швидко. Поборники, здається, досi не рознюхали, де наш табiр. А тобi як це вдалося?
         Кiван завагався й запитливо глянув на Йорверта. А той пояснив колишньому лейтенантовi:
         - Я ж казав, що подбаю про маґiчний знак для чаклунiв. Ви не звернули на мої слова уваги, бо не вiрили, що хтось прийде. - I звернувся до хлопця: - Коли ти його помiтив?
         - Ще вчора вранцi. Як починав придивлятися, бачив у небi жовтавий вогник. - Кiван на секунду закинув голову. - Зараз вiн точнiсiнько над нами. Я зрозумiв, що це не просто так, i поїхав на нього. А вже ближче до вашої гори помiтив розкиданi по всьому схилу чарiвнi узори...
         - Вони називаються плетивами. Згодом я дам тобi книжку, вивчиш правильнi термiни, - сказав Йорверт. - А як ти проминув застави поборникiв? Були проблеми?
         - Та нi, жодних проблем. Вони ж видивляються тих, хто йде з гiр, i я легко прослизнув мiж їхнiми патрулями. А на випадок, якби мене перестрiли, мав напоготовi приголомшливi чари.
         - Тих паскуд краще зразу вбивати, - озвався вартовий, що перед тим бурмотiв про 'лорденя'. Вiн люто ненавидiв поборникiв, якi спалили його жiнку та доньку за звинуваченням у чаклунствi, а його самого запроторили на каторгу. - Нíчого з ними панькатись.
         - Мабуть, що так, - погодився хлопець. - Тiльки я ще нiкого не вбивав. I не вигадував чарiв для тихого вбивства. А кидатися вогнем... ну, це було б не зовсiм тихо i, боюсь, не дуже влучно. Зате приголомшувати я вмiю непогано - в Неяд Ґевраху частенько ходив до лiсу i тренувався глушити дичину. Якось навiть нишком приголомшив кузину Блодевед, а вона потiм скаржилася, що зомлiла через задуху.
         - Коли збираєшся бути з нами, - промовив Йорверт, - мусиш навчитися вбивати. Ми тут не в iграшки граємо... До речi, чому ти взагалi прийшов до нас? Чому не поїхав на Абрад?
         - Бо хочу битися з поборниками, - iз щирим юнацьким запалом вiдповiв Кiван. - Хочу звiльнити вiд них Лахлiн. Якщо ми переможемо, не доведеться нiкуди втiкати.
         Браден аб Мейлан скрушно зiтхнув.
         - На жаль, про таку перемогу нам годi й мрiяти. Навеснi ми рушимо на захiдне узбережжя, там роздобудемо корабель i попливемо на Абрад.
         Кiван гостро зиркнув на нього:
         - Тодi ви не повстанцi, а просто бунтiвники. Справжнє повстання має не метi повалення тиранiчної влади, а не втечу вiд неї... - Вiн ураз знiяковiв, збентежено опустив очi й переступив з ноги на ногу. - Даруйте за рiзкiсть, я не маю права дорiкати вам. Увесь цей час я жив у добробутi, а ви страждали через свої переконання. Менi прикро за мої слова, вони образливi й несправедливi. Я сказав так зопалу, бо чекав вiд вашого повстання бiльшого... Та все одно хочу залишитися й допомогти вам. Може, до весни ви змiните свою думку. - Хлопець знову перевiв погляд на Йорверта. - Ви згоднi зi мною, правда ж? Iнакше б не приєдналися до повстання, а поїхали б собi на Абрад. I тому створили цей маґiчний знак, щоб чаклуни знали, куди йти. Я, мабуть, перший, так?
         - Так, - пiдтвердив Йорверт. - Ти перший.
         - Але не останнiй, - переконано мовив Кiван. - Будуть iншi чаклуни. Багато чаклунiв - хай лише звiстка про повстання розлетиться по всьому Лахлiну. Тодi ми станемо великою силою!
         - Що ж, побачимо, - стримано сказав Йорверт. - I годi тут стовбичити, ходiмо до печери. Ти ж, певно, змерз i втомився. Йти було далеченько.
         - Власне, я їхав. Коня залишив за пiвтори милi звiдси. - Кiван ще раз окинув поглядом невелике плато. - Боюся, тут йому немає мiсця. Тодi можете зарiзати його на м'ясо... Хоча шкода, гарний кiнь. Стрибунцем звати.
         - Нам не потрiбна конина, - заспокоїв його Йорверт. - Маємо вдосталь телятини та свинини. А про твого Стрибунця я подбаю. Як його знайти?
         По дорозi до печери хлопець розповiв, що стриножив свого коня в улоговинi неподалiк вiд входу до ущелини. А в теплiй та затишнiй печерi Йорверт запропонував йому роздягтися й запалив яскраве маґiчне свiтло, яке миттю розбудило решту чотирьох ватажкiв. Зачувши про поповнення лав повстанцiв юним чаклуном, вони, ще напiвсоннi, накинулися на Кiвана з цiлою зливою запитань. Вiн вiдповiдав їм уже без запалу, а спокiйно, зважено й розсудливо. Зокрема, коли Аврон аб Кадуґан поцiкавився, на яких пiдставах родичi вiдсуджують його спадок, Кiван пояснив:
         - Мiй батько привiз мою матiр з Iнiс Клиґану, вона була простого роду, ще й безприданниця, i мiй дiд не дав свого дозволу на цей шлюб. Проте батько не послухався його й одружився, а пiсля дiдової смертi вони з мамою пiдтвердили свої шлюбнi обiтницi. На той час я вже народився, тому дядьки з тiтками завжди вважали мене байстрюком. Коли батько помер, вони звернулися до суду в Дин Делганi, i тамтешнiй суддя їх пiдтримав. Його рiшення поки не набуло чинностi, бо мiй захисник спрямував апеляцiю до Королiвського Суду, але з того нiчого не вийде...
         Найпiдозрiливiшим з усiх ватажкiв виявився сорокашестирiчний Ф'яхран аб Ошiн, опальний проповiдник, який свого часу мав необережнiсть припустити, що чаклунський хист не є грiшним за своєю суттю i його можна обернути на службу людям (певна рiч, пiд жорстким контролем Конґреґацiї). Вiн ставив хлопцевi дуже гострi та пiдступнi запитання, намагався збити його з пантелику, загнати на слизьке, проте Кiван нi разу не заплутався у вiдповiдях, не суперечив собi, як це трапляється, коли людина бреше й мусить вигадувати додатковi подробицi на ходу.
         Десь через годину Аврон аб Кадуґан зауважив, що їхнiй новобранець має втомлений вигляд, i запропонував вiдкласти розмову до ранку, коли вiн трохи вiдпочине. Кiван, який на той час уже пiдживився шинкою з хлiбом, неабияк зрадiв цим словам, негайно влiгся на запропонований йому сiнник i миттю заснув. Четверо ватажкiв, включно з Браденом, що вже закiнчив своє чергування, також полягали спати, а Йорверт, чия варта якраз починалась, i старий професор-вiльнодумець разом вийшли з печери в морозну нiч.
         - Розумний хлопчина, - сказав Аврон аб Кадуґан. - Дуже розумний.
         - Ще б пак, - знизав плечима Йорверт; для нього це було самоочевидним. - Дурнi чаклуни на Лахлiнi не виживають. Щоб не накликати на себе пiдозр, треба бути i розумним, i хитрим, i вкрай обережним.
         - То ви йому вiрите? Певнi, що вiн не шпигун?
         - Майже певен. Проте перевiрити його iсторiю не завадить. Уранцi зустрiнуся з моїми товаришами й попрошу їх усе з'ясувати. Пiшов би до них просто зараз, але маю чергувати.
         - Я вас заступлю, - запропонував професор, на що Йорверт i розраховував. - Однаково сьогоднi вже не засну. Чим швидше ми впевнимося, що хлопцевi можна довiряти, то буде краще... А вiн сильний чаклун?
         - Потенцiйно сильний, але невмiлий. Та це не бiда. Вiн розумний, тому вчитиметься швидко. До весни стане гарним бiйцем.
         - От i добре, бiйцi нам не завадять. А надто ж, бiйцi-чаклуни... Правду кажучи, Ейнаре, я теж не дуже вiрив, що до нас приєднається ще бодай один чаклун. Якби вони були готовi битися за звiльнення Лахлiну, то вже б давно пiдняли повстання. А так, кожен з них тiльки й мрiє про втечу на Абрад.
         - Досi вони не мали змоги згуртуватися, - сказав Йорверт, як говорив це багато разiв. - А наше повстання дає такий шанс. Чаклуни йтимуть до нас, бо не боятимуться, що це якась хитромудра пастка поборникiв. Кiван лише перша ластiвка, повiрте менi...
         Закiнчивши розмову з професором, Йорверт повiдомив рештi вартових, що залишає їх пiд орудою Аврона аб Кадуґана, i став спускатися стежкою в ущелину. А коли з табору його вже не могли побачити, перейшов через Тиндаяр до великої печери, розташованої пiд пiвнiчним схилом Шан Хвайр, найбiльшої гори Архарського Хребта. Саме сюди Шовар аб Родрi й Ґарван аб Малах приносили харчовi припаси та рiзний крам, що його замовляв для повстанцiв Йорверт. Цього разу нiякого збiжжя тут не було, лише пiд стiною стояла велика скриня, захищена чарами вiд вологи та плiсняви, а на нiй лежала записка. Вона була вiд майстра Ґарвана:
         Як ви й просили, сьогоднi вiдвiдав Карсаллоґ. Багато розпитувати не довелося, на вулицях тiльки й розмов що про вчорашню спробу розбiйникiв на чолi з невiдомим чаклуном викрасти Марвен i Ґрайне вер Киннах. Цей задум провалився, старшого з розбiйникiв, Раґнала на прiзвисько Дикий, схопили. Чаклуновi вдалося втекти. Дiвчата цiлi й неушкодженi, їхнiй корабель уже продовжив плавання.
         Маю надiю, що повiдомив вам гарнi новини.
         Ґ. М.
         'Авжеж гарнi,' - задоволено подумав Йорверт. - 'Просто чудовi! Фейлан, хоч i страшенний боягуз, таки не пiдвiв. Усе зробив правильно...'
         Тепер вiдьми остаточно впевняться, що соратники Ярлаха аб Конала нацiлилися на Катерлах i намагаються не пустити вiдьмака Бренана аб Ґрифида на престол, а натомiсть пiдтримують котрогось iз його суперникiв. Власне, для цього мало б вистачити й отруєння короля Енгаса, проте Йорверт вирiшив пiдстрахуватися. Було вкрай важливо вiдвернути вiдьомську увагу вiд подiй на Лахлiнi, зайняти їх iншими клопотами, i Катерлах видавався iдеальною приманкою. Країна з Мiнеганської П'ятiрки, на яку зазiхають чорнi - та на саму думку про це оскаженiє будь-яка вiдьма!
         'Нехай вони шукають ворогiв у Катерласi, нехай пiдозрюють усiх поспiль. Головне, щоб не надумали втрутитись у лахлiнськi справи i все нам зiпсувати. А якщо дуже пощастить, то й Моркадес вер Рiґан перерве свою мiсiю в Кередiґонi й поїде аж до самого Катерлаху. Найстаршим буде важко знайти їй рiвноцiнну замiну...'
         Йорверт вiдкрив скриню, видобув звiдти червоний поборницький мундир з ранґовими вiдзнаками декана (тобто десятника - поборники з невiдомих причин дуже полюбляли вживати лейданськi термiни i в цьому були схожi на ненависних їм чаклунiв), чорнi штани з червоними лампасами й багряний плащ. Кiлька днiв тому, пiд час однiєї з розвiдувальних вилазок, вiн перестрiв патруль поборникiв, убив усiх п'ятьох патрульних i забрав одiж того з них, що був найближчий йому за комплекцiєю. А тепер випала слушна нагода скористатися цiєю формою.
         Перевдягнувшись, Йорверт почепив на пояса кобуру з пiстолем (зброя теж була трофейною), пiсля чого перейшов на дно ущелини i досить швидко розшукав коня, на якому приїхав Кiван. Стрибунець виявився дужим, гарячим i водночас слухняним жеребцем гнiдої мастi; вiн мав на собi стареньку, але якiсну й мiцну збрую, а до сiдла було припасовано шкiряну сумку. Дослiдивши чарами її вмiст, Йорверт виявив у нiй лише одяг та три книжки - певно, Кiвановi найулюбленiшi, якi вiн не захотiв залишати родичам. Грошей, виручених вiд продажу майна, що не пiдпало пiд судовий арешт, нiде в сумцi не було. Вочевидь, хлопець тримав їх при собi - зашитими в пояс абощо.
         'I правильно,' - подумав Йорверт, огортаючи Стрибунця плетивом, покликаним заспокоїти тварину перед переходом до Тиндаяру й захистити її вiд згубного впливу темної енерґiї. - 'Хоч розумнiше було б узагалi не згадувати про грошi, а до сумки покласти худенький гаманець iз двiйком золотих та кiлькома срiбляками...'
         Поринувши разом з конем у пiдземний свiт i пройшовши пiвтори сотнi крокiв на пiвденний схiд, Йорверт опинився поблизу сорок третьої милi Делгансько-Касневидського тракту. Тут йому довелося згаяти зо чверть години на орiєнтацiю, та врештi вiн знайшов скупчення будiвель, однiєї великої й кiлькох менших, довкола яких тяглася мiцна огорожа, найпевнiше, кам'яна, з широкою брамою й трьома бiчними хвiртками.
         Це скидалося на садибу сiльського лорда - ким, власне, й був Кiван аб Ридерх. Йорверт вийшов на поверхню за пiвмилi звiдти, на пустельнiй дiлянцi тракту, сiв на Стрибунця й рушив у протилежному вiд садиби напрямку, до невеликого села, яке помiтив, обстежуючи з Тиндаяру мiсцевiсть. Певна рiч, його прийняли б i в панському домi - на Лахлiнi не заведено вiдмовляти в гостинностi поборникам, навiть коли вони з'являються посеред ночi. Проте там напевно впiзнають Кiванового коня - а вигадати переконливу iсторiю, як вiн помiняв свого господаря, буде нелегко. Тому Йорверт вирiшив поїхати в село, завiтати до найбiльшого обiйстя i без зайвих церемонiй розпитати заспаних хазяїв про тутешнього помiщика та його родичiв.
         Утiм, до села вiн так i не дiстався, бо на пiвдорозi перестрiв чотирьох тутешнiх мешканцiв - сорокарiчного чоловiка з трьома молодиками, яких той назвав своїми синами. Можливо, вони й справдi були рiднею, однак Йорверт дуже сумнiвався, що цi четверо глухої та морозної ночi вийшли просто прогулятися. Мабуть, пiдстерiгали якогось самотнього подорожнього, щоб пограбувати його, i, побачивши здалеку Йорверта, визнали його за ласу здобич. Та при наближеннi розгледiли форму поборника, i весь їхнiй бойовий запал миттю здимiв. Навiть найвiдчайдушнiшi розбiйники (а що вже казати про звичайних сiльських бандюг) волiли не зв'язуватися зi всемогутньою Конґреґацiєю.
         Йорверт запитав у них, де тут поблизу можна знайти пристойне мiсце для ночiвлi. Як вiн i сподiвався, старший чоловiк шанобливо i трохи боязко вiдповiв, що достойний пан недавно проминув поворот на путiвець, який веде до Неяд Ґевраху, садиби мiсцевого лорда. Йорверт поцiкавився, що це за лорд, i слово за словом витяг iз селян iсторiю про юного Кiвана аб Ридерха та його конфлiкт iз батьковими братами й сестрами. Також вiн дiзнався, що в серединi монфовiра Кiван прогнав усiх родичiв зi своєї землi й заборонив їм повертатися до рiшення суду (очевидячки, йшлося про рiшення Королiвського Суду, оскiльки справу в судi Делганського Князiвства хлопець на той час уже програв). З усього почутого випливало два важливi висновки: по-перше, Кiван розповiв про себе чисту правду; а по-друге, вiн не любив нiкого з рiднi й не повiвся б на шантаж поборникiв.
         Розвернувшись, Йорверт погнав коня в iнший бiк. Запопадливiсть селян не дiйшла до того, щоб вони бiгцем супроводжували його, i це було їхнє щастя, бо Йорвертовi аж руки свербiли повбивати всiх чотирьох. Проте вони були чемнi, не нав'язувались йому, тому вiн, вiддалившись вiд них на три сотнi крокiв, спокiйно перейшов у Тиндаяр, вiдвiв Стрибунця до печери пiд Шан Хвайр i залишив його там разом iз запискою для майстра Ґарвана, в якiй просив знайти для коня гарну стайню, де за ним дбайливо доглядатимуть. А сам перевдягнувся в своє повстанське вбрання, прихопив Кiванову сумку з речами i вже iншим шляхом, через верхiвку схiдної скелi, повернувся до табору.
         Як i пiвтори години тому, нiчну варту очолював Аврон аб Кадуґан. За цей час до нього приєднався Ф'яхран аб Ошiн, який пiсля розмови з Кiваном так i не змiг заснути, бо досi був сповнений глибоких пiдозр щодо хлопця. Йорверт розповiв обом ватажкам, що знайшов коня на тому мiсцi, яке вказав Кiван, i простежив за слiдами його шлях цiєї ночi. Усе вказувало на те, що сюди вiн їхав сам-один, без стороннього супроводу.
         - Та це ще не значить, - зауважив превелебний Ф'яхран, - що в усьому iншому вiн казав правду. Поборники можуть тримати його на гачку. Я знаю їх краще, нiж усi ви разом узятi. Вони пiдлi, пiдступнi й безпринципнi, для них немає нiчого святого. - Можливо, ранiше Ф'яхран аб Ошiн був помiркованим вiльнодумцем, але каторга перетворила його на запеклого єретика, i понад усе на свiтi вiн ненавидiв поборникiв, вважаючи їх справдешнiми прислужниками Китрайла. - Я вже говорив шановному професоровi, що в минулi часи Конґреґацiя часто манiпулювала чаклунами, взявши заручниками членiв їхнiх родин або iнших близьких їм людей.
         - Так, я знаю, - сказав Йорверт. - А ще менi вiдомо, що це давало змогу королям будь-якої митi звинуватити непокiрливих керiвникiв Конґреґацiї у потураннi чаклунам. Тому в тисячу сто двадцять восьмому роцi Поборча Рада ухвалила постанову, якою катеґорично забороняла вести переговори з чаклунами й залучати їх до спiвпрацi. Ви ж самi розумiєте, панотче, що наш король Iмар тiльки й чекає законного приводу, щоб завдати удару по верхiвцi поборникiв. Айвар аб Фердох нiзащо не наважиться на такий ризикований крок.
         - Вiн не наважиться, - погодився Ф'яхран аб Ошiн. - Але iншi... Ви дуже помиляєтесь, юначе, коли думаєте, що в Конґреґацiї iснує єдиний центр прийняття рiшень.
         - Я так не думаю, - запевнив його Йорверт. - I, в принципi, допускаю, що вашi пiдозри можуть справдитися, хоч i вважаю це малоймовiрним. Проте маю намiр перевiрити хлопця. Зранку вiзьму його з собою в розвiдку i дам йому кiлька нагод ударити мене в спину. Якщо Кiвана пiдiслали поборники, вiн неодмiнно цим скористається.
         Аврон аб Кадуґан схвально кивнув. Йорвертовi слова вiн зрозумiв так, що на той час його товаришi вже з'ясують, чи спiвпрацює Кiван з поборниками, i в разi ствердної вiдповiдi на це питання хлопця чекатиме швидкий та суворий суд. Йорверт теж не виключав, що муситиме вбити хлопця - але з iншої причини.
         - Що ж, гарний задум.
         - Гарний, але небезпечний, - сказав колишнiй проповiдник. - Ви маєте усвiдомлювати, Ейнаре, що наше повстання тримається на вас. То чи варто вам так ризикувати?
         - Я нiчим не ризикую, панотче. Кiван набагато слабший за мене, вiн нiчого менi не заподiє. А впевнитися в щиростi його намiрiв нам конче необхiдно. Тодi ви зможете довiряти йому, а я стану тренувати його силу, навчу багатьом корисним чарам, i тодi доля повстання вже не залежатиме вiд однiєї-єдиної людини.
         Превелебний Ф'яхран визнав, що це було б чудово, а вiдтак став наполягати на тому, що вранцi Йорверт має бути вiдпочилим i зiбраним, тому мусить добре виспатися. Йорверт поступився його вмовлянням, пiшов до печери, лiг на свiй сiнник i десь через пiвгодини таки спромiгся заснути. Його сон знову був сповнений лютих демонiв...
         Коли вiн прокинувся, вже розвиднiлося. У печерi ватажкiв нiкого не було, зате на плато зiбралися майже всi повстанцi, щоб послухати ранкову проповiдь Ф'яхрана аб Ошiна. За час перебування на каторзi панотець ще радикальнiше переглянув свої релiґiйнi погляди i майже впритул наблизився до пiвденної доктрини, не сприймаючи в нiй лише два постулати. Передовсiм, вiн вiдкидав учення про переселення душ i дотримувався традицiйних лахлiнських уявлень про вiчне раювання для праведникiв та вiчне прокляття для грiшникiв. Також превелебний Ф'яхран заперечував пiвденську тезу про грiховнiсть (хай i не смертну) будь-якої маґiї, а натомiсть погоджувався в цьому питаннi з позицiєю Духовної Ради Пiвночi, яка визнавала грiхом застосування чарiв на шкоду людям, проти Небес i на користь Ан Нувiновi.
         'А що найкумеднiше,' - подумав Йорверт, виходячи з печери на свiже вранiшнє повiтря, - 'за цим формулюванням не всi чорнi чари є апрiорно лихими. Щоправда, до Елвен ще нiкому не вдавалося володiти темною енерґiєю i водночас вiдмовлятися служити Володаревi...'
         Близько семи десяткiв людей, уклякнувши навколiшки, молилися. Чи не найзавзятiшими i найревнiшими з них були карнi злочинцi, що знайшли собi розраду у вiрi й щиро, всiм серцем сприйняли вчення превелебного Ф'яхрана, яке давало їм надiю на прощення Дива та порятунок безсмертної душi вiд пекельних мук.
         Решта повстанцiв стояли трохи осторонь i просто слухали слова проповiдника. Переважно це були переконанi вiльнодумцi, кожен з яких мав свої релiґiйнi погляди, але всiх їх об'єднувало одне - вони вважали, що Великий Див (якщо вiн, звiсно, є) не потребує демонстративних прославлянь та поклонiння.
         При Йорвертовiй появi вiд гурту таких вiльних слухачiв вiдокремився Кiван аб Ридерх i пiдiйшов до нього. У хлопця був досить бадьорий вигляд як на людину, що весь попереднiй день i половину ночi продиралася через гори. Втiм, вiн, на вiдмiну вiд Йорверта, мав змогу кiлька годин поспати мiцним, спокiйним сном, у якому не було жодного демона.
         - Доброго ранку, Ейнаре, - привiтався з ним Кiван.
         - Здоров був, - вiдповiв Йорверт. - Давно встав?
         - Нi, не дуже. Але встиг тут трохи роздивитися. Гарне мiсце для табору. Неприступне. А дно ущелини - мов на долонi. Коли поборники туди потикнуться, їх можна легко закидати камiнням та вогнем.
         Йорверт кивнув:
         - Якраз цього ми й чекаємо, та вони досi нас не знайшли. Але рано чи пiзно знайдуть, i тодi почнеться розвага. Сподiваюсь, їм вистачить дуростi притягти iз собою гармати.
         Хлопець широко посмiхнувся:
         - Це справдi буде розкiшно! Одна влучна iскрина - i дiжки з порохом вибухнуть. Я частенько думав про те, як захищатимусь вiд поборникiв, коли вони штурмуватимуть мiй дiм. Тiльки там я б довго не протримався. А тут... - Вiн зiтхнув. - Та й тут так само. На жаль, я не вмiю забиратися на такi стрiмкi скелi й не знаю, як добувати провiзiю.
         - Нiчого, навчишся. I то швидше, нiж думаєш.
         - Дуже на це сподiваюся, бо поки вiд мене мало користi. Я ледве пiднявся сюди по стежцi, а якби ще взяв iз собою сумку... До речi, дякую, що принесли мої речi. А як там Стрибунець?
         - Вiн уже в надiйному мiсцi.
         - В якому?
         - Потiм розповiм, це довга iсторiя. А зараз не маю часу - треба оглянути околицi. Звичайна ранкова розвiдка.
         - Менi з вами можна? - цiлком проґнозовано запитав Кiван.
         - Чого б i нi, - знизав плечима Йорверт. - Практика тобi не завадить.
         Вiн вирiшив не чекати, коли кухарi закiнчать молитву i зварять на снiданок кашу, тому вiдвiв хлопця до печери-комори й розiгрiв чарами кiлька шматкiв смаженого м'яса, що залишилося пiсля вчорашньої вечерi. Вони нашвидкуруч поснiдали, випили по пiв кухля молока (повстанський рацiон не передбачав наявностi хмiльних напоїв), пiсля чого повернулися на плато i в обхiд молiльникiв рушили до стежки. Доро́гою їх вiтали, дивилися їм услiд заiнтриґованими поглядами, але нiкому й на думку не спало про щось розпитувати. Йорвертовi швидко вдалося здобути повагу повстанцiв, але про якiсь приязнi почуття з їхнього боку навiть не йшлося. Вони волiли якнайменше спiлкуватися з ним, а коли виникали якiсь проблеми, звертались до iнших ватажкiв.
         - I не мрiй потоваришувати з ними, - сказав Йорверт, почавши разом з Кiваном спуск по стежинi. - Ти для них завжди будеш чужим, iнакшим. Вони тебе слухатимуться, але нiколи не полюблять.
         - А менi здалося, що вони вам довiряють, - зауважив хлопець.
         - Так, довiряють. Бо вибiр у них невеликий - або покластися на мене, або здатися поборникам. Тi, що обрали друге, вже тиждень гойдаються на шибеницях.
         - Знаю. Я бачив двох на Делганському трактi. На грудях у них висiли таблички з написом 'Бунтiвник'.
         - Отож-то. А живi не прагнуть до них приєднатися. Тим бiльше, що на решту чекає вже не шибениця, а вогнище - бо їх оголошено єретиками та пiдсобниками чаклуна. Тому вони мусять менi довiряти. Нiчого iншого їм просто не залишається. А тепер довiрятимуть i тобi. - (Якщо, звичайно, ти повернешся з цiєї прогулянки живим, додав про себе Йорверт.) - Навiть радiтимуть, що нас стало двоє. Двiчi все одно не спалять, а що бiльше чаклунiв, то вищi шанси на порятунок.
         - Нас буде багато, - твердо мовив Кiван. - До весни ми зберемо цiлу армiю чаклунiв.
         - Я теж на це сподiваюся. - Йорверт вирiшив, що можна вже не критися зi своїми справжнiми планами. - Армiя не армiя, але загiн має набратися. Можливо, цiла рота.
         - Перша чаклунська рота нового, вiльного Лахлiну, - пiдхопив хлопець. Йорверт не бачив його обличчя, бо йшов попереду, проте був певен, що вiн мрiйливо всмiхається. - А сотня чаклунiв варта цiлої армiї. З такою силою нам буде до снаги знищити Конґреґацiю i всадовити на престол короля-чаклуна... Гм. Хоч, мабуть, це аж надто смiливо. Радикально.
         Йорверт схвально мугикнув.
         - Добре, що ти це розумiєш. Ми не зберемо стiльки чаклунiв, щоб протистояти i Конґреґацiї, i королю. На щастя, зараз на тронi сидить не фанатик Святої Вiри, а Iмар-вiльнодумець, який ненавидить поборникiв чи не дужче за нас.
         - Гадаєте, вiн стане на наш бiк?
         - Вiдкрито, нi. Та нам i не потрiбнi його слова пiдтримки. Головне, що ми маємо спiльну мету - усунення вiд влади поборникiв. Уже одне це робить нас союзниками...
         Оскiльки при денному свiтлi вся стежка добре проглядалася з плато, Йорверт мусив спуститися до самого дна ущелини, а потiм вiдвести Кiвана ще на двi сотнi крокiв убiк, поки вони опинилися поза полем зору повстанцiв.
         - А зараз я тобi дещо покажу, - сказав вiн серйозним тоном. - Це наймогутнiшi чари з усiх, якi ти коли-небудь зустрiнеш. Вони могутнi не в сенсi їхньої сили, а через тi можливостi, що надає нам їх застосування.
         Хлопець зосереджено подивився на нього й кивнув. Вiн був схвильований такою передмовою, але не виказав нi тiнi страху. Навпаки - вiдчувалося, що йому не терпиться пiзнати обiцяну могутнiсть.
         Хоч Кiван був чаклуном, а отже, мiг витримати суворi умови Тиндаяру, Йорверт накинув на нього захисне плетиво. Вiдтак поклав руку йому на плече, а наступної митi їх обох огорнула непроглядна пiтьма, пронизана потужними енерґетичними потоками.
         - Чому я нiчого не бачу? - спантеличено мовив хлопець. - Це що, якесь хитре маскування?
         - Нi, - вiдповiв Йорверт. - Ми просто перемiстилися до Тиндаяру. Ти, мабуть, чув про нього. Це пiдземний свiт, верхнiй рiвень Ан Нувiну.
         Вiн чекав вiд Кiвана бурхливої реакцiї на цю звiстку - обурених вигукiв, лайки, прокльонiв, вимог негайно повернутися в земний свiт. Проте хлопець мовчав i не рухався, лише його плече пiд Йорвертовою рукою напружилося, майже скам'янiло. А за хвилю знову розслабилося.
         - То поборники правду кажуть, - пролунав з темряви його пригнiчений, сповнений вiдчаю голос. - Ми всi - Китрайлове порiддя. А я сподiвався... я ж так сподiвався, що це брехня...
         'От i все,' - подумав Йорверт. - 'Чуєте, клятi демони! Вiн уже готовий до вербування, досить трохи натиснути - i зламається. Я мiг би просто зараз подарувати Володаревi нового слугу. А пiсля нього - ще багатьох. Проте ви вiдмовлялися мене слухати, для вас важливiша формальна покора, бездумне виконання всiх ваших наказiв... То дзуськи вам!'
         У них з Елвен була домовленiсть, що кожного чаклуна, який приєднається до повстанцiв, Йорверт спробує залучити на службу Ан Нувiновi, а в разi рiшучої вiдмови вдасть, нiби це було лише випробування, й запропонує йому iнший шлях - той, яким пiшли Шовар аб Родрi та Ґарван аб Малах. Та пiсля всiх нiчних знущань з боку демонiв Йорверт вирiшив пропустити свою частину угоди.
         - Не верзи дурниць, хлопче! - суворо мовив вiн. - Ми такi ж дiти Дивовi, як i решта людей.
         - Але Тиндаяр...
         - I що Тиндаяр? Хiба тебе не вчили, що весь безмежний Всесвiт створено Всевишнiм? На вiдмiну вiд багатьох iнших релiґiйних доґматiв, це чиста правда. Великий Див створив усе суще - зокрема й Тиндаяр. I навiть увесь Ан Нувiн.
         - Його захопив Китрайл!
         - Так, захопив. Саме захопив. Китрайл тут не господар, а просто загарбник. Ан Нувiн не належав йому споконвiчно, на початку часiв вiн був частиною Царства Дивового. I врештi знайшлася людина - молода жiнка, дiвчина, - яка повстала проти Темного Володаря. Їй було лише одинадцять рокiв, вона була ще дитиною, коли кинула виклик Китрайловi на його ж територiї й вiдiбрала в нього частину влади, частину сили. - Всерединi Йорверта аж тiпало вiд страху. Якщо цi слова зараз чують демони, то всi попереднi нiчнi жахiття видаватимуться йому невинною дитячою страшилкою порiвняно з тим, що чекає на нього наступної ночi... - Крiзь захиснi чари ти маєш вiдчувати, як довкола тебе вирує енерґiя. Зазвичай її називають темною - ну й нехай, назва не має значення. Як i все у Всесвiтi, темна енерґiя також є творiнням Дива. Iнша рiч, що Китрайл наклав на неї свою брудну, злодiйську руку. А хiба це грiх - забрати в крадiя те, що вiн отримав нечесним шляхом?
         - Ну... мабуть, не грiх, якщо обернути здобуту силу на добро, - ухопився за цю думку, мов за рятiвну соломинку, Кiван. - I не служити Китрайловi, не коритись йому, а боротися проти нього, проти тих, хто насправдi служить йому, творить на землi зло.
         'Елвен, я виконав половину твоєї роботи. Сподiваюсь, ти оцiниш це...'
         - А ми й боремося. Проти Конґреґацiї, яка сiє ненависть та розбрат i тим самим прислужує Китрайловi. Наша боротьба його бiсить, вiн аж нестямиться з лютi, тому надсилає до мене демонiв з погрозами. Та я їх не слухаю, не корюся їм i продовжую боротися.
         'А може, це правда? Може, через те вони й напосiдають на мене - бо поборники, самi того не розумiючи, грають на руку Ан Нувiновi, тому становлять для Володаря куди бiльшу цiннiсть, нiж кiлькадесят нових чорних чаклунiв...'
         - I ви вбиваєте тих демонiв?
         - Нi, досi жодного не вбив. Вони остерiгаються з'являтись у плотi та кровi, приходять до мене ввi снi. Але тобi не варто цього боятися.
         - Чому?
         - Бо в тебе чиста, невинна душа, вона зупинить демонiв. А я накоїв у життi багато лихого i лише недавно став на шлях спокути.
         'Дуже вдалий хiд! Тепер я покаянний грiшник...'
         - О-о... - спiвчутливо протяг Кiван. - А ви ж не набагато старший за мене.
         - Чому не набагато, на вiсiм рокiв. Просто я на вигляд здаюся молодшим. I цих восьми рокiв, що роздiляють нас iз тобою, менi цiлком вистачило, щоб утнути чимало дурниць... Але не хочу про це згадувати. Мої грiхи залишились у минулому, менi пощастило зустрiти людей, якi вказали менi дорогу правди, честi та свiтла. Вони надзвичайнi чаклуни, сам побачиш.
         - То ви не один? Є й iншi?
         - Так, є. Я вже казав тобi про жiнку, що повстала проти Китрайла й завдала йому поразки. Вiд самого початку вона мала двох вiрних послiдовникiв. Я став третiм, а ти, якщо захочеш, будеш четвертим... Тiльки не квапся вiдповiдати, зачекай до зустрiчi з нею. Зараз ми пiдемо до неї. Тримайся за мене, щоб не заблукати. I нiчого не бiйся.
         Хлопець мiцно вхопився рукою за його лiкоть, i вони рушили через темряву на пiвнiчний схiд. Як завжди, потоки темної енерґiї непомильно вказували Йорвертовi правильний шлях.
         - А куди ми йдемо? - через кiлька крокiв озвався Кiван.
         - До Ханґована.
         - Так далеко...
         - На поверхнi це далеко, а тут - як шапкою кинути. Тиндаяр скорочує вiдстанi в тисячу разiв.
         - Ого!
         - Саме це я й мав на увазi, коли говорив про наймогутнiшi чари, - вiв далi Йорверт. - На моє переконання, на свiтi немає влади бiльшої, нiж влада над простором i часом. А Тиндаяр дає i те й iнше - скорочуючи вiдстанi, дозволяє вигравати час. I от як ти гадаєш, чи мiг Див створити це навмисно для Китрайла?
         - Мабуть, що нi, - погодився хлопець. А пiсля недовгих розумiв запитав: - Тодi й на Абрад можна швидко потрапити?
         - Певна рiч. Без зайвого поспiху я добираюсь до узбережжя Кередiґону за чверть години. Але там не так безпечно, як тут. Наша панi встановила контроль над усiєю дiлянкою Тиндаяру, розташованою пiд Лахлiном, i прогнала звiдси демонiв. - Це була просто ґенiальна вигадка майстра Шовара; втiм, у Йорверта склалося враження, що сам лiкар щиро в неї вiрить. - На жаль, далi її влада поки не сягає. Пiд Абрадом є ризик наскочити на якогось демона. Хоча менi вони ще не траплялися.
         - Зрозумiло... А ви не пробували звернутися до абрадських чаклунiв? Ну, щоб вони допомогли в нашiй боротьбi. Чи їм байдуже, що на Лахлiнi вбивають їхнiх братiв?
         - Судячи з того, що це триває вже багато столiть, їм справдi байдуже. А чимало з них навiть вбачають у цьому користь, бо приклад Лахлiну показує рештi свiту, до яких страшних наслiдкiв призводить заборона чаклунства.
         - Але Абрад великий, - наполягав Кiван. - Там мають знайтися й такi чаклуни, що спiвчувають нам. Авжеж, я розумiю, що їх лякає Лахлiн, їм страшно опинитись у ворожому оточеннi, за сотнi миль вiд найближчої цивiлiзованої країни. Проте Тиндаяр усе мiняє...
         - I лише погiршує ситуацiю. Не думай, що на Абрадi все так чудово, там є свої проблеми. Якщо на Лахлiнi прислужниками Китрайла оголошують усiх поспiль чаклунiв, то в абрадських королiвствах цей ярлик чiпляють на кожного, хто володiє темною енерґiєю. Це все вiдьми виннi - в часи Мор Деораху вони не змогли захопити Тиндаяр, але не хотiли, щоб вiн дiстався чаклунам, бо це, як я вже казав, дає величезну могутнiсть. Тому й нав'язали всьому свiтовi думку, що темну енерґiю можуть опанувати лише чорнi чаклуни. Можливо, саме через цей дурний забобон досi нiхто не наважувався повстати проти Китрайлової влади над Тиндаяром, нiхто не ризикнув узяти без його дозволу темну енерґiю й обернути її на добро. А хто бере, неодмiнно скоряється йому й стає чорним чаклуном.
         - А якщо звернутися до цих чорних?.. - Хлопець завагався, сам наляканий зухвалiстю свого задуму. - Якщо їх просто використати в наших цiлях?
         - Ми намагались, але нiчого не вийшло. Темний Володар забороняє їм втручатись у лахлiнськi справи. Так-от.
         На цей час вони вже подолали шлях вiд Арханських гiр до Ханґована й зупинились пiд середмiстям столицi. Йорверт зосередився на королiвському палацi й надiслав умовний сиґнал. На жаль, навiть доступ до Тиндаяру не дозволяв спiлкуватися на великих вiдстанях, як це робили вiдьми з допомогою своїх поштових чарiв. Тому Йорверт не мав змоги завчасно попередити Елвен, що знайшов нового чаклуна, i лише тепер, перебуваючи в безпосереднiй близькостi вiд неї, отримав можливiсть надiслати їй звiстку.
         - Тепер залишається тiльки чекати, - сказав вiн. - Як довго, не знаю. Але в кожнiм разi, немає сенсу тут стовбичити. Тому...
         Йорверт не договорив, бо цiєї митi iз земного свiту прибуло двоє людей. За характерними вiбрацiями темної енерґiї вiн упiзнав Елвен i Шовара аб Родрi.
         - О, панi, майстре! Ви так швидко...
         - Годину тому Ґарван доповiв, що знайшов у печерi коня, - урвав його нiжний i владний Елвенин голос. - Я вiдразу здогадалася, що з'явився перший новобранець, i була наготовi. Вiтаю вас, пане.
         Хлопець збагнув, що звертаються до нього, i чемно мовив:
         - Для мене велика честь зустрiтися з вами, панi. Кiван аб Ридерх О'Мiредах до ваших послуг.
         - О'Мiредах? - перепитала Ейрiн. - Я знаю в Шогайрiнi багатьох О'Мiредахiв. Iз котрих ви?
         - Я належу до молодшої, делганської гiлки нашого роду. Про нас ви, мабуть, i не чули.
         - Чому ж, я... Але про це згодом. Продовжимо нашу розмову в iншому мiсцi. Ви знаєте, куди йти, лорде Й... Ейнаре?
         - Так, панi, - вiдповiв Йорверт, знову поклавши руку на Кiванове плече.
         - Тодi ходiмо.
         Усi четверо повернулися в земний свiт i опинились у скромно вмебльованiй кiмнатi невеликого двоповерхового будинку, розташованого в незаможному, але й не надто бiдному районi Ханґована. Цей будинок утримувався за державний кошт, його офiцiйнi господарi, пiдстаркувате глухе подружжя, мешкали на першому поверсi й носа не потикали на другий, що його пiд вигаданим iм'ям винаймав Ґарван аб Малах - тут вiн проводив таємнi зустрiчi зi своїми мiськими iнформаторами.
         Дiвчина змiряла Кiвана пильним, допитливим поглядом, а хлопець у вiдповiдь аж уп'явся в неї очима. Елвен не можна було назвати довершеною красунею, проте її м'яка, лагiдна врода справляла на бiльшiсть чоловiкiв приголомшливе враження. I Кiван тут не був винятком.
         - Скiльки вам рокiв, лорде Кiване?
         - Чотирнадцять, панi. Вже ближче до п'ятнадцяти.
         - А менi шiстнадцять, ближче до сiмнадцяти. Не така вже й велика рiзниця... До речi, мене звати Елвен вер Кайлем. З роду О'Шехлайн.
         - О! - хлопець миттю зорiєнтувався, i на його обличчi застиг вираз безмежного подиву. - Князiвна Шогайрiнська?!
         Майстер Шовар несхвально похитав головою. А Йорверт промовив:
         - Панi, я не думаю...
         - Я знаю, що роблю, лорде Ейнаре. На довiру вiдповiдаю довiрою, як i належить у колi людей, що поважають одне одного. Лорд Кiван не має жодних пiдстав спiвпрацювати з нашими ворогами. Тепер вiн знає про нашi можливостi й розумiє, що ми здатнi зарадити будь-яким проблемам з його рiдними, близькими та друзями.
         Кiван ствердно кивнув:
         - Так, ледi Елвен, я розумiю. Але мене нiхто не шантажує. Власне, й нема через кого, бо я втратив усiх, хто насправдi був близький менi - i батька з матiр'ю, й обох сестер, якi вмерли ще малими.
         - Спiвчуваю вашому горю.
         - Дякую, панi.
         Елвен знову глянула на Йорверта:
         - Отже, лорд Кiван успiшно пройшов випробування?
         Йорверт заперечно хитнув головою:
         - Я не став цього робити. Вiн би однаково не пiддався. Тому я вiдразу розповiв про вас.
         - Перепрошую, - втрутився хлопець. - А яке випробування?
         - Ми домовилися, - пояснила Елвен, - що кожного нового чаклуна лорд Ейнар вiдводитиме в Тиндаяр, там видаватиме себе за чорного чаклуна й пропонуватиме укласти угоду з Китрайлом.
         - Ясно... - В його очах Йорверт помiтив страх; схоже, Кiван злякався, що мiг би й поступитися. - Я дуже радий, що лорд Ейнар не став... ну, що вiн визнав мене гiдним довiри.
         - Тiльки для тебе я не лорд Ейнар, а просто Ейнар, - застерiг Йорверт. - Я ж бо вже казав, що це несправжнє iм'я. А iншим повстанцям краще не знати про моє шляхетне походження.
         - Ну, гаразд, - мовила Елвен. - Лорде Кiване, я хочу поговорити з вами вiч-на-вiч. А вас, панове, - звернулася вона до Йорверта й майстра Шовара, - прошу зачекати.
         Взявши хлопця за руку, Елвен вiдвела його до сусiдньої кiмнати й зачинила за собою дверi, наклавши на них глушильнi чари. А Йорверт, залишившись iз Шоваром аб Родрi, став розпитувати про останнi подiї в Ханґованi.
         Новин було небагато. Двоюрiдний брат короля, сiмнадцятирiчний принц Лаврайн аб Броґан, що пiсля батькової смертi став наступником престолу, потроху налагоджував стосунки з радикально налаштованими поборниками. З усiєю очевиднiстю, вiн прагнув зайняти в їхнiх серцях мiсце покiйного принца Броґана, i це стало прикрою несподiванкою для Iмара, який досi вважав Лаврайна обережним та помiркованим юнаком.
         Пiдлеглi Монроя аб Кодвала, секретаря Священної Канцелярiї з питань чистоти вiровчення, продовжували таємнi спiвбесiди з кiлькома королiвськими слугами, якi виявилися вразливими для тиску через дрiбнi грiшки членiв своїх родин. Ґарван аб Малах пильно за цим стежив i тримав ситуацiю пiд контролем.
         Учора на чергових пленарних зборах Поборча Рада вiдхилила королiвський закон про пiдвищення платнi офiцерам та старшинам Збройних Сил. Iмар передбачав, що так станеться, оскiльки пропонував вишукати необхiднi для цього кошти за рахунок скорочення видаткiв на утримання реґiональних Палацiв Святої Вiри. Поборники чудово розумiли, що таке рiшення здiйме хвилю незадоволення серед вiйськових, проте не могли пристати на королiвську пропозицiю, позаяк знали, що Iмар наказав своїм мiнiстрам пiдготувати ще кiлька законiв, покликаних обмежити фiнансування Конґреґацiї.
         Що ж до столичних чуток про їхнє повстання - або, як його називали, 'архарський бунт', - то все залишалося без змiн. I ханґованська шляхта, i простi городяни не надавали йому значення, бо були переконанi, що поборники швидко впораються з бунтiвниками. Присутнiсть серед повстанцiв чаклуна майже нiкого не турбувала - бiльшiсть людей щиро вiрили, що молитви праведникiв зупинять будь-якi чари.
         - Ну, нехай тiльки спробують пiти проти нас iз молитвами, - сказав Йорверт, вислухавши майстра Шовара. - Ми їм таке криваве причастя влаштуємо... А от iз Лаврайном треба щось робити. Вiн явно зазiхає на престол.
         Шовар аб Родрi ствердно кивнув:
         - Так, лорд Лаврайн може стати небезпечним. Але вбивати його не годиться. Государ Iмар цього не схвалить, а до того ж двi смертi поспiль - батька й сина - непевно викличуть пiдозри. Це для нас зовсiм небажано.
         - Його можна скомпрометувати, - запропонував Йорверт. - Пiдкинути йому кiлька єретичних книжок або якихось предметiв маґiчного походження i надiслати до Священної Канцелярiї анонiмний донос.
         - Ледi Елвен розглядає такий варiант. Тiльки тут треба дiяти обережно, його величнiсть рiшуче заперечує проти будь-яких заходiв, що можуть призвести до засудження лорда Лаврайна. Принца мають запiдозрити лише в таємному вiльнодумствi, не бiльше. Цього буде досить, щоб поборники перестали йому вiрити.
         Йорверт мовчки знизав плечима - мовляв, робiть, як хочете. Вiн не розумiв Iмарової поблажливостi до людей, якi за найменшої можливостi радiсiнько перерiзали б йому горлянку. Лаврайна легко можна вбити - i обставити все так, що нi на короля, нi на його оточення не впаде й тiнi пiдозри. Натомiсть пiдозрюватимуть верховного поборника, якого буцiмто налякали спроби молодого принца очолити радикальне уґруповання в Поборчiй Радi. А згодом убити й самого Айвара аб Фердоха - i видати це за результат внутрiшньої боротьби у верхiвцi Конґреґацiї. Далi орґанiзувати цiлу низку вбивств серед претендентiв на крiсло верховного поборника та їхнiх найближчих соратникiв i цим спровокувати справжню мiжусобицю, яка iстотно ослабить Конґреґацiю, а може, й призведе до її розколу...
         Елвен довгенько спiлкувалася з Кiваном, i Йорверт уже почав був непокоїтися, коли врештi вiдчув, як за стiною завирувала темна енерґiя. Її рiвень досяг критичної межi, а потiм почав швидко, але рiвномiрно спадати. Це свiдчило про те, що хлопець прийняв нову силу спокiйно, впевнено, без найменших вагань.
         Пiсля цього минуло ще хвилин десять, i лише тодi Елвен повернулася до кiмнати, тримаючи пiд руку Кiвана, чиї очi аж сяяли вiд захвату. Йорверт добре пам'ятав той день, коли сам опанував темну енерґiю. Тодi вiн теж почував надзвичайне пiднесення, проте водночас був пригнiчений i розгублений, його долав страх, поймав сором, гризли сумнiви. Зате свiтлу Кiванову радiсть нiщо не затьмарювало - бо вiн не став рабом Китрайла, грiшного янгола, проклятого Дивом та людьми, а здобувся честi служити найчарiвнiшiй дiвчинi в свiтi...
         - Лорд Кiван склав менi присягу, - повiдомила Елвен уже й так очевидний факт. - Тепер нас стало... - коротка, ледь вiдчутна запинка, швидкий погляд на Йорверта, - ...п'ятеро. Майстре Шоваре, ви найкращий з усiх учителiв. Будь ласка, проведiть для нашого нового товариша вступний урок. Покажiть, як переходити до Тиндаяру й орiєнтуватись у ньому.
         - З великим задоволенням, панi, - вклонився їй Шовар аб Родрi й пiдiйшов до хлопця. - Зараз, лорде Кiване, просто стежте за моїми дiями. Коли опинимось у Тиндаярi, захищатися вам не потрiбно, бо ви вже володiєте темною енерґiєю. Все буде гаразд. Зрозумiли?
         - Так, майстре.
         - Тодi розпочнемо.
         Майстер Шовар поклав руку на Кiванове плече, i обоє поринули в пiдземний свiт, залишивши Елвен i Йорверта вдвох.
         - На жаль, у майстра Шовара немає можливостi систематично навчати Кiвана, - сказала Елвен. - Тут основне навантаження ляже на вас. Проте в цьому я бачу й позитивний момент: вам не доведеться ховатися, бiльшiсть занять можна проводити на очах у повстанцiв, просто при цьому не згадувати вголос нi про Тиндаяр, нi про темну енерґiю. Кiван хлопець розсудливий, вiн усе розумiє. На початку нашої розмови я боялася, що менi важко буде пояснити йому рiзницю мiж прийняттям темної енерґiї з моїх рук та служiнням Ан Нувiновi, але вiн швидко все схопив. Мої слова впали на вже пiдготовлений вам ґрунт. Хоч ви й не були зобов'язанi цього робити.
         - Я лише сказав те, що його втiшило. I язик менi не вiдсох.
         - А ще, - вела далi Елвен, - Кiван менi чесно зiзнався, що мiг i скоритись Китрайловi. У якийсь момент вiн майже змирився з тим, що всi чаклуни - пекельнi вилупки. Невже ви цього не помiтили? - Вона похитала головою. - Нi, не вiрю. То чому ж не скористалися такою нагодою?
         - Просто не захотiв. Може... може, менi стало шкода хлопця.
         Елвен допитливо зазирнула йому в очi.
         - Шкода, кажете? Як же так? Хiба ви не вважаєте, що служити вашому Володаревi - найбiльше щастя?
         Йорверт вiдвiв погляд i важко зiтхнув.
         - Я... я вже не певен цього, панi. Я геть заплутався i тепер не знаю...
         Вiн замовк, нараз збагнувши, що це неправда. Вiн знав, чого хоче. Знав з тiєї самої митi, як довiдався, що Елвен опанувала темну енерґiю i не схилилася перед Китрайлом. Знав - але боявся сказати вголос. I навiть думав про це з великою осторогою...
         Скоряючись поривовi, Йорверт упав перед Елвен навколiшки i вхопив її за руки.
         - Панi, дозвольте й менi скласти вам присягу. Я бiльше не хочу служити Ан Нувiновi. Я хочу служити вам.
         На якусь хвилю Елвен розгубилася. Було ясно, що вона не чекала такого продовження їхньої розмови i була заскочена цим проханням зненацька.
         - Скласти присягу? - перепитала таким тоном, нiби не була впевнена, чи правильно його розчула. - Лорде Йорверте, я не думаю, що це можливо. Боюсь, ви просите про те, що понад мої сили. Так, я вiдмовила Китрайловi в покорi й узяла темну енерґiю, не визнавши його владу надi мною. I так, я можу давати її iншим чаклунам в обмiн на клятву вiрностi. Але я не уявляю, як розiрвати ваш зв'язок з Ан Нувiном, як вiдiбрати у Ворога те, що вiн уже здобув.
         - А ви спробуйте, - наполягав Йорверт. - Зробiть так, як уже робили з майстром Шоваром, Ґарваном та Кiваном. Дозвольте менi прийняти вiд вас силу, i може... може, це звiльнить мене.
         Елвен кивнула:
         - Гаразд, спробуємо. Присягайте.
         - А що я маю говорити?
         - Що хочете. Що думаєте. Слова не мають значення. Головне, щоб вони йшли вiд серця...

    Роздiл II
    Море i зорi

         Шимас сидiв на лавцi бiля ґанку невеличкого прибережного трактиру i, попиваючи гарячий мiцний чай, спостерiгав за тим, як червоне вечiрнє сонце поволi поринає у води Бурхливого моря. Для кiнця осенi вечiр видався напрочуд теплим i тихим, лише вiяв легкий, лагiдний вiтерець iз присмаком солi та ароматом водоростей.
         Бурхливе море, що омивало захiдне узбережжя Ґулад Данану на Пiвночi й Iхелдиройду та Тiр Еґiну на Пiвднi, було своєрiдним продовженням Двар Кевандiру. Воно отримало свою назву ще наприкiнцi четвертого сторiччя, коли батько абрадської картоґрафiї Фейґлiм аб Ристер уклав перший детальний атлас обох частин континенту. Сам вiн нiколи не бачив цього моря, проте чув, що в ньому дуже часто гинуть кораблi, тому й дiйшов лоґiчного висновку, що в цьому виннi бурi. Насправдi ж Бурхливе море було досить спокiйним, а майже всi кораблетрощi ставалися через велику кiлькiсть пiдводних рифiв - не лише бiля берега, а й за добрi двi сотнi миль вiд нього. Тому захiднодананський порт Вантайн не мiг скласти конкуренцiї Евраховi в каботажному сполученнi мiж Пiвнiччю та Пiвднем, оскiльки доводилося робити великий гак, щоб уникнути зустрiчi з пiдступними рифами. Тутешнi кораблi переважно ходили до портiв Торфайну, Катерлаху, Коннахту та Iвидону i на захiднi острови в Океанi Iвирид.
         Iнiс на н-Драйґ лежав набагато пiвденнiше вiд звичних для Вантайна морських маршрутiв, поблизу умовної межi, що роздiляла океани Iвирид i Дешарах, однак Рiана була певна, що легко винайме найкраще судно для їхньої подорожi. Шимас також у цьому не сумнiвався, бо знав, що вiдьми завжди домагаються свого. Крiм того, Рiанi ладнi були прислужити всi мiсцевi банкiри, надавши на першу ж вимогу стiльки грошей, скiльки вона забажає. Маленький Тiр Мiнеган був найбагатшою країною в свiтi, порiвняно з ним навiть Iвидон видавався злиденним, i вiдьомськi векселi цiнувалися так само високо, як i видане пiд них золото. А може, й вище - бо наявнiсть у банку таких векселiв розглядалась як свiдчення надiйностi та респектабельностi закладу.
         Сьогоднi Рiана поїхала в порт, i Шимас не заздрив власниковi корабля, на який вона накине оком. Перед цiєю людиною постане нелегкий вибiр - або вiдмовити їй i потiм кусати собi лiктi, що втратив таку нагоду гарно заробити, або ж пристати на її пропозицiю й розiрвати попереднiй контракт, завдавши збиткiв своїй дiловiй репутацiї. А корабель точно буде кимось зафрахтований, Рiана нiзащо не обере судно, яке стоїть у порту без роботи - а отже, чи то з ним самим, чи то з його командою щось негаразд.
         Коли вони були проїздом у Блахiргу, столицi Ґулад Данану, Рiана вирiшила написати листа Дилвен вер Вайрiн, вiдьмi, що гостювала у вантайнського ґрафа Iлара аб Мейлiса, з проханням пiдшукати корабель для її подорожi на Iнiс на н-Драйґ. Проте трохи запiзнилася - за день до того ледi Дилвен, отримавши звiстку про близьку смерть короля Енгаса аб Брайта, вирушила до Катерлаху, щоб допомогти тамтешнiм сестрам проштовхувати вiдьмака Бренана аб Ґрифида на престол.
         Пiд час їхньої мандрiвки Рiана багато говорила про брата-вiдьмака, чи не бiльше, нiж про Ейрiн вер Ґледiс iз її Первiсною Iскрою, i попервах Шимас не мiг збагнути, чому вона сиднем сидiла в Евраху, замiсть мерщiй поїхати до Тилахмора й зустрiтися з ними обома. Та згодом вiн почав пiдозрювати, що вся притичина полягала в Шайнi вер Брi, вiдьмаковiй сестрi-близнючцi. Скидалося на те, що Рiана мала з нею досить напруженi стосунки, тому волiла триматись вiд неї подалi.
         Якщо не рахувати можливих проблем iз пошуком корабля, вiдсутнiсть у Вантайнi сестер була Рiанi на руку. Вона й у Блахiргу мала клопiт з тим, щоб приховати вiд двох тамтешнiх вiдьом упокореного чаклуна, а тут було б iще важче зберегти все в таємницi. Рiана ж уперто не бажала нi з ким дiлитися своїми майбутнiми здобутками. Та й Шимас зовсiм не хотiв, щоб iншi вiдьми довiдалися про їхню мiсiю. Тодi б вони напевно спорядили на Драконячий острiв цiлу експедицiю й вiддали перевагу чаклункам з Тiр Мiнегану. I хоч як Шимас переконував себе, що понад усе прагне повернутися до свого спокiйного викладацького життя, вiн би нi за якi скарби свiту не вiдмовився вiд цiєї подорожi та вiд нових знань, що їх обiцяв йому диннешi...
         За Шимасовою спиною почулося скрипiння погано змащених завiс. Вiн озирнувся й побачив у дверях трактиру кремезну постать Колвина аб Девлаха. Впокорений чорний спустився по схiдцях i пiдiйшов до Шимаса, тримаючи в простягнених руках грубеньку теку з паперами.
         - Ось, пане. Як ви й просили.
         - Дякую. - Шимас узяв у нього теку й вiддав порожню чашку з-пiд чаю. - Вiднеси на кухню.
         - Буде зроблено, пане. Вам ще щось потрiбно?
         - Нi, бiльше нiчого. Ти вiльний.
         Це розпорядження перемкнуло напiвспустошений мозок Колвина на виконання отриманого вiд Рiани основного наказу сидiти в трактирi й нiкуди не потикатися. Ще глибше в його свiдомостi було вкорiнено базовi iнструкцiї: поводитися тихо та сумирно, нi за яких обставин не виказувати своєї чаклунської сили (що її вiн сховав, як це вмiли робити чорнi) й жодним можливим чином не завдавати шкоди людям та їхньому майну. Щоправда, Шимас мав великий сумнiв, чи збереглося в iстоти, яка колись була чорним чаклуном Колвином аб Девлахом, бодай найменше уявлення про рiзницю мiж добром та злом. Проте впокореному вистачало розуму спроґнозувати наслiдки своїх учинкiв i передбачити, якi з них сподобаються iншим людям, а якi, навпаки, викличуть їхнє незадоволення.
         Провiвши Колвина поглядом, Шимас розгорнув на колiнах теку, в якiй лежав стос аркушiв з маґiчними вiдбитками друкованих журнальних сторiнок. Вiдьми, що мешкали в Кованхарi, реґулярно розсилали всiм своїм сестрам, яких цiкавили останнi досягнення чаклунської думки, копiї свiжих номерiв унiверситетських наукових часописiв. Зокрема, їх у повному комплектi одержувала Айлiш вер Нiв, i Шимас, коли прибув до Евраха пiсля тривалої подорожi Пiвденним Абрадом, мав змогу швидко надолужити згаяне за час своєї вимушеної вiдсутностi. А згодом вiн попросив Рiану пiдписатися на розсилку кiлькох видань, якi його найбiльше цiкавили, тому й далi тримав руку на пульсi кованхарського життя. Сама Рiана цих часописiв не читала, навiть не переглядала отриманих аркушiв, а просто передавала їх Шимасовi, тому й не помiтила, що в останньому числi 'Фiлософського вiсника', який надiйшов сьогоднi вранцi, було опублiковано його статтю, присвячену тлумаченню Пророцтва про Першу. Вiн написав її ще в Евраху, доро́гою доопрацював, а в Манхайнi, коли вирiшив їхати на Iнiс на н-Драйґ, надiслав рукопис звичайною поштою до Кованхара, на адресу кафедри пророцтв i яснобачення. У супровiдному листi на iм'я професора аб Махавiна Шимас попросив пробачення, що так раптово зник i досi не давав про себе знати. Свiй раптовий вiд'їзд вiн пояснював нагальною потребою перевiрити певнi припущення, якi зрештою пiдтвердились i лягли в основу пропонованої статтi.
         Оскiльки кафедра пророцтв не мала окремого друкованого видання, її викладачi публiкували свої роботи в часописi кафедри фiлософiї. У своїй статтi Шимас жодним словом не згадував нi саму Рiану, нi її спроб привласнити його досягнення, а натомiсть зазначав, що пiсля успiшної верифiкацiї виправленого тексту пророцтва негайно вирушив до Леннiру (i в такому поданнi це було цiлковитою правдою) для зустрiчi з Келлахом аб Тирнаном, який, за його здогадом, i був тим останнiм князем, що мав зруйнувати плани вiдьом. Також вiн указав точну дату свого приїзду до Кардуґала й нiби мiж iншим згадав, що там зустрiвся з чаклуном Iґаном аб Кiном, який i вiдрекомендував його леннiрському королю.
         А в редакцiйному коментарi, розмiщеному пiсля статтi, мовилося, що до чаклунської наукової спiльноти доходила iнформацiя про вiдьомське тлумачення цього знаменитого пророцтва, однак воно з'явилося вже пiсля прикрих подiй на Iхелдиройдському трактi, а до того вiдьми, вочевидь, i гадки не мали, що Ейрiн вер Ґледiс є носiєм Первiсної Iскри, бо iнакше були б готовi до нападу чорних. I насамкiнець:
         ...Позаяк професор аб Нейван вiдомий усьому Унiверситетовi своєю кришталевою чеснiстю та науковою сумлiннiстю, ми публiкуємо його роботу ще до одержання належних пiдтверджень з Леннiру. Не маємо жодного сумнiву, що наведенi в статтi факти цiлком вiдповiдають дiйсностi, а отже, можемо з певнiстю говорити, що й цього разу чаклунська наука випередила вiдьомську. Крiм того, аналiз послiдовностi подiй дозволяє припустити, що професор аб Нейван розгадав символiку Пророцтва про Першу (яке, за всiма ознаками, було невiдворотним) ще до його остаточного здiйснення. Проте ми поки утримаємося вiд оголошення про таку сенсацiю i дочекаємося, коли надiйде лист iз Леннiру, де буде вказано точну дату вiдречення принцеси Ейрiн вiд прав на престол i батькового iменi, а також час прийняття її двоюрiдною сестрою, Фiннелою вер Рiс, рiшення поїхати на навчання до Абервенської школи для дiвчат-чаклунок.
         За дорученням редакцiйної колеґiї,
         Пилiб аб Махавiн, м. м. ф., д. ч. н., [2]
         професор кафедри пророцтв i яснобачення.
         Тепер, з появою цiєї статтi, склалася досить дражлива ситуацiя. Можна було не сумнiватися, що як не сьогоднi, то завтра Рiана дiзнається про неї з листiв своїх подруг-вiдьом, i Шимас мало не з нетерпiнням чекав, як вона вiдреагує. Припускалося, що вiн i досi не в курсi її безсоромних манiпуляцiй з пророцтвом, i Рiана, звичайно ж, нiчого йому не скаже. Ти чи дуже вона сердитиметься? Чи намагатиметься вiдстояти свою першiсть у тлумаченнi бодай перед вiдьмами? Чи, може, їй вистачить нахабства заперечувати Шимасовi заслуги i в чаклунському середовищi?..
         Вiдiгнавши цi думки, Шимас поринув у читання iнших статей iз 'Фiлософського вiсника' i за цим заняттям не зчувся, як почало сутенiти. Лише коли йому стало важко розбирати слова, вiн нарештi схаменувся, склав аркушi до теки i вже збирався був повернутися до трактиру, аж тут побачив на дорозi, що змiїлася мiж пагорбами, самотнього вершника. Вiрнiше, вершницю - в якiй непомильно розпiзнав Рiану. Попри сутiнки та значну вiдстань, це було неважко, бо видавалося геть неймовiрним, щоб якiй-небудь знатнiй вантайнськiй жiнцi, до того ж високiй та худющiй, мов тростинка, заманулося ввечерi прогулятися за мiсто без охорони.
         Рiана, в свою чергу, помiтила Шимаса, помахала йому рукою й швидше погнала коня. Коли вона пiд'їхала, з трактиру прожогом вибiг молодий слуга, запопадливо пiдхопив вуздечку, зачекав, поки вiдьма спiшиться, i повiв коня до стайнi. Тут-таки примчав i Колвин, що аж сяяв вiд щастя знову бачити свою панi. Рiана терпляче вислухала його запевнення у вiдданостi й готовностi прислужити, запитала, чи вiн уже вечеряв, а отримавши ствердну вiдповiдь, наказала йому йти спати.
         Колвин неохоче, але слухняно подався назад до трактиру, а Рiана пiдiйшла до Шимаса. Її задоволений вираз обличчя свiдчив, що вона має гарнi новини.
         - Доброго вечора, професоре.
         - I вам доброго, ледi Рiано, - вiдповiв вiн. - Як справи в порту?
         - Все гаразд. - Рiана вмостилась на лавцi поруч iз ним i поклала бiля себе маленьку сумочку зi шкiри роскоманського крокодила. - Я вже найняла корабель. Вирушаємо завтра по обiдi.
         Шимас заскочено зиркнув в неї. Хоч вiн i не сумнiвався в Рiанинiй дiловiй хватцi та в її здатностi зачарувати будь-якого судновласника брязкотом золотих мiнеганських марок, проте нiяк не чекав, що вона впорається вже першого ж дня.
         - Справдi? Все було так просто?
         - Тут немає моєї заслуги, нам елементарно пощастило. Корабель 'Шерен Ейнарах' найняли для перевезення на Iнiс Енлi зерна та гречки, а заплатили як за рейс в обидва кiнцi. Там цього року стався неврожай, тому цiни на продовольство рiзко зросли. Звичайно, капiтан, вiн же власник судна, не збирався йти назад без вантажу, планував закупити задешево овечу вовну, але моя пропозицiя сподобалась йому бiльше. Тiльки вiн висунув умову, що на зворотному шляху ми вiдхилимося вiд прямого курсу й зайдемо на Талев Ґвалах, де вiн на одержанi вiд мене грошi наб'є свої трюми тамтешнiм чаєм.
         - А в нього губа не з лопуцька, - зауважив Шимас. - Та загалом угода непогана.
         'А якщо цей капiтан виявиться гостинним та чемним чоловiком,' - подумав вiн, - 'я зведу його з Пилiбовими родичами. I обом сторонам буде вiд цього зиск.' - Рiдня Шимасового колеґи, того самого професора аб Махавiна, мешкала на пiвденному островi Талев Ґвалах i володiла кiлькома великими чайними плантацiями.
         - Так, непогана, - погодилась Рiана. - Особливо коли врахувати, що корабель дуже гарний - новий, мiцний, з трьома щоглами, не надто великий, але й не замалий. Я легко зможу розiгнати його до п'ятнадцяти вузлiв, а в пiвденних водах - i до двадцяти. До Iнiс на н-Драйґу доберемося щонайбiльше за чотири тижнi. Це з урахуванням зупинки на Iнiс Енлi та можливих о цiй порi року штормiв.
         Шимас лише мовчки кивнув. Вiдьми часом бували нестерпнi у своїх надмiрнiй писi та зарозумiлостi, але вiн мусив визнати, що й чаклуни поводилися б аж нiяк не краще, якби жили так довго й мали такi фантастичнi можливостi. Оберiгати кораблi в бурю, прикликати ходовий вiтер... Та навiть це видавалося сущими дрiбницями, порiвняно з тим, як Рiана розiгнала пiтьму в Тиндаярi. Там бо ж була не просто вiдсутнiсть свiтла, там була Темрява з великої лiтери, аґресивна, пекельна Темрява, породжена самим Китрайлом. Одначе Вiдьомська Iскра легко здолала її, осяяла пiдземний свiт, сповнений найлихiшого зла, чистим i ясним свiтлом з Небес...
         Iз трактиру вийшов господар i, сторожко пiдступивши до них, запитав у Рiани, що панi їстиме на вечерю.
         - Я не голодна, - вiдповiла вона. - Трохи згодом, може, замовлю чаю з тiстечком. А так нiчого не треба.
         Коли трактирник, поштиво вклонившись, пiшов, Рiана пояснила Шимасовi:
         - Я пiзно пообiдала, то вже й не вечерятиму. Пiсля зустрiчi з капiтаном 'Шерен' менi довелося завiтати до ґрафа Iлара - вiн би дуже образився, якби я проiґнорувала його. Насилу вiдбилася вiд пропозицiї зупинитись у палацi. Пояснювала, що вiдпливаю вже завтра, та вiн однаково наполягав.
         - Могли й залишитись. Я б наглянув за Колвином. У Блахiргу ж нiчого не сталося.
         - Про Колвина я не турбувалася. Рiч не в ньому, а в ґрафових доньках, якi дiймали б мене до самої ночi. А вони ж геть пустоголовi... - Рiана подивилася на теку, що її Шимас тримав у себе на колiнах. - Ну як, уже переглянули свою статтю? Надрукували без помилок?
         - То ви її бачили? - здивувався вiн. - Читали?
         - Нi, тiльки пробiгла очима. А от пiслямову професора аб Махавiна прочитала уважно. - Шимас помiтив, як її щоки зашарiлися. - Боюсь, це моя провина... А ще сестри Айлiш. Вона наполягала, щоб я жодним словом про вас не згадувала, тому iншi сестри й вирiшили, що тлумачення пророцтва належить менi. Але тепер усе з'ясувалося. Ви ж не маєте до мене претензiй, правда?
         - Нiяких претензiй, - запевнив її Шимас.
         'А вона таки безсовiсна,' - вирiшив вiн. - 'Анi словом не обмовилася про те, щоб спростувати своє фальшиве авторство. Либонь, i далi сподiвається приписати собi частину заслуги... Та бiс iз нею! Нехай собi тiшиться...'
         Зазвичай у науцi пам'ятали лише того, хто першим робив вiдкриття. Проте в тих випадках, коли в спину першовiдкривачевi дихала якась вiдьма, її, стараннями Сестринства, також не забували. Так, скажiмо, закон всесвiтнього тяжiння, покладений в основу небесної механiки, вперше сформулював Огрiґ аб Лугайд, професор математики Рувiнського Унiверситету. Але в усiх пiдручниках його iм'я згадується разом з iменем вiдьми Аверлiн вер Шiван (яка, до речi, досi жива й належить до дев'яти найстарших сестер), чия заслуга полягає лише в тому, що вона просто переписала Огрiґовi рiвняння у зручнiшому й загальнiшому виглядi - не в термiнах руху, а в термiнах сили.
         На думку про це Шимас подивився в небо, де вже з'явилися першi зорi, а серед них, звичайно ж, Канбиган - найяскравiша з усiх i, на загальне переконання, найближча до Нового Свiту. Втiм, останнiм часом вiдьми це заперечували, оскiльки вимiрювання щопiврiчного змiщення зiрок, проведенi в їхнiй новiй обсерваторiї Минид Нiвеш у Калденських горах на пiвночi Алпайну, засвiдчили, що Канбиган далеко не перша за близькiстю зоря, i в однiй лише Пiвнiчнiй пiвкулi є ще три, про якi можна з цiлковитою певнiстю сказати, що вони розташованi ближче за неї. Бiльшiсть абрадських науковцiв, зокрема й кованхарськi астрономи, зустрiли цю заяву з великою недовiрою, та поки не могли спростувати її власними вимiрюваннями, якi були надто неточними й дозволяли судити лише про порядок мiжзоряних вiдстаней. Тож уся їхня арґументацiя зводилася до того, що одна з трьох названих зiрок ледь помiтна неозброєним оком, а двi iншi можна розгледiти лише в телескоп або з допомогою маґiчного зору. Певна рiч, твердили опоненти вiдьом, зорi бувають рiзнi за абсолютною яскравiстю - та не можуть же вони аж так рiзнитися!
         Сам Шимас не вважав такi мiркування вагомим доказом, але й не квапився погоджуватися з вiдьмами. Був переконаний, що крапку в цiй дискусiї може поставити лише час, тому пильно стежив за публiкацiями в унiверситетському 'Астрономiчному тижневику', де реґулярно повiдомлялося як про новi результати, одержанi вiдьмами, так i про хiд робiт над створенням найбiльшого в свiтi телескопа, призначеного для високогiрної чаклунської обсерваторiї на кордонi Ан Данвару та Ґвеннеду. Наразi цей телескоп був найамбiтнiшим проектом Унiверситету, над ним уже п'ятий рiк працювала велика команда фахiвцiв рiзного профiлю, вiд механiкiв, оптикiв i власне астрономiв до спецiалiстiв з теоретичної та прикладної маґiї. Чимало чаклунiв пов'язували з новим телескопом надiї двiчi поспiль утерти носа вiдьмам - i створивши досконалiший, нiж у них, астрономiчний прилад, i спростувавши з його допомогою їхнi хибнi обчислення...
         Рiана слiдом за Шимасом пiдвела очi до неба й запитала:
         - Професоре, про що ви думаєте, коли дивитесь на зорi?
         - Про багато речей, - вiдповiв вiн, але за мить збагнув, що вона хотiла почути. - I, звичайно, думаю про те, довкола якої з цих зiрок обертається Старий Свiт, батькiвщина наших пращурiв. Чи далеко вона. Чи взагалi її можна побачити. Чи, може, ця гiпотеза хибна, а iншi земнi свiти, як i гадали в давнину, перебувають тут-таки поруч, за невидимою й непроникною маґiчною завiсою.
         Молода вiдьма скрушно похитала головою:
         - У цьому ви не вiдрiзняєтесь вiд решти чаклунiв. Ладнi радше поставити пiд сумнiв справедливiсть Iрданової теорiї, яку вперто називаєте гiпотезою, анiж визнати помилку своїх попередникiв, якi стратили ґенiального вченого за облудним звинуваченням.
         - Воно не було облудним, - сказав Шимас, хоч i розумiв, що Рiану не переконає. - Вiн служив Ан Нувiновi. Це доконаний факт.
         Протягом останнiх трьох столiть постать Iрдана аб Брiна була предметом запеклих суперечок мiж вiдьмами та чаклунами. Власне, чаклуни нiколи не намагалися применшити заслуг цього видатного науковця, вони беззастережно визнавали його досягнення i в царинi чарiв, i в астрономiї, i в фiлософiї. Саме Iрдан аб Брiн був першим, хто змiг оцiнити (хоч i надзвичайно грубо, з великою похибкою) вiдстань до кiлькох найяскравiших зiрок абрадського неба й отримав неймовiрний, фантастичний результат, що вимiрювався багатьма мiльйонами мiльйонiв миль. Переконавшись, що нiде не помилився, Iрдан спробував обчислити справдешню яскравiсть цих зiрок i дiйшов приголомшливого висновку, що вони аж нiяк не маленькi вогники в глибинах простору, а такi ж потужнi джерела свiтла, як i Сонце!
         Вiд самого початку Мор Деораху всi освiченi люди знали, що iснує багато земних свiтiв. Спершу це припустили чаклуни-друїди, коли Iнiс Шiнан було незбагненним чином перенесено пiд нове небо з iншим розташуванням зiрок i меншим за розмiрами мiсяцем. Згодом диннешi, що в першi десятилiття досить часто (хоча чимало сучасних чаклунiв пiддають це сумнiву) спiлкувалися i з тими ж друїдами, i з новоявленими вiдьмами, пiдтвердили здогад про множиннiсть свiтiв, а тi чаклуни, що ставали на шлях служiння Темрявi, чули такi твердження вiд демонiв. Однак нi диннешi, нi демони нiчого не говорили про їхнє мiсцезнаходження, лише зазначали, що туди неможливо потрапити. Iз поколiння в поколiння численнi фiлософи сушили собi голови над тим, де можуть бути iншi земнi свiти. Пропонувалося чимало рiзних варiантiв, найпопулярнiшим з яких було припущення про iснування маґiчних завiс, що вiдокремлюють їх один вiд одного. У тринадцятому столiттi, пiсля спростування вiдьмами ґеоцентричної картини свiтобудови на користь гелiоцентричної, дослiдники звернули погляд у небо, де досi вiдводили мiсце виключно для Кейґанту, i стали шукати земнi свiти на iншi планетах. А в другiй половинi чотирнадцятого сторiччя з'явилася людина, яка зазирнула ще далi, вказала на зорi й оголосила, що насправдi це iншi сонця, розкиданi в просторi. На переконання Iрдана аб Брiна, їх було створено зовсiм не для того, щоб ними просто милувались у нiчному небi. Де є сонце, там є й життя, а отже, довкола кожної зорi обертається свiй земний свiт, населений людьми.
         Iрданова гiпотеза, попри шалений спротив з боку бiльшостi духiвникiв та консервативно налаштованої частини науковцiв, за короткий час здобула широку пiдтримку, а вiдьми, перевiривши його обчислення, навiть поквапилися долучити цю тезу до своєї мiнеганської доктрини. Власне кажучи, якраз це вiдьомське рiшення, ухвалене вже через неповнi три роки пiсля появи знаменитого трактату Iрдана аб Брiна 'Про безмежний Космос i свiти в ньому сущi', у значнiй мiрi й посприяло такому швидкому визнанню його концепцiї всiєю науковою спiльнотою Абраду.
         А за два десятилiття по тому, коли Iрдан аб Брiн перебував на вершинi своєї слави, сталася катастрофа: його, улюбленця вiдьом, було викрито, як чорного чаклуна. I то не простого, а найголовнiшого з них - великого майстра Темного Братства. Унiверситетський Маґiстрат не зглянувся на його науковi заслуги, вирок був суворий, але справедливий, i 17 хверода 1389 року Iрдана аб Брiна було страчено. Вiдьми досi не визнають обґрунтованостi цього присуду, а тi з них, що мешкають у Кованхарi, щороку в день Iрданової смертi демонстративно приходять на площу Керноґ Блатай i покладають квiти в тому мiсцi, де вiн помер на вогнищi...
         - Авжеж, факт! - зневажливо пирхнула Рiана. - Знаю я цей факт. Проти Iрдана не було жодного доказу. Все звинувачення ґрунтувалося на брехливих свiдченнях трьох чорних, яких намовили вашi маґiстри.
         - Дурницi! Навiщо їм було намовляти?
         - Iз заздрощiв до Iрданової слави. З бажання дозолити нам, вiдьмам. А тi так званi свiдки були тiльки радi прислужитися, бо й самi ненавидiли нас, до того ж їм запропонували гарну оборудку. Невже ви нiколи не замислювалися на тим, чому всi троє дожили до глибокої старостi й мало не розкошували у тiй вашiй в'язницi пiд кафедрою iнфернальних сил? Для них створили особливi умови, вони отримували все, чого лишень хотiли, за винятком свободи, їм навiть дозволяли спiлкуватися мiж собою.
         - Така була угода, - пояснив Шимас. - Саме угода, а не оборудка, як ви висловились. Вони запропонували Маґiстратовi назвати iм'я великого майстра, але навзамiн висунули цiлу низку умов - i збереження життя, i пом'якшений режим ув'язнення, i неучасть у дослiдах, якi проводила кафедра над чорними бранцями. А їхнi свiдчення проти Iрдана аб Брiна були дуже переконливими.
         - Аж нiяк! - наполягала Рiана. - Свiдчення були бездоказовi й суперечливi. Ви знаєте про цей процес iз книжок, а я - з розповiдi очевидця. Сестра Аверлiн вер Шiван була присутня на тому судищi, вона добре пам'ятає, як Iрдан аб Брiн раз по раз ловив тих чорних на вiдвертiй брехнi, вони плуталися в свiдченнях, неодноразово вiдмовлялись вiд своїх попереднiх заяв, а натомiсть вигадували якiсь новi нiсенiтницi. Маґiстрат навiть мусив вiдкласти слухання справи, i сестри вирiшили, що звинувачення от-от розсипеться, тому втратили пильнiсть. А маґiстри просто вичiкували i врештi дочекалися того дня, коли в Кованхарi не було жодної вiдьми. Тодi суддi хутенько зiбрались на засiдання, винесли Iрдановi вирок, а вже надвечiр його стратили.
         - Це тому, - сказав Шимас, - що вашi сестри планували звiльнити Iрдана аб Брiна. Через те вони й поїхали з Кованхара, щоб їх нiхто не мiг звинуватити. А водночас до мiста прибуло понад три десятки чаклунок, що ранiше навчалися в Абервенi. Вони готували нiчний напад на кафедру iнфернальних сил...
         - Бруднi вигадки! - обурено урвала його Рiана. - Жодної абервенської чаклунки в Кованхарi не було. А сестри поїхали з мiста, бо отримали iнформацiю, що вище керiвництво чорних збирається на таємну нараду просто пiд боком у вашого Маґiстрату, в Едандирському лiсi.
         - Але нiчого там не знайшли, - припустив Шимас, який уперше чув таку версiю вiдсутностi вiдьом у мiстi.
         - Одне уточнення - нiкого не знайшли. Але свiдчень про те, що там проходили збори, було вдосталь. Погодьтесь, якби в Кованхарi справдi судили великого майстра, чорнi б сидiли тихесенько, не витикались i вже тим бiльше не влаштовували б таких збiговиськ.
         - Тодi то були не чорнi, - стояв на своєму Шимас. - Хто завгодно мiг збиратися в лiсi.
         - Все вказувало саме на чорних. Сестра Аверлiн переконана, що й маґiстри знали про цi збори, але промовчали, не вжили нiяких заходiв, бо це могло зашкодити їхнiм звинуваченням проти Iрдана аб Брiна.
         Шимас зiтхнув. Рiанина вiра в святу невиннiсть вiдьом та її непохитна впевненiсть у пiдступностi й безпринципностi Маґiстрату неабияк дратувала його.
         - А хiба можна вiрити вашiй сестрi Аверлiн? - спересердя мовив вiн, геть забувши про обережнiсть. - Тiй самiй, що мало не вкрала всю славу в Огрiґа аб Лугайда, а коли це не вдалося, то вiдкусила половину, втулила своє iм'я в його закон всесвiтнього тяжiння.
         Сказавши це, Шимас негайно пошкодував про свої слова. Вiн з острахом чекав, що зараз Рiана вибухне праведним гнiвом, проте, на його подив, вона лише розсмiялася.
         - Професоре, невже ви вважаєте мене такою дурненькою? Гадали, я не знайду, що вiдповiсти на цi чаклунськi побрехеньки, i буду лише безсило огризатися? Визнаю́, що до зустрiчi з вами я геть нiчого не тямила в теорiї передбачень, але це зовсiм не значить, що в усьому iншому я така ж невiгласка. Менi добре вiдомо, що насправдi Огрiґ аб Лугайд нiякого закону всесвiтнього тяжiння не вiдкривав.
         - А це вже типово вiдьомськi побрехеньки, - знову не стримався Шимас. - Професор аб Лугайд опублiкував свою роботу ще в п'ятнадцятому столiттi, а Аверлiн вер Шiван переформулювала його рiвняння лише в шiстнадцятому. Чи ви будете й це заперечувати?
         - Нi, не буду. Навiть уточню дати. Трактат Огрiґа аб Лугайда вийшов у 1464 роцi, вiн називався 'Закони руху небесних тiл'. Ви, мабуть, i в очi його не бачили, лише чули про нього. А я читала, бо сестра Аверлiн, яка викладає в нас натуральну фiлософiю, давала менi завдання написати реферат за цiєю роботою. Тому я знаю, що професор аб Лугайд жодним словом не згадував про всесвiтнє тяжiння. Вiн лише стверджував, що Сонце притягує до себе решту небесних тiл, надаючи їм доцентрового прискорення, обернено пропорцiйного до квадрату вiдстанi мiж ним та цими тiлами. А в 1506 роцi Аверлiн вер Шiван у своєму трактатi 'Математичнi засади земної та небесної механiки' узагальнила цей результат i встановила, що не лише Сонце притягує до себе iншi тiла, а й цi тiла притягують до себе Сонце та одне одного. Вона перша запровадила поняття механiчної сили, а четвертий закон механiки, закон всесвiтнього тяжiння, назвала законом Огрiґа аб Лугайда. Свого iменi туди не тулила. - З цими словами Рiана пiдвелася. - Ну гаразд, професоре, тут стає холодно. Якщо хочете, можемо продовжити нашу розмову в примiщеннi. Тим бiльше, що вам уже час вечеряти.
         - Так, звичайно, - погодився Шимас, i собi вставши. - Ходiмо.
         Трактир був невеличкий, i його параднi дверi безпосередньо вели до загальної зали, де наразi вечеряло лише троє пожильцiв. Нi про яку музику для розваги клiєнтiв, певна рiч, не йшлося. З погляду Шимаса, це було позитивом закладу; його дуже дратували виступи трактирних музик та спiвакiв, не кажучи вже про танцюристiв.
         Рiана обрала стiл бiля вiкна й замовила огряднiй служницi чашку чаю та шматок яблучного пирога. У Шимаса жiнка запитала лише про напiй, бо вiн ще ранiше сказав господаревi, що їстиме на вечерю смажену картоплю з грибами та телячою вiдбивною.
         - Сестра Аверлiн не женеться за чужою славою, - продовжила Рiана, коли вони обоє влаштувалися за столом. - Їй вистачає й двох законiв механiки - другого та третього. Перший вона також не вважає своїм. Крiм того, її дуже шанують математики, бо саме Аверлiн започаткувала сучасний аналiз нескiнченно малих величин i перша надала строгого вигляду нашим iнтуїтивним уявленням про ймовiрнiсть та середню величину. А зараз вона дослiджує ґвевричнi сили i вже досягла значних успiхiв. - Цiєї митi Шимас вiдчув, як у Рiанинiй сумочцi спрацювали вiдьомськi поштовi чари. Проте дiвчина не звернула на них уваги й говорила далi: - Коли хочете знати правду про сестру Аверлiн, читайте не бруднi пасквiлi, а серйознi науковi книжки з математики та натуральної фiлософiї. Якщо ж вам так важить саме чаклунська думка, то слухайте не аби-кого, а звернiться до тих ваших колеґ, що працюють у цих галузях. Не знаю, де у вас вивчають механiку та ґвевризм...
         - На кафедрi природних явищ, - пiдказав Шимас. - Власне, якраз там, на лекцiї з основ механiки, я вперше й почув про... - вiн зробив паузу, щоб якомога обережнiше сформулювати свою думку, - ну, про суперечки довкола закону всесвiтнього тяжiння. Це було ще в мої студентськi роки.
         - I ваш викладач звинуватив сестру Аверлiн у плаґiатi?
         - Нi, вiн нiкого не звинувачував. Професор аб Аласдайр, тепер уже маґiстр, ректор Унiверситету, лише висловив свою думку, що цей закон має називатися просто законом Огрiґа аб Лугайда. А вiдьми лiплять до нього ще й iм'я вашої найстаршої.
         - Проте сама Аверлiн тут нi до чого. Як я вам говорила... - Рiана урвалася, бо знову спрацювали поштовi чари. Цього разу вона не стала їх iґнорувати, а сягнула рукою до своєї сумочки й видобула звiдти стосик складених учетверо й перетягнених червоною стрiчкою аркушiв. - Перепрошую, професоре. Може, це щось важливе.
         Знявши стрiчку, Рiана розгорнула верхнiй аркуш i швидко пробiгла його очима. Її обличчя враз спохмурнiло - проте не можна було сказати, що вона аж надто засмучена.
         - Король Енгас помер. Шкода, гарний був чоловiк, хоч i не любив нас... А тепер королем стане Бренан.

    Роздiл III
    Учениця

         Темна енерґiя була огидна, мерзенна. Сама лише її присутнiсть викликала в Ейрiн нудоту, i вона просто не могла збагнути, як чорнi витримують постiйне спiлкування з нею. Тож i не дивно, що всi вони геть божевiльнi. Хiба якась нормальна людина погодиться мати справу з такою бридотою?..
         Втiм, Ейрiн усвiдомлювала, що її гостре, пронизливе почуття глибокої вiдрази було викликане передовсiм Вiдьомською Iскрою, яка, хоч i належала земному свiтовi, мала неземну природу й походила чи то з Ґвифiну, чи то навiть iз самого Кейґанту - щодо цього думки в Сестринствi розходились, оскiльки жоден iз тих диннешi, що в давнину спiлкувалися з вiдьмами, так i не дав чiткої й однозначної вiдповiдi на це питання. Та хоч там як, а темна енерґiя була для Iскри споконвiчно ворожою силою, мiж ними пролягала неподоланна прiрва космiчного масштабу, їх роздiляв непримиренний антаґонiзм Свiтла й Темряви, Добра та Зла.
         I огида, породжена цим антаґонiзмом, стала для Ейрiн найсерйознiшим випробуванням. Самi атаки чорного вона вiдбивала без особливих зусиль; куди важче їй було стримувати себе, не дозволити своїй силi вирватися з-пiд контролю i завдати по супротивниковi могутнього удару, перетворивши його на жменю попелу. А наразi вона мусила лише захищатися...
         - Ну все, годi! - гукнула Кейлiон вер Маллайг; проте зверталась не до Ейрiн, а до чаклуна, що атакував її. - Зупинися!
         Впокорений чорний миттю перестав насилати потоки темної енерґiї i завмер, чекаючи на новi розпорядження.
         - Непогано, - мовила найстарша з ледь вiдчутними схвальними нотками в голосi; тепер її слова призначалися для Ейрiн. - Досить непогано, як на перший раз.
         Будь-якiй iншiй ученицi вона б напевно сказала 'добре' чи навiть 'чудово', але за тиждень, що минув вiд початку систематичних занять, так оцiнювати Ейрiнинi успiхи наважувалась лише Iвiн вер Шiнед. Iншi наставницi були обережнiшi в своїх висловах, оскiльки побоювалися, що вiд їхнiх похвал вона почне задаватися.
         Сама ж Ейрiн вважала їхнi страхи безпiдставними. Була переконана, що має стiйкий iмунiтет до марнославства, пихи та зарозумiлостi, який виробився ще в Леннiрi, при дiдовiм, а потiм батьковiм дворi, де її змалечку оточував натовп придворних пiдлабузникiв. За найменшої нагоди вони наввипередки розхвалювали її таланти, захоплювались усiм, що вона робила, проте Ейрiн досить рано збагнула справжню цiну їхнiм лестощам i, на вiдмiну вiд Фiннели, нiколи не задирала носа, не вважала себе винятковою лише через те, що народилася принцесою. Тому в своїй теперiшнiй ситуацiї вона не бачила особливих пiдстав для гордощiв, бо нi сила, що зростала день у день, навiть не думаючи зупинятися, нi практичнi знання з маґiї, яких цiлком вистачало, щоб просто зараз здобути звання повноправної сестри, не були її особистою заслугою. Силу давала їй Первiсна Iскра, а вмiння належали Ґвен, яка старанно вiдточувала їх за роки учнiвства. З усiх своїх досягнень у царинi маґiї Ейрiн по-справжньому пишалась лише кiлькома плетивами, що навчилася створювати сама, без своєї 'книги заклять'. Це були або застарiлi чари, яким на змiну прийшли новiшi, досконалiшi та ефективнiшi, або дуже спецiалiзованi (хоч, загалом, простi), з украй обмеженою сферою вжитку, тому нi тi, нi iншi Ґвен не вивчала. А Ейрiн опанувала їх по дорозi до Тiр Мiнегану, пiд пильним наглядом Iвiн, яка хотiла перевiрити її здiбностi до самостiйного навчання. Результат був вельми пристойний, надто ж з огляду на те, як мало Ейрiн тямила в теоретичних питаннях.
         Сестра Кейлiон вiдпустила впокореного чорного, i той, низько вклонившись, рушив до лiтньої чаклунки, що стояла на узбiччi тренувального майданчика й увесь цей час зацiкавлено спостерiгала за дiями Ейрiн. Вона повела свого пiдопiчного до двоповерхового будинку, де мешкало ще семеро чаклунiв, колишнiх слуг Ан Нувiну, в рiзний час упокорених вiдьмами. Їхнiй дiм було оточено високим кам'яним муром, над яким простягався прозорий для свiтла та повiтря купол, сплетений з потужних захисних чарiв. А на додачу, в дворi й по зовнiшньому периметру цiєї невеличкої садиби-в'язницi цiлодобово чергували ґвардiйцi.
         Такi посиленi заходи безпеки було спрямовано зовсiм не проти бранцiв, що пiсля впокорення не становили жодної загрози й вiдзначалися надзвичайною слухнянiстю. I високий мур, i ґвардiйськi пости, i захиснi плетива були покликанi завадити проникненню на цю територiю малих вiдьом, яким аж руки свербiли помiрятися силами з чорними. Ну, а тi не могли їм у цьому вiдмовити, оскiльки чари покори змушували їх виконувати будь-якi вiдьомськi накази. Шайна розповiдала Ейрiн, що в одинадцятирiчному вiцi їй таки вдалося перехитрити ґвардiйцiв, забратися на мур i, вiдшукавши шпарину в захисному куполi, потрапити до садиби. Там вона зiйшлася в двобої з одним чорним i мало не вбила його, бо вiд першого ж контакту з темною енерґiєю втратила над собою контроль.
         - Сестро, - запитала Ейрiн. - А чорнi почувають огиду до наших чарiв?
         - Упокоренi запевняють, що нi, - вiдповiла Кейлiон. - Та це не показник, бо їхнє сприйняття iнакше, нiж у невпокорених, бiльшiсть iз яких твердять, що для них немає на свiтi нiчого бридкiшого та вiдразливiшого за вiдьомську маґiю.
         - Проте 'бiльшiсть' означає 'не всi', - зауважила Ейрiн.
         - Так, твоя правда, менша. I це наводить на думку, що їхня огида до нас є радше результатом самонавiювання, тодi як наша має безумовний характер. Деякi сестри вважають таку асиметричнiсть додатковим арґументом на користь спiрної тези, що свого часу Китрайл був одним iз диннешi. Мовляв, якби чорнi чаклуни, демони та чудовиська iнстинктивно гидували нашими чарами, то так само бридким був би для них i їхнiй господар. А дехто у своїх висновках заходить iще далi. Не сумнiваюсь, Iвiн знайде нагоду розповiсти тобi, що, за її дослiдженнями, темна енерґiя має таку ж природу, як i вiдьомська маґiя, але до невпiзнання спотворена, i саме через цю спотворенiсть вона й викликає в нас огиду - як, скажiмо, гнилi овочi та фрукти або тухле м'ясо.
         - О! - здивовано мовила Ейрiн. - Нiколи такого не чула... Гм. Хоч, мабуть, це видається лоґiчним, коли припустити, що Китрайл справдi був вiдступником-диннешi.
         - Отож-то, - сказала Кейлiон i помахом руки запросила її йти за нею. - Проте, крiм привабливої лоґiки, це припущення не має пiд собою нiякого реального пiдґрунтя. Лише бездоказовi здогади та надуманi, притягненi за вуха арґументи... Власне, тому я й не дозволила Iвiн викладати тобi iнфернальнi сили.
         - Щоб захистити мене вiд її хибних поглядiв?
         - Я не знаю, хибнi вони чи правильнi. Але певна одного: коли маєш справу з темною енерґiєю, треба менше розводити фiлософiю, а бiльше дiяти, спираючись лише на доконанi, перевiренi практикою факти. Нехай Iвiн дiлиться з тобою своїми гiпотезами на iнших заняттях або у вiльний час. Я ж навчатиму тебе боротися зi Злом, незалежно вiд того, чи воно Абсолютне, чи є просто вiдколотою та спотвореною часткою космiчного Добра.
         Тим часом вони залишили тренувальний майданчик i пiшли по вкритiй жорствою дорiжцi через великий парк, по той бiк якого стояв Тах Ерахойд. Ейрiн дуже тiшилася з вiдсутностi в її полi зору всюдисущих меншеньких сестричок, якi з першого ж дня взяли собi за звичку бiгати за нею хвостиком, хоч би куди вона йшла, а особливо полюбляли стежити за її практичними заняттями з маґiї. Досi їх не дуже лякав гнiв наставниць, вони лише ненадовго ховалися, а потiм знову пiдкрадались якомога ближче й супроводжували кожне її плетиво захопленим вищанням. Щоправда, до сьогоднi такi заняття проходили або в самому палацi, або на майданчиках поблизу нього, де вправлялись у чарах й iншi дiвчата. А позатим, зараз iз Ейрiн була сестра Кейлiон, старша з найстарших, i малеча, мабуть, остерiгалася дратувати її.
         - Отже, - запитала Ейрiн, - теорiю ми не вивчатимемо?
         - Чому ж, вивчатимемо. Та тiльки в тiй її частинi, що є загальновизнаною й не викликає жодних суперечок. - Кейлiон зо хвилю помовчала. - Втiм, говорити так про будь-якi теорiї, навiть найусталенiшi, можна лише умовно. Саме з цiєї причини пiд час iспитiв на повноправну сестру оцiнюються винятково практичнi навички. Нашi попередницi слушно розважили, що найкращим i найоб'єктивнiшим мiрилом знань є їхнє застосування на практицi, а без належної теоретичної пiдготовки жодна вiдьма, хай яка вона здiбна та сильна, не спроможеться виконати всiх завдань. Досi ця система працювала безвiдмовно, але в твоєму випадку дала серйозний збiй. Тобi, звичайно, вiдомо, що чимало сестер вважали за необхiдне змiнити для тебе правила - або встановити мiнiмальний термiн учнiвства, або ж запровадити теоретичнi iспити. Але так було б нечесно й несправедливо. Якщо ти все ж вирiшиш знехтувати навчанням, щоб чимшвидше позбутися придатку 'менша', то це буде твiй власний вибiр i твоя особиста вiдповiдальнiсть за нього.
         - Я не знехтую, сестро, - пообiцяла Ейрiн, як уже обiцяла iншим наставницям. - Бо тодi б сама вчинила нечесно. Вийшло б так, що за мене iспити складала Ґвен, а я лише бездумно виконувала її вказiвки. Менi мало просто вмiти чарувати, я хочу знати, як працює кожне плетиво. I чому воно працює. I що вiдбувається пiд його дiєю. До того ж, є багато чарiв, що можуть завдати шкоди при моїй найменшiй помилцi. Наприклад, медичнi. З мого боку було б просто безвiдповiдально застосовувати їх, не маючи уявлення про всi можливi наслiдки такого лiкування.
         Кейлiон вер Маллайг уповiльнила ходу, повернула до Ейрiн голову i змiряла її пильним поглядом.
         - Дуже сподiваюся, що ти говориш це щиро...

         Обiдала Ейрiн у вже звичному товариствi Брi, Гелед та Морiн, з якими заприятелювала ще в перший день свого перебування на Тiр Мiнеганi. Сьогоднi (як, власне, i вчора та позавчора) до них приєдналася тринадцятирiчна Арвен вер Тордiш - така ж смаглява, чорноволоса й темноока, як Брi, але, на вiдмiну вiд неї, низенька на зрiст, ще й надзвичайно щуплява. Вiд самого початку вона набивалася до Ейрiн за подругу; Гелед i Брi вважали дiвчину замалою для їхньої компанiї й радили вiдшити її, поки ще не пiзно. Проте Ейрiн, хоч i не любила водитися з меншими за себе, вирiшила, що так буде неправильно, i погодилася з Морiн, яка пропонувала дати Арвен шанс.
         За обiдом дiвчата стали розпитувати в Ейрiн, як пройшло її перше заняття з iнфернальних сил. Насправдi воно було вже другим, проте попереднє, що вiдбулося минулого ґвинера не рахувалося, оскiльки сестра Кейлiон цiлком згаяла його на те, щоб особисто проекзаменувати Ейрiн на володiння всiм шiстьма десятками базових плетив. (До речi, Iвiн, дiзнавшись про це, дуже розсердилася, бо все виглядало так, нiби найстарша поставила пiд сумнiв її викладацьку квалiфiкацiю.)
         Ейрiн не хотiла вихвалятися перед подругами, тому просто вiдповiла, що сьогоднi лише практикувалася в стримуваннi темної енерґiї. На це Брi скрушно зауважила, що вже цiлий рiк тiльки те й робить, що навчається її стримувати. А Гелед, яка мала значно бiльшi успiхи, заходилася перераховувати вiдомi їй стримувальнi чари i зрештою змусила Ейрiн визнати, що вона випробувала їх усi. Арвен захоплено сприйняла цю новину i мало не заплескала в долонi, а от Морiн не змогла приховати своїх заздрощiв - бо її саму наставницi досi не визнали готовою до зустрiчi з чорними чаклунами, хай навiть упокореними.
         - Мабуть, уже цього ґвинера, - припустила Гелед, - Кейлiон виставить проти тебе двох чорних. А наступного маїра - трьох. Ну, а далi почне навчати нападу.
         - Я чула, - зауважила Морiн, - що найстаршi збираються повернути iспит з поборювання чудовиськ. Тих сестер, що успiшно складуть решту iспитiв, возитимуть на Iнiсойд Ярхарах для останнього випробування.
         - Може, це й правильно, - сказала Ейрiн. Вiд Iвiн вона знала, що найстаршi справдi розглядають це питання за пропозицiєю ґрупи сестер, зокрема й Альси вер Киннейдi, якi були переконанi, що Китрайл вiдкрив Тиндаяр з намiром розпочати нове вторгнення в земний свiт. - Тiльки плисти туди далеченько, аж три тисячi миль.
         - А що вдiєш? - знизала плечима Морiн. - Нiде ближче чудовиськ немає.
         - Я б цього не хотiла, - чесно зiзналася Гелед. - Вiд морської хитавицi мене нудить. А шiсть тисяч миль туди й назад... подумати страшно.
         Гелед могла так говорити i не боятися, що подруги вiзьмуть її на глузи. На вiдмiну вiд них, вона була здiбною та старанною ученицею i мала гарнi шанси здобути звання повноправної сестри ще до двадцяти рокiв. Про що нi Морiн, нi Брi навiть мрiяти не смiли.
         - А от я б хотiла, - озвалась Арвен своїм тоненьким голосочком. Вона рiдко втручалася в їхнi розмови, а переважно слухала; та зовсiм не тому, що була тихою й мовчазною, просто розумiла всю хисткiсть свого становища в колi старших за неї дiвчат, тому намагалася не набридати. - Це було б дуже цiкаво.
         - Не бачу в цьому нiчого цiкавого, - вiдрiзала Гелед, роздратовано зиркнувши на неї. - I особливо корисного теж. Я не вiрю, що Ворог розпочне нову вiйну. Вiн i досi зализує рани пiсля Мор Деораху. Тодi йому добряче хвоста накрутили...
         Ейрiн перша закiнчила обiд i, попрощавшись iз подругами, пiшла на наступне заняття. У коридорi бiля їдальнi на неї вже звично чигали малi сестрички - цього разу було четверо дiвчат вiком вiд шести до дев'яти рокiв. Оскiльки час iще залишався, вона пiдiйшла до них, трохи поговорила (бо знала, що iнакше не вiдчепляться) й попросила не супроводжувати її до пiвнiчного крила, звiдки їх однаково проженуть. Цiлком задоволенi цiєю розмовою, дiвчатка гайнули собi гуляти, а Ейрiн рушила коридором, що вiв у протилежний кiнець головного корпусу.
         Напiвдорозi її наздогнала Арвен з грубенькою книжкою, яку притискала обома руками до своїх худеньких грудей.
         - Ти ж до сестри Аверлiн, так?
         - Так. А що?
         - Тодi я з тобою. Хочу в неї дещо спитати.
         Ейрiн скептично гмикнула, тож Арвен квапливо додала:
         - Це правда. Менi дуже подобається натуральна фiлософiя, i сестра Аверлiн моя улюблена вчителька. А я - її улюблена учениця. До мене була Рiана, та з неї нiчого не вийшло, бо вона ледача.
         - А ти працьовита?
         - Ну... мабуть. Наставницi рiдко звинувачують мене в лiнощах, а сестра Аверлiн - узагалi нiколи. Я виконую всi її завдання, i навiть бiльше - бо менi цiкаво. Вона каже, що коли я й далi так працюватиму, то через кiлька рокiв зможу допомагати їй у дослiдженнях. - В Арвенинiм голосi виразно пролунали хвастовитi нотки. - I ми будемо разом вiдкривати новi закони.
         Найстарша сестра Аверлiн вер Шiван чекала на нову ученицю в своїй лабораторiї на шостому поверсi пiвнiчного крила. Вона нiтрохи не здивувалася, що разом з Ейрiн прийшла й Арвен, i з лагiдною усмiшкою запитала, що сталося цього разу. Дiвчина квапливо розгорнула книжку на мiсцi закладки, поклала на стiл перед учителькою й заторохкотiла про те, що, мовляв, закон О'Келвеґа не виконується для маґiчних явищ, бо з допомогою чарiв предмети можна не лише нагрiвати, а й охолоджувати.
         Терпляче вислухавши її, Аверлiн зiтхнула:
         - Скiльки можна тобi говорити, золотко, щоб ти не поспiшала. Закон О'Келвеґа простий за формулюванням, але складний за змiстом, i ми почнемо вивчати його лише... Ну, гаразд, коротко поясню. Цей закон зовсiм не забороняє передачу тепла вiд холодних тiл до гарячих, вiн тiльки накладає обмеження на такi процеси, ставить вимогу, щоб для цього було витрачено певну кiлькiсть енерґiї. У випадку чарiв - маґiчної енерґiї. Зрозумiло?
         Проте Арвен цим не задовольнилася й навела кiлька конкретних прикладiв, якi Аверлiн мусила витлумачити з точки зору дотримання закону О'Келвеґа. Нарештi дiвчина, так-сяк угамувавши свою допитливiсть, пiшла з лабораторiї, а найстарша, провiвши її поглядом, тихо мовила:
         - Дуже працьовита, дуже завзята i надзвичайно доскiплива... гарнi риси для майбутнього науковця. - Вiдтак подивилася на Ейрiн. - А ти, мабуть, i гадки не маєш, що то за звiр такий - закон О'Келвеґа?
         - На жаль, я нiчого про нього не чула, - пiдтвердила Ейрiн. - Але сподiваюсь дiзнатися.
         - А навiщо? - запитала Аверлiн. - Правду кажучи, я була дуже здивована, коли Iвiн сказала, що ти хочеш у мене навчатися. Жоден роздiл натуральної фiлософiї не входить до проґрами iспитiв. Ще влiтку сестра Етне написала, що ти маєш достатню базову пiдготовку з природничих наук, а решту потрiбних для вiдьми знань зможеш отримати й на заняттях з маґiчних дисциплiн.
         - Менi про це говорили. Але такi знання будуть фраґментарними й безсистемними, самi лише вiдповiдi на запитання 'що' без розумiння 'чому'. А це ж найголовнiше. Я вже на власному досвiдi переконалась, як дошкуляє неповнота, обмеженiсть знань.
         - Отже, ти прагнеш систематичностi?
         - Так, сестро. Це набагато зручнiше. Коли розумiєш засадничi принципи, не треба весь час тримати в головi купу розрiзнених фактiв. Тодi вони стають пов'язаними мiж собою, випливають один з одного i легко виводяться з невеликої кiлькостi законiв та правил, якi легко западають у пам'ять.
         Обличчя Аверлiн осяяла усмiшка - хоч i не така лагiдна, як та, що допiру призначалася Арвен.
         - I ти сама до цього дiйшла?
         - Нi. Так говорив мiй дiд Тирнан.
         - Тодi вiн був дуже розумним чоловiком. А ти добре робила, що слухала його. - Найстарша пiдiйшла до дошки, що займала майже половину однiєї з двох глухих стiн лабораторiї, i, взявши чарiвне стило, простягла його Ейрiн. - А зараз проведемо невеличкий iспит. Я хочу зорiєнтуватися, з чого починати нашi заняття.
         Аверлiн знадобилося лише трохи бiльше двох годин, аби вичавити з неї геть усе до краплини, що вона знала з натуральної фiлософiї та математики. Тепер цi знання здавались Ейрiн смiховинно малими, просто мiзерними, хоч ранiше вона неабияк пишалася своїми успiхами, та й Iґан аб Кiн, що викладав їй природничi науки, був радий, що має таку здiбну ученицю.
         - Що ж, досить пристойно, - пiдсумувала Аверлiн. - Бачу, ти не лише пам'ятаєш дiдовi слова, а й керуєшся ними. Отже, зробимо так. - Вона взяла з полицi книжку, погортала її й поставила закладку десь на першiй чвертi. - До наступного заняття прочитай п'ять роздiлiв, це знайомий тобi матерiал, просто освiжи його в пам'ятi. Почнемо з однiєї лише механiки, а далi вже за обставинами. Якщо матимеш вiльний час, вiзьмемося й до тепла.
         - А ґвевризм? - запитала Ейрiн.
         - З ним краще не квапитися. Це нова й складна наука, вона потребує серйозної пiдготовки. Ми, вiдьми, з давнiх-давен застосовували в своїх чарах ґвевричнi феномени, на зразок блискавки, проте до справжнього розумiння їхньої природи доходимо лише зараз. I з подивом виявляємо, що ґвевризм охоплює набагато ширший спектр явищ, нiж гадалося ранiше. Так, внутрiшнi сили, що поєднують мiж собою корпускули, найдрiбнiшi неподiльнi часточки речовини, є в основi своїй ґвевричними. Крiм того, маґнетична сила, яка змушує стрiлку компаса завжди показувати на пiвнiч, виникає внаслiдок руху ґвевричних зарядiв. А останнi дослiдження засвiдчують, що й свiтло має ґвевричне походження.
         - О! - сказала Ейрiн. - Нiколи про це не чула.
         - I не могла чути. Це переднiй край науки. Наразi лише кiльканадцятеро людей в усьому свiтi дотримуються таких поглядiв.
         - I одна з них Iвiн?
         Аверлiн миттю спохмурнiла i так рвучко хитнула головою, що довге пасмо золотавого волосся вибилося з акуратної зачiски i впало їй на обличчя.
         - Якраз нi. Менi досi не вдається переконати її. Iвiн милiше розглядати свiтло, як суто маґiчну субстанцiю, непiдвладну звичайним законам природи, тому вона вважає, що його вивчення виходить за межi натуральної фiлософiї... I годi про це. - Найстарша взяла зi стола книжку й передала її Ейрiн. - Передовсiм, механiка. Вона закладає основи наукового методу пiзнання. Далi буде тепло, потiм оптика й звук, а вже пiсля цього - ґвевризм. Саме в такiй послiдовностi.

         Книга була важкенька, проте Ейрiн вирiшила не повертатися в пiвденне крило, щоб вiднести її до свого помешкання, а вийшла через найближчий службовий хiд з палацу й широкою вулицею, обсадженою обабiч каштанами, рушила на захiд. Перехожi шанобливо вiтали її, непомильно визнаючи в нiй нову вiдьму. Дарма що Абервен був великим мiстом, Ейрiн за весь тиждень не зустрiла тут жодної людини, яка бодай на мить сплутала б її з ученицею чаклунської школи - i це при тому, що на Тiр Мiнеганi деякi чаклунки, наслiдуючи вiдьом, ходили в штанях. Мабуть, Бренан таки мав рацiю, коли стверджував, що в Ейрiн мало не на лобi написано, що вона вiдьма...
         На згадку про Бренана, її думки полинули на пiвденний схiд - через Коннахтське море до Тахрiна, звiдки щодня надходили листи вiд Шайни та Шаннон. Учора там поховали Енгаса аб Брайта, Ґвен уже п'ятий день виконувала обов'язки голови держави, а весь Катерлах iз нетерпiнням чекав на вiдкриття позачергових зборiв Ради Лордiв, яка мала обрати нового короля.
         Проте бiльшiсть катерлахських ґрафiв не квапилися вирушати до столицi, хоча звiстку про Енгасову смерть отримали того ж таки дня, 32 гедрева. Їхнi зволiкання можна було зрозумiти, адже перед ними постав дуже непростий вибiр - або всадовити на престол вiдьмака з вiдьмачкою, або ж вiддати корону котромусь iз решти трьох претендентiв, ризикуючи тим, що саме за його спиною стоїть чорний чаклун, який недавно намагався викрасти Бренанових кузин. Щоправда, деякi прибiчники Фiнвара аб Дайхi почали були розпускати чутки, буцiмто вiдьми самi iнсценували це невдале викрадення, але лорд Фiнвар швиденько заткнув їм пельки, збагнувши, що їхнє завзяття лише погiршує його становище. Коли йшлося про чорних, iз вiдьмами жарти були короткi. Лише в поточному тисячолiттi вони тричi усували вiд влади королiв, якi злигалися з прислужниками Китрайла; це було в Iшелтiрi, Финнiрi та Шелтайнi - i остання країна пiсля цього припинила своє iснування, була роздiлена мiж Ан Валiном та Тiр Алминахом. Протягом цього ж перiоду за таким самим звинуваченням позбулися своїх титулiв i повноважень одинадцятеро князiв. А скiльки пересiчних лордiв поплатилися за зв'язки з чорними, нiхто навiть не рахував.
         Безумовно, Фiнвар аб Дайхi був головним пiдозрюваним, проте сестри не збиралися скидати з рахункiв i двох iнших - ґрафiв Карвадонського та Ярвiйського. Рiґвар аб Ковґал без жодних заперечень погодився на присутнiсть серед його охоронцiв чаклунок; i взагалi, важко було уявити, щоб цей чоловiк, який усе життя щиро симпатизував вiдьмам, мав бодай найменший стосунок до чорних. Але це не знiмало пiдозри з його численної рiднi, серед якої цiлком мiг знайтися честолюбний i безпринципний негiдник, що вирiшив посприяти своєму дядечковi у здобуттi корони, та й самому нагрiти на цьому руки...
         Хвилин за двадцять, проминувши мiст над Авон Ґвен, Бiлою Рiкою, що протiкала через усе мiсто i впадала в море, Ейрiн пiдiйшла до розчиненої брами, за якою було широке, встелене брукiвкою подвiр'я, а далi стояла довга триповерхова будiвля з бiлого вапняку, що мала обабiч два високi флiґелi на шiсть поверхiв. На подвiр'ї гуляли або просто сидiли на лавках дiвчата вiком вiд дванадцяти до двадцяти рокiв, одягненi як кому заманеться, а четверо чи п'ятеро навiть були в штанях. Правила Абервенської школи для дiвчат-чаклунок не передбачали особливої форми для учениць; викладачi лише стежили за тим, щоб вони не вбиралися непристойно або ж до непристойностi розкiшно, викликаючи заздрiсть у незаможних приятельок. Через останню вимогу Фiннелi довелося сховати до скринi бiльшу половину своїх суконь i майже всi прикраси. Етне, Мораґ i Шайна попереджали її про це ще в Кардуґалi, та тодi вона їх не послухала.
         Коли Ейрiн пройшла на шкiльне подвiр'я, вiд одного з гуртiв вiдокремилась худенька чорноволоса дiвчина й мерщiй пiдбiгла до неї.
         - Доброго дня, панi.
         - Добридень, Ронвен, - вiдповiла Ейрiн. - А де Фiннела?
         - У себе... тобто, в нас у кiмнатi. Виконує завдання на завтра, бо ввечерi хотiла пiти до вас. Вона не думала, що ви так рано звiльнитеся.
         Ейрiн з розумiнням кивнула. Усi цi днi, крiм позавчорашнього довнаха, останнього дня тижня й обов'язкового вихiдного, вона закiнчувала заняття лише близько п'ятої вечора. Так само планувала й сьогоднi, проте сестра Аверлiн вирiшила дати їй час до наступного маїра на повторення вже вивчених роздiлiв механiки.
         - Тодi я пiду до неї, - сказала Ейрiн. - А ти повертайся до своїх справ.
         - Я можу вас провести, - запропонувала Ронвен. - Ви ж були в нас лише раз.
         - Нiчого, знайду дорогу.
         Ейрiн швидко обняла дiвчину й подалася навскоси через подвiр'я до правого флiґеля шкiльної будiвлi. Ронвен побiгла до своїх подруг, а чимало учениць супроводжували її заздрiсними поглядами. Кожна абервенська чаклунка мрiяла про дружбу з вiдьмами, бо це автоматично пiдвищувало її статус. Саме тому Фiннела, хоч i була в школi новачком, тiшилася великою популярнiстю - не так через свiй титул принцеси, як завдяки родинному зв'язку з Ейрiн. А Ронвен ще до свого прибуття на Тiр Мiнеган стала серед школярок справжньою леґендою - адже це вона, своїм пророцтвом та своєчасним втручанням у подiї, зруйнувала плани чорних за мить до того, як Ейрiн мала потрапити в їхню пастку. Отож Шайнинi побоювання, що iншi дiвчата збиткуватимуться з Ронвен через її малу чаклунську силу, поки не справджувалися. За словами Фiннели, охочих познущатись iз неї таки не бракувало, проте Ронвен у першi ж днi завела собi впливових подруг - а тi негайно дали зрозумiти шкiльним бешкетницям, що вона перебуває пiд їхнiм захистом.
         Пiднявшись на четвертий поверх флiґеля, Ейрiн постукала в дверi помешкання, яке подiляли мiж собою Фiннела та Ронвен. Зсередини долинув тоненький кузинин голосок:
         - Так, заходь!
         Ейрiн проминула маленький передпокiй з бiчними дверима до мильнi й опинилась у просторiй, гарно вмебльованiй кiмнатi з двома лiжками, що стояли пiд протилежними стiнами. За столом бiля вiкна сидiла Фiннела, вбрана у скромну, але ошатну сукню з блакитного шовку, i зосереджено щось писала.
         - Можеш прибирати, тiльки менi не заважай, - сказала вона, не обертаючись. - Я працюю.
         - Слухаюсь, панi, - насмiшкувато вiдповiла Ейрiн. - Як завгодно вашiй високостi.
         Зачувши її голос, кузина аж пiдстрибнула на стiльцi, рвучко озирнулась, а за мить схопилася на ноги i з радiсним вищанням пiдбiгла до неї.
         - Ой, сестричко, вiтаю! Не думала, що ти прийдеш. - Обiймаючи Ейрiн, Фiннела мало не вибила з її рук книжку. - Ще й так рано... I знаєш, це геть несправедливо, що ваша Iскра невидима. Коли ти постукала, я не вiдчула нiякої сили й подумала, що то прийшла служниця. Вона в нас така непутяща! Пхається з прибиранням у найнедоречнiший час. Нi, щоб робити це до обiду, поки я на заняттях... Та ну її в Тиндаяр! А ти чого гуляєш? Втомилася вiд науки? Я ж тобi казала, що так не можна - ґаруєш з ранку до ночi, вгору нíколи глянути. От i зараз, пiдручника з собою притягла... Сподiваюся, не для мене? Бо я вже маю все, що треба, i бiльше жодного не хочу.
         - Не турбуйся, це мiй, - вiдповiла Ейрiн, поклавши його на кузинин стiл. - Сестра Аверлiн вiдпустила мене ранiше, дала завдання для самостiйної роботи.
         Фiннела глянула на обкладинку й кивнула:
         - А, ясно, 'Основи механiки'. Нас теж примушують це вчити.
         - Мене нiхто не примушував. Я сама зголосилася.
         Кузина знизала плечима, знову всiдаючись на стiлець.
         - Ну, ти ж у нас прибацана. Сама б я нi за що не стала вивчати те, чого вiд мене нiхто не вимагає.
         - Можна подумати, хтось присилував тебе до вивчення маґiї.
         - Так то ж маґiя! А до чого тут натуральна фiлософiя?
         - Розумiння природних явищ допомагає в роботi з чарами.
         - Але... Гаразд, не сперечатимусь. А що тодi скажеш про iсторiю? Чи про ґеоґрафiю?
         - Вони потрiбнi для загального розвитку. Iвiн не включила їх до проґрами моїх занять, бо вирiшила, що це зайве. Мовляв, моїх знань цiлком досить, щоб далi навчатися самостiйно i за власним бажанням.
         Закотивши догори очi, Фiннела зiтхнула i стала ритися в паперах на своєму столi.
         - До речi, про ґеоґрафiю. На сьогоднiшньому уроцi, щоб не заснути вiд нудьги, я написала додому листа. Надiшлеш?
         - Без проблем, - сказала Ейрiн.
         Вона пiдсунула до столу iнший стiлець, присiла i взяла в кузини аркуш паперу, списаний охайненьким, як i сама Фiннела, почерком. Згори залишалося трохи вiльного мiсця, i Ейрiн звично приписала:
         Надсилаю Фiннелиного листа. Свого напишу трохи згодом. У мене все гаразд. Усiх мiцно цiлую. З любов'ю, Ейрiн.
         Пiсля чого створила поштове плетиво, i текст листа полинув на пiвдень, до Кардуґала, щоб там вiдобразитись на вiльному аркушi з належним маґiчним знаком i найнижчим порядковим номером чарiв чекання. За цими аркушами наглядав батькiв секретар Ґавiн аб Левелiн; невдовзi вiн помiтить появу нового листа й вiдразу вiднесе його королю. У зворотному напрямку, з Леннiру на Тiр Мiнеган, листи йшли довше, хоч i не набагато - гiнцi вiдвозили їх до Евраха й передавали сестрi Айлiш вер Нiв, а далi вже спрацьовувала миттєва вiдьомська пошта.
         - Сподiваюсь, - промовила Ейрiн, - ти не забула привiтати мого батька iз заручинами?
         - Авжеж не забула, - вiдповiла Фiннела. - Я дуже рада за нього. Правду кажучи, не думала, що ледi Блодвен погодиться. Хай скiльки синiв вона тепер народить, Лоґан все одно залишиться наступником престолу. Сама винна, що так довго комизилася. Шукала, бач, кращу пару.
         - А зрештою повернулося так, що мiй батько i є найкращою парою, - зауважила Ейрiн. - Це все через дiда Амона, вiн пiдштовхнув ледi Блодвен до такого рiшення. Вона зрозумiла, що найкраще захистить Ферманах, якщо порiдниться зi мною.
         Ейрiнин дiд по материнiй лiнiї, Амон аб Гован, герцоґ Рувiнський, наймогутнiший вельможа Тiр на х-Ейдалу, останнiм часом вiв активнi вiйськовi приготування, плануючи вiдкусити добрячий шмат Ферманаху i в цьому явно розраховував на пiдтримку своєї внучки-вiдьми. Проте Ейрiн уже написала йому листа i попередила, що не дозволить використовувати її iм'я для виправдання нових завоювань. Вона взагалi не почувала особливої симпатiї до своєї рувiнської рiднi, особливо до дiда, який чверть столiття тому влаштував на Iнiсойд Лаврадир криваву рiзанину i досi утримував владу над островами, жорстоко придушуючи найменшi заворушення серед мiсцевих мешканцiв. У цьому брали участь i всi його сини, за винятком Ґордайна аб Амона, який вiдмежовувався вiд їхнiх дiй iз суто практичних мiркувань - вiн був одружений з дочкою ейдальського короля, тому мав усi шанси разом з нею посiсти престол i не бажав плямувати свою репутацiю в очах украй вимогливого в таких питаннях тестя...
         Впродовж наступної години дiвчата розмовляли про рiзнi дрiбницi. Вiрнiше, говорила здебiльшого Фiннела, а Ейрiн переважно слухала її жваве базiкання i лише час вiд часу вставляла свої коментарi, як це здавна повелося в їхнiх стосунках.
         Згодом прийшла служниця, щоб прибрати в кiмнатi. Фiннела явно збиралася нагримати на неї й прогнати, однак Ейрiн цьому завадила, запропонувавши пiти до Тах Ерахойду. Кузина радо погодилася - їй дуже подобалось у вiдьомському палацi, до того ж вона швидко заприязнилася з Гелед та Морiн.
         Оскiльки надворi було хоч i ясно, але холодно, Фiннела надягла довге, до колiн, манто. Ейрiн цiлком вистачало й пелерини, яку носила вiд самого ранку. Власне, вона могла обiйтися й без неї, проте розумiла, що за такої погоди виглядатиме недоречно в своїй кофтинi.
         - А пам'ятаєш, як ти менi заздрила на Двар Кевандiрi? - з усмiшкою мовила Фiннела, коли вони спускалися сходами. - Бо тодi мусила загортатись у теплу пухнасту шубу, а я собi їхала в легкому пальтi. Зате тепер ти можеш любiсiнько розгулювати голяка в найлютiший мороз.
         - Не дочекаєшся, - сказала Ейрiн.
         На цей час сонце вже зависло над самим обрiєм, а з пiвночi задув сильний вiтер, i на шкiльному подвiр'ї дiвчат стало вполовину менше, нiж годину тому. Зокрема, зникла й Ронвен, хоча нi на сходах, нi в коридорi флiґеля вони її не зустрiли.
         - Ходить займатися до бiблiотеки разом з новими подругами, - пояснила кузина. - I це на краще, бо мене дуже дратує її постiйне бурмотiння. Як щось читає або пише, обов'язково мимрить собi пiд носа. А в усьому iншому Ронвен чудова сусiдка.
         - Ще б пак! - серйозно кивнула Ейрiн. - I сусiдка, i покоївка.
         - Ну то й що? Гадаєш, я перша до цього додумалась? Та тут бiльшiсть шляхетних дiвчат знаходять собi таких сусiдок. Рiзниця тiльки в тому, що Ронвен я привезла iз собою.
         Коли вони йшли через подвiр'я школярки, як i минулого разу, чемно кивали Ейрiн. А одна з них, дiвчина рокiв вiсiмнадцяти, навiть наважилася привiтатись:
         - Доброго вечора, ледi Ейрiн!
         У вiдповiдь Ейрiн теж побажала їй доброго вечора, а вже за шкiльною брамою сказала Фiннелi:
         - Здається, я зустрiчала її в Тах Ерахойдi. Але не певна - зараз мої зусилля спрямовано на те, щоб запам'ятати всiх сестер.
         - Мабуть, таки зустрiчала. Вона там частенько ошивається, особливо вечорами. - В кузининiм голосi почулася неприхована зневага. - Це Айрен вер Гайлiм з випускного класу, нiжна подружка Давнайг вер Ерлiш.
         Ейрiн ствердно кивнула.
         - Так, тепер згадала. Якось бачила їх разом у їдальнi. - А трохи помовчавши, додала: - I не треба так вiдверто демонструвати свiй осуд. Я знаю, ти не схвалюєш таких стосункiв, i це твоє право. Але так само й Айрен має право на цi стосунки.
         - Я засуджую її зовсiм не за це.
         - А за що?
         - Вона вiдверто хизується своєю особливою дружбою з Давнайг. А найдужче мене обурює те, що багато дiвчат заздрять їй.
         - Ну й нехай, - байдуже мовила Ейрiн. - Не збагну, що тут такого обурливого. Тобi вони теж заздрять, проте розумiють, що їм годi й мрiяти про появу кузини-вiдьми. А от завести собi подругу серед вiдьом - цiлком реально. I що ближча ця дружба, то бiльше вигоди має вiд неї чаклунка.
         Фiннела зiтхнула.
         - Ти така практична, сестричко... аж до цинiзму.
         На мосту через рiчку вони розминулися з Олвен вер Елiнир. Не стишивши ходи, дiвчина щось недбало буркнула у вiдповiдь на Фiннелине привiтання i, як уже повелося, геть-чисто проiґнорувала Ейрiн. Вона не наважувалася задиратись до неї, тверезо оцiнюючи реальне спiввiдношення сил, а просто вдавала, що не помiчає її присутностi. Не можна сказати, що Ейрiн дуже радiла з такої ситуацiї, але втiшала себе тим, що все могло бути набагато гiрше. На щастя, Олвен виявилася досить помiркованою для свого вiку i не провокувала вiдкритої конфронтацiї. Серед присутнiх на Тiр Мiнеганi вiдьом було ще з десяток таких, що не приховували свого неприязного ставлення до Ейрiн, одначе при цьому поводилися стримано, без того надмiрного завзяття, яке свого часу виказала Альса. А Ейрiн у вiдповiдь просто уникала їхнього товариства - що не складало великих труднощiв, оскiльки Iвiн подбала про те, щоб такi сестри не потрапили до списку її наставниць, а з усiма меншими, крiм Олвен, у неї були загалом гарнi стосунки.
         - Здається, йде до вашої школи, - здивовано мовила Ейрiн, кинувши через плече швидкий погляд. - Невже має там подруг?.. Нi, не вiрю!
         - I правильно, що не вiриш, - пiдтвердила кузина. - Вона вважає себе надто величною, щоб товаришувати з такими недосконалими iстотами, як чаклунки. Але до нас приходить реґулярно - i поводиться так пихато, мов королева серед своїх пiдданих. Бiльшiсть дiвчат її не люблять, хоча не бракує й таких, що впадають коло неї, виконують усi її забаганки. А вона попихає ними, як тiльки хоче, i переконана, що це нормально, бо всi чаклуни та чаклунки мусять служити вiдьмам. Навiть не служити, а прислужувати. Мабуть, у майстра Iґана був конфлiкт саме з такими вiдьмами, як Олвен, i через них у нього склалася погана думка про всiх вiдьом.
         Ейрiн заперечно похитала головою:
         - Там усе було складнiше. Iшлося зовсiм не про кепськi манери конкретних сестер... i до речi, одну з них ми зустрiчали в Тахрiнi, це Блодвен вер Дирiн. Пам'ятаєш її?
         - Так, звичайно. Вона ще розпитувала про майстра Iґана; сказала, що якось зустрiчалася з ним. Я й подумати не могла, що це було в Кованхарi. У мене склалося враження, що Блодвен почуває до нього симпатiю.
         - Так i є. Можна не погоджуватися з поглядами опонента, але поважати його, як особистiсть. Скажiмо, я переконана, що в тiй суперечцi майстер Iґан був геть неправий. Та це аж нiяк не означає, що моє ставлення до нього змiнилося в гiрший бiк.
         Бiля Тах Ерахойду вони зустрiли Iвiн вер Шiнед у товариствi трьох чаклунок. Двох iз них Ейрiн уже знала, вони були асистентками на її практичних заняттях, а третю, високу бiляву жiнку рокiв тридцяти на вигляд, Iвiн вiдрекомендувала, як Ґлинiш вер Лейфар iз державної скарбницi Тiр Мiнегану.
         Обмiнявшись iз Ейрiн та Фiннелою кiлькома ввiчливими фразами, всi три чаклунки подалися до пiвнiчного крила палацу, а Iвiн пiшла з дiвчатами до пiвденного i через кiлька крокiв сказала:
         - Можливо, Ейрiн, тепер ти часто бачитимешся з Ґлинiш. Вона врештi дослухалася до моїх умовлянь i погодилася повернутись до своєї попередньої роботи.
         - Асистенткою? - здогадалась Ейрiн.
         - Так. Ґлинiш одна з наймогутнiших чаклунок, що їх я коли-небудь зустрiчала. Надзвичайно вправна, просто вiртуозна в чарах, ще школяркою творила справжнi дива. Тринадцять рокiв тому, вiдразу пiсля школи, я взяла її до себе. Ми дуже плiдно спiвпрацювали, розробили чимало комбiнованих плетив, призначених для спiльного застосування у парi вiдьма-чаклунка. Згодом я пропонувала їй поїхати зi мною в подорож по Абраду, але вона вирiшила залишитись на Тiр Мiнеганi й наступнi п'ять рокiв вивчала iз сестрою Лiн артефакти та релiкти. А потiм трапилося те нещастя з Ґвен... - Iвiн зiтхнула. - Для всiх нас це стало важким ударом.
         - То Ґлинiш вер Лейфар до цього причетна? - запитала Фiннела.
         - Нi, жодним чином. Релiкти вiдбирала особисто Лiн, а Ґлинiш просто була присутня на тому iспитi. Вона й досi дорiкає собi за те, що не помiтила Лiниної помилки. А що вже казати про саму Лiн, яка припустилася такого жахливого недбальства.
         Ейрiн знала, що пiсля того траґiчного iспиту Лiн вер Йордес склала з себе повноваження сестри-наставницi й вирушила в одну з морських експедицiй, що їх реґулярно споряджало Сестринство. За останнiми вiдомостями, її корабель перебував десь на протилежному боцi земної кулi, поблизу великого острова, що аж кишiв рiзними чудовиськами, породженими Ан Нувiном у стародавнi часи.
         - Отож Ґлинiш вирiшила покарати себе, - говорила далi Iвiн. - Вiдмовилася вiд занять наукою й пiшла на адмiнiстративну посаду. В своїх листах я переконувала її не робити цього, але вона була непохитна. Мабуть, i зараз не передумала б, якби не заманлива перспектива взяти участь у навчаннi вiдьми з Первiсною Iскрою.
         - Знову працюватиме з артефактами й релiктами? - припустила Ейрiн.
         - Та нi, де там. Її жахає сама згадка про них. Повернеться до розробки комбiнованих плетив, у неї на це справжнiй дар. Також допомагатиме менi пiд час наших занять, а ще самостiйно викладатиме тобi теорiю передбачень. Ґлинiш має й провидницький хист - хоч i слабкий, але цiлком керований, що є великою рiдкiстю.
         - Це дуже добре, - сказала Ейрiн. - Бо моє перше заняття з пророцтв було справжнiм фiаско. Важко мати справу з провидицями, якi самi плутаються в своїх передбаченнях.
         - А здебiльшого вони такi, - зауважила Iвiн. - Тому ти мусиш звикати. Але для початку тобi й справдi не завадить попрацювати з чаклункою, що вмiє контролювати свiй провидницький дар... До речi, сьогоднi вранцi я отримала звiстку з Кованхара. Конфлiкту довкола Пророцтва про Першу не буде, справу залагоджено.
         - I як?
         Ситуацiя з цим пророцтвом (вiрнiше, з його тлумаченням) хвилювала Ейрiн, бо в ньому ж iшлося про неї. Минулого тижня в одному з кованхарських наукових видань було надруковано статтю Шимаса аб Нейвана, i тут-таки тамтешнi чаклуни заповзялися звинувачувати вiдьом у намаганнi привласнити чужi досягнення. Причому цього разу їхнi претензiї були цiлком обґрунтованi.
         - Професор аб Нейван, - пояснила Iвiн, - написав до редакцiї 'Фiлософського вiсника' листа, в якому стверджує, що Рiана витлумачила пророцтво незалежно вiд нього, але на мiсяць пiзнiше, вже пiсля виявлення Первiсної. Таким чином, вiн i сам нiчого не втратив, i Рiанi дав можливiсть зберегти обличчя.
         - Дуже шляхетно з його боку. Та чи погодиться з цим Рiана? Шайна впевнена, що вона до останку наполягатиме на своїй першостi.
         - Шайна надто упереджена щодо неї. Насправдi ж Рiана не лише амбiтна, а й розсудлива, їй вистачило глузду погодитись на роль молодшого спiвавтора вiдкриття. Власне, це ж вона вчора ввечерi надiслала професорового листа до Кованхара. А сьогоднi сестра Їрвен передала його на кафедру пророцтв i яснобачення.
         - То професор аб Нейван досi з Рiаною? Вони разом пливуть на Iнiс на н-Драйґ?
         - Виходить, що так.
         - Певно, теж захотiв подивитися на драконячi кiстки, - озвалась Фiннела.
         - Та мабуть, - невпевнено мовила Iвiн. - А можливо, за цiєю експедицiєю криється щось бiльше. Проста розважальна прогулянка на сiм тисяч миль якось не узгоджується з усiм тим, що я чула про Шимаса аб Нейвана. До такої подорожi його могло пiдштовхнути лише щось серйозне, надзвичайно важливе...

    Роздiл IV
    Вiйна починається

         Люди на вулицi, ще здаля зачувши стукiт численних пiдков та вигуки ґвардiйцiв, квапливо вiдходили на узбiччя, тож просуванню королiвського загону нiчого не заважало. Ну, хiба що слизька дорога - пiсля вчорашньої короткої вiдлиги сьогоднi вночi знову вдарив мороз, i вулицi Ханґована вкрила пiдступна ожеледиця. Втiм, конi були звичнi до таких умов, ще й мали на пiдковах гострi та мiцнi шипи, тому впевнено несли своїх вершникiв, а заразом робили добру справу для городян, розбиваючи копитами крижану шкарлупу на брукiвцi.
         Iмар їхав на чолi семи десяткiв ґвардiйцiв, разом з ґенералом Кайлемом аб Рорданом, капiтаном королiвської роти Ронаном аб Шiґиром, а також королiвським слiдчим Ґарваном аб Малахом, який опинився серед них нiби ненароком - просто потрапив Iмаровi на очi, i той наказав йому їхати з ним. Насправдi ж Ґарван, зачувши про подiї в порту, сам пiдлаштував цю випадкову зустрiч, звiльнивши короля вiд необхiдностi спецiально викликати його. Ще минулого тижня Iмар дав Елвен обiцянку не залишати Кайр Ґвалхал без неї, майстра Шовара або Ґарвана, i за наявних обставин саме Ґарванова присутнiсть у його оточеннi видавалася цiлком лоґiчною i не мала викликати нi найменшого подиву.
         Нарештi вулиця вихлюпнулася на припортову площу, вщерть заповнену людьми. Принаймнi, так було з боку мiста - а що ближче до набережної, то рiдшав натовп. Попри свою допитливiсть i жагу до гострих вiдчуттiв, ханґованцi цiнували власне життя, тому волiли триматися на безпечнiй вiдстанi вiд озброєних чоловiкiв у червоних мундирах Конґреґацiї Святої Вiри, що широким пiвколом оточили один з головних причалiв. Їх було щонайменше пiвтори сотнi, а то й усi двi.
         До причалу було пришвартовано великий трищогловий фреґат 'Ан Невеґлах', над яким майорiв бiло-блакитний прапор Королiвського Флоту. Вздовж борту корабля вишикувалися вояки в темно-синiх бушлатах; вони тримали рушницi, скерованi в бiк червономундирникiв. З вiдчинених гарматних люкiв зловiсно визирали чорнi чавуннi дула, i Iмар не мав жодного сумнiву, що гармати заряджено й бiля них чатують канонiри, готовi за першою ж командою вiдкрити вогонь.
         А трохи далi по набережнiй стояло ще зо два десятки вiйськових морякiв - очевидно, з iншого корабля, що якраз перебував у порту. Досi вони не знали, як їм учинити - чи то пiти геть, щоб не зв'язуватися з поборниками, чи все-таки пiдтримати своїх товаришiв по службi. Поява колони вершникiв у зелених ґвардiйських одностроях поклала край їхнiм ваганням, а розгледiвши серед новоприбулих короля з лордом-командувачем, вони вiдкинули останнi сумнiви й також нацiлили зброю на поборникiв.
         Ще на минулому тижнi, того знаменного дня, двадцять четвертого гедрева, коли з'ясувалося, що пiд боком у Iмара мешкає троє чаклунiв, Ґарван, серед iншого, розповiв йому про таємне розпорядження Священної Канцелярiї посилити нагляд за ханґованським портом i негайно заарештувати Фергаса аб Ґвиртира, щойно той ступить на лахлiнську землю. У вiдповiдь Iмар вiддав флотовi наказ зустрiчати в морi всi торгiвельнi кораблi з Абраду, перехопити лейтенанта, коли вiн повертатиметься додому, i забезпечити йому надiйний захист аж до прибуття до королiвського палацу.
         Iмар був певен, що це зупинить поборникiв, проте, як виявилося, переоцiнив помiркованiсть Айвара аб Фердоха, чиє ображене самолюбство вимагало хоч невеликого реваншу за свою поразку в справi з вiдьмачими кузинами. Вiн вiдчайдушно прагнув вiдiгратися - бодай на лейтенантовi аб Ґвиртирi, який за королiвським наказом забрав у нього дiвчат i вiдвiз їх до вiдьом...
         - А цих покручiв ще бiльше, нiж нам доповiдали, - зауважив ґенерал аб Рордан. - Мабуть, встигли пiдтягти додатковi сили. Треба було взяти з собою всю роту.
         - Нiчого, - сказав Iмар. - Сподiваюсь, до сутички не дiйде. А якщо впиратимуться, просто зачекаємо на пiдкрiплення.
         Коли надiйшла звiстка про це протистояння, ґенерал негайно вiдрядив на схiдну околицю мiста, де було дислоковано найближчий армiйський полк, кур'єра з наказом якнайшвидше надiслати до порту два кiннi взводи й роту пiхотинцiв. Хоч на останнiх Iмар не дуже розраховував - i не лише тому, що вони мали прибути ще нескоро, а й через те, що, на вiдмiну вiд ґвардiї та гусарських полкiв, укомплектованих переважно зi шляхти, в пiхотi служили головно вихiдцi з нижчих верств суспiльства. Утiм, i майже всi вiйськовi моряки, за винятком офiцерiв, належали до простолюду, проте вони почували себе окремою кастою, їм був притаманний вiльних дух морських просторiв, де не знаходилося мiсця для поборникiв з їхнiми трибуналами та вогнищами. Час вiд часу керiвництво Конґреґацiї намагалося виправити цю прикру для себе ситуацiю, призначало на вiйськовi кораблi своїх офiцiйних представникiв, але вони з пiдозрiлою реґулярнiстю гинули вiд рiзних нещасних випадкiв. Та й таємнi iнформатори довго не жили - море їх швидко вбивало.
         При наближеннi ґвардiйського загону вiд поборникiв вiдокремилася ґрупа з десятка осiб i рушила назустрiч. Серед них вирiзнялося двоє офiцерiв з високими ранґовими вiдзнаками. Їх обох Iмар добре знав - один з них, старший за вiком, але молодший за званням, перший центурiон Герлейґ аб Дуван, був начальником ханґованського порту (на Лахлiнi всi морськi порти належали до юрисдикцiї поборникiв), а iнший, леґат Мелан аб Торкiл, очолював комендатуру Ханґованського дiоцезу Конґреґацiї Святої Вiри. Це була найвища посада, яку мiг обiймати поборник, не посвячений у духовний сан; а вже керiвники всiх реґiональних дiоцезiв i члени Поборчої Ради, включно з верховним поборником, водночас були проповiдниками.
         - Що тут коїться, панове? - владно мовив король, коли вони надiйшли i вклонилися. - На яких пiдставах ви заблокували корабель Вiйськово-Морських Сил?
         - Ми маємо ордер Священної Канцелярiї, ваша величносте, - вiдповiв Мелан аб Торкiл. - Нам наказано взяти пiд арешт Фергаса аб Ґвиртира, лейтенанта Королiвської Ґвардiї, й доправити його на допит до Палацу Святої Вiри.
         - I за яким звинуваченням? - запитав Iмар, хоча наперед знав вiдповiдь.
         - У зв'язках з вiдьмами, государю. З надiйного джерела нам стало вiдомо, що в Кередiґонi лейтенант аб Ґвиртир кiлька разiв зустрiчався з тамтешньою вiдьмою, нечестивою Моркадес вер Рiґан, i мав з нею тривалi бесiди. Безумовно, пiд час них вона схилила його до служiння вороговi роду людського.
         Iмаровi аж дух захопило вiд такої нахабної брехнi. Завдяки Ґарвановi, вiн достеменно знав, що до вчорашнього дня поборники не мали жодної iнформацiї про перебування Фергаса аб Ґвиртира в Дiнас Iрванi, i лише напередоднi надiйшло перше донесення вiд шпигуна, який вiдплив iз Ханґована на одному кораблi з ним. У його листi мовилося тiльки про те, що вранцi двадцятого гедрева вони прибули до кередiґонської столицi, лейтенант iз дiвчатами зупинився поснiдати в припортовiй корчмi, а аґентовi поборникiв якраз випала нагода передати це повiдомлення через одного ханґованського торговця, Едана аб Родейра, що саме вирушав на Лахлiн. Схоже, Айвар аб Фердох збирався використати цього чоловiка, як свiдка обвинувачення проти Фергаса аб Ґвиртира. Всi купцi, що вели торгiвлю з Абрадом, а тим бiльше їздили туди, були цiлковито залежними вiд поборникiв i покiрливо виконували всi їхнi накази, бо в разi найменшого непослуху ризикували постати перед Трибуналом Святої Вiри за цiлою низкою звинувачень - вiд спроби перевезення товарiв, виготовлених з допомогою чарiв, до зв'язкiв з абрадськими чаклунами.
         - Дайте поглянути на ваш ордер, - зажадав король.
         - Прошу, государю, - сказав Мелан аб Торкiл, видобувши з-поза вилоги мундира сувiй з цупкого сiрого паперу.
         За Iмаровим знаком Ґарван аб Малах спiшився, пiдiйшов до леґата, взяв у нього документ i передав королю. Iмар розгорнув сувiй, пробiг очима текст, а потiм зiрвав масивну воскову печатку з гербом Священної Канцелярiї й жбурнув її пiд ноги своєму коню.
         - Цей ордер, леґате, - заговорив вiн, методично роздираючи аркуш на клаптi, - не вартий i паперу, на якому написаний. Ви не маєте жодних конкретних фактiв, лише голослiвнi твердження вашого так званого надiйного джерела. А я не дозволю, щоб моїх офiцерiв, людей з кришталево чистою репутацiєю, безмежно вiдданих Державi та Коронi, тягли до катiвнi за першим-лiпшим наклепом з боку рiзних сумнiвних осiб. Я вимагаю, щоб ви надали моєму слiдчому, майстровi Ґарвану аб Малаху, можливiсть допитати вашого свiдка. Певен, що вiн з'ясує всю правду.
         - Осмiлюсь нагадати вашiй величностi, - обережно мовив Мелан аб Торкiл, - що злочини проти Святої Вiри є виключною компетенцiєю Конґреґацiї. Тому закон...
         - А хiба я щось казав про вiру? - урвав його Iмар. - Нi, леґате, йдеться зовсiм про iнше. Я звинувачую вашого свiдка в свiдомому й зумисному оббрiхуваннi лейтенанта аб Ґвиртира! Може, вiн не розумiє цього, але водночас зводить наклеп i на мене - адже я сам надiслав лейтенанта до Кередiґону, вiн дiяв там у чiткiй вiдповiдностi з моїми iнструкцiями i вiд мого iменi. Тому я вимагаю притягти вашого свiдка до вiдповiдальностi за образу королiвської величностi. А це належить до компетенцiї Королiвського Суду, i справу має вести спецiально уповноважений королiвський слiдчий.
         Було видно, що леґат розгубився. Верховний поборник явно не давав йому настанов, як поводитися при втручаннi короля. Мабуть, лордовi Айвару й на думку не спадало, що Iмар може особисто прибути в порт. Хоча не виключено, що вiн, iз властивої йому обережностi, просто не наважився згадати про такий варiант розвитку подiй, переклавши всю вiдповiдальнiсть за рiшення на плечi свого пiдлеглого.
         Пiд час цiєї суперечки перший центурiон Герлейґ аб Дуван i шестеро з семи рядових поборникiв, що супроводжували своє начальство, намагались дивитися куди завгодно, тiльки не на короля. I лише сьомий, молодик рокiв двадцяти, свердлив Iмара сповненим лютi поглядом. Поза сумнiвом, вiн належав до тих знавiснiлих фанатикiв, для яких теперiшнiй король Лахлiну був уособленням найлихiшого в свiтi зла, пекельним вилупком, що забрався на трон з єдиною метою - сплюндрувати благословенну лахлiнську землю i штовхнути її доброчесний народ в обiйми Китрайла...
         - Государю, - пiсля короткої паузи озвався Мелан аб Торкiл, - закон однозначно стверджує, що злочини проти вiри мають прiоритет перед усiма iншими злочинами - господарськими, кримiнальними, державними...
         - Я цього не заперечую, - знову не дав йому договорити Iмар. - Проте закон не надає Трибуналам Святої Вiри повноважень розглядати злочини проти особи короля, бо це, як я вже зазначав, є компетенцiєю Королiвського Суду. Взявшись вирiшувати, бреше ваш свiдок чи каже правду, ви тим самим перевищите свої повноваження. Мало того, це буде спробою узурпацiї королiвської влади - а за такий злочин карають на смерть. Раджу вам, лорде Мелане, гарненько подумати над моїми словами. А поки думаєте, накажiть своїм людям звiльнити для мене дорогу. Я хочу побувати на кораблi.
         Мелан аб Торкiл уже мав вигляд зацьковано звiра, однак уперто похитав головою:
         - Менi дуже прикро, ваша величносте, але я виконую наказ i не можу дозволити...
         - Та що ви верзете! - не стримавшись, гримнув Кайлем аб Рордан. - Як у вас язик повертається говорити таке своєму королю?! Ви ж зi шляхетного роду, леґате, а не якийсь вискочень, котрому в головi замакiтрилося вiд влади. Так майте совiсть, майте честь i гiднiсть, майте повагу до короля - першого шляхтича королiвства, поставленого Дивом правити нашою країною.
         - Його не Див поставив, а Китрайл! - гнiвно вигукнув молодий поборник, що весь цей час з ненавистю дивився на Iмара, i рвучко скинув рушницю.
         Якби капiтан аб Шiґир не кинувся вперед, то, можливо, все обiйшлося б смертю цього навiженого юнака, а поборникам таки довелося б вiдступити. Згодом Ґарван розповiв Iмаровi, що зреагував на ситуацiю миттєво й захистив його невидимим, але надiйним маґiчним щитом, який безслiдно поглинув би кулю, а в усiх присутнiх склалося б враження, що вона просто пролетiла над головою короля.
         Проте Ронан аб Шiґир, ударивши шпорами коня, блискавично вирвався поперед щита i прийняв на себе призначену для Iмара кулю. Далi Ґарванiв захист уже не знадобився, бо за лiченi секунди найближчi ґвардiйцi загородили собою короля вiд нових можливих пострiлiв. Тим часом iншi вояки, побачивши, що командир їхньої роти сповзає додолу з кривавою плямою на грудях, без зайвих роздумiв розстрiляли всiх дев'ятьох поборникiв, що стояли перед ними, а потiм скерували вогонь на тих, хто блокував причал.
         Це стало сиґналом для морякiв як на облавку 'Ан Невеґлаха', так i на набережнiй, внаслiдок чого поборники опинились у вкрай невигiдному становищi пiд перехресним обстрiлом з трьох бокiв. Крiм того (про це Iмар також дiзнався згодом), Ґарван аб Малах насилав на них чари, пiд дiєю яких вони ще дужче нервували, не могли зосередитись i бiльше часу витрачали на перезарядження зброї.
         Зрештою поборники збагнули, що так їх усiх переб'ють, i прийняли єдино розумне (коли не рахувати вiдступу або капiтуляцiї) рiшення - кинулися в атаку на ґвардiйцiв, справедливо розваживши, що тодi моряки будуть змушенi припинити вогонь, бо iнакше ризикуватимуть влучити в своїх.
         Як виявилося, капiтан 'Ан Невеґлаха' ще на початку сутички передбачив такий маневр, тому завчасно наказав перекинути через борт спецiальнi канати з вузлами. Щойно поборники рушили в рукопашну, моряки почали висаджуватися на берег i по трапу, i по цих канатах. Їхнi товаришi на набережнiй теж не гаяли часу i, вихопивши шаблi, кинулися слiдом за ворогом.
         Ґвардiйцi вiдтiснили короля в самiсiнький тил. Iмар не став опиратися, бо розумiв, що вони дбають не лише про нього, а й про самих себе. Якщо зараз вiн загине, то принц Лаврайн, ставши новим королем, не забариться вiдрядити всiх уцiлiлих на шибеницю. Вiдтепер їхнi життя були нерозривно пов'язанi з ним...
         До того, як надбiгли першi лави поборникiв, ґвардiйцi встигли розрядити в них ще по одному набою. Цей залп виявився особливо нищiвним, бо його було зроблено зблизька, а на додачу Ґарван, скориставшись моментом, задiяв спотикальнi чари, вiд яких чимало супротивникiв попадало, причому збоку це виглядало так, нiби вони просто перечепилися через убитих та поранених.
         Сутичка була коротка, але запекла та кривава. Ґвардiйцi стримали перший, найпотужнiший натиск ворога, а потiм наспiли моряки й затисли поборникiв у лещата. Серед синiх флотських бушлатiв Iмар мигцем помiтив зелений ґвардiйський однострiй; це напевно був Фергас аб Ґвиртир, який просто не мiг втратити таку слушну нагоду, щоб помститися поборникам. А Кайлем аб Рордан, либонь згадавши, як у молодостi бився з пiратами та бунтiвниками, вправно орудував шаблею в самiй гущi ворогiв. Поблизу нього тримався Ґарван аб Малах - переконавшись, що наразi Iмар перебуває в безпецi, вiн вирiшив подбати про Елвениного батька.
         Коли на ногах залишилося менше трьох десяткiв поборникiв, єдиний уцiлiлий серед них офiцер наказав здаватися. Ґвардiйцi та моряки стали роззброювати бранцiв i надавати першу допомогу пораненим товаришам. Ґенерал аб Рордан перебрав на себе командування об'єднаним флотсько-ґвардiйським загоном i негайно надiслав половину воякiв у пiвденну частину площi, звiдки на них сунув натовп, пiдбурюваний якимсь проповiдником. На щастя, йому не вдалося розпалити людей ранiше, поки точилася битва; та й зараз натовп ще не досить завiвся, тому вистачило попереджувального залпу над головами, щоб вiн розсiявся. Сам проповiдник, попри свiй фанатизм, виявився досить обачним i вирiшив не спокушати долю, а чимдуж чкурнув геть, оскiльки розумiв, що iнакше його повiсять за бунт i непокору королiвськiй владi.
         'Це кiнець,' - приречено подумав Iмар. - 'Кiнець хисткого миру на Лахлiнi. Починається вiйна... Диве, допоможи менi... Допоможи всiм нам!'
         До короля пiдiйшов Фергас аб Ґвиртир, чиє вбрання було рясно заляпане темними бризками кровi. Але не його кровi - на ньому Iмар не помiтив жодної подряпини.
         - Ваша величносте...
         - Радий вас бачити, лейтенанте. Як вашi справи? Виконали моє доручення?
         - Так, государю. Дiвчат передав капiтановi двiрської варти. З вiдьмою не зустрiчався. Вiдбув на Лахлiн уранцi наступного дня.
         - Це добре... Хоч, мабуть, пiсля останнiх подiй уже не має значення. Як я зрозумiв, поборники намовили одного торговця дати проти вас свiдчення. А їхнiй шпигун, коли повернеться, радо пiдтвердить його слова.
         - Вiн уже повернувся, - сказав лейтенант i кинув швидкий погляд у бiк вiйськового корабля. - Зараз сидить у трюмi в кайданах. Я його вирахував ще по дорозi до Кередiґону, дозволив йому весь день стежити за мною в Дiнас Iрванi, а вчора, коли нас перестрiв 'Ан Невеґлах', узяв цього покидька пiд арешт. Капiтан аб Гальмар пропонував просто втопити його, але я подумав, що вiн може стати в пригодi.
         - I стане, - пожвавився Iмар. - Ще б пак, стане... Майстре Ґарване! - покликав вiн королiвського слiдчого. - Ходiть-но сюди.
         Ґарван аб Малах, що пiд час їхньої розмови делiкатно стояв осторонь, наблизився.
         - Прошу, государю?
         - Ви чули, що сказав лейтенант аб Ґвиртир про шпигуна?
         - Так, государю. Здається, я зрозумiв ваш план. Тому доповiдаю, що пiсля нашої ранкової розмови я вирiшив допитати купця Едана аб Родейра й надiслав по нього королiвських приставiв. Коли ми залишали палац, вони саме повернулися з ним.
         - От i чудово! Зведете його зi шпигуном i примусите розповiсти всю правду. Якщо це вiн мав свiдчити проти лейтенанта аб Ґвиртира, то лорд Айвар дуже пошкодує про свою хитромудру комбiнацiю. Вона йому ще боком вилiзе.
         До них приєднався Кайлем аб Рордан у супроводi високого сорокарiчного чоловiка в синьому офiцерському кiтелi з вiдзнаками морського капiтана. Ґенерал вiдрекомендував його, як Придера аб Гальмара, командира фреґата 'Ан Невеґлах'. Iмар подякував капiтановi за своєчаснi та рiшучi дiї, а потiм вислухав звiт про вбитих i поранених з обох бокiв.
         Морякiв та ґвардiйцiв загинуло сiмнадцятеро, що було майже вшестеро менше за вiдповiднi втрати у ворога. Ще з десяток мали серйознi поранення, решта потерпiлих вiдбулися незначними ушкодженнями. Серед поборникiв важкопоранених було понад двi дюжини; а ще пiвсотнi, включно з тими, що пiд кiнець здалися, могли обiйтись i без медичної допомоги.
         - Зберiть усiх, хто може ходити, в колону, - розпорядився Iмар. - Доправимо їх до королiвської в'язницi. Вони постануть перед судом за участь у бунтi. У зв'язку iз замахом на мою особу, я оголошую в Ханґованi вiйськовий стан. Вас, капiтане аб Гальмаре, призначаю тимчасовим комендантом порту з надзвичайними повноваженнями. Передовсiм накажiть реквiзувати кiлька вiльних пiдвод, щоб вiдвезти полеглих ґвардiйцiв до Кайр Ґвалхалу, де їм вiддадуть останнi почестi. I простежте за тим, щоб усi пораненi отримали належну медичну допомогу.
         - Слухаюсь, государю.
         - Судячи з того, що портова варта розбiглася, - вiв далi король, - на неї покладатися не можна. Тим бiльше, що тутешнi вартовi звикли коритися поборникам. Краще буде вiдiслати їх додому... До речi, скiльки у вас людей?
         Капiтан не згаяв нi секунди, щоб вiдняти загиблих вiд загальної чисельностi своєї команди. Вочевидь, вiн ще ранiше все порахував.
         - Двiстi шiстнадцять бiйцiв разом з канонiрами. Можу запевнити вашу величнiсть, що вони вмiють стрiляти не лише з гармат. А ще в порту стоїть корвет 'Шiннадан', розрахований на сто двадцять членiв екiпажу. Правда, бiльшiсть iз них, зокрема й капiтан, мають вихiдний, але десятки зо три залишилися. Власне, ви вже бачили їх у дiлi - вони нам добре допомогли.
         - Тодi можете залучити i їх. Надзвичайнi повноваження дають вам на це право. А невдовзi до порту прибуде сотня пiхотинцiв i два взводи гусарiв. Один з них надiшлете слiдом за нами, а iнший, разом з усiєю пiхотою, переходить пiд ваше командування. Тодi ви матимете досить людей, щоб забезпечити спокiй та порядок на звiренiй вам територiї.
         - Буде зроблено, государю!
         Вiдпустивши капiтана, Iмар звернувся до Фергаса аб Ґвиртира:
         - Лейтенанте, я покладаю на вас обов'язки командира королiвської роти. Пiдготуйте загiн до повернення в Кайр Ґвалхал. Ми вирушимо, щойно затриманих бунтiвникiв буде зiбрано для етапування.
         Вiдсалютувавши, новоспечений ротний командир пiшов виконувати наказ. А Кайлем аб Рордан, повiвши його поглядом, промовив:
         - Вiн ще замолодий для капiтанського звання. Лише влiтку став лейтенантом. Я б радив призначити капiтаном Тейла аб Ерхара.
         Лейтенант аб Ерхар був заступником командира королiвської роти i служив у ґвардiї вже п'ятнадцять рокiв. Ронан аб Шiґир, що навеснi мав пiти у вiдставку (шкода чоловiка, лише три мiсяцi не дожив до пенсiї), рекомендував його на своє мiсце.
         У вiдповiдь на це зауваження Iмар пильно подивився на ґенерала.
         - Лорде Кайлеме, я дуже цiную вашу прямоту й готовнiсть застерегти мене вiд можливих помилок. Буду радий i далi дослухатися до ваших мудрих i зважених порад. Та цього разу я певен, що прийняв правильне рiшення. Пiсля сьогоднiшнiх подiй менi буде мало однiєї королiвської роти. Повернувшись до палацу, я доручу ґенераловi аб Ґораґу сформувати ще двi, об'єднавши їх у королiвський полк, яким i командуватиме Тейл аб Ерхар - спершу в чинi капiтана, а згодом отримає й полковника.
         - О, це iнша рiч, - кивнув Кайлем аб Рордан. - Тодi я знiмаю своє застереження. Керiвництво досвiдченого полкового командира компенсує молодiсть майбутнього капiтана аб Ґвиртира, а свою цiлковиту вiдданiсть вiн уже довiв.
         - Радий, що ви схвалюєте мiй план, ґенерале, - сказав Iмар абсолютно серйозно. - Проте посиленої охорони потребує не лише Кайр Ґвалхал, а й увесь Ханґован. Причому вiйськами, вiрними Коронi, якi не пiддадуться тисковi з боку поборникiв.
         - Щодо цього не турбуйтеся, государю. Вiдколи ваш дiд поставив мене на чолi Головного Штабу, я завжди дбав про те, щоб поблизу столицi дислокувалися полки з найнадiйнiшими офiцерами.
         - У вiрностi офiцерiв я й сам не сумнiваюся. Але бiльшiсть армiї складають солдати - простi люди, змалку замороченi поборниками та проповiдниками.
         - Жоден офiцер, по-справжньому вiрний вам, не терпiтиме пiд своєю орудою солдатiв, що моляться на поборникiв i ладнi повернути зброю проти короля, - впевнено вiдповiв ґенерал аб Рордан. - Такi солдати небезпечнi для самих офiцерiв, бо тiльки й чекають нагоди донести на них за перше ж необережне слово. Особисто я нiколи не панькався з цiєю наволоччю - ще замолоду, бувши лейтенантом, засвоїв, що найкращими лiками вiд зрадливостi є зашморг на шиї. Iншi мої товаришi були делiкатнiшими, вигадували рiзнi хитрi способи, як позбутися ненадiйних пiдлеглих. I зазвичай таки позбувалися. А загалом, солдати дуже цiнують свою службу, бо вона дозволяє їм вибратися зi злиднiв, у яких народилися, й жити бiльш-менш по-людському. Вони розумiють, що платить за це не Конґреґацiя, а король, тому не стануть кусати руку, яка їх годує.
         - Сподiваюсь, ви маєте рацiю, ґенерале. Дуже на це сподiваюсь.
         - Не сподiвайтесь, а просто знайте, государю. Армiя завжди служила i завжди служитиме королю.

         Вони саме збиралися вирушати, коли прибули два гусарськi взводи, що їх ґенерал аб Рордан викликав зi схiдного передмiстя. Iмар коротко переговорив з обома лейтенантами, якi були до краю обуренi зухвалим убивством капiтана аб Шiґира i щиро шкодували, що не встигли на з'ясування стосункiв з поборниками. Вони рiшуче запевнили, що для них не iснує вищої влади за королiвську, i мало не пересварилися мiж собою за право залишитися пiд командуванням нового коменданта, оскiльки було очевидно, що поборники передовсiм спробують повернути собi контроль над портом. Зрештою, Iмар залишив їх обох, вiдiбравши з кожного взводу по десятку гусарiв, щоб змiцнити ґвардiйський загiн i посилити охорону полонених, серед яких був i затриманий Фергасом аб Ґвиртиром шпигун поборникiв.
         За цей час звiстка про сутичку в порту вже встигла облетiти добру половину мiста, i на всьому зворотному шляху на узбiччях вулиць, якими вони їхали, юрмилися городяни. Не чулося жодного вiтального вигуку на адресу короля - як, утiм, i прокльонiв. Люди проводжали загiн похмурими, стривоженими поглядами i, либонь, думали про те, яких лих завдасть їм це протистояння. Може, вони й були фанатично вiдданi своїй дурнiй Святiй Вiрi, але водночас не мали великих iлюзiй щодо методiв Конґреґацiї, тому дуже боялися, що поборники, не в змозi дотягтися до короля та його прибiчникiв, вiдiграватимуться на простому народовi...
         Ґенерал аб Рордан наполiг, щоб Iмар їхав посерединi колони, пiд пильним наглядом ґвардiйцiв, а сам разом з Фергасом аб Ґвиртиром став на чолi загону. Проте невдовзi король покликав до себе лейтенанта й почав розпитувати його про подорож до Кередiґону.
         Фергас вiдповiдав стисло, але змiстовно, по-вiйськовому чiтко i ясно, та коли мова заходила про вiдьмачих кузин, ставав надзвичайно обережним, ретельно зважував кожне слово. Дуже скоро Iмар збагнув, що вiн чогось недоговорює, i причиною такої потаємностi, вочевидь, була присутнiсть Ґарвана аб Малаха, який їхав поруч iз ними.
         - Лейтенанте, - сказав тодi Iмар. - Можете вiльно говорити при майстровi Ґарванi. Я йому цiлком довiряю - так само, як i вам.
         Пiсля коротких вагань Фергас аб Ґвиртир ствердно кивнув:
         - Так, государю. Якщо ви довiряєте майстровi, то я тим бiльше не маю причин для недовiри. На кораблi дiвчата, довiдавшись, що їх везуть на Абрад, влаштували справжню iстерику. Репетували, заливалися слiзьми, благали повернути їх на берег, i всю нiч перед вiдплиттям я не спав, мусив стерегти їхню каюту, щоб вони не утнули якоїсь дурницi.
         - Бiдолашнi задуренi дiти, - зiтхнув Iмар. - Навiть смерть рiдних нiчого їх не навчила.
         - Вони не знали про вирок, государю. Поборники обiцяли, що помилують усiх за щиросерде зiзнання й каяття, а в мене попервах просто язик не повертався сказати їм правду. Лише наступного ранку, коли ми вийшли в море... - Лейтенант трохи помовчав. - Мабуть, я повiвся з ними надто жорстоко. Варто було пiдготувати їх, якось пом'якшити цей удар... але вони мене розлютили. Вихвалялися тим, що вберегли всю родину вiд вiчного прокляття, завадивши батькам зрадити Святу Вiру.
         Iмар не змiг стримати стогiн.
         - О нi! Цього бути не може...
         - На жаль, так i було, государю. Їхнi батьки, отримавши небожевого листа, майже не вагалися. Визнали, що не мають iншого вибору, крiм утечi на Абрад. Навiть виявили неабияку обачнiсть, вирiшили розповiсти про все лише старшому синовi, а всiм меншим сказати, що їдуть погостювати до далеких родичiв на Iнiс Клиґан. Їхнього старшого саме не було в мiстi, вiн мав повернутися лише надвечiр, тому батьки не знищили листа, а сховали його пiд пiдлогою. I все могло б скластися, якби цю розмову не пiдслухали Марвен i Ґрайне.
         - Вони побiгли до поборникiв?
         - Атож. Були певнi, що вiдьомськi чари в листi заморочили батькам голови. Щиро хотiли їм допомогти.
         - Клята країна, нещасний народ, - пригнiчено мовив король. - Народ, що цiлком заслуговує на таку бузувiрську владу... Майстре Ґарване, - глянув вiн на слiдчого. - Ви ж мусили це знати. Чому не сказали менi?
         - Я сказав вам те, що вважав правдою, государю, - вiдповiв Ґарван аб Малах, вiдкрито дивлячись йому в очi. - У матерiалах справи не було жодного слова про це, а всю заслугу у викриттi 'вiдьомської змови' приписав собi старший поборник Дервеґського дiоцезу. Як i ви, я був певен, що тiтка та дядько Бренана аб Ґрифида самi принесли листа.
         - А виявилося, що їх зрадили власнi доньки, - скрушно резюмував Iмар. - Коли-небудь вони подорослiшають, усвiдомлять, що накоїли, i вжахнуться.
         - Вже усвiдомили, - сказав Фергас. - I вжахнулися. Загалом, вони славнi дiвчатка, просто, як ви й говорили, задуренi. Хоч i не такi задуренi, аби й далi вважати, що вчинили правильно, прирiкши на смерть усiх рiдних.
         - I мабуть, - припустив Iмар, - щоб полегшити почуття провини, стали звинувачувати кузена-вiдьмака. Мовляв, якби не його лист, усе було б добре.
         - Старша, Марвен, так i робила. А Ґрайне наступнi два днi майже не розмовляла. I постiйно плакала - тихо-тихесенько, але так гiрко, що в мене аж серце розривалося... - Кiлька секунд лейтенант вагався, та все ж продовжив: - Коли вони трохи вгамувались, я їм пояснив, що їхнiй двоюрiдний брат нiкому не бажав зла. Навпаки, намагався врятувати їх, i саме тому написав листа. Також я розповiв про плани поборникiв улаштувати для нього пастку i про те, як ви ризикували, звiльнивши їх вiд каторги... Я розумiю, государю, що цим перевищив свої повноваження. Але менi видавалося правильним надiслати через дiвчат сиґнал Бренановi аб Ґрифиду, що вас нiяк не можна звинувачувати в смертi його тiтки та iнших рiдних. Навiть навпаки - вiн має бути вдячний вам за порятунок Марвен i Ґрайне.
         - Усе гаразд, лейтенанте, ви вчинили правильно. Якби я хотiв приховати свою участь у цьому, то наказав би вам мовчати. Хоч це однаково нiчого б не дало. Кередiґонський посол справно iнформує свого короля про всi важливi подiї на Лахлiнi, а той, поза сумнiвом, дiлиться цiєю iнформацiєю з вiдьмами. На жаль, наш посол у Кередiґонi пiдпорядковується поборникам i надсилає детальнi звiти до Священної Канцелярiї. Я ж отримую вiд нього лише коротенькi вiдписки. Цей негiдник i досi не сподобився сповiстити мене про появу на Абрадi чоловiка-вiдьмака. А вiн, безумовно, знає про це. I вже давно.
         - Певна рiч, государю, - пiдтвердив Фергас аб Ґвиртир. - Я пробув у палацi лише чверть години, але встиг почути, що вiдьми намiрилися зробити Бренана аб Ґрифида королем Катерлаху. Теперiшнiй уже на ладан дихає, протримається недовго, а пiсля нього трон посяде вiдьмак.
         Iмар роздратовано труснув головою.
         - Нi, це просто неподобство! Далi я терпiти не стану. Найближчими днями призначу нового посла, що звiтуватиме лише передi мною. Кередiґонцям начхати на нашi внутрiшнi процедури, вони зважатимуть лише на мiждержавну угоду, в якiй чiтко прописано, що повноваження посла визначаються королiвською вiрчою грамотою. А лорд Айвар нехай хоч лусне... Майстре Ґарване, ми з вами вже вели про це мову. Досi я вважав, що справа не горить, але тепер обставини змiнилися.
         - Слухаюсь, государю, - вiдповiв королiвський слiдчий. - Я майже закiнчив перевiрку всiх кандидатур. Пiслязавтра надам вам детальний звiт.
         - Добре, чекатиму. - Iмар знову перевiв погляд на лейтенанта. - То про дiвчат уже все?
         - Нi, залишилося ще одне, государю. Я навчив їх, що треба говорити про арешт сiм'ї. Мовляв, батьки самi вiддали поборникам листа. Може, це й неправильно, але... так буде краще. Гадаю, вiдьмак iз розумiнням поставився б до вчинку дiвчат, бо сам вирiс на Лахлiнi, проте абрадцi вважали б їх чудовиськами. А вони й без того зазнали горя.
         - Я так i думав, - кивнув король. - Ну, гаразд, ми вже наближаємося до палацу. Гадаю, ґенерал бiльше не наполягатиме, щоб мене охороняли з усiх бокiв. Поїхали вперед.

         На площi перед Кайр Ґвалхалом їх зустрiчала чи не половина двору. Бiльшiсть присутнiх, як i городяни, були похмурi та стурбованi, але знайшлося й чимало таких, чиї погляди висловлювали схвалення - вiд обережного, старанно замаскованого, до вiдвертого й неприхованого.
         Ясна рiч, тут була й Елвен з незвично блiдим вiд хвилювання обличчям. Iмар розумiв, що їй хочеться негайно пiдбiгти до них i про все розпитати, однак вона розумiла, що зараз не час i не мiсце для таких розмов.
         Бiля пiднiжжя широких сходiв, що вели до палацу, стояв, склавши на грудях руки, принц Лаврайн аб Броґан, довкола якого придворнi утворили вiльний простiр - чи то з пошани, чи то зi страху, що король може подумати, нiби вони вони на його боцi. Уже те, як вiн тримався, - його напружена поза, нервове потоптування правою ногою, трохи вiдкинута назад голова, яскравий рум'янець на щоках, - виразно свiдчили, що вiн сердитий i, водночас, наляканий. А наблизившись, король вiдчув на собi й кузенiв погляд - гнiвний та осудливий.
         Iмар вирiшив, що за цих обставин краще просто iґнорувати Лаврайна, тому звернув трохи лiворуч i пiд'їхав до Дивлiна аб Ґалховара, мiнiстра права та справедливостi. Кинувши поводи слузi, що мовби з-пiд землi вигулькнув перед ним, вiн зiйшов з коня i сказав:
         - Добре, що ви тут, лорде Дивлiне.
         - До послуг вашої величностi, - вклонився старий урядовець.
         - Хто з мiнiстрiв зараз у палацi?
         - Усi, государю. Донедавна були вiдсутнi лорд Фiннан i лорд Арнор, але й вони, отримавши звiстку про замах на вашу величнiсть, поквапилися...
         Дивлiн аб Ґалховар не договорив, бо до них швидким кроком надiйшов Лаврайн, що явно не збирався залишатися просто глядачем.
         - Невже це правда, брате? - заговорив вiн з демонстративним обуренням. - Невже ви...
         - Замовкни, Лаврайне! - жорстко урвав його король. - Ти обрав невдалий час, щоб засвiдчити свою вiдданiсть Конґреґацiї. Зараз я не в настрої дискутувати з тобою. Забирайся геть. Негайно!
         - Нi, не заберусь! - уперся юний принц. - Я вимагаю пояснень, брате. Як ви смiли напасти на святих людей, котрi...
         Цього разу Iмар не обмежився лише словами, а вхопив двоюрiдного брата за барки й сильно труснув, мало не пiднявши над землею, бо був на голову вищий за нього.
         - Питаєш, як я смiю? - мовив вiн iз холодною люттю в голосi. - Ти питаєш у короля, чи смiє вiн щось робити! Та ти взагалi думаєш, що верзеш? Гаразд якби ти був тупоголовим фанатиком, я б iще зрозумiв тебе. Але ж нi - донедавна ти не вiдзначався особливою ревнiстю в релiґiї, навiть нишком критикував свого батька за його завзяття i тодi був набагато щирiший, переконливiший, нiж зараз. То що ж з тобою сталося? Ти просто здурiв - чи, може, нацiлився на корону? Краще б це було перше, бо за друге можеш легко позбутися голови. - Iмар вiдпустив принца. - Ще раз тобi кажу: забирайся з моїх очей. Повторювати бiльше не буду.
         Ґенерал аб Рордан, який був рiдним дядьком Лаврайна по материнiй лiнiї, визнав за доцiльне приєднатися до розмови:
         - Прошу вас, племiннику, послухайтеся короля. Вiн наш єдиний государ, його слово для нас закон, а його вчинки не пiдлягають обговоренню. Не ганьбiть себе, не ганьбiть усiх нас, звернiть, поки не пiзно, з кривої стежини, якою все життя ходив ваш дурний батько.
         Проте Лаврайн у своєму юнацькому максималiзмi вирiшив, що останнє слово конче має бути за ним. Проiґнорувавши дядьковi слова i вдавши, нiби взагалi його не помiтив, вiн грiзно мовив:
         - Стережiться, брате, ви граєте з вогнем! Кожен, хто повстає проти Святої Вiри, байдуже, король вiн чи жебрак, чинить тяжкий грiх в очах Дива i заслуговує на найсуворiше покарання.
         Iмар зiтхнув. Йому дуже не хотiлося цього робити, але iншого вибору не було. Зараз вiн просто не мав права виказувати слабкiсть.
         - Лейтенанте аб Ґвиртире, - повернувся король до Фергаса, що вже спiшився й стояв у нього за спиною, - заарештуйте лорда Лаврайна, вiдведiть... - вiн збирався сказати 'до двiрської в'язницi', але останньої митi передумав, - ...на горiшнiй поверх Вежi Елдиґар i виставте охорону. Якщо чинитиме опiр, дозволяю застосувати силу.
         - Слухаюсь, государю, - вiдповiв лейтенант iз кам'яним, незворушним виразом обличчя. Вiн негайно пiдiйшов до сторопiлого вiд такого розвитку подiй принца й поклав руку йому на плече. - Ваша високосте, прошу вас iти зi мною.
         - Нi! - вигукнув Лаврайн, вiдсахнувшись вiд лейтенанта. Мабуть, вiн злякався б менше, якби Iмар наказав доправити його до в'язницi. Вежа Елдиґар, хоч i була набагато комфортнiша за пiдземну буцеґарню, мала дуже лиху славу, особливо для принцiв. У рiзний час троє з них пробули її бранцями до самої смертi з волi своїх родичiв-королiв. - Нi!.. Брате, ви не можете цього зробити...
         - Можу, - сказав Iмар. - I роблю. Ти вiдкрито й цiлком свiдомо став на бiк людей, якi виявили злiсну непокору королiвськiй владi, а на довершення вчинили на мене замах. Це державна зрада, Лаврайне. Раджу тобi зберегти гiднiсть i не влаштовувати сцен. Просто пiди з лейтенантом - бо iнакше тебе потягнуть силомiць.
         Блiдий, мов полотно, Лаврайн розкрив був рота, але нiчого не сказав. Зате його очi палали лютим, хижим, несамовитим вогнем.
         - Ваша високосте, - повторив Фергас аб Ґвиртир, - прошу йти зi мною.
         Якусь мить здавалося, що принц таки наважиться на опiр. Проте вiн стримався й коротко кивнув:
         - Так, лейтенанте. Ведiть мене.
         Коли вони пiшли, Iмар обвiв принишклий натовп рiшучим поглядом i голосно промовив:
         - Тим, хто подiляє думку лорда Лаврайна, я б радив негайно залишити палац. Бiльше я не терпiтиму бiля себе нi зрадникiв, нi їхнiх посiпак. Годi вже! Терпець менi урвався. - Помiтивши, що до нього наближається ледi Ґвайр бан Броґан з благально простягненими руками й сльозами на очах, вiн стишив голос i майже лагiдно сказав: - Тiтонько, не просiть мене за Лаврайна, я все одно не змiню свого рiшення. Краще переконайте старшого сина взятися за розум i припинити загравання з ворогами Корони. Я вiддам розпорядження, щоб вам дозволили бачитися з ним у будь-який зручний для вас час. - Вiдтак повернувся до Дивлiна аб Ґалховара. - Прошу вас якнайшвидше зiбрати всiх мiнiстрiв у Малiй Залi королiвських покоїв. Ми маємо розглянути цiлу низку невiдкладних справ.
         - Буде виконано, государю.
         Iмар став пiднiматися сходами до палацу. Люди перед ним шанобливо розступались i схилялися в уклонах. Слiдом iшов Ґарван аб Малах, а Кайлем аб Рордан на хвильку затримався, щоб утiшити сестру, пiсля чого наздогнав короля.
         - А ви, ґенерале, - сказав йому Iмар, - проведiть нараду Головного Штабу й розробiть план заходiв на виконання мого наказу про запровадження в Ханґованi вiйськового стану... Хоча нi. Передовсiм надiшлiть розпорядження армiйським та ґвардiйським частинам висуватися до столицi, а конкретнi завдання вони можуть отримати вже в дорозi. Скiльки часу їм знадобиться, щоб узяти пiд контроль усе мiсто?
         - Щонайбiльше до завтрашнього ранку. Я не передбачаю значного спротиву з боку поборникiв - вони кинули великi сили на придушення архарського бунту, а тих, що залишилися в Ханґованi, вистачить хiба на охорону Палацу Святої Вiри. Зараз дуже вдалий час, щоб поставити цих вискочнiв на мiсце.
         'Нi, невдалий,' - подумав Iмар. - 'Це сталося надто рано. Ми лише розпочали пiдготовку. Та тут уже нiчого не вдiєш...'
         У вестибюлi палацу Iмар вiдпустив ґенерала й надiслав Ґарвана аб Малаха по документи, що зберiгалися в його таємнiй схованцi, а сам, пiд охороною шести ґвардiйцiв, рушив до своїх покоїв.
         Напiвдорозi його нагнала Елвен. Вона не стала нiчого говорити, просто взяла за руку й мовчки пiшла поруч iз ним. Вiд самої її присутностi, вiд нiжного доторку м'якої та теплої долонi, Iмар миттю заспокоївся, а майбутнє вже не здавалось йому таким непевним i похмурим. Разом iз цiєю дiвчиною вiн був непереможний - i не лише тому, що вона була могутньою чаклункою. Просто це була Елвен...
         Коли вони вдвох увiйшли до королiвського кабiнету i камердинер зачинив за ними дверi, Елвен рвучко пригорнулася до Iмара, зарившись обличчям на його грудях.
         - Я так злякалася, коли почула про сутичку! А ви були ще далеко, i Ґарван не мiг надiслати повiдомлення, заспокоїти мене...
         - Як бачиш, з нами все гаразд, - промовив Iмар, погладжуючи її шовковисте русяве волосся. - I зi мною, i з твоїм батьком, i з майстром Ґарваном. Чого не можна сказати про капiтана аб Шiґира, який загинув замiсть мене... - Вiн з великою неохотою вiдсторонив вiд себе дiвчину й пiдiйшов до письмового столу. - Вибач, Елвен, менi треба пiдготуватися до зустрiчi з мiнiстрами.
         - Дiятимеш за нашим планом? - запитала вона.
         - Так, - вiдповiв Iмар, улаштувавшись за столом. - Вiрнiше, за тiєю його частиною, яку вже можна реалiзувати... Лише за невеликою частиною.
         - Це нiчого, - переконано сказала Елвен. - Просто доведеться переглянути план, пристосувати його до нових обставин. I прискорити деякi подiї.
         - Не всi подiї можна прискорити, - зауважив Iмар. - Архарське повстання мало добряче пошарпати поборникiв, деморалiзувати їх, пiдiрвати вiру людей у їхню всемогутнiсть... Хоч, правду кажучи, я вiд самого початку не дуже вiрив, що вдасться вичекати аж до весни. Те, що сталося сьогоднi, було закономiрним i неминучим.
         Висунувши середню шухляду, Iмар видобув звiдти тонку теку, де зберiгалися заготовки указiв з кадрових рiшень. Ще дiд навчив його завжди тримати їх пiд рукою, щоб у разi потреби швидко здiйснити перестановки в урядi. Залишалося тiльки вписати iм'я чиновника та посаду, на яку його призначають або з якої звiльняють.
         Вiн заповнив п'ять указiв i розклав їх на столi. Елвен висушила чарами чорнила й розплавила внизу кожного аркуша по шматочку воску. Притискаючи до м'яких воскових кружалець печатку на своєму перснi, Iмар iз заздрiстю думав про те, що всi абрадськi королi (i не лише королi, а й князi, i навiть пересiчнi лорди) пишуть чарiвними перами без цих мазких чорнил i користуються маґiчними печатками, що залишають вiдбиток усерединi паперу.
         - От i все. Нарештi позбудуся зрадникiв у своєму урядi... Та чи всiх? Може майстер Ґарван когось пропустив?
         - Не турбуйся, решта чистi, - запевнила його Елвен. - Ґарван знає свою справу.
         - Дай Диве, щоб так i було... А вiн точно зможе й далi добувати iнформацiю? Коли поборники дiзнаються, що нам вiдомо про їхнi секрети, то ще пильнiше охоронятимуть Священну Канцелярiю.
         - Охорона не має значення. Ґарвановi однаково, скiльки...
         Елвен сторожко замовкла й пiдняла вгору вказiвний палець, сиґналiзуючи про те, що до дверей кабiнету хтось наближається. Як виявилося, це був королiвський секретар з доповiддю, що мiнiстри вже зiбралися в Малiй Залi.
         - Дякую, майстре Леолане, - сказав Iмар. - Тепер ви можете йти. Сьогоднiшня нарада буде таємною, без помiчникiв.
         Секретар уклонився й вийшов. Король не сумнiвався, що вiн i сам, без додаткових указiвок, подбає про те, щоб мiнiстерськi секретарi, якi напевно прибули разом зi своїми начальниками, залишили збори. Леолан аб Дахайн був сумлiнним i вправним службовцем; а крiм того, як недавно довiдався Iмар, ще й вiдданим - вiн рiшуче вiдмовився надавати поборникам iнформацiю про дiї короля i не став вимагати за цей прояв вiрностi жодної винагороди, бо вважав, що просто виконує свiй обов'язок.
         А буквально за хвилину з'явився Ґарван аб Малах iз грубенькою текою в руках. Там були деякi документи, що їх Iмар на минулому тижнi наказав викрасти з архiву Священної Канцелярiї. Певна рiч, це був ризикований крок, але вiн вирiшив, що ризик виправданий. Будь-якої митi поборники могли визнати цi документи небезпечними навiть для зберiгання в архiвi й знищити їх - а вони становили цiннiсть лише в ориґiналi.
         Iмар пропонував Елвен повернутися до себе, однак вона наполягла на тому, щоб пiти разом з ними; мовляв, так Ґарвановi буде менше клопоту, йому не доведеться вiдволiкатися й стежити за тим, чи їх нiхто не пiдслуховує. Проте Iмар розумiв, що насправдi їй просто кортить узяти участь у цих зборах i на власнi очi побачити реакцiю мiнiстрiв, коли король поведе їх у бюрократичний бiй з Конґреґацiєю...
         Мала Зала призначалася для щоденних офiцiйних прийомiв, а зустрiчi з мiнiстрами Iмар зазвичай проводив у спецiальнiй залi для нарад в урядовому крилi. Але сьогоднi, з огляду на обставини, вiн вирiшив зiбрати їх тут - зрештою, це засiдання мало стати особливим, вирiшальним у долi багатьох людей, а можливо, й цiлої країни.
         Слуги виявили неабияку моторнiсть i вже встигли притягти до зали довгого стола й розставили довкола нього м'якi стiльцi. Проте жоден з урядовцiв не сидiв, усi були на ногах - хтось нервово кружляв поблизу стола, не в змозi стримати хвилювання, а хтось, на зразок Дивлiна аб Ґалховара, з удаваним спокоєм стояв бiля свого мiсця.
         Увiйшовши, Iмар вiдповiв на їхнi привiтання й гострим поглядом змiряв усiх дванадцятьох присутнiх.
         - Лорде Шоґрине, лорде Малдвине, лорде Дорване, - промовив вiн крижаним тоном. - Прошу залишити примiщення. Вас звiльнено.
         Мiнiстр торгiвлi та перший лорд скарбницi не потребували жодних пояснень. Уклонившись, обоє негайно подалися до виходу, а на їхнiх обличчях було написано полегшення. Вочевидь, вони не наважувалися самi вiдмовитися вiд посад i цим розсердити Айвара аб Фердоха, що мав їх за своїх аґентiв серед королiвських мiнiстрiв, але водночас боялися й Iмара, який на прикладi принца Лаврайна засвiдчив, що бiльше не збирається терпiти зрадникiв у своєму оточеннi.
         А от вiце-канцлер Шоґрин аб Рогран не зрушив з мiсця i приголомшено втупився в короля, нiби не йняв вiри почутому. Iншi мiнiстри також були здивованi цим рiшенням, оскiльки лорд Шоґрин завжди вважався одним з найвiрнiших людей короля i мав з поборниками напруженi стосунки. Власне, цим вiн i заслужив посаду вiце-канцлера, яку обiймав уже три роки.
         - Так, - пiдтвердив Iмар, - менi вiдомо про вашу хитру гру. Я знаю, що ви завжди, вiд самого першого дня своєї роботи в урядi, працювали на поборникiв. Усi цi роки ви вдавали беззастережну вiрнiсть спершу моєму дiдовi, а потiм i менi, хоча насправдi служили Конґреґацiї. Для мене було великою прикрiстю дiзнатися про вашу пiдлу дводушнiсть, попервах я навiть не хотiв у це вiрити. На жаль, мiсця для сумнiвiв не залишилося - докази проти вас неспростовнi. Я не наказую взяти вас пiд варту, бо даю вам, як i кожному моєму пiдданому, можливiсть визначитися й прийняти правильне рiшення. Якщо ви оберете службу законному королю, я прийму її вiд вас - та вже як вiд приватної особи. А ваша урядова служба сьогоднi закiнчилася. Це все, лорде Шоґрине. Хочете щось сказати?
         - Нi, государю, - хрипко вiдповiв колишнiй вiце-канцлер i на негнучих ногах, мов на дибах, залишив залу.
         Iмар пiдiйшов до стола i влаштувався в королiвському крiслi.
         - Тепер прошу сiдати, панове.
         Мiнiстри зайняли мiсця праворуч та лiворуч нього, Елвен умостилася на стiльцi в кутку кiмнати, а Ґарван аб Малах залишився стояти, тiльки поклав на стiл свою теку.
         - Передовсiм залагодимо формальностi, - промовив Iмар i передав три укази Фiннану аб Девґалу, лордовi-наглядачевi державної печатки. - Завiрте мої рiшення про усунення з посад лордiв Шоґрина, Малдвина й Дорвана.
         Позбавлений допомоги секретаря, лорд Фiннан мусив сам узяти тигель з печатним воском, розiгрiти його над вогнем i проставити на указах три печатки поруч iз королiвськими. Коли вiн упорався, Iмар негайно передав йому четвертий указ.
         - Новим вiце-канцлером я призначаю людину, в чиїй вiрностi, вiдданостi та порядностi не маю жодного сумнiву. Мої вiтання, лорде Дивлiне.
         Дивлiн аб Ґалховар пiдвiвся i схилив сиву голову.
         - Дякую за високу честь, государю.
         - До завтра надайте менi рекомендацiї щодо мiнiстра торгiвлi та першого лорда скарбницi. А з вашим наступником на посадi мiнiстра права та справедливостi й головного королiвського прокурора я вже визначився. - З цими словами король посунув убiк Фiннана аб Девґала п'ятий указ, пiсля чого глянув на Ґарвана аб Малаха. - Майстре Ґарване, ви чуєте таке звернення востаннє. Вiдповiдно до вашої нової посади, ви отримуєте пожиттєвий неспадковий титул лорда. Прошу зайняти мiсце за цим столом, лорде Ґарване.
         Новоспечений лорд уклонився й сiв поруч iз Дивлiном аб Ґалховаром - урядовцем, що свого часу посприяв його призначенню королiвським слiдчим.
         - Тепер залишається з'ясувати ситуацiю з лордом-канцлером, - сказав Iмар. - За законом цю посаду обiймає верховний поборник Святої Вiри. Лише за виняткових обставин, у разi неспроможностi верховного поборника здiйснювати свої повноваження, лордом-канцлером тимчасово стає вiце-канцлер. Однiєю з таких обставин є звинувачення в державнiй зрадi. Я не стану посилатися на сьогоднiшнi подiї, оскiльки слiдство щодо них тiльки розпочалося i поки не встановлено, чи iснують вагомi докази про причетнiсть до них лорда Айвара аб Фердоха. Проте є й iнша справа, розслiдування якої триває вже одинадцять днiв. I хоч його ще не завершено, деякi висновки зробити можна. Лорде Ґарване, вам слово.
         Ґарван аб Малах пiдвiвся й розкрив свою теку.
         - Панове мiнiстри. Як вам усiм вiдомо, вранцi двадцять четвертого гедрева високородного лорда Броґана аб Лаврайна було знайдено мертвим у спальнi його покоїв. Головний королiвський медик, майстер Шовар аб Родрi, оголосив, що смерть настала внаслiдок серцевого нападу, але згодом, у конфiденцiйний розмовi з государем Iмаром, зробив застереження, що цей напад мiг бути викликаний не лише природними причинами, а й отрутою.
         Серед мiнiстрiв пробiг стриманий гомiн. Розмови про Броґанову смерть не вщухали й досi, i тема можливого отруєння була доволi популярною. Серйозно в це мало хто вiрив, але симпатики поборникiв не втрачали нагоди шпурнути камiнець до королiвського городу, а прихильники короля пошепки твердили, що верховний поборник дуже потерпав вiд iнтриґ з боку Броґана, тож принцова смерть була для нього дуже вчасною.
         - Його величнiсть, - вiв далi Ґарван, - доручив менi провести з цього приводу таємне слiдство. Менi й ранiше було вiдомо, що лорд Айвар виказував глибоке незадоволення дiяльнiстю лорда Броґана, тому я дав своєму аґентовi в Священнiй Канцелярiї завдання... - вiн зробив паузу, щоб його новi колеґи в повнiй мiрi усвiдомили щойно почуте, - дав йому завдання роздобути про це детальнiшу iнформацiю. А вже наступного дня отримав повiдомлення, що за особистим розпорядженням верховного поборника до пiдземного архiву Священної Канцелярiї було вiдправлено всi документи, пов'язанi з лордом Броґаном. Оскiльки моя людина має доступ до архiву, я, за згодою його величностi, вiддав наказ вилучити цi документи, пiдмiнивши їх чистими аркушами паперу такого ж розмiру та кольору.
         Лорд Дивлiн заiнтриґовано глянув на розкриту теку.
         - То це вони?
         - Лише найважливiшi з них, пане вiце-канцлере. Тi, в яких iдеться про стеження за лордом Броґаном i про рiзнi заходи, спрямованi на послаблення його впливу в середовищi поборникiв. Зрозумiло, що про вбивство нiде прямо не говориться, проте в останнiх доповiдних записках, адресованих верховному поборнику, проглядаються досить прозорi натяки на можливiсть найрадикальнiшого вирiшення цiєї проблеми. Уже наявнiсть самого намiру заподiяти шкоду життю, або здоров'ю, або честi та гiдностi члена королiвської родини закон однозначно тлумачить, як злочин проти Держави та Корони. А в цих документах таких намiрiв не бракує.
         - I з боку лорда Айвара теж? - запитав Арнор аб Ґован, мiнiстр земельних угiдь та продовольства.
         - На бiльшостi документiв стоять власноручнi резолюцiї верховного поборника. Отже, вiн знав їхнiй змiст, але не доповiв про це королiвському правосуддю, що робить його спiвучасником злочинних намiрiв пiдлеглих. Крiм того, є кiлька особистих розпоряджень лорда Айвара, кожне з яких окремо сформульовано надзвичайно зважено й обережно, однак у сукупностi вони не залишають сумнiвiв, що верховний поборник зазiхав щонайменше на репутацiю лорда Броґана.
         - Ми можемо подивитися цi документи? - озвався Ґлiф аб Шiлтах, мiнiстр королiвського двору.
         - Так, можете, - кивнув Iмар. - Саме для цього я й наказав їх принести.
         Ґарван мовчки обiйшов стiл i роздав кожному з мiнiстрiв по кiлька аркушiв. Вони уважно їх читали, похитували головами, кидали один на одного значущi погляди, а потiм стали обмiнюватися документами. Iмар чекав iз вдавано-байдужим виразом обличчя, хоч насправдi мало не пiдстрибував вiд нетерплячки.
         Нарештi лорд Дивлiн прокашлявся й мовив:
         - Лорде Ґарване, ви певнi, що це не пiдробка? Ваш аґент надiйна людина?
         - На обидва питання вiдповiдь 'так', пане вiце-канцлере, - твердо сказав Ґарван. - Людинi, що роздобула цi папери, я довiряю, як самому собi. А справдешнiсть роздобутих ним матерiалiв пiдтверджено порiвнянням з офiцiйними документами Священної Канцелярiї, написаними тими ж особами.
         - Ну, тодi... - Дивлiн аб Ґалховар трохи помовчав, добираючи слова. - Государю, на пiдставi самих цих документiв не можна нiкого звинуватити в причетностi до вбивства лорда Броґана. Проте, як вiрно зазначив лорд Ґарван, у дiях i намiрах Айвара аб Фердоха та низки високопосадовцiв Конґреґацiї наявнi всi ознаки вчинення державного злочину.
         - Усi згоднi з цим висновком? - запитав Iмар.
         Решта мiнiстрiв схвально загули.
         - Нiхто не має заперечень?
         Мовчанка. Похитування головами.
         - Тодi, лорде Ґарване, я вповноважую вас, як мiнiстра права та справедливостi й головного королiвського прокурора, висунути належнi обвинувачення проти лорда Айвара аб Фердоха, верховного поборника Святої Вiри, та iнших причетних до справи осiб. А оскiльки за таких обставин лорд Айвар не в змозi виконувати обов'язки лорда-канцлера, я покладаю їх на лорда Дивлiна аб Ґалховара, вiце-канцлера королiвства.
         Лорд Дивлiн знову пiдвiвся.
         - Ваша величносте, я з вiдповiдальнiстю приймаю це високе призначення i вiд цiєї митi беруся до виконання покладених на мене обов'язкiв лорда-канцлера.
         Iмар кивнув, дочекався, коли урядовець сяде, й заговорив:
         - Тепер ми можемо перейти до наради. Сьогоднiшнi подiї виразно засвiдчили, що представники Конґреґацiї Святої Вiри, спираючись на прогалини в законодавствi, перевищують свої повноваження, втручаються в компетенцiю королiвської влади i навiть злiсно iґнорують законну волю короля. На жаль, це не поодинокi випадки, не рiдкiснi винятки, а цiла тенденцiя, яка вже давно набула загрозливого характеру. Далi з цим миритися не можна - i я бiльше не миритимусь.
         Вiн на хвилю замовк й обвiв поглядом мiнiстрiв. Усi були його прибiчниками. Якщо не друзями, то вже напевно ворогами його ворогiв. А проте, Iмар дуже хвилювався, бо зараз спалював за собою всi мости, перекривав собi шлях до можливого вiдступу...
         - Я маю намiр докорiнним чином реформувати систему державного управлiння, цiлковито виключивши з неї поборникiв. Нехай собi займаються питаннями вiри, для чого й було створено Конґреґацiю. А державою повинен керувати король.

    Роздiл V
    Лорд Фiнвар аб Дайхi

         - Ти страшна авантюристка, Шайно, - пошепки мовила Шаннон, сторожко вдивляючись у темряву нiчного провулку. - Просто не збагну, навiщо я попхалася за тобою.
         Вона могла й не шепотiти, оскiльки їх обох огортало глушильне плетиво, яке не пропустило б навiть найгучнiшого крику. Та й її пильнiсть була зайвою - бо вiдьомське чуття ранiше за будь-який зiр попередило б про присутнiсть поблизу людей.
         - Мабуть, за старою звичкою, - припустила Шайна. - На Тiр Мiнеганi ти знай поривалась опiкати мене. А я вiд цього аж сатанiла. Менi не потрiбна була твоя опiка, я хотiла рiвноправної дружби. Ти ж вiдмовлялася визнавати мене рiвною.
         - I через те ти постiйно задиралась до мене.
         - Та хiба лише до тебе! Я дiставала всiх старших дiвчат. А особливо - Рiану з Давнайг, цю солодку парочку. Тобi ж перепадали якiсь рештки.
         Провулок закiнчився високим кам'яним муром, що огороджував столичну резиденцiю Фiнвара аб Дайхi. На вiдмiну вiд ґрафiв, якi нарiвнi з королем вважалися спiввласниками Рiнанхару i мали там розкiшнi покої для себе та своїх придворних, решта катерлахських вельмож були в палацi лише гостями, тому тi з них, хто мiг собi це дозволити, тримали в Тахрiнi окремi будинки. Найбiльшим з них був дiм лорда Фiнвара - чи навiть не дiм, а радше невеликий палац, до того ж розташований у самiсiнькому середмiстi, неподалiк Рiнанхару. Його було зведено ще за часiв лорда Туахала, Фiнварового дiда, який за шаленi грошi придбав колишню мiську ратушу разом з прилеглими спорудами i просто наказав усе знести, щоб на чистому мiсцi поставити велику п'ятиповерхову будiвлю у формi пiдкови. Його син, Дайхi аб Туахал, остаточно перебрався з родиною до Тахрiна i вже звiдси керував своїми численними копальнями, шахтами та каменярнями. Вiдтодi представники старшої гiлки роду О'Мiхертах стали столичними мешканцями. Утiм, нi лорд Дайхi, нi лорд Фiнвар не наважувалися балотуватись до Ради Лордiв вiд Королiвської Областi, бо були не надто популярними серед тахрiнської шляхти, тому й далi обиралися вiд Князiвства Фиршам, де мали найбiльшi земельнi володiння.
         У стiнi були оббитi залiзом дубовi ворота, що вели на заднiй двiр садиби. Вдень ними користалася прислуга, щоб не муляти панських очей бiля парадного входу; сюди ж приїздили пiдводи з харчами, дровами, вугiллям та iншими потрiбними для господарства припасами. На нiч ворота замикались, а на додачу їх було захищено потужними охоронними чарами, покликаними вбезпечити хазяйське добро вiд зазiхання злодiїв.
         У будцi за воротами спав сторож. Прицiлившись, Шайна наслала на нього соннi чари, щоб вiн, бува, не прокинувся передчасно, i без найменших вагань пiдiйшла до самiсiньких ворiт. Шаннон не вiдставала вiд неї нi на крок, але при цьому нервово роззиралася довкола.
         - Ти ще можеш передумати, - сказала їй Шайна. - Це останнiй шанс. Якщо не впевнена, краще повертайся до Рiнанхару.
         - Я й справдi не впевнена, - вiдповiла Шаннон. - Але не передумаю. Все одно менi перепаде вiд Брiгiд за те, що я знала про твiй намiр i не спинила тебе.
         - Цей арґумент я вже чула, - зауважила Шайна, вивчаючи охороннi чари на воротах. - А Фiнвар має на службi гарного чаклуна. Дуже вишукане плетиво... хоч i не iдеальне.
         Вона не стала розплiтати чари, а просто схитрувала, перевiвши їхнiй внутрiшнiй годинник на сьому ранку. В денний час маґiчна охорона припиняла свою дiю, а iз залiзним засувом Шайна впоралася завиграшки.
         - От i все, - промовила вона, вiдчиняючи у воротах хвiртку. - Ну то що, йдеш зi мною?
         Шаннон зiтхнула i знизала плечима.
         - А де ж я подiнуся...
         Накинувши на себе чари невидимостi, вони проминули огорнений нiчною пiтьмою заднiй двiр з господарчими будiвлями i вийшли на внутрiшнiй, посеред якого стояла велика кругла клумба. У теплу пору року вона тiшила хазяїв та їхнiх гостей рiдкiсними квiтами, завезеними з Пiвдня, а зараз була порожня - з настанням холодiв тутешнiй садiвник дбайливо повикопував усi рослини й перенiс їх на зиму до теплицi.
         Шайна зупинилася бiля клумби й обвела поглядом будинок, що оточував двiр з трьох бокiв. Її нiтрохи не турбувало, що хтось iз домашнiх мiг не спати i саме цiєї митi дивитись у вiкно. Вiдьомськi чари невидимостi не були абсолютними, але вночi працювали безвiдмовно. Певна рiч, вони б не обдурили чаклуна, проте Шайна знала, що Ейндрид аб Донхаг, який працював на лорда Фiнвара, завжди ночував у себе вдома, засвiдчуючи цим, що в жодному разi не належить до прислуги.
         У внутрiшнiй двiр вело п'ятеро дверей, що мали маґiчний захист. Так само було захищено й усi вiкна на першому поверсi, а вище тяглися сиґнальнi плетива, якi негайно здiйняли б тривогу при спробi злодiїв приставити до стiни драбину.
         Повний захист вимикався о шостiй ранку. Однак i пiсля цього чари не припиняли своєї дiї: вони працювали цiлодобово, запам'ятовуючи кожного, хто заходив до будинку або виходив з нього. Тож майстер Ейндрид не дарма брав за свою роботу високу платню.
         - Тiльки не кажи, що я не попереджала, - озвалася Шаннон. - Фiнвар схиблений на безпецi не менше за покiйного Енгаса. Заблокувати сиґналiзацiю не проблема, але слiди нашого втручання залишаться, i чаклун неодмiнно їх виявить. З таким самим успiхом ми могли б наскочити посеред бiлого дня i влаштувати прилюдний обшук. А це ж зовсiм не годиться. Я взагалi сумнiваюся, що ми знайдемо бодай якiсь докази проти Фiнвара, зате напевно дамо йому привiд звинуватити нас у переслiдуваннях. I тим самим зробимо ведмежу послугу твоєму братовi. Брiгiд просто оскаженiє.
         Шайна кивнула:
         - Оце й вiдповiдь на твоє питання, чому ти попхалася за мною. Щоб стримати мене, вберегти вiд помилок. Але повiр, я не збираюся шкодити Бренановi й сердити Брiгiд. Якщо не вдасться обдурити чари, я вiдступлю... Хоча це малоймовiрно, - додала, помiтивши в захистi слабину. - Не буває бездоганних чарiв - нi вiдьомських, нi чаклунських.
         Вона обiйшла клумбу й наблизилася до дверей посерединi правого крила. Обережно, але впевнено розсунула плетиво бiля замка й дiсталася до вузла, що поєднував тринадцять маґiчних ниток. Одна з них, фiолетового кольору, була зв'язана трохи недбало, i її кiнчик визирав назовнi.
         - А ось i шпарина, через яку ми прослизнемо. Чаклунам важко даються фiолетовi чари, з ними вони часто припускаються помилок i навiть не помiчають їх. Цим просто грiх не скористатися.
         Через вiльний кiнчик нитки Шайна стала потроху вiдбирати енерґiю. Захист на дверях слабшав, бо йому бракувало живлення для повноцiнної роботи, а сусiднi плетива не встигали компенсувати нестачу. I при цьому вони не виявляли жодних ознак зовнiшнього втручання, тому не здiймали тривоги.
         Нарештi рiвень енерґiї впав до критичної межi, i на якусь хвилину дверi залишилися без сиґналiзацiї та стеження. Цього часу Шайнi цiлком вистачило, щоб вiдiмкнути механiчний замок i ввiйти разом з Шаннон до будинку. Потiм живлення захисних чарiв поновилось, i вони продовжили функцiонувати, нiби нiчого й не сталося.
         Перше, що привернуло тут Шайнину увагу, була додаткова маґiчна сиґналiзацiя, що мала спрацювати при проникненнi до помешкання через Тиндаяр. Власне, цього й слiд було очiкувати: коли стало вiдомо, що в боротьбу за корону втрутились чорнi чаклуни, чимало катерлахських вельмож, а передовсiм претенденти на престол, мерщiй подбали про те, щоб убезпечити себе вiд загрози з пiдземного свiту. По всьому Рiнанхару, зокрема й у Цитаделi Високих Лордiв, уже тиждень дiяли такi самi чари, тiльки потужнiшi й набагато надiйнiшi, вiдьомського виконання. А сестри Блодвен, Альса i Дорвен останнi пiвтора тижнi працювали над виготовленням дерайтирiв - блокувальних артефактiв, що забезпечували повний захист вiд можливого вторгнення з Тиндаяру. Шайна по змозi брала участь у їхнiй роботi, хоч, правда, користi вiд неї було, як кiт наплакав. Тут бiльше важила не маґiчна сила, а досвiд, знання та вмiння, що приходили лише через багато десятилiть вiдьомського життя.
         - От бачиш, - сказала Шаннон знов-таки пошепки, хоча глушильне плетиво довкола них i досi дiяло. - Фiнвар теж захищається. Якби вiн змовився з чорними...
         - То повiвся б так само, - переконано мовила Шайна. - Вчинити iнакше було б украй необачно з його боку. Все одно, що вiдкрито оголосити про свою причетнiсть до змови. А тепер показуй дорогу.
         За два роки перебування в Тахрiнi Шаннон неодноразово отримувала запрошення на рiзнi прийоми та бенкети в домi Фiнвара аб Дайхi, тому непогано орiєнтувалася тут. Щоправда, не в правому крилi, де мешкали переважно слуги та бiднi родичi; але вона принаймнi мала уявлення, куди йти, щоб не надто довго блукати в лабiринтах численних коридорiв та сходiв.
         Доро́гою Шайна про всяк випадок насилала на всi зустрiчнi дверi чари, що на короткий час блокували їх. Отож у разi, коли хтось дуже недоречно прокинеться й надумає вийти з кiмнати, то згає секунд десять-п'ятнадцять на мороку з дверима, давши можливiсть непроханим гостям сховатися.
         Утiм, така пересторога виявилася зайвою. Не зустрiвши нiкого на своєму шляху, вони без будь-яких пригод дiсталися до господаревих покоїв на четвертому поверсi протилежного крила й увiйшли до темної приймальнi, що межувала з робочим кабiнетом лорда Фiнвара.
         Шайна залишила Шаннон стерегти вхiд, а сама рушила до дверей кабiнету, щоб зблизька вивчити їхнiй захист. Та на пiвдорозi раптом завмерла й мало не скрикнула з несподiванки, вiдчувши по той бiк щiльного плетива чарiв ретельно замасковану присутнiсть людини. I не звичайної людини - а вiдьми...
         Таємнича сестра миттю збагнула, що її викрили, тому не стала далi ховатися. Швидко i вправно, бо робила це вже вдруге, деактивувала захиснi чари й розчинила дверi. Шайнi не довелося напружувати маґiчний зiр, щоб роздивитись у темрявi її обличчя. Вона ще до того впiзнала iндивiдуальнi характеристики Iскри Брiгiд вер Камрон.
         Брiгiд мовчки махнула рукою, запрошуючи Шайну та Шаннон, що стояла з роззявленим вiд подиву ротом, увiйти до кабiнету. Потiм зачинила дверi, розкинула довкола глушильне плетиво, поставила на вiкна затемнення i ввiмкнула свiтло.
         - Так, так, так, - повiльно мовила вона, змiрявши Шайну гострим поглядом. - Бачу, ти не стерпiла. Ще й Шаннон iз собою притягла. Хiба я вчора неясно висловилася? Хiба не заборонила наближатись до Фiнвара?
         - А сама прийшла...
         - Бо знала, що ти не послухаєшся. Тому й вирiшила влаштувати обшук, а на ранок розповiсти про його результати. Але тобi забракло витримки перечекати й одну нiч. Мораґ про тебе правду казала - як западе щось у голову, то не вгамуєшся, поки не вчиниш по-своєму. Невже ти справдi вважаєш Фiнвара таким йолопом? Якщо вiн i змовився з чорними, то зробив це в уснiй формi, не пiдписуючи жодних паперiв. I поготiв не став би тримати докази проти себе в своєму ж власному кабiнетi.
         - Однак перевiрити не завадить, - наполягала Шайна. - Часом i наймудрiшi люди можуть утнути якусь дурницю.
         Брiгiд стиха зiтхнула.
         - Гаразд, перевiримо. Я вже почала обшукувати шухляди стола, а ви берiться до полиць. Ту шафу з документами не чiпайте, бо неодмiнно щось наплутаєте. Я сама її огляну.
         Обшук кабiнету тривав майже годину i нiяких результатiв не принiс. Певна рiч, Шайна й не сподiвалася знайти кабальну угоду, пiдписану Фiнваровою кров'ю, але розраховувала виявити серед його документiв та листiв бодай найменший натяк, що вказував би на зв'язок з професором аб Мередидом або iншими чорними чаклунами. Та все марно - нiчого такого тут не було.
         А Брiгiд, знайомлячись iз паперами, дедалi дужче супилася. Шайна гадала, що вона сердиться на неї за зiпсовану нiч, i вже готувалась отримати добрячого прочухана пiсля повернення до Рiнанхару. Тому була неабияк здивована, коли Брiгiд, дбайливо повернувши останню теку до шафи з документами, сказала:
         - Мушу визнати, Шайно, ти мала рацiю. Це зовсiм не означає, що я схвалюю твою самодiяльнiсть i вiдмовлюсь вiд намiру покарати тебе за непослух. Але твоя iдея про обшук була слушною.
         - Ти щось знайшла? - пожвавiшала Шаннон, яка ранiше за Шайну впоралася зi своїми полицями i вже хвилин десять зi знудженим виглядом сидiла в крiслi, знiчев'я гортаючи якусь книжку. - Щось важливе?
         - Загалом, так. Схоже, за останнi два тижнi Фiнвар не позбувся жодного документа.
         - I що тут такого?
         - Це дуже пiдозрiло. Ти нiколи не займалася канцелярською роботою, тому не уявляєш, скiльки накопичується папiрцiв-одноденок, якi сьогоднi потрiбнi, а вже завтра нiчого не вартi. Як правило, їх негайно знищують, щоб у морi непотребу не загубилися справдi важливi документи. Лише зрiдка знаходяться самозакоханi телепнi, якi переконанi, що кожен розчерк їхнього пера становить велику цiннiсть для iсторiї, але Фiнвар аб Дайхi до них не належить. Донедавна вiн вiв документацiю дуже акуратно й рацiонально, а пiв мiсяця тому раптово змiнив свої звички.
         - Саме тодi загострилась Енгасова хвороба, - зауважила Шаннон. - Можливо, Фiнвар вирiшив, що тепер усi його папери цiннi для iсторiї, бо вiн стане королем.
         - Не думаю. У мене склалося враження, що Фiнвар почав боятися обшуку, тому й припинив викидати непотрiбнi документи. Мовляв, погляньте, менi нема чого приховувати, я веду свої справи вiдкрито. Гадаю, вiн робить це несвiдомо, бо якби задумався, то збагнув би, що його поведiнка вкрай пiдозрiла.
         - I коли саме це почалося? - поцiкавилася Шайна.
         - Точну дату важко назвати, але напевно до того, як професор аб Мередид спробував викрасти дiвчат.
         - Тодi виходить, що Фiнвар знав про його плани.
         - Так, мiг знати. Цiлком мiг... - Брiгiд у задумi пригладила своє коротке каштанове волосся. - Треба сказати, Шайно, що твоя безогляднiсть дуже заразлива. Зараз мене пориває утнути одну дурницю, про яку згодом я ще пошкодую... Хоч, може, й нi... - Вона знову замовкла, а потiм рiшуче труснула головою. - Та ну його до Китрайла! Спробувати варто. На жаль для моєї обачностi, Фiнвар сьогоднi спить сам, без дружини.
         - Ти й це перевiряла? - запитала Шаннон, пiдвiвшись iз крiсла.
         - Атож. I наслала на нього, на членiв його родини та всiх їхнiх наближених мiцний сон. Бачу, вам це й на думку не спадало. - Брiгiд вiдiйшла вiд шафи й стала посеред кiмнати. - Залишати вас без нагляду небезпечно, тому пiдете зi мною. Тiльки будете мовчати. Нi слова, нi пiвслова, зрозумiло?
         - Так, - вiдповiла за обох Шайна. - А що ти задумала?
         - Зараз побачиш.
         Iз цими словами Брiгiд оповила себе надзвичайно складним плетивом iлюзiї, яким досконало володiли лише лiченi вiдьми в Сестринствi. Шайна поки не могла опанувати його в повнiй мiрi, бо воно потребувало не лише знань, сили та майстерностi, а й чималого досвiду.
         Пiд дiєю цих чарiв зовнiшнiсть Брiгiд радикально змiнилася - замiсть невисокої тендiтної жiнки в синiй сукнi перед дiвчатами постав на третину вищий за неї чоловiк мiцної статури в зеленому камзолi зi срiбним шитвом, коричневих штанах, високих шкiряних чоботях i крислатому капелюсi, з-пiд якого вибивалося жорстке темне волосся.
         - А тепер ваша черга, - промовив вiн густим басом.
         У його голосi, мiмiцi та жестах не вiдчувалося нiчого штучного, неправдоподiбного, карикатурного, все було природним, до незмоги переконливим. Саме в цьому й полягала найбiльша складнiсть цих чарiв - зробити так, щоб iлюзорна подоба була схожа не на опудало, не на марiонетку, яку смикають за нитки, а на живу, справдешню людину, з вiдповiдною до її зовнiшностi поведiнкою. Самого лише вмiння прикидатися було замало; навiть найвидатнiший акторський хист не допомiг би Брiгiд рухатися так, нiби вона була семи футiв заввишки й важила понад двiстi фунтiв.
         Чари огорнули Шайну, а потiм i Шаннон. Остання перетворилася на низенького голомозого дiдугана з гачкуватим носом, блiдим зморшкуватим обличчям i близько посадженими блякло-сiрими очима. Через вiдсутнiсть у кабiнетi дзеркала Шайна не могла скласти цiлiсного враження про свою iлюзорну подобу, оскiльки бачила її лише зсередини, мов примарну напiвпрозору оболонку довкола власного тiла. На вiдмiну вiд Шаннон, що отримала подобу на свiй зрiст i схожої комплекцiї, Шайнина iлюзiя зображала чоловiка, на голову вищого за неї й мало не вдвiчi ширшого в плечах. Схоже, Брiгiд таки довiряла їй i нiтрохи не сумнiвалася в її спроможностi впоратися з такою подобою. Чари чарами, але потрiбна й чимала зосередженiсть, щоб керувати руками та ногами, значно бiльшими та довшими за твої власнi.
         - Але ж i пика в тебе! - скрипучим голосом, таким не схожим на її мелодiйне контральто, промовила Шаннон, спрямувавши погляд над Шайниною головою. - Чистий тобi розбiйник з великої дороги.
         - Ми чорнi чаклуни, - сказала Брiгiд. - Вирiшили завiтати до лорда Фiнвара в гостi. Ваша роль проста - стояти обабiч мене й нi пари з вуст. Говоритиму лише я.
         Вони вийшли з кабiнету, Брiгiд поновила дiю захисних чарiв i повела дiвчат углиб покоїв. Проминувши низку кiмнат, вони зупинилися перед широкими двостулковими дверима, за якими Шайна вiдчула присутнiсть людини, що спала глибоким, мiцним сном.
         Брiгiд згаяла лише якусь хвилину, щоб деактивувати захист на дверях, пiсля чого всi троє вiдьом увiйшли до просторої, тьмяно освiтленої нiчним свiтильником спальнi, посеред якої стояло широченне лiжко з балдахiном. У лiжку, розпроставшись горiлиць i розкинувши в боки руки, спав гладкий, чи радше навiть жирнючий, чоловiк рокiв пiд сорок, чиє потрiйне пiдборiддя аж ходором заходило вiд гучного хропiння. Тож i не дивно, що Фiнварова дружина волiла ночувати окремо вiд нього.
         Дивлячись на Фiнвара аб Дайхi, Шайна мимохiдь подумала, що якби в Радi Лордiв сидiли жiнки, вiн мав би дуже малi шанси здобути корону. Але не тому, що бiльшiсть жiнок надають великого значення зовнiшностi, просто вони в певному сенсi практичнiшi за чоловiкiв i, безперечно, зважили б на те, що король є уособленням держави й символом країни, а отже, не варто садовити на трон людину, яка скидається на вгодованого кабана, коли серед гiдних та впливових претендентiв можна знайти когось набагато привабливiшого. Скажiмо, Бренана. Або ж Авлайда аб Калваха, який, попри свої шiстдесят, має струнку поставу i майже незаймане зморшками обличчя, вiдзначене суворою чоловiчою красою, а пишне вогняно-руде волосся, лише трохи припорошене сивиною, робить його схожим на старого, але ще дужого, повного сил лева...
         Зачинивши дверi, Брiгiд пiдiйшла до лiжка з правого боку й нагадала своїм супутницям:
         - Ви мовчите, ясно? Нiчого не кажiть, нiчого не робiть, просто дивiться на нього з-пiд лоба.
         Вона створила початкове плетиво чарiв забуття, позначивши мить, вiд якої можна буде стерти Фiнваровi спогади про подальшi подiї, а вiдтак наслала чари пробудження.
         Хропiння нараз урвалося. Фiнвар аб Дайхi загомзався в лiжку, розплющив очi й утупився мутним поглядом у непроханих гостей. Кiлька секунд бездумно дивився на них, аж нарештi в його очах з'явилося розумiння, i вiн з несподiваною для своїх ґабаритiв спритнiстю схопився й сiв у лiжку.
         - Хто ви? - запитав грiзно i водночас налякано. - Що вам треба?
         Його рука потяглася до рiзьбленого стовпчика в кутку лiжка i рвучко смикнула за позолочену шворку, що призначалася для виклику слуг. Проте дзвiнок не пролунав, а шворка просто обiрвалася.
         Брiгiд - точнiше, керована нею iлюзорна подоба кремезного здорованя - похитала головою:
         - Все марно, лорде Фiнваре. Ми подбали, щоб нас нiхто не турбував. I в будь-якому разi, нi слуги, нi охоронцi вам не зарадять. А нам нiтрохи не зашкодять, навiть якщо позбiгаються з усього дому й оточать цю кiмнату. Ми просто щезнемо без слiду, провалимося в Тиндаяр. - На цi слова здоровань хижо вишкiрився. - Вам слiд найняти на службу вправнiшого чаклуна. Сиґналiзацiя майстра Ендрида нiчого не варта.
         Фiнвар аб Дайхi судомно глитнув.
         - То ви прийшли вбити мене?
         Загалом, цi слова були лоґiчними - чого ж iще мiг чекати претендент на катерлахський престол вiд трьох чорних чаклунiв, що заявились до нього в спальню посеред ночi. Проте Шайну дуже насторожив Фiнварiв тон. Вiн говорив зовсiм не як невинна людина, в його голосi виразно вчувалося каяття, чи радше досада за якийсь свiй учинок, що призвiв до такої прикрої ситуацiї.
         Це не пройшло повз увагу Брiгiд. Згодом вона розповiла, що мала iнший план розмови, але змiнила свої намiри й вирiшила дiяти прямолiнiйнiше.
         - Поки про вбивство не йдеться, - сказала вона. - А далi все залежатиме вiд того, як ви будете виконувати свою частину нашої угоди.
         Вудочку було закинуто майже наослiп, i якби не чари забуття, Брiгiд не наважилася б на такий ризик. Проте удар виявився влучним. Фiнвар потрапив на гачок i у вiдповiдь приречено зiтхнув.
         - Отже, така ваша тактика? Заганяти людей у безвихiдь, примушувати їх до спiвпрацi, нав'язувати їм угоди, яких вони не хотiли. Я ж чiтко сказав вашому посланцевi, що не збираюся мати з вами нiчого спiльного. Та, бачу, ви не приймаєте вiдмов.
         'То он як воно було!' - подумала Шайна. - 'Фейлан аб Мередид запропонував Фiнваровi допомогу в здобуттi корони, однак у того вистачило твердостi вiдмовитись. I тодi чорний звернувся до iншого претендента... Але до кого?'
         - Чому ж, ми приймаємо й вiдмови, - продовжувала свою гру Брiгiд. - Та тiльки в тому разi, якщо вони щирi. А ви, хоч i вiдхилили нашу щедру пропозицiю, все ж не пiшли до вiдьом, нiчого їм не розповiли.
         - Бо й з ними я не хочу зв'язуватися. Вiдьми думають лише про власну вигоду, вони шкодять Катерлаховi.
         Перебуваючи в iлюзорнiй подобi, важко виказувати якiсь сильнi емоцiї. Проте Брiгiд володiла цим мистецтвом вiртуозно, тому знущальний, зневажливий смiх кремезного здорованя пролунав у її виконаннi невимушено та природно.
         - Облиште, лорде Фiнваре! Ще кiлька рокiв тому ви мало не плазували перед вiдьмами у сподiваннi заручитись їхньою пiдтримкою. А ваше теперiшнє протистояння з ними продиктоване лише мiркуваннями полiтичної доцiльностi. Ви не побiгли до вiдьом, бо насправдi вам сподобалася наша пропозицiя. Ви побачили в нiй шанс для себе i вирiшили скористатися нашими послугами, не давши нiчого взамiн. А так не годиться. Це зовсiм неприйнятно.
         На Шайнину думку, тут Брiгiд трохи перебрала. Навряд чи можна назвати гарною послугою невдалу спробу викрадення Марвен i Ґрайне. Швидше, це лише змiцнило позицiї Бренана, а найболючiшого удару завдало саме по Фiнваровi, бо чимало катерлахцiв були переконанi, що серед усiх претендентiв якраз вiн є найiмовiрнiшим спiльником чорних чаклунiв.
         Проте на Фiнвара аб Дайхi її слова справили сильне враження. Вiн ще дужче зблiд i, затинаючись, сказав:
         - Я й гадки не мав цим користатися. Думав, що пiсля моєї вiдмови далi справа не пiде. Але наступного дня королю стало гiрше... як i обiцяв ваш посланець... I тодi вже було пiзно щось робити. Я вирiшив, що на угоду з вами пiшов хтось iнший...
         Голомозий дiдуган, яким керувала Шаннон, передав її приголомшений скрик єхидним кректанням. Шайна, хоч i була шокована, змогла утриматися вiд зовнiшнього прояву своїх емоцiй. Крiм того, вона миттю збагнула, що Брiгiд свiдомо спровокувала Фiнвара на це зiзнання, а отже, й ранiше здогадувалася, що Енгас помер аж нiяк не з природних причин. Чи то пак, знала напевно! Поза сумнiвом, це було вiдомо й найстаршим сестрам. А ще, звичайно, Альсi - бо не могла ж друга за майстернiстю лiкарка серед вiдьом не помiтити, що її пацiєнт став жертвою зухвалого та пiдлого злочину...
         Якби зараз усе залежало вiд Шайни, вона продовжила б виставу, дужче натисла б на Фiнвара аб Дайхi й таки вибила б iз нього згоду спiвпрацювати з удаваними чорними чаклунами. Далi вигадала б якийсь зловiсний ритуал, що його Фiнвар мав провести наступного дня, i влаштувала б йому пастку.
         Проте Брiгiд так не вчинила. Зовсiм не з милосердя - а просто з притаманного їй загостреного почуття справедливостi. Безперечно, вона вважала Фiнвара винним i була переконана, що вiн заслуговує на покарання. Але його вина полягала не в змовi з чорними, а лише в злочиннiй бездiяльностi, що призвела до смертi короля, i саме за це вiн мав заплатити.
         Брiгiд запалила чарами свiтлову кулю в люстрi пiд стелею i скинула з себе, Шайни та Шаннон iлюзорнi подоби. Побачивши, як на мiсцi трьох грiзних чорних чаклунiв з'явилися не менш грiзнi вiдьми, Фiнвар аб Дайхi ненадовго сторопiв i втупився в них нажаханим поглядом. Вiдтак зiскочив з лiжка, аж пiдлога здригнулась, i кинувся до дверей. Однак Брiгiд завчасно заблокувала їх, тож вiн з розбiгу втелющився в них своїм гладезним тiлом i мало не гепнувся додолу.
         - Ви звiдси не вийдете, - сказала Брiгiд. - А якби й вийшли, що далi? Покликали б своїх людей? Розповiли б їм, що пiдступнi вiдьми хитрощами витягли з вас зiзнання у зносинах з чорними чаклунами?
         Фiнвар аб Дайхi зацьковано зиркнув на неї.
         - Я з ними не зносився. Я вiдмовився вiд їхнiх послуг. I взагалi... - Вiн зробив паузу i примусив себе набрати гордовитого вигляду, що в одному спiдньому було нелегко. - I взагалi, це буде ваше слово проти мого. А я все заперечуватиму. I ще подивимося, кому з нас повiрять. Усiм вiдомо, що ви проштовхуєте на трон вiдьмака з вiдьмачкою, тому вас не можна назвати неупередженими свiдками.
         - Бачу, ви ще не до кiнця прокинулися, лорде Фiнваре, - незворушно мовила Брiгiд. - Бо iнакше б збагнули, що ми подбали про докази. - Вона торкнулася пальцем маленького дiаманта в своїй правiй сережцi. - Це камiнь-мнемонiк, вiн запам'ятав усю нашу розмову. Справдешнiсть запису пiдтвердять не лише вiдьми, а й навченi чаклуни. За потреби звернемося навiть до кованхарського Маґiстрату, щоб надiслав на суд своїх представникiв. От їх уже точно не можна буде звинуватити в прихильностi до нас.
         Фiнвар аб Дайхi вмить розгубив усю свою погорду. Вiн повернувся до лiжка, взяв широченний халат темно-синього кольору iз золотим шитвом, надяг його на себе i вступив босими ногами в капцi.
         - Верховний Суд не прийме до розгляду такого доказу. Ви здобули його незаконно, проникнувши без дозволу в мiй дiм i вдавшись до шахрайства.
         - Ваша правда, - погодилася Брiгiд. - Та чи втiшить вас це формальне виправдання? Дуже сумнiваюся. Однаково всi знатимуть, що за вашого мовчазного сприяння чорнi отруїли короля.
         - А вас, вiдьом, звинувачуватимуть у тому, - вiдбив Фiнвар, - що ви неналежно лiкували його й дозволили йому вмерти.
         - Дурницi! - втрутилася Шаннон. - Енгасова смерть була невигiдна для нас. Хiба не розумiєте...
         - Лорд Фiнвар усе розумiє, - урвала її Брiгiд. - Але вiн має рацiю. Нашi недоброзичливцi не забаряться розпустити такi плiтки. Проте ви, пане, - знову звернулась вона до Фiнвара аб Дайхi, - постраждаєте набагато бiльше. Про корону навiть не йдеться, тут усе ясно, ви остаточно вибуваєте з боротьби. Але цим вашi проблеми не обмежаться. Ви втратите свiй авторитет, свою впливовiсть. Бiльшiсть прибiчникiв вiдвернуться вiд вас - хто з принципових мiркувань, хто з небажання шкодити власнiй репутацiї, а хто зi страху, що ми запiдозримо їх у причетностi до змови з чорними. А фиршамська шляхта не забариться вiдкликати вас iз Ради Лордiв, куди ви вже нiколи не потрапите.
         - I тi голоси в Радi, якi зараз контролюю я, перейдуть до Авлайда аб Калваха, - зауважив Фiнвар. - А вашi позицiї теж суттєво послабляться. Хоч ледi Шаннон i називає це дурницями, прибiчники ґрафа Карвадонського не втратять нагоди покласти на вас частину вiдповiдальностi за смерть короля. Усунувши мене, ви не здобудете переваги для лорда Бренана. Навпаки, лише погiршите його шанси.
         'О, а вiн швидко оговтався!' - вражено подумала Шайна. - 'I вже почав торгуватися...'
         - Зважте ще й на те, - вiв далi гладкий лорд, - що пiсля того, як я вiдкинув пропозицiю чорних, вони все одно заподiяли смерть королю. А отже, їхню допомогу прийняв iнший претендент - чи то Авлайд, чи то Рiґвар, i найпевнiше перший.
         - Не конче, - сказала Брiгiд. - Вони могли змовитися з кимось iз ваших наближених.
         - Можливо, можливо, - не став вiдкидати такий варiант Фiнвар аб Дайхi. - Хоча зi слiв чаклуна, який приходив до мене з цiєю пропозицiєю, я зрозумiв, що чорнi прагнуть бiльшого, нiж просто мати свою людину в оточеннi нового короля. Той посланець досить прозоро натякав, що їхня мета - вивести Катерлах з-пiд вiдьомського впливу.
         - Це був Фейлан аб Мередид? - озвалася Шайна.
         - Не знаю. Нi його обличчя, нi постатi я не роздивився - вiн з'явився в моєму кабiнетi пiзно ввечерi, при цьому згасло свiтло, а вiкна я завжди щiльно зашторюю. Говорив спотвореним голосом, i я не мiг розiбрати, молодий вiн чи старий. I чи взагалi вiн - могла бути й вона. Та це не має значення. Головне те, що за ним або нею явно стоїть згуртована сила, яка не збирається розмiнюватися на дрiбницi. На чолi Катерлаху їй потрiбен свiй король.
         - I до чого ви ведете? - запитала Брiгiд.
         - А хiба не зрозумiло? - На цей час Фiнвар уже цiлком опанував себе i став триматися так, нiби був господарем становища. - Я практична людина, панi, й мушу змиритися з тим, що мiй похiд за короною безславно закiнчився. А ви, вiдьми, жiнки розсудливi, тож маєте усвiдомлювати, що, втоптавши мене в багнюку, забруднитеся й самi, а виграє вiд цього лише ґраф Карвадонський. Це особливо небажано, якщо вiн i справдi пов'язаний з чорними чаклунами. У такому разi лорд Авлайд не поведеться на ваш маскарад, як я. Вiн вiдразу збагне, що його перевiряють, i розiграє святу невиннiсть.
         - Тобто, - обурилася Шаннон, - ви пропонуєте все забути? Просто подарувати вам те, що через свою легкодухiсть ви дозволили вбити короля?
         - Це буде не подарунок, панi, а взаємовигiдний обмiн. Ви заплющуєте очi на... гм... на виказану мною слабкiсть у цiй ситуацiї, а навзамiн я усуваюся вiд боротьби за престол i займаю нейтральну позицiю.
         - Лише нейтральну? - запитала Шайна.
         - Гадаю, це справедливо. А коли хочете бiльше, то маєте запропонувати ще щось, крiм вашої поблажливостi. Ви ж розумiєте, що я - це не один голос. Уже зараз на моєму боцi п'ятеро виборних лордiв та двоє ґрафiв - Оґирський i Коркайгський. Певна рiч, ґрафи не стануть слiпо виконувати моє побажання, та й Еїн аб Хадар проголосує так, як скаже старший брат, зате решта четверо в мене в кишенi. А включно зi мною, це п'ять голосiв. Хочете їх отримати - платiть.
         'Але ж i нахаба!' - подумала Шайна, дивлячись на гладкого лорда з якимсь гидливим захопленням. - 'Iнший на його мiсцi вiддав би все, тiльки б вiдьми вiдчепилися вiд нього i не звинувачували у зв'язках iз чорними. А цьому покидьковi мало вийти сухим iз води. Вiн ще й хоче нагрiти собi руки...'
         - I яка ж ваша цiна? - поцiкавилася Брiгiд.
         Фiнвар аб Дайхi стримано посмiхнувся.
         - Запевняю, вона цiлком прийнятна. Власне, вiд вас менi потрiбно лише одне - переконати лорда Бренана погодитися на неї.

    Роздiл VI
    Iнцидент у Касневидi

         Палац Святої Вiри в Касневидi стояв на найвищому з мiських пагорбiв, здiймаючись над рештою будiвель, включно з князiвською резиденцiєю. Певна рiч, це дуже не подобалося касневидським князям, i вони з поколiння в поколiння кляли свого далекого предка, який чотири столiття тому, в нападi благочестя, подарував Конґреґацiї свiй родовий замок у старiй частинi мiста. Себе, звичайно, вiн теж не обдiлив i натомiсть побудував розкiшний палац у новому середмiстi, але вiдтодi кожен, хто наближався до Касневида з пiвдня та заходу, передовсiм помiчав твердиню поборникiв - справжнiх господарiв мiста. Як, власне, i всiєї країни.
         Цього разу Кiван аб Ридерх прибув у Касневид iншим шляхом, i Палац Святої Вiри не муляв йому очi впродовж останнiх миль подорожi. Та й цi милi вiн подолав швидко, за лiченi кроки, оскiльки йшов через Тиндаяр. Iшов упевнено, без страху, непомильно орiєнтуючись у пiтьмi пiдземного свiту. Аж сам дивувався своїй вправностi - бо минуло якихось п'ятнадцять днiв, вiдколи присягнув ледi Елвен на вiрнiсть i отримав з її рук владу над темною енерґiєю, а вже почувався в Тиндаярi, мов риба у водi.
         Його супутниця, шiстнадцятирiчна Нейве бан Торiн, трималася дещо скуто й непевно, хоча приєдналась до повстанцiв лише на пiвтора дня пiзнiше за Кiвана. Чаклунської сили їй не бракувало, але вона була звичайна дiвчина, полохлива й обмежена, зовсiм не рiвня вiдважнiй i гострiй на розум ледi Елвен. Якби її не чiпали, Нейве б i далi жила в своєму глухому селi, народжувала й виховувала дiтей, дбала про чоловiка. Але склалося так, що саме чоловiк, за якого вона вийшла три мiсяцi тому, заскочив її за чарами i повiвся, як типовий лахлiнець - чкурнув геть iз хати й пiдняв на ноги все село. На звiстку про те, що понад шiстнадцять рокiв вони жили поруч iз Китрайловим порiддям, селяни оскаженiли, нашвидкуруч озброїлися вилами, сокирами, косами та iншим господарчим приладдям i рушили виправляти свiй прикрий недогляд. А найбiльше дiвчину вразило те, що на чолi знавiснiлого натовпу, плiч-о-плiч iз мiсцевим проповiдником, iшли її рiднi - батько, брати та дядьки з їхнiми дорослими синами.
         Нейве вистачило глузду не сподiватися на ласку односельцiв. Вона збагнула, що нi каяття, нi благання тут не зарадять, а єдиний її порятунок - негайна втеча. На щастя, село було невелике, переслiдувачiв набралося небагато, i дiвчинi вдалося вiдiрватись вiд них. Надвечiр того самого дня (це вже з'ясував Ейнар аб Дилан, чи як там його звати насправдi) до пошукiв долучились поборники з найближчої залоги Конґреґацiї, але не змогли напасти на її слiд.
         Нейве ж, пiсля багатоденних поневiрянь у лiсах середнього сходу країни, нарештi дiсталася до Дин Делгана i там уперше почула, що в Архарських горах засiли бунтiвнi каторжники на чолi з чаклуном. Дiвчина не мала нiяких певних планiв, вона взагалi не уявляла, як їй жити далi, тому вхопилася за звiстку про чаклуна, мов за рятiвну соломинку, й подалася на пiвнiч. У горах їй не так пощастило, як Кiвановi, її перестрiв численний патруль поборникiв, i хтозна, чим би все закiнчилось, якби вчасно не нагодився Ейнар, що саме вибрався на розвiдку.
         Згодом лави повстанцiв поповнилися ще двома чаклунами - юнаком, лише трохи старшим за Кiвана, що назвався вигаданим iм'ям Брихан аб Арноґ, i Дораном аб Галвальдиром, тридцятирiчним рибалкою з пiвнiчно-захiдного узбережжя. Кiван охочiше б узяв собi в пару когось iз них двох, проте Доран був iще геть новачком i дуже кепсько контролював темну енерґiю, а Брихан цiєї ночi мав iншу роботу - вiн вирушив з Ейнаром до Дервеґа, найпiвденнiшого з великих лахлiнських мiст, де вони мали пограбувати скарбницю тамтешнього дiоцезу Конґреґацiї. Це була iдея ледi Елвен, яка вирiшила, що буде дотепно i надзвичайно справедливо фiнансувати повстання чаклунiв та єретикiв коштом поборникiв...
         Пiд Касневидом, точнiсiнько на тому мiсцi, де згори стояв Палац Святої Вiри, Кiван зупинився й запитав у Нейве:
         - Ти готова?
         - Так, - трохи нервово писнула вона.
         - Тiльки не хвилюйся, - заспокiйливо мовив хлопець. - Нам не доведеться нi з ким битися. Це просто розвiдка.
         Вiн узяв її за руку й разом з нею полинув угору, до земного свiту. На поверхню вони вийшли саме там, куди Кiван i цiлив - у просторому кабiнетi на четвертому поверсi головної вежi колишнього княжого замку. Вiн уже двiчi бував тут ранiше, виконуючи завдання ледi Елвен, яка поклала на нього обов'язки зi збору iнформацiї про дiяльнiсть реґiональних дiоцезiв. Донедавна цим займався майстер... тобто уже лорд Ґарван аб Малах, але тепер вiн став мiнiстром права та справедливостi, публiчною фiґурою, з ранку до вечора перебуває в оточеннi пiдлеглих та колеґ-урядовцiв, а вночi має вiдпочивати перед наступним робочим днем. Щоправда, Священну Канцелярiю та Секретарiат Поборчої Ради в Ханґованi лорд Ґарван залишив собi, ще й вишукував час, щоб супроводжувати Кiвана в перших вилазках, навчаючи його тонкощiв шпигунського ремесла. Та зрештою визнав, що хлопець уже готовий до самостiйної роботи, однак радив йому не потикатися на ворожу територiю без помiчника. Кiван послухався поради старшого й досвiдченiшого чаклуна, що одночасно був i вправним нишпоркою. А оскiльки вибору вiн фактично не мав, то мусив узяти за помiчницю Нейве.
         Якраз був глухий досвiтнiй час. О цiй порi всi, хто мав звичку працювати до глупої ночi, вже полягали спати, а тi, кого в народi називали жайворонками, ще не прокинулися. Цi двi години, за твердженням Ґарвана аб Малаха, були зоряним часом для всiх крадiїв та шпигунiв.
         Передовсiм Кiван накинув на стiни, стелю та пiдлогу кабiнету глушильнi чари й затемнив обидва вiкна. Потiм видобув зi своєї черезплечної сумки маґiчний лiхтарик i запалив його у чверть сили, щоб лише розiгнати довколишню темряву. Нейве в цей час просто стояла посеред кiмнати i боязко роззиралася.
         - Пильнуй вхiд, - сказав їй Кiван не голосно, але й не пошепки. - Дослухайся, чи хтось не йде.
         Дiвчина мовчки кивнула, повернулася до дверей i зосереджено втупилась у них. Хоч, власне, в цьому не було нiякої потреби - маґiчне чуття могло працювати i з заплющеними очима, i з затуленими вухами.
         Iз тiєї ж таки сумки Кiван виклав на стiл полiровану дощечку й обережно заходився порпатись у шухлядах. Кожен документ прикладав до дощечки i створював простеньке плетиво, покликане активувати надзвичайно складнi чари, якi зчитували текст i запам'ятовували його у вмонтованих у дошку каменях-мнемонiках. Цей екскрибер Ґарван аб Малах придбав у однiй з кередiґонських чаклунських крамниць спецiально для Кiвана, оскiльки хлопець ще не мав належних знань для самостiйного створення копiй.
         Поки чари дощечки обробляли черговий документ, Кiван швидко пробiгав очима наступний, щоб не марнувати часу на рiзний непотрiб, якого серед паперiв було вдосталь - накази про догани та винагороди, клопотання пiдлеглих про вiдпустку або пiдвищення платнi, звiти господарських служб тощо. На вiдмiну вiд бiльшостi своїх колеґ, начальник Кесневидського дiоцезу був людиною вкрай неакуратною i тримав документи в цiлковитому безладi. Тому в Касневидi Кiван мав набагато бiльше роботи, нiж, скажiмо, в сусiдньому Дин Делганi, де старший поборник складав усi важливi та секретнi папери до спецiальної скриньки, яку на нiч ховав у потаємнiй стiннiй шафi.
         Та один документ i тут було сховано. Щоправда, дуже недбало - просто мiж сторiнками грубезної Книги Вигнання, що стояла на полицi разом з iншими священними текстами. Кiван перевiрив їх пiсля того, як упорався iз вмiстом шухляд; Ґарван аб Малах навчав його, що побожнi люди часто-густо схильнi довiряти свої таємницi релiґiйним книжкам, нiби вiддаючи їх пiд захист Великого Дива.
         - Ого! - вражено мовив хлопець, швидко проглянувши три аркушi, списанi крупним, неохайним почерком. - Нiчогенько ж собi!
         Нейве на секунду вiдiрвала погляд вiд дверей i запитливо зиркнула на нього:
         - Знайшов щось важливе?
         - Так, дуже важливе. Лист вiд людини, що пiдписалась, як 'твiй старий товариш', а до адресата звертається 'мiй давнiй приятелю'. Так от, цей 'старий товариш' пропонує 'давньому приятелю' переконати своїх друзiв у 'поважному зiбраннi' в доконечнiй необхiдностi усунути теперiшнього 'провiдника'.
         - I що це означає? - не збагнула дiвчина.
         - Iншими словами, хтось у Поборчiй Радi хоче турнути верховного поборника з посади. А може, i взагалi вбити.
         - Так це ж добре, хiба нi? Вiн же наш головний ворог.
         - Наш головний ворог Конґреґацiя. А хто її очолює, за великим рахунком, байдуже. Проте зараз для нас небажанi будь-якi змiни в її керiвництвi. Поки Айвар аб Фердох залишається верховним поборником, король має всi правовi пiдстави одноосiбно керувати урядом. А якщо на його мiсце поставлять когось iншого... Звичайно, цим Поборча Рада продемонструє свою слабкiсть, i таке рiшення однозначно розцiнять, як серйозну поступку королiвськiй владi. Разом з тим новий верховний поборник, проти якого не висунуто звинувачень у державних злочинах, матиме всi законнi пiдстави перебрати на себе обов'язки канцлера королiвства. Протистояння в столицi загостриться, а час для цього ще не настав. От коли бiльшiсть князiв...
         Цю iмпровiзовану лекцiю зненацька урвало металеве скреготiння ключа в дверному замку. Кiван, цiлком поклавшись на Нейвине чуття, не стежив за прилеглою до кабiнету приймальнею. А Нейве, вочевидь, не могла займатися двома справами одночасно, i, намагаючись збагнути хiд Кiванових думок, проґавила появу небажаного свiдка.
         Кiван прожогом кинувся до стола, щоб забрати екскрибер, та було вже запiзно. Дверi розчинились, i на порозi постав високий лiтнiй чоловiк у довгому червоному халатi (чи, може, домашнiй мантiї), з нiчним ковпаком на головi й зi свiчкою в руцi. Кiван бував у Касневидi рiдше, нiж у Дин Делганi, але одного разу йому довелося бачити Ґерида аб Лоркана, старшого поборника мiсцевого дiоцезу, що виголошував якусь урочисту проповiдь на головнiй площi мiста.
         Лорд Ґерид мав особисте помешкання в цiй самiй вежi, лише поверхом вище. Либонь, сьогоднi йому не спалося, вiн вирiшив ще попрацювати, можливо, написати вiдповiдь на листа вiд 'старого товариша', i нагодився в найневдалiший час. Побачивши в своєму кабiнетi двох чужинцiв, старший поборник розтулив був рота, щоб покликати варту, але нiчого вигукнути не встиг. На ту мить Кiван уже опанував себе й наслав на нього приголомшливi чари.
         Ґерид аб Лоркан важко гепнувся на пiдлогу. Оскiльки дверi були вiдчиненi, глушильне плетиво не могло цiлком поглинути звук вiд падiння, i Кiван увесь напружився, чекаючи, що зараз же до сусiдньої приймальнi увiрветься варта з коридору. Проте цього не сталося - мабуть, старший поборник був так само незграбний, як i неакуратний, часто впускав щось додолу, тож на цей гуркiт, за яким не почулося крику, нiхто не звернув уваги.
         Кiван обережно зачинив дверi, поновивши дiю глушильних чарiв, i сказав Нейве:
         - Добре, що мовчала. Я дуже боявся, що ти завищиш.
         Дiвчина стояла блiда вiд переляку й розгублено клiпала очима.
         - Я... це я винна... Ти ж наказав стежити, а я...
         - Гаразд, забули, - урвав її Кiван. - Просто наступного разу будь пильнiшою. Та й менi не варто пащекувати, коли ми на ворожiй територiї.
         Iз цими словами вiн схопив Ґерида аб Лоркана пiд руки, претяг до стола i всадовив у крiсло.
         - Що ти робиш? - запитала Нейве.
         - Облаштовую мiсце злочину. Поборники не повиннi думати, що їхнiй начальник застав свого вбивцю за обшуком кабiнету.
         - То вiн... мертвий?
         - Ще нi. Але мушу вбити. - Кажучи це, Кiван пiдiбрав з пiдлоги згаслу свiчку, вставив її у свiчник на столi й запалив. - Нiщо не має навести на здогад про Тиндаяр. Нехай вважають, що я потрапив сюди звичайним шляхом.
         - I як ти це зробиш?
         - Доведеться попрацювати.
         Пiсля недовгих роздумiв Кiван випалив чарами на всю бiчну стiну:
    СМЕРТЬ ПОБОРНИКАМ!
    СВОБОДУ ЛАХЛIНСЬКIЙ ЗЕМЛI!
    Соратники Ейнара аб Дилана.
         - Ну як? - запитав у Нейве.
         Дiвчина знову розгублено заклiпала.
         - Це... гарно.
         'От дiдько! Вона ж не вмiє читати,' - згадав Кiван. - 'Темна, забита селючка...'
         Наостанку вiн збирався був зробити копiю листа вiд 'старого товариша', але передумав i просто поклав його разом з екскрибером до сумки, яку потiм вiддав Нейве.
         - Повертайся до Тиндаяру. Чекай мене там.
         - Але...
         - Жодних 'але'. Ти тут бiльше не потрiбна. Удвох ми лише заважатимемо одне одному. Ну ж бо!
         Взявши сумку, Нейве несподiвано обняла його й мiцно поцiлувала. Вона була на пiвголови вища, тому мусила трохи нахилитися.
         - Бережи себе. Повертайся. Я чекатиму, - випалила скоромовкою й тут-таки щезла.
         Якусь хвилю Кiван стояв геть очманiлий, вiдчуваючи на своїх губах солодкий смак першого дiвочого поцiлунку. У своїх мрiях вiн уявляв, що це станеться зовсiм iнакше, уявляв, що його поцiлує якась витончена шляхтянка небаченої вроди. Втiм, i Нейве була аж нiяк не потворою, мала досить симпатичне личко i ладно скроєну фiґуру, а проте...
         Хлопець труснув головою, проганяючи цi недоречнi думки, i зосередився на Ґеридi аб Лорканi. Розумiв, що варто повернути його до тями й розпитати про особу того 'старого товариша' з листа, однак це було понад Кiвановi сили.
         'Диве Всемогутнiй!' - подумки молився вiн. - 'Я ще нiколи не вбивав i не хочу вбивати. Але так треба. Зараз iде вiйна, поборники нашi вороги, їхнi руки по лiктi в кровi...'
         Тепер Кiван шкодував, що Ейнар аб Дилан не квапив його з першим убивством. У диверсiйних вилазках брав усiх поборникiв на себе, а йому доручав лише вiдвертати їхню увагу, розкидаючи навсiбiч вогнянi кулi. Якби Кiван уперше вбив у бою, зараз йому було б набагато легше.
         Зiбравшись на рiшучостi, вiн зачерпнув iз Тиндаяру невелику кiлькiсть темної енерґiї. 'Будь обережним,' - повчав його Ейнар, - 'це могутня сила. Перед нею нiхто не встоїть, крiм вiдьом. Проти них її краще не застосовувати. А ще краще - взагалi не перетинатися з вiдьмами...'
         Темна енерґiя вдарила старшому поборниковi в груди, пропаливши на мiсцi серця наскрiзний отвiр не менше трьох дюймiв завширшки. Перевiряти, чи вiн мертвий, потреби не було - пiсля такого не виживають.
         Кiван узяв лiхтаря, вийшов до приймальнi, залишивши дверi вiдчиненими, й наслав довкола глушильнi чари. Вiдтак знову потягся за темною енерґiєю i став обережно пропалювати в стелi дiру. Згiдно з планом Палацу Святої Вiри, нагорi була розташована спальня Ґерида аб Лоркана. Нiчиєї присутностi Кiван там не вiдчував - усi поборники, хоч посвяченi в духовний сан, хоч непосвяченi, складали обiтницю цнотливостi. Не всi, певна рiч, дотримувались її, але лорд Ґерид, схоже, був таким.
         Коли отвiр досяг належних розмiрiв, Кiван вiдштовхнувся ногами вiд пiдлоги i, спираючись на чари левiтацiї, пiднiсся нагору. Вже вкотре його охопив подив, як багато вiн опанував за останнi два тижнi. Темна енерґiя справдi могутня сила, i вона нiяк не може бути абсолютно лихою - бо її, як i все суще, створив Великий Див...
         У спальнi старшого касневидського поборника Кiван пiдiйшов до вiкна й розчинив важкi дубовi вiконницi. До кiмнати увiрвалося морозне повiтря вперемiж зi снiгом - цiєї ночi надворi була завiрюха, дув сильний, пронизливий вiтер з пiвнiчного сходу. За такої погоди всi вартовi на фортечних мурах напевно поховалися в свої будки, звiдки вiдкривався огляд лише назовнi замку. Та й у будь-якому разi, вони б не змогли розгледiти крiзь темряву та заметiль розчинене вiкно в неосвiтленiй кiмнатi. Його помiтять лише вранцi - якщо, звiсно, ранiше не знайдуть Ґерида аб Лоркана, вбитого у власному кабiнетi.
         Переконавшись, що все зробив, як треба, Кiван поринув у Тиндаяр, де на нього чекала Нейве. Вона квапливо пiдiйшла до хлопця, намацала в непрогляднiй пiтьмi його руку й мiцно вчепилася в неї.
         - Тебе довго не було, - сказала схвильовано. - Ну, як там?
         - Я про все подбав, - вiдповiв Кiван, узявши в неї сумку з екскрибером. - Коли поборники виявлять тiло, то вирiшать, що чаклун-убивця потрапив до середини через вiкно спальнi, а не знайшовши там нiкого, пробив дiрку в пiдлозi, через неї спустився до приймальнi, звiдки пройшов у кабiнет. Про Тиндаяр нiхто не подумає.
         - Вони б i так не подумали, - сказала Нейве. - Всi вiрять, що молитви праведникiв захищають Лахлiн.
         - У це вiрять простi люди. А поборники - нi. Вони знають справжню цiну i молитвам, i праведникам... Ну, гаразд, ходiмо.
         Зорiєнтувавшись, Кiван рушив уперед. На його подив, Нейве майже вiдразу розiбралась у потоках темної енерґiї й зробила йому зауваження:
         - Ти помилився. Нам трохи пiвденнiше.
         - Нi, все правильно, - сказав Кiван, i далi дотримуючись обраного напрямку. - Ми йдемо в Ханґован, треба негайно доповiсти про цей iнцидент лордовi Ґарвану. Хоча ти можеш пiти до табору. Якщо Ейнар уже повернувся, розкажеш йому все, поясниш, що я тебе вiдволiк своїм базiканням. Власне, так i було.
         - Дякую, але я скажу чисту правду. Не думаю, що Ейнар дуже розсердиться. Якби його воля, вiн би вже перебив усiх старших поборникiв i взявся б за молодших. Не знаю, може, це й правильно.
         - Аж нiяк, - заперечив Кiван. - Наша задача показати безсилля й неспроможнiсть поборникiв, а не перетворювати їх на святих мученикiв. Якщо ми влаштуємо терор по всьому Лахлiну, то, можливо, й послабимо на якийсь час Конґреґацiю. Та ще бiльше зiграємо їй на руку - поборники почнуть волати, що все це неподобство коїться через м'якiсть законiв про боротьбу з чаклунством, через надмiрну лагiднiсть до єретикiв, стануть хапати вдесятеро бiльше людей, щодня влаштовуватимуть показовi страти, а народ їм лише аплодуватиме. I вже нiхто не звертатиме уваги на наше повстання. А воно ж має продемонструвати всьому Лахлiну, що Конґреґацiя, яка так вихваляється своїми успiхами у викорiненнi єресi та чарiв, нiчого не може вдiяти iз сотнею єретикiв та кiлькома чаклунами. Спостерiгаючи за їхнiми марними потугами, люди... не всi, звичайно, але тi що мають голову на плечах, рано чи пiзно задумаються: кого ж тодi поборники страчують у їхнiх рiдних мiстах на вогнищах, якщо в Арахрах вони геть безпораднi? А шляхта перестане боятися їх так, як зараз, i рiшучiше пiдтримає короля Iмара. Кожен удар по Конґреґацiї треба ретельно зважувати, прораховуючи всi його ймовiрнi наслiдки.
         Нейве ще мiцнiше стисла його руку.
         - Ти такий розумний, Кiване, в тебе такi глибокi думки...
         Хлопець почервонiв i був радий, що вона цього не бачить.
         - Насправдi тут немає нiчого глибокого, Нейве. Все лежить на поверхнi.
         Вони зупинилися, оскiльки дiвчинi треба було звертати на пiвдень, до повстанського табору. Вона знов пригорнулася до Кiвана i припала вустами до його вуст. Цього разу вiн не розгубився, теж обiйняв Нейве й вiдповiв на її поцiлунок. Хоча, звiсно, вона цiлувалася набагато краще за нього - бо була й старша, й замiжня...
         Остання думка повернула Кiвана до реальностi, i вiн випустив Нейве зi своїх обiймiв.
         - Нi, так неправильно. Ти ж маєш чоловiка...
         - Який зрадив мене, - додала вона. - I його вже немає. Тепер я вдова.
         - О-о! - приголомшено протяг Кiван. - То ти...
         - Нi, не я. Це зробив Ейнар, ще коли перевiряв мою iсторiю. Вийшло так, що вiн розпитував саме Торiна. А вивiдавши в нього все, просто вбив. Але не став говорити менi, бо не знав, як я поведуся. Розповiв лише сьогоднi... вчора вдень.
         - I як ти до цього поставилася?
         - Спокiйно. Якби не Ейнар, я б i сама його згодом убила. Тiльки б у мене вiн довго мучився... Ну, добре, я вже пiду.
         Кiван провiв поглядом завихорення темної енерґiї довкола її невидимої постатi, потiм рушив далi на захiд i незабаром дiстався до Ханґована. Зупинившись пiд Кайр Ґвалхалом, вiн надiслав угору серiю слабких маґiчних сиґналiв: довгий, короткий, короткий, пауза, короткий, довгий, короткий. Ця послiдовнiсть не мiстила нiякої iнформацiї, а просто була покликана активувати будильне плетиво, що його виставляв на нiч Ґарван аб Малах. Трохи вичекавши, Кiван передав уже саме повiдомлення - простеньке й коротеньке, бо ще кепсько знав мову цих сиґналiв.
         Майже вiдразу надiйшла лаконiчна вiдповiдь, яка означала: 'Чекай на нашому мiсцi.' Кiван без зволiкань полишив Тиндаяр i опинився в темнiй кiмнатi на другому поверсi будинку, де вони зазвичай проводили зустрiчi. Затемнив вiкна, наслав глушильнi чари, запалив у маґiчному лiхтарi слабенький вогник i став чекати.
         Минуло щонайменше чверть години, i лише тодi вiн вiдчув характерне збурення темної енерґiї, а слiдом за цим у кутку кiмнати з'явилася князiвна Елвен вер Кайлем. Вона була вдягнена явно поспiхом, у простеньку, хоч i гарну блакитну сукню, а її шовковисте свiтло-русяве волосся подекуди залишалося сплутаним вiд сну. Проте, на Кiванову думку, це лише надавало їй ще бiльшої привабливостi.
         - Панi, - мовив вiн розгублено й винувато. - Вибачте, я, мабуть, помилився...
         - Нi, не помилилися, - вiдповiла вона, вмостившись у старенькому крiслi й помахом руки запросивши Кiвана сiсти в сусiднє. - Ваш виклик надiйшов до лорда Ґарвана, а вiн переадресував його менi, бо зараз дуже зайнятий. Увечерi вiйськовий патруль схопив Монроя аб Кодвала, секретаря Священної Канцелярiї з питань чистоти вiровчення. Це дуже серйозна здобич, тож лорд Ґарван, як головний королiвський прокурор, особисто веде його допит.
         Кiван i ранiше чув про Монроя аб Кодвала, який вiд самого початку кризи зайняв непримиренну позицiю, вимагаючи вiд Поборчої Ради оголосити Iмара єретиком i на цiй пiдставi усунути його з престолу. Проте бiльшiсть радникiв iз ним не погоджувались, оскiльки розумiли, що такий радикальний крок рикошетом ударить по них самих. У лахлiнськiй iсторiї були випадки, коли поборники тишком-нишком позбувалися незручних їм королiв, але ще жодного разу Конґреґацiя не намагалася публiчно поставити себе над королiвською владою. I не тому, що не хотiла одноосiбно правити Лахлiном, а через рiшучий спротив вищої шляхти на чолi з князями - єдиної сили в країнi, що стояла на завадi всевладдю поборникiв. Князi мiцно тримались один за одного i всi разом пiдтримували короля, вбачаючи в ньому ґаранта своєї незалежностi. I якщо зараз вони ще вагалися, не поспiшали вiдкрито стати на бiк Iмара, то спроба Поборчої Ради порядкувати на свiй розсуд королiвською короною вже напевно пiдштовхнула б їх до рiшучих дiй.
         - Мiй батько вважає захоплення майстра Монроя великим успiхом, - вела далi Елвен. - А от я в цьому сумнiваюся. На свободi вiн грав нам на руку своєю безкомпромiснiстю, рiшучим несприйняттям будь-яких, навiть найменших поступок. I не можу позбутися враження, що лорд Айвар просто здав його, вирiшив нашими руками усунути з дороги небезпечного суперника. Власне, зараз лорд Ґарван i намагається з'ясувати, що робив такий високоповажний дiяч Конґреґацiї в районi, цiлком контрольованому королiвськими вiйськами. I чому його охорона миттю розбiглася при наближеннi патруля... Ну, гаразд. Що там у вас, лорде Кiване?
         Вiн докладно розповiв їй про те, що сталося в Касневидi, й передав листа вiд 'старого товариша'. Уважно прочитавши його, Елвен сказала:
         - А це вже iнша крайнiсть, протилежна до позицiї Монроя аб Кодвала. I дуже небезпечна для нас. Ми пiдозрювали, що серед керiвництва Конґреґацiї є люди, готовi пiти на певнi поступки - аж до того, щоб визнати провину деяких своїх колеґ, включно з лордом Айваром. Тепер, завдяки вам, маємо ниточку, що приведе до них.
         - Менi слiд було б допитати старшого поборника, перш нiж... нiж убити його, - озвався Кiван. - Але я просто не змiг.
         Елвен похитала головою:
         - У вас однаково нiчого б не вийшло. Вiн був затятим фанатиком i не став би домовлятися з чаклуном. А ви не вмiєте розв'язувати язика таким упертюхам, не вмiєте по-справжньому допитувати. Та це не бiда. За почерком ми встановимо, хто написав листа, а через нього знайдемо iнших. Гадаю, їхнiх ватажкiв доведеться вбити. Тихо-мирно, без зайвого галасу, обставивши все так, нiби вони померли з природних причин - хто вiд хвороби, хто вiд нещасного випадку... А з Ґеридом аб Лорканом ви вчинили правильно. Звичайно, лорд Ґарван вiдшпетить вас задля годиться, проте визнає, що за тих обставин ви дiяли розважливо й холоднокровно. Помилок припускаються всi - проте не всi вмiють звести до мiнiмуму їхнi наслiдки. Вам це непогано вдалося. А трохи пристрашити поборникiв не завадить. Тут, у Ханґованi, ми їх добряче притисли, але на рештi Лахлiну вони почуваються повновладними господарями. Навiть у моєму рiдному Шогайрiнi, дарма що дядько Кервал неухильно дотримується всiх королiвських розпоряджень.
         Кiван про це знав. Позавчора вiн з Ґарваном аб Малахом проводив обшук у кабiнетi тамтешнього старшого поборника, який, хоч i був усунений з посади канцлера князiвства, поводився, нiби нiчого не сталося, i продовжував розсилати директиви всiм мiсцевим урядникам. Така сама ситуацiя склалася i в усiх iнших князiвствах, куди вже надiйшли новi королiвськi укази. Начальники реґiональних дiоцезiв не наважувались оголошувати їх протизаконними, чекали на рiшення Поборчої Ради, а тим часом тихо саботували ясно висловлену волю короля. Поборча ж Рада не могла скасувати цi укази з тiєї простої причини, що Iмар не подавав їх на затвердження - i формально мав на це право, позаяк на них уже стояв пiдпис канцлера, чиї обов'язки наразi виконував Дивлiн аб Ґалховар. Правда, самi поборники не визнавали цього призначення i вважали законним канцлером Айвара аб Фердоха.
         Найважливiшим з усiх останнiх королiвських рiшень був, безперечно, указ про утворення Державної Ради, ухвалений ще першого дня протистояння. Вiдповiдно до нього, Державнiй Радi, що мала складатися з усiх лахлiнських князiв, передавалися повноваження Поборчої Ради, не пов'язанi безпосередньо з питаннями вiри. Це був той самий крок, до якого не вдавався жоден Iмарiв попередник, що конфлiктував iз Конґреґацiєю. Досi лахлiнськi королi лише намагалися змiцнити свою владу за рахунок поборникiв, а коли їм це вдавалось, вони й гадки не мали дiлитися своїм здобутком iз вельможами, якi, на вiдмiну вiд упокореної Поборчої Ради, не були б такими слухняними до королiвської волi.
         А Iмар мав зовсiм iншу мету. Вiн прагнув знищити Конґреґацiю (хоча й не говорив про це вiдкрито) i задля здiйснення свого величного задуму був готовий вiддати такий ласий шматок владного пирога князям. Зрозумiло, що на саму думку про це князi аж облизувались, однак не були певнi в спроможностi короля взяти гору в цiй боротьбi, тому переважно займали позицiю пасивної пiдтримки...
         - А як там з Державною Радою? - запитав Кiван. - Усе по-старому?
         Елвен легенько стенула плечима.
         - Ну, по-старому бути нiяк не може, бо минуло ж лише десять днiв. Пiвденнi князi ще навiть не отримали про це звiстки. А вчора до столицi прибув лорд Огран, старший син делганського князя Ґлина аб Майгевiна. Привiз вiд батька листа iз запевненнями в цiлковитiй вiдданостi Коронi. Про Раду там жодним словом не йшлося, але ввечерi я обшукала Ограновi покої i знайшла в схованцi офiцiйну княжу грамоту з повноваженнями представляти Дин Делган у Державнiй Радi. Вони просто вичiкують, куди схиляться шальки терезiв. I наша з вами задача, лорде Кiване, якнайшвидше схилити їх у правильний бiк. Сьогоднi вдень я зустрiчаюся з лордом Ейнаром, ми обговоримо деякi змiни в тактицi дiй повстанцiв. Треба врештi спровокувати поборникiв на штурм.
         - Якщо хочете знати мою думку, панi, - обережно мовив Кiван, - то вони не пiддадуться на жоднi провокацiї. Ейнар трохи перегнув палицю зi своїми диверсiйними рейдами, i тепер поборники бояться потикатися в ущелину. Розумiють, що там на них чекає нищiвна поразка.
         - Але ж не можуть вони цiлу зиму сидiти на мiсцi. Тим бiльше, що за таких обставин тримати облогу немає нiякого сенсу. На їхнє командування дедалi дужче тиснуть зi Священної Канцелярiї, вимагають рiшучих дiй. Поборчiй Радi конче потрiбна гучна перемога, яка змiцнить її позицiї у протистояннi з королем.
         - Вони непогано грають на тому, - зауважив Кiван, - що протидiя з боку короля заважає їм упоратися з нашим повстанням.
         - На це ведеться простий люд, але його думка нiчого не варта. Для нас головне, що думає шляхта, надто ж вища шляхта. А вельможi в столицi й по всьому пiвнiчному заходу вже починають кепкувати з безсилля поборникiв - i через їхнiх слуг цi настрої потроху передаються в народ. Слабкiсть може викликати спiвчуття, та аж нiяк не повагу. I якщо ви вжалите поборникiв ще болючiше, ще дошкульнiше, нiж робили досi, вони просто не матимуть iншого вибору, їм доведеться пiти в наступ. Саме про те, як це влаштувати, я й збираюся поговорити з лордом Ейнаром. А пiсля того, що ви вичворили зi старшим поборником Касневида, гадаю, було б несправедливо обiйти увагою його колеґ iз Дин Делгана та Бланаха. Нехай Ейнар трохи розважиться. Йому давно кортить пустити кров високопоставленим поборникам.
         На її останнi слова Кiван мерзлякувато пощулився - та зовсiм не через те, що в кiмнатi було холодно. Помiтивши це, Елвен кивнула:
         - Розумiю, вас трохи лякає Ейнарова жорстокiсть. Менi це теж не до вподоби. Вiн убиває не лише з необхiдностi, а й для власної втiхи. Але ми мусимо з цим миритися. Лорд Ейнар дуже корисний для нашої справи, вiн вiдважний боєць i вмiлий командир, без нього нам не вдалося б орґанiзувати постання. А що ж до його надмiрної жорстокостi... Я певна, що з часом вiн її позбудеться. Вона в нього не вроджена, це наслiдок важкого минулого, про яке я не маю права говорити. Та повiрте - йому не позаздриш.
         - Якщо ви маєте на увазi його колишню службу Ан Нувiновi, то я й сам про це здогадався. Але ж ви звiльнили його.
         - Так, звiльнила. Не думала, що зможу це зробити, проте зробила. I тепер Ейнар потроху повертається до нормального життя.
         - Тодi ви й iнших можете звiльнити, - заговорив хлопець про те, що вже кiлька днiв вертiлось у нього в головi, вiдколи вiн здогадався, що Ейнар аб Дилан ранiше був чорним чаклуном. - Гадаю, на Абрадi знайдеться чимало наших братiв та сестер, що з молодостi та нерозважливостi потрапили в тенета Ворога i тепер гiрко шкодують про свiй вчинок.
         Елвен мовчки задивилась у вiкно. Її маґiчний зiр, як i Кiванiв, легко проникав крiзь чари затемнення назовнi, де потроху починало розвиднюватися.
         - Я вже думала про це, - промовила вона за хвилину. - Такi чаклуни стали б нам у великiй пригодi, не кажучи вже про те, що цим би я зробила добру справу, порятувала б людськi душу. Та поки не знаю, як їх знайти. Але щось вигадаю. Неодмiнно.

    Бажаєте читати далi?
    Тодi вам сюди або сюди.
    Також там доступнi третя та четверта книги серiї.


    Карта

         
    []
    Виноски

    1
    Як було вже зазначено в першiй книзi, абрадський рiк подiляється на дев'ять мiсяцiв: хверод (зима), аврон i белтен (весна), мегев, ґорфеннав i линас (лiто), монфовiр i гедрев (осiнь), раґвир (знову зима). Всi мiсяцi, крiм ґорфеннава, завжди мають 41 день; ґорфеннав - 40, у високоснi роки - 41. Кожен мiсяць складається з п'яти тижнiв, а тиждень має вiсiм днiв - линнар, маїр, кедин, мехер, дордин, ґвинер, сатарн, довнах.

    2
    В абрадських унiверситетах iснує три вченi ступенi (не плутати зi званнями): бакалавр, майстер i доктор. Як видно з пiдпису, Пилiб аб Махавiн є майстром маґiї та фiлософiї й доктором чаклунських наук. Звичайно, вiн також є й бакалавром, але доктори та майстри цей ступiнь у своїх титулах уже не вказують.

  • Комментарии: 2, последний от 28/03/2016.
  • © Copyright Авраменко Олег (olegawramenko@yandex.ua)
  • Обновлено: 15/02/2018. 300k. Статистика.
  • Роман: Фэнтези
    •  Ваша оценка:
    Связаться с программистом сайта.