Авраменко Олег
Первiсна. Дорога на Тiр Мiнеган

Lib.ru/Фантастика: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
  • Оставить комментарий
  • © Copyright Авраменко Олег (olegawramenko@yandex.ua)
  • Размещен: 16/03/2014, изменен: 15/02/2018. 259k. Статистика.
  • Роман: Фэнтези
  • Тексты на украинском языке
  • Иллюстрации/приложения: 2 штук.
    •  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Ейрiн вер Келлах була звичайнiсiнькою принцесою, яких на свiтi багато. До того ж королiвство, де править її батько, геть маленьке й незначне; власне, воно лише нещодавно стало королiвством, а доти було пересiчним князiвством.
    Проте все в життi Ейрiн змiнилося, коли до Леннiру прибули три вiдьми з далекого острова Тiр Мiнеган. Змiнилося рiшуче й безповоротно, змiнилося навiть дужче, нiж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досi й мрiяти не смiла i який зненацька став дiйснiстю, Ейрiн здобула могутнiх ворогiв - як на землi, так i пiд землею, в найпохмурiших глибинах зловiсного Ан Нувiну...

    • Первiсна. Дорога на Тiр Мiнеган

    []

    Annotation

         Ейрiн вер Келлах була звичайнiсiнькою принцесою, яких на свiтi багато. До того ж королiвство, де править її батько, геть маленьке й незначне; власне, воно лише нещодавно стало королiвством, а доти було пересiчним князiвством.
         Проте все в життi Ейрiн змiнилося, коли до Леннiру прибули три вiдьми з далекого острова Тiр Мiнеган. Змiнилося рiшуче й безповоротно, змiнилося навiть дужче, нiж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досi й мрiяти не смiла i який зненацька став дiйснiстю, Ейрiн здобула могутнiх ворогiв - як на землi, так i пiд землею, в найпохмурiших глибинах зловiсного Ан Нувiну...

         [Примiтка. Роман було опублiковано в росiйському перекладi: Первозданная. Дорога на Тир Минеган. Роман. - Москва: Альфа-Книга, 2013. При оформленнi українського тексту використано обкладинку з вищезгаданого видання.]

    Первiсна Дорога на Тiр Мiнеган

    Сага про Первiсну
    книга перша

    Роздiл I
    Гостя з Пiвночi

         Пiднявшись по драбинi до середини високого стелажа, Ейрiн почула, як на подвiр'ї зненацька зчинилася метушня, забрязкали металевi засуви, пронизливо заскреготали петлi на брамi, заглушивши собою нерозбiрливi голоси вартових. А коли все стихло, хтось гукнув: 'Гей, розiйдiться!' - i до її вух виразно долинуло цокання пiдков по брукiвцi.
         'Щось зарано вони повернулися,' - здивувалась Ейрiн. Вона пiднялася ще на двi сходинки, дiстала з полицi книжку, по яку прийшла до бiблiотеки, пiсля чого хутенько спустилася вниз, пiдбiгла до найближчого вiкна й визирнула назовнi.
         Саме в цей час через розчинену навстiж браму до внутрiшнього двору в'їхали вершники. Але то були не батько з дядьком Рiсом та кузеном Лоґаном, як подумала спершу Ейрiн, i навiть не п'яний у дим Делвин зi зграєю своїх друзiв-гультiпак, а четверо незнайомцiв - троє чоловiкiв i молода жiнка. Слiдом за ними чвалала в'ючна коняка, чий довгий повiдець було прив'язано до сiдла бiлої кобили, на якiй їхала жiнка.
         Стара Вежа, де розташовувалась бiблiотека, стояла майже бiля самої брами, тож нiщо не заважало Ейрiн роздивлятися гостей. Утiм, чоловiкiв вона вшанувала лише побiжним поглядом, миттю розпiзнавши в них звичайних охоронцiв, вiдтак її увагою цiлком заволодiла жiнка. А певнiше, дiвчина - на вигляд їй було сiмнадцять чи вiсiмнадцять, лише на два-три роки бiльше, нiж самiй Ейрiн.
         Незнайомка була вдягнена в сукню з червоного шовку, насичений колiр якої вдало поєднувався з її довгим темним волоссям - а воно, своєю чергою, приємно вiдтiнювало нiжну бiлизну обличчя з тонкими, досконало правильними рисами. Її ошатне вбрання не було призначене для верхової їзди: нижнi спiдницi не мали спецiальних розрiзiв вiд колiн до подолу, тому трохи закотилися догори, вiдкривши поглядовi стрункi ноги в напiвпрозорих бiлих панчохах i коротких коричневих черевиках. Ейрiн припустила, що перед прибуттям до Кардуґала дiвчина зробила коротку зупинку в одному з мiсцевих гостиних дворiв - чи то в старому доброму 'Одновухому котi', чи в нещодавно збудованому 'Золотому вiнцi', - де причепурилась i змiнила просту дорожню одiж на розкiшнiшу.
         На подвiр'ї гостей зустрiчав управитель замку, майстер Левелiн аб Фарґал, опасистий чоловiк середнього вiку, за чиєю спиною юрмилася допитлива челядь. Незграбно вклонившись, вiн промовив своїм гучним, басовитим голосом:
         - Ласкаво просимо до Кардуґала, ледi Шайно. Наш государ Келлах наразi вiдсутнiй, але запевняю, що надвечiр вiн повернеться i неодмiнно влаштує вам гiдний прийом.
         Гостя, яку назвали ледi Шайною, щось вiдповiла. Вона говорила значно тихiше за майстра Левелiна, i її слiв Ейрiн не розчула. Проте сам її голос був дуже приємним - дзвiнким та мелодiйним.
         Огрядний управитель квапливо витер хустинкою спiтнiле вiд спеки обличчя i знову вклонився.
         - Ну що ви, ласкава панi, жодних клопотiв! Ваша поява, хай i неочiкувана, робить нам велику честь. У Кардуґалi завжди знайдеться мiсце для вас i ваших супутникiв.
         Ледi Шайна, не вдаючись до сторонньої допомоги, спритно зiскочила з сiдла i швидкими помахами рук розправила сукню. Конюх негайно схопив кобилу за вуздечку й повiв її за браму - до стаєнь, розташованих потойбiч внутрiшнього фортечного муру. Тим часом охоронцi також спiшилися i познiмали з в'ючної коняки кiлька важких валiз iз речами.
         Левелiн аб Фарґал запопадливо запропонував ледi Шайнi руку i, без угаву просторiкуючи про велику честь для Кардуґала, повiв її до Вежi Iралах, де були гостьовi помешкання. Ейрiн стежила за ними заiнтриґованим поглядом, гадаючи про те, що ж це за гостя до них завiтала. Безумовно, дуже знатна - про це свiдчила i надзвичайна шанобливiсть майстра Левелiна, i та обставина, що перед ледi Шайною розчинили внутрiшню браму, а не змусили спiшитися на зовнiшньому дворi й увiйти через бiчну хвiртку в стiнi.
         Попервах у Ейрiн майнула була думка, що її батько пiсля невдачi зi сватанням до ледi Блодвен вер Фейґлiм знайшов собi iншу наречену, та невдовзi вона вiдкинула таку можливiсть. Передовсiм, приготування до весiлля, навiть найскромнiшого, нiяк не приховаєш, а Ейрiн про це нiчого не чула. Крiм того, ледi Шайна була аж надто молода для батька; за вiком вона годилася Делвиновi або Лоґановi, проте перший уже мав жiнку та малого сина, а другий був заручений з лiтримською принцесою Рiаннон. I в кожному разi, якби ледi Шайна була чиєюсь нареченою, її б супроводжувало не троє охоронцiв, а чималий почет зi слугами та придворними.
         Скрушно зiтхнувши, дiвчина вiдступила вiд вiкна. Вона мала велику пiдозру, що батько вже остаточно вiдмовився вiд намiру вдруге одружитись, отож Ейрiн i далi залишатиметься його спадкоємицею, полонянкою свого високого становища, яке обмежувало її свободу незгiрш за в'язничнi ґрати. А вона ж так жадала звiльнитися!..
         Притиснувши до грудей книжку, Ейрiн вийшла з бiблiотеки, пiднялася поверхом вище i по ґалереї, що тяглась уздовж внутрiшнього муру, подалася до Князiвської Вежi. Чи то пак, до Королiвської - Тир Бренiнол. Її назву змiнили менше року тому, коли Ейрiнин батько, князь Келлах, проголосив себе королем Леннiру.
         Ейрiн досi не могла звикнути до нового батькового титулу i до нового статусу їхньої маленької країни, що тулилася мiж трьома великими державами, кожна провiнцiя в яких не поступалася за розмiрами всьому Леннiровi. Та й решта Пiвденних Королiвств були значно бiльшi, їхнi правителi мешкали в палацах, мали свої столицi - а в Леннiрi такої не iснувало з тiєї простої причини, що тут не було жодного пристойного мiста, лише села та невеличкi мiстечка. Ну, а замок, хай навiть це Кардуґал з його п'ятьма вежами i двома кiльцями фортечних мурiв, нiтрохи не тягнув на горде ймення столицi.
         Проте Ейрiн аж нiяк не вважала це недолiком Кардуґала. Вона любила замок, де провела всi п'ятнадцять рокiв свого життя, i не промiняла б його на жодне мiсто. Та попри те дiвчина пристрасно мрiяла коли-небудь вирватися звiдси, вирушити в тривалу подорож, побувати в усiх куточках Абраду - не лише Пiвденного, а й Пiвнiчного, вiдвiдати рiзнi країни континенту i всi найбiльшi острови, а передовсiм - леґендарний Iнiс Шiнан, не менш леґендарний Тiр Мiнеган i геть загадковий Iнiс на н-Драйґ, де майже тисячу рокiв тому помер останнiй у свiтi дракон... На жаль, про все це їй залишалося тiльки мрiяти.
         Ґалерея була вiдкритою, опiвденне сонце палило несамовито, i Ейрiн пошкодувала, що не пiшла коридором на першому поверсi. Дарма що на нiй була лише легенька сукня без нижнiх спiдниць, вона все одно мало не зомлiвала вiд спеки. Заздрiсно подумавши про те, який свiжий вигляд мала ледi Шайна, нiби пекучi сонячнi променi й розжарене повiтря зовсiм не дiймали її в дорозi, Ейрiн прискорила ходу, майже бiгцем дiсталася кiнця ґалереї i з насолодою поринула в приємну прохолоду Королiвської Вежi. Товстi кам'янi стiни в поєднаннi з чарами, накладеними на них Iґаном аб Кiном, придворним чаклуном Кардуґала, захищали житловi примiщення замку вiд палких обiймiв лiта, а взимку надiйно утримували всерединi тепло, завдяки чому не доводилося надто сильно палити камiни.
         Ейрiн вибiгла по сходах на п'ятий поверх, де було розташовано дiвочi покої, i передовсiм зазирнула до своєї кузини Фiннели з намiром розповiсти їй про ледi Шайну i разом з нею дочекатися майстра Левелiна, що мав доповiсти про прибуття гостi. Сьогоднi зранку батько з дядьком Рiсом поїхали на полювання, i до їхнього повернення Ейрiн залишалася головною в Кардуґалi. Принаймнi, формально.
         Фiннели в себе не було, а чергова покоївка повiдомила, що недавно вона подалася гуляти по замку. Тодi Ейрiн пройшла до своєї спальнi, там скинула м'якi туфельки, забралася з ногами на широке лiжко i розгорнула на колiнах книжку, яку щойно принесла з бiблiотеки. На титульнiй сторiнцi великими лiтерами було надруковано: 'РОЗДУМИ ПРО МОР ДЕОРАХ', нижче, дрiбнiшим шрифтом: 'Кара Великого Дива чи пiдступи Китрайла?', i в третьому рядку заголовка: 'А може, щось iнше?'
         Наявнiсть таких вiльнодумних книжок у бiблiотецi Кардуґала постiйно слугувала предметом запеклих суперечок мiж Ейрiниним дiдом, князем Тирнаном аб Овайном, i мiсцевим духiвником, Еваном аб Гивелом. Позаторiк, пiсля смертi старого князя превелебний Еван замiрився був очистити бiблiотеку вiд 'єретичної поганi', проте новий князь, Келлах аб Тирнан, хоча й не цiкавився фiлософськими проблемами, катеґорично заборонив йому чiпати батьковi книжки, пригрозивши вигнанням iз Кардуґала. Духiвнику довелося скоритись - боротьба за чистоту вiри, безумовно, справа свята, але й втрачати своє мiсце при дворi вiн анiтрохи не хотiв, надто ж з огляду на те, що Леннiр от-от мав стати королiвством. Вiдтодi превелебний Еван бiльше не заводив мови про знищення книжок, а крiм того, ще й мусив миритися з тим, що мало не на кожнiй сповiдi Ейрiн, iз чистiсiньких пустощiв, цитувала йому уривки з наукових трактатiв, якi суперечили офiцiйнiй доктринi Духовної Ради Пiвдня. У минулому вiн мiг дозволити собi конфлiктувати з князем, але поводитися так iз королем та королiвською дочкою вже не наважувався.
         Чекаючи на управителя, Ейрiн навмання гортала книжку в пошуках якоїсь влучної цитати, щоб пришпилити нею превелебного Евана на завтрашнiй зустрiчi, i водночас думала про свого дiда Тирнана. Старий князь зажив собi слави жорсткого та суворого правителя, однак для Ейрiн вiн передовсiм був любим дiдусем, який просто душi в нiй не чув. Звичайно, вiн любив й iнших своїх онучок, доньок меншого сина Рiса, проте Ейрiн завжди була в нього на особливому рахунку. Можливо, тому що зростала напiвсиротою - її мати, ледi Ґледiс вер Амон, померла, коли доньцi ще не минуло й двох рокiв. А може, причина була в тому, що Ейрiн, на вiдмiну вiд своїх кузин, змалку спрагло тяглася до знань. Утiм, не виключено, що цю рису прищепив їй саме дiд, який часто розповiдав онучцi рiзнi захопливi iсторiї, читав разом з нею книжки, заохочував її допитливiсть, навчав докопуватися до глибинної сутi речей та явищ. Та хай там як, але з усiх дорослих князь Тирнан був найближчою для Ейрiн людиною, ближчим навiть, нiж рiдний батько. Вона дуже сумувала за ним...
         Згаявши понад пiвгодини, Ейрiн нарештi обрала годящий уривок:
         Духiвники Пiвдня вiдкидають саму думку, що Мор Деорах мiг бути спричинений дiями Китрайла, позаяк це, на їхнє переконання, свiдчило б про те, що Великий Див виявився неспроможним завадити Вороговi захопити цiлий острiв i перенести його з усiма мешканцями в iнший свiт, до берегiв тодi ще дикого та смертельно небезпечного Абраду. Пiвнiчани ж, глузуючи з невiгластва своїх пiвденних колеґ, самi постають не в кращому свiтлi, замалим не звинувачуючи Творця у змовi з Темним Володарем Ан Нувiну. А за великим рахунком, рiзниця мiж тими й iншими не така вже й значна; просто першi стверджують, що Великий Див особисто покарав людей Iнiс Шiнану за їхнi грiхи, а другi - що Вiн зробив це руками Китрайла.
         Зате в одному, найголовнiшому, обидвi сторони цього затяжного релiґiйного конфлiкту одностайнi: вони не залишають для нас, нащадкiв давнiх шiнанцiв, жодного iншого вибору, окрiм як старанно молитись у сподiваннi на те, що нашi предки, звiльнивши Абрад вiд панування нечистi, змили свої грiхи власною кров'ю i здобули нам милiсть Дива...
         Ейрiн позначила сторiнку закладкою i вже збиралася встати з лiжка, щоб покласти її на стiл, коли в передпокої почулися швидкi кроки, дверi розчинились i до кiмнати ввiйшла струнка синьоока дiвчина з пишною гривою волосся кольору стиглої пшеницi. Лицем вона дуже нагадувала свою ровесницю та двоюрiдну сестру Ейрiн, але була набагато вродливiша - принаймнi, так вважала сама Ейрiн. Своєю чергою, Фiннела щиро запевняла, що з них двох красивiша якраз Ейрiн. Часом дiвчата навiть сперечалися з цього приводу - i щоразу доходили компромiсного рiшення, що вони обидвi нiвроку гарненькi.
         Фiннела та Ейрiн разом займали схiдну частину дiвочих покоїв, їхнi спальнi розташовувалися поруч, а ґардеробна та мильня були в них спiльнi. I хоча решта помешкань залишались вiльними (торiк обидвi старшi Фiннелинi сестри, Дилiш та Морiн, вийшли замiж i поїхали з Кардуґала, двi меншi ще жили разом з матiр'ю в жiночих покоях, а Ейрiн сестер не мала), проте нi тiй, нi iншiй навiть на думку не спадало розселитися. Вони змалку звикли бути разом, дiлили все на двох i навiть зганяти злiсть волiли одна на однiй. Фiннела напiвжартома - i наполовину серйозно - стверджувала, що їм конче треба взяти за чоловiкiв двох братiв, найлiпше близнюкiв. Частка жарту в словах кузини не надто веселила Ейрiн, а ледь прихована серйознiсть цiєї пропозицiї навiть лякала її. З приводу одруження (як, до речi, i з багатьох iнших питань) вона рiшуче не погоджувалася з Фiннелою, якiй останнiм часом кортiло чимшвидше пiзнати доросле життя й вiдчути себе справжньою жiнкою. А Ейрiн i без того вважала себе дорослою (та й вигляд мала дорослiший, нiж Фiннела), вона й так була жiнкою, нехай дуже молодою, геть iще юною. А подружнє життя її нiтрохи не вабило, вона боялася, що шлюб зв'яже їй руки, позбавить її самостiйностi...
         - Вже чула новину? - просто з порога запитала Фiннела.
         Ейрiн одразу збагнула, про яку новину йдеться. Навряд чи сьогоднi в Кардуґалi сталося щось визначнiше, нiж прибуття загадкової знатної гостi.
         - Не лише чула, - вiдповiла вона, - а й бачила.
         - Ага, - протягла кузина з легкими нотками розчарування; вона любила дiзнаватися про все ранiше за Ейрiн. - А я ще нi. Просто була в мами, коли прийшов майстер Левелiн з доповiддю.
         Ейрiн iз прикрiстю пiдiбгала губи. Вона, втiм, звикла до того, що в замку порядкує Фiннелина мати, ледi Iдрiс вер Берах, i загалом не мала жодних заперечень, коли це стосувалося повсякденних справ. Проте з такої нагоди майстер Левелiн мусив був звернутися саме до Ейрiн! Зрештою, вона перша принцеса Леннiру, а тiтка Iдрiс - лише невiстка короля.
         Погамувавши мимовiльне роздратування, Ейрiн поцiкавилася:
         - До речi, а хто вона така?
         У волошкових очах Фiннели спалахнули пустотливi вогники.
         - То ти не знаєш? - Здавалося, непоiнформованiсть Ейрiн вельми потiшила її. - Справдi не знаєш?
         - Справдi. Я просто бачила з бiблiотеки, як вона приїхала. I ще чула, як майстер Левелiн називав її ледi Шайною.
         Фiннела поважно кивнула:
         - Її звати Шайна вер Брi О'Мейнiр. Висока панi Тiр Мiнегану.
         Ейрiн аж рота роззявила вiд подиву. Їй було добре вiдомо, що́ означає цей титул, який прирiвнював його носiїв до осiб королiвської кровi. Тiр Мiнеган був островом на пiвнiчному заходi континенту, за двiстi миль вiд узбережжя Iвидону; про нього знали i дiти й дорослi в усiх куточках Абраду. Ще його зрiдка називали Iнiс Ерахойд - Острiв Вiдьом...
         Поки Ейрiн перетравлювала цю звiстку, Фiннела роззулася, спритно вскочила на лiжко i всiлася навпроти неї, пiдгорнувши пiд себе ноги. Попри спекотний день, кузина була в розкiшнiй сукнi iз синього шовку, рясно оздобленiй золотою вишивкою й тонким мереживом, пiд сукнею був корсет та пишнi спiдницi, а на ногах - панчохи замiсть коротких шкарпеток, як у Ейрiн. Фiннела полюбляла гарно вдягатися, i нiяка спека не заважала їй розгулювати в найкращому вбраннi.
         - То, виходить, ледi Шайна вiдьма, - врештi промовила Ейрiн, не питаючи, а просто констатуючи факт.
         - Атож, - пiдтвердила Фiннела. - Уяви лишень, до нас завiтала вiдьма! Найсправжнiсiнька! Я хотiла була вiдразу пiти до неї, але мама сказала, що так не годиться, мовляв, треба дати їй вiдпочити з дороги. Мабуть, вона має рацiю... Та менi так кортить її побачити!
         Ейрiн чудово розумiла нетерплячку кузини. Її саму так i поривало негайно податися до Вежi Iралах i нiби ненароком зайти до ледi Шайни, поспiлкуватися з нею, розпитати її про безлiч цiкавих речей. На Пiвднi вiдьми були великою рiдкiстю - це не Пiвнiч, де їх можна зустрiти мало не при кожному королiвському чи князiвському дворi. Вони там не служили (з книжок Ейрiн знала, що в присутностi вiдьом краще не вживати цього слова), а просто гостювали у правителiв i, в подяку за гостиннiсть, надавали їм рiзнi маґiчнi послуги. Ну, а правителi пiдкрiплювали свою гостиннiсть безоплатними дарунками - грошима, коштовностями, землями, - спiврозмiрними з вартiстю наданих послуг.
         Колись так само було й у Пiвденному Абрадi, проте ситуацiя докорiнно змiнилася пiсля того, як у серединi дванадцятого сторiччя Духовна Рада, що доти об'єднувала всiх духiвникiв континенту, розкололася навпiл у питаннi про причини Мор Деораху. За великим рахунком, вiдьмам було байдуже, як пiвденцi та пiвнiчани тлумачать подiї сивої давнини, проте їх неабияк образило, що Духовна Рада Пiвдня зарахувала застосування чарiв до перелiку грiшних учинкiв - надто ж коли зважити, що тодi ще не минуло й сотнi рокiв, як зусиллями вiдьом та чаклунiв було знищено останнiх чудовиськ на Абрадi. З того часу вiдьми оголосили бойкот усiм Пiвденним Королiвствам i з'являлися тут лише вряди-годи, винятково в своїх справах. У таких випадках вони погоджувалися скористатися гостиннiстю одного з мiсцевих володарiв, але не брали на себе жодних зобов'язань i не затримувалися довше, нiж того вимагали їхнi вiдьомськi справи. З родинних хронiк Ейрiн знала, що останнього разу вiдьми були в Кардуґалi у серединi п'ятнадцятого столiття - понад двiстi рокiв тому...
         - А ти добре роздивилася ледi Шайну? - знов озвалась Фiннела, акуратно розправляючи довкруг себе спiдницi. - Яка вона? Вродлива?
         - Так, дуже. Хоча до тебе їй далеко. - Дiвчата обмiнялися лукавими усмiшками. - А ще вона досить молода. Десь на три роки старша за нас. Щонайбiльше на чотири. А може, лише на два.
         Фiннела скептично гмикнула.
         - З чого ти взяла? Всi вiдьми на вигляд як юнi дiвчата, навiть найстарiшi. Так написано в книжках.
         Ейрiн поблажливо всмiхнулася. Фiннела була розумна та тямуща дiвчина, проте свої знання про довколишнiй свiт здобувала переважно з жiночих плiток, пiсень бардiв i любовних романiв. А майже на всiх уроках, крiм занять iз музики, малювання та красного письменства, вона або перешiптувалася з придворними панночками (позаяк Ейрiн завжди була зосереджена на навчаннi), або дрiмала, або ж поринала в думки про симпатичних хлопцiв i любiсiнько пропускала слова вчителiв повз свої гарненькi вушка.
         - Так написано в тих книжках, якi ти звикла читати, - зробила уточнення Ейрiн. - Але це перебiльшення. Десь до тридцяти рокiв вiдьми старшають зовнi, як i звичайнi жiнки, а потiм час для них нiби зупиняється i на все життя вони зберiгають молодий вигляд. Саме молодий - але не юний. Якщо ж вiдьма здається юною дiвчиною, то, найпевнiше, вона така i є... До речi, майстер Левелiн не питав у ледi Шайни про мету її вiзиту?
         - Питав, та вона ухилилася вiд вiдповiдi. Проте ясно дала зрозумiти, що радо прийме пропозицiю погостювати в нас. Мама припустила, що незабаром десь у Леннiрi має народитися нова вiдьма.
         - Цiлком можливо, - кивнула Ейрiн. - I якщо так, то згодом до ледi Шайни приєднаються ще двi або й три вiдьми, а коли надiйде час, вони несподiвано завiтають у дiм породiллi, приймуть пологи i заберуть iз собою новонароджену дiвчинку.
         - А як батьки не захочуть її вiддавати? Що тодi?
         - Не знаю, - чесно вiдповiла Ейрiн. - В iсторичних хронiках я читала лише про сутички на Лахлiнi... Та це ж Лахлiн, там не батьки вiдмовлялися вiддавати, а поборники, i вiдьми їм задавали жару. А щоб хтось не вiддавав на Абрадi - про таке я не зустрiчала жодної згадки, а в усi тi страшнi казочки не вiрю. Мабуть, вiдьми просто вмiють переконувати - i золотом, i словами.
         Фiннела iз сумнiвом похитала головою.
         - Не уявляю, яке золото i якi слова могли б переконати моїх тата за мамою вiдмовитися вiд мене.
         - Слова, думаю, знайшлися б. Таким батькам, як твої, я б не стала пропонувати нi грошей, нi земель, а звернулася б до їхнiх почуттiв. Постаралася б переконати їх, що твоє мiсце серед вiдьом, що так ти будеш щасливою, проживеш довге життя, не пiзнавши старостi, матимеш могутню силу, яку застосовуватимеш для добра людей. А ще я сказала б, що присутнiсть серед вiдьом леннiрської принцеси надовго вбезпечить нашу країну вiд ворогiв, служитиме звеличенню нашого роду.
         Фiннела вiдкинулася спиною на подушки i випростала ноги, примостивши їх у Ейрiн на колiнах.
         - Може, це й спрацювало б, - промовила вона задумливо. - Та до чого цi балачки. Я ж однаково не вiдьма...
         - Зате можеш стати чаклункою.
         Фiннела демонстративно позiхнула, всiм своїм виглядом зображаючи нудьгу.
         - Не починай знову, Ейрiн. Менi це нiтрохи не цiкаво.
         Хист до чарiв не був надбанням одних лише вiдьом - жменьки жiнок, обдарованих Вiдьомською Iскрою. Iснували також люди, що мали набагато слабшу силу, але цiлком достатню для того, щоб керувати маґiєю, присутньою в довколишньому свiтi - в землi та водi, в повiтрi й вогнi, в рослинах i тваринах, в рiзноманiтних чарiвних предметах, як артефактах (тобто створених штучно, руками людей або нелюдiв), так i в релiктах (що з'явилися ще на початку часiв). Цi чоловiки та жiнки пiсля належного навчання ставали чаклунами й чаклунками. Вони були не такi могутнi, як вiдьми, та все ж багато що вмiли, а крiм того, на вiдмiну вiд вiдьом, не мусили зберiгати незайманiсть - їхня сила вiд цього не залежала.
         Фiннела народилася з чаклунським хистом, а от Ейрiн, на свiй превеликий жаль, не мала його, тому по-доброму заздрила кузинi i водночас сердилася на неї за недбале ставлення до свого рiдкiсного таланту. Ще як Фiннела була малою, придворний чаклун Iґан аб Кiн навчив її стримувати свою силу, щоб вона з необережностi не нашкодила нi собi, нi довколишнiм. А коли їй минуло одинадцять рокiв, майстер Iґан, з дозволу Фiннелиного батька, лорда Рiса аб Тирнана, став уже по-справжньому навчати дiвчину маґiї. Та все марно - Фiннела нiколи не вiдзначалася особливою пристрастю до наук, була дуже нетерпляча й непосидюща, а побачивши, як багато їй доведеться працювати, перш нiж вона зумiє зробити щось значне та корисне, геть опустила руки й вiдмовилася вiд подальших занять. Упродовж наступних рокiв Фiннела кiлька разiв пiддавалася на вмовляння Ейрiн i поновлювала навчання, проте її витримки вистачало ненадовго.
         А Ейрiн вiддала б усе на свiтi, аби лишень мати чаклунський хист. Та ще бiльше, ще вiдчайдушнiше їй хотiлося бути вiдьмою. Частенько перед сном, лежачи в своєму затишному лiжковi, Ейрiн уявляла, що вона вiдьма - прекрасна, грiзна й велична. На такi думки дiвчина вiдчувала якусь болючу насолоду, їй паморочилося в головi вiд захопливих картин, що проносилися в її уявi, i разом з тим ставало невимовно гiрко вiд усвiдомлення всiєї марностi своїх мрiй. Ейрiн нiколи не дiлилася цими фантазiями з Фiннелою. Вони були аж надто особистi, аж надто потаємнi, щоб звiряти їх навiть найкращiй подрузi...
         Ейрiн прибрала кузининi ноги зi своїх колiн, посунулася до краю лiжка i встала.
         - Нi, так не годиться! - обурено мовила вона. - Це справжнiсiньке неподобство!
         - Ти про що? - спитала Фiннела, пiдвiвшись iз подушок.
         - Майстер Левелiн досi не доповiв менi про ледi Шайну. Найперше побiг до твоєї матерi, але й пiсля того не сподобився прийти до мене. Бодай iз простої ввiчливостi.
         - Ага, ясно, - сказала Фiннела. - I тебе це розсердило?
         - Ще б пак! - вiдповiла Ейрiн. - Зрозумiй мене правильно, сестричко, я не маю нiчого проти тiтоньки Iдрiс, я люблю й шаную її. Проте не вона хазяйка в Кардуґалi.
         - Авжеж нi, - вiдразу погодилася кузина. - Раз у твого батька немає дружини, то хазяйка тут ти. I до твого вiдома, мама цього не заперечує. Вона просто виконує твої обов'язки i все чекає, коли ти збунтуєшся.
         Ейрiн запитливо глянула на неї:
         - Так гадаєш?
         - Я не гадаю, а знаю. Мама про це казала ще рiк тому. Але попросила мовчати, поки ти перша не заговориш. Мовляв, мусиш сама захотiти, щоб тебе сприймали серйозно.
         - Я цього хочу, - рiшуче оголосила Ейрiн. - I передовсiм задам прочухана майстровi Левелiну.
         - Передовсiм ти належно вдягнешся, - твердо мовила Фiннела, вставши з лiжка i взуваючи туфлi. - Майстер Левелiн поставиться до тебе серйознiше, якщо ти будеш схожа на принцесу, а не на доньку зубожiлого помiщика.
         Ейрiн збиралась була заперечити, але потiм визнала, що кузина має слушнiсть.
         - Гаразд. А ти накажи розшукати його й викликати до мене.
         Дiвчата разом залишили спальню й опинились у передпокої. Фiннела рушила до дверей, що вели в коридор, а Ейрiн пройшла до ґардеробної. Кликати покоївку не стала, бо ще змалку звикла вдягатися й роздягатися сама, i лише в тих випадках, коли не могла впоратися з чимось складним, на зразок хитромудрих застiбок на спинi, зверталася по допомогу.
         Всупереч очiкуванням, Фiннела повернулася не вiдразу, а лише за чверть години, коли Ейрiн уже вбралась у зелену шовкову сукню, пiд колiр своїх очей, надягла на шию намисто з перлин i тепер сидiла перед дзеркалом, розчiсуючи волосся. З ним вона завжди мала багато клопоту, її непокiрливi свiтло-рудi пасма вперто не бажали вкладатися в акуратну зачiску, а всi спроби заплiтати їх у коси неодмiнно зазнавали фiаско.
         Щойно Фiннела ввiйшла до ґардеробної, Ейрiн, не давши їй i рота розкрити, запитала:
         - Де ти завiялася? Сама бiгала за майстром Левелiном?
         - Нi, з ним доведеться зачекати. Є важливiша справа.
         - Яка?
         - Я зустрiла Шайну вер Брi. Вона прийшла засвiдчити тобi повагу, як хазяйцi Кардуґала.
         Почувши це, Ейрiн задоволено всмiхнулася, вiдклала гребiнець i встала зi стiльця.
         - Чудово! Де вона?
         - Я провела її до вiтальнi й попросила зачекати, - вiдповiла Фiннела. - А ти постривай, не квапся.
         Кузина прискiпливо оглянула Ейрiн з усiх бокiв, трохи поправила її сукню в талiї, а наостанок переконалася, що вона змiнила шкарпетки на панчохи i взула гарнi туфлi.
         - Зараз ти просто чарiвна, сестричко, - схвально мовила Фiннела. - Якби ще додати прикрас... Хоча й так згодиться. Ходiмо.
         Робити зауваження щодо вiдсутностi корсету вона не стала - Ейрiн рiшуче вiдкидала цю частину вбрання, запевняючи, що радше обрiже собi волосся й одягне бiлий балахон нареченої Дива, нiж так знущатиметься iз себе. Власне, й худенькiй Фiннелi з її маленькими грудями корсет був не потрiбен. Вона носила його лише для того, щоб мати дорослiший вигляд - бо хоч i була на пiвтора мiсяця старша за Ейрiн, але зовнi здавалася чи не на рiк молодшою. Втiм, це зовсiм не означало, що Фiннела затримувалась у розвитку, вона виглядала якраз на свої п'ятнадцять iз хвостиком; iнша рiч, що Ейрiн подорослiшала швидше, нiж бiльшiсть дiвчат її вiку. Фiннела дуже заздрила їй, хоча Ейрiн не бачила для цього жодних пiдстав. Щонайбiльше за двiйко рокiв ця рiзниця зникне; тодi кузина стане i вищою за неї, i вже напевно вродливiшою.
         - До речi, ти мала рацiю, - сказала на ходу Фiннела. - Шайна справдi молода. I дуже красива. А ще нахабна, як не знаю хто.
         - Ви вже встигли посваритися? - здивувалась Ейрiн.
         - Та нi, нiчого такого. Але вона страх яка зарозумiла. Я їй кажу 'ви' i 'ледi Шайно', а вона у вiдповiдь - 'ти' i 'Фiннело'. Певна рiч, я теж стала називати її просто на iм'я. [1]
         - Не думаю, що вона збиралась тебе образити, - зауважила Ейрiн. - Мабуть, таким чином вирiшила показати, що волiє обiйтися без зайвих церемонiй.
         Кузина пирхнула:
         - Могла б зробити це iнакше. Не так... безцеремонно.
         Вони дiйшли до середини коридору, що сполучав схiдну частину дiвочих покоїв з пiвнiчною, i зупинилися бiля дверей вiтальнi. На Фiннелиному обличчi раптом з'явився лукавий вираз, i вона шепнула:
         - Зачекай трохи. Я перша.
         Ейрiн миттю все зрозумiла, згiдно кивнула i вiдступила вбiк. А кузина розчахнула настiж обидвi стулки дверей, ввiйшла досередини й урочисто, нiби це була офiцiйна аудiєнцiя, проголосила:
         - Її королiвська високiсть, ледi Ейрiн вер Келлах О'Дуґал, перша принцеса Леннiру!
         Намагаючись надати своїй ходi недбалої величностi, Ейрiн пройшла до вiтальнi. Шайна вер Брi стояла в глибинi кiмнати поруч iз крiслом, у якому, вочевидь, сидiла до їхньої появи. Як i пiд час прибуття в замок, на нiй була червона сукня - але вже iнша, розкiшнiша, з бiчними розрiзами, що вiдкривали поглядовi бiлоснiжнi спiдницi. На зрiст вона була десь на пiвголови вища за Ейрiн та Фiннелу. Утiм, якщо врахувати рiзницю у вiцi, то зрештою Фiннела обжене її; а от Ейрiн, мабуть, так i залишиться нижчою.
         Коли Ейрiн наблизилася, Шайна лише трохи нахилила голову, як гостя, що вiтає рiвну собi за станом господиню дому.
         - Моє шанування, принцесо.
         У вiдповiдь Ейрiн приязно, хоч i з легким вiдтiнком погорди, кивнула:
         - Рада з тобою познайомитися, Шайно. Для нашої родини неабияка честь приймати в себе високу панi Тiр Мiнегану. - Вона опустилася на диван i помахом руки вказала на крiсло. - Прошу, сiдай. Можеш називати мене просто Ейрiн.
         Фiннела, зачиняючи дверi, нишком посмiхнулася. Шайна, звичайно, вiдразу збагнула, що з боку Ейрiн це була маленька помста за нечемне поводження з її кузиною, проте вона й оком не змигнула, а з цiлком серйозним виглядом подякувала за виявлену честь i вмостилась у крiслi.
         Якийсь час вони допитливо розглядали одна одну. Ейрiн намагалася вiдшукати в Шайнинiй зовнiшностi щось особливе, специфiчне, що вказувало б на її вiдьомське походження. Проте зрештою мусила визнати, що жодних таких ознак не помiчає, i Шана радше скидається на дiвицю з якогось знатного роду. Майстер Iґан аб Кiн стверджував, що навiть чаклуни й чаклунки неспроможнi з цiлковитою певнiстю розпiзнати в жiнцi вiдьму, поки та не вдається до чарiв, бо джерело їхньої сили, Вiдьомська Iскра, помiтне лише самим вiдьмам. Зате вiдьми непомильно вiдрiзняють людей iз чаклунським хистом вiд тих, хто його не має.
         - Сподiваюсь, ти добре влаштувалася? - запитала Ейрiн. - Нашi слуги про все подбали?
         - Так, дякую. Я всiм задоволена, - ввiчливо вiдповiла Шайна. Як Ейрiн i чекала, її вимова була типово пiвнiчною: вона трохи розтягувала голоснi й надмiру пом'якшувала приголоснi.
         - Коли щось не так, вибачай, - продовжувала Ейрiн. - I кажи про це прямо. Ми ж не звикли приймати в себе гостей з Тiр Мiнегану. Вiд часу попереднього вiзиту ваших сестер до Кардуґала минуло двiстi тридцять шiсть рокiв. Тодi в Леннiрi народилася вiдьма.
         - Так, знаю, - кивнула Шайна. - Сестра Аслiн вер Еймер. На жаль я нiколи з нею не зустрiчалася, бо ще до мого народження вона поїхала на Шогiрськi острови i вже два десятилiття гостює в тамтешнього короля.
         - А в нас вона взагалi не була, - сказала Ейрiн. - Принаймнi, в цьому столiттi.
         - То тепер Леннiр матиме двох вiдьом? - нетерпляче озвалася Фiннела, присiвши на диван поруч iз Ейрiн. - Ти ж приїхала по нову сестру?
         Шайнине обличчя на коротку мить затьмарила тiнь досади. Ця тiнь була легка, ледь помiтна i тут-таки щезла без слiду, проте Ейрiн встигла зауважити її. Шайна, безумовно, очiкувала на це запитання, та коли воно пролунало, насилу стримала своє роздратування - бо знала, що чує його далеко не востаннє. Ейрiн чудово розумiла почуття гостi, її б також розбирала злiсть на думку про те, що найближчим часом (а може, не лише найближчим, може, протягом кiлькох мiсяцiв) їй доведеться знову й знову чути цi слова i щоразу ухилятися вiд вiдповiдi.
         - Якби й так, я б цього не визнала, - стримано мовила Шайна. - Бо тодi б почали розпитувати, котра саме з вагiтних жiнок Леннiру має народити вiдьму. А це поставило б мене в дуже незручне становище.
         - Ясно, - сказала Фiннела. - А уявiмо таку... ну, гiпотетичну ситуацiю, - вона старанно вимовила передостаннє слово, яке досi нiколи не вживала, проте iнодi чула його вiд Ейрiн, дiда Тирнана та майстра Iґана. - Припустiмо, ти разом з iншими сестрами прибула по малу вiдьму, дочекалася її народження - а дiвчинку не захотiли вiддавати. Навiдсiч. Незважаючи на вмовляння, попри всi обiцянки. Що тодi?
         - Її б однаково забрали, - вiдповiла Шайна навпрямки. - Втiм, за останнi п'ять сторiч ми жодного разу не вдавалися до таких крайнiх заходiв. Щоразу нам щастило порозумiтися з батьками.
         - Навiть iз найзнатнiшими та найбагатшими?
         - Навiть iз ними. Часом буває дуже важко, та зрештою всi поступаються. Одних спокушає щедра винагорода, iншi чинять так з любовi до своїх дочок, дбаючи про їхнє добро.
         Фiннела iз сумнiвом похитала головою:
         - Важко в це повiрити. Адже рiзнi батьки бачать щастя своїх дiтей по-рiзному. Невже не зустрiчається таких, якi вважають, що найкраща доля для їхньої доньки - бути звичайною жiнкою, мати чоловiка, дiтей?
         - Чому ж, зустрiчаються й такi батьки. Вони гадають, що варто лише дочекатися, коли дiвчинка пiдросте, чимшвидше вiддати її замiж, i все буде гаразд. Та це не так.
         - А як?
         Вiдповiсти Шайна не встигла, її випередила Ейрiн:
         - Вiдьма не може стати звичайною жiнкою. Пiзнавши чоловiка, вона втрачає свою Iскру, проте зберiгає в собi її вiдбиток, що дає силу, спiврозмiрну iз силою чаклунiв. Перетворюється на вiдьмачку - слабку, недолугу подобу справжньої вiдьми.
         - Я це знаю, Ейрiн, - ображено мовила Фiннела. - Не май мене за дурненьку. Iдеться ж зовсiм про iнше. Ця дiвчинка зростатиме, не знаючи, що є вiдьмою, i вважатиме правильним те життя, яке обрали для неї батьки. А пiсля одруження, ставши вiдьмачкою, тiльки зрадiє, виявивши в себе маґiчну силу...
         Ейрiн саркастично пирхнула.
         - Авжеж, авжеж! До всього iншого, вона ще й уклiнно дякуватиме батькам, якi еґоїстично позбавили її довгого життя, вiчної краси та справдешньої могутностi. Бiдолаха буде невимовно щаслива володiти крихiтною силою вiдьмачки i нiтрохи, аж нiскiлечки не страждатиме вiд того, що через дурну примху рiдних людей позбулася безцiнного дару, який мала вiд народження.
         У карих Шайниних очах промайнув якийсь дивний вираз - чи то жалю, чи то провини. Вона поспiхом вiдвела погляд i заговорила:
         - Є й вагомiша причина, чому ми не залишаємо новонароджених вiдьом з батьками. Iскра вкрай рiдко зберiгає пасивнiсть до настання шлюбного вiку, зазвичай вона пробуджується вже на третьому або четвертому роцi життя. Цей процес неможливо нi вiдвернути, нi зупинити, його можна лише контролювати i спрямовувати. А без нагляду з боку досвiдчених сестер-виховательок неконтрольована маґiя просто вбиває дiвчинку.
         Шокована Фiннела мовчки втупилась у Шайну. А Ейрiн вражено промовила:
         - Милостивий Диве! Я нiколи про це не чула. I нiде не читала...
         - Ми вже понад тисячу рокiв цього не допускаємо. Свого часу нашi попередницi вели суперечку, чи варто силою забирати дiвчат у надто непоступливих батькiв, чи краще кинути їх напризволяще. Зрештою ж, Iскра не щезає пiсля смертi вiдьми, а знаходить собi нового носiя. Проте перемогла точка зору, що ми не маємо права прирiкати на смерть наших малих сестер через дурiсть їхнiх батькiв. Та й усi тi страшнi iсторiї, що буцiмто ми вбиваємо дiвчат, якщо їх нам не вiддають, виникли аж нiяк не на порожньому мiсцi. Вони гинули при неконтрольованому пробудженнi Iскри, а згорьованi батьки звинувачували в усьому вiдьом. Коли ж було вирiшено в разi потреби вдаватися до сили, то виявилося, що вистачає однiєї погрози її застосування.
         - I часто доводиться погрожувати? - запитала Ейрiн.
         - Нi, лише в поодиноких випадках. Спершу ми випробовуємо делiкатнiшi пiдходи, а вiдвертi погрози притримуємо для найупертiших батькiв, на яких не дiють жоднi iншi арґументи. I тодi, поставши перед вибором - або погодитися на нашi умови, або ж доньку в них однаково заберуть, не давши нiчого навзамiн, - вони стають значно поступливiшими. Але, як правило, до цього не доходить. Скажiмо, мої батьки дуже не хотiли зi мною розлучатися, адже я була їхнiм первiстком. Та врештi-решт їх переконали, вони вiддали мене пiд опiку сестер, а самi одержали у винагороду великий маєток у Ґвидонедi.
         - Ти пiдтримуєш iз ними стосунки?
         Пiсля деяких вагань, Шайна вiдповiла:
         - Це важко назвати стосунками. Ми лише зрiдка листуємося, i цим усе обмежується.
         - Ґвидонед таки далеченько вiд Мiнегану, - промовила Ейрiн, уявивши карту Пiвнiчного Абраду. - Та невже вони нi разу не вiдвiдали тебе?
         - Поки менi не минуло тринадцяти, це було заборонено. А потiм... Гадаю, на той час вони вже змирилися з тим, що нас пов'язує тiльки кров, а в усьому iншому ми чужi одне одному. - Шайна говорила про це безпристрасно i майже недбало. - До того ж мої батьки зовсiм не самотнi. Пiсля мене в них народилося ще п'ятеро дiтей, два сина i три доньки.
         - I ти не хочеш зустрiтися з ними?
         - Чому ж, хочу. Просто ще не випадало нагоди. Лише взимку я закiнчила навчання i склала iспити, а невдовзi старша сестра Айлiш вер Нiв узяла мене з собою в поїздку захiдним узбережжям. У Ґулад Дананi нашi шляхи розiйшлися - Айлiш подалась до Евраха й вiдпливла на кораблi на Iнiс Лiвенах, а я отримала вiд тилахморського герцоґа Довнала аб Конховара запрошення погостювати в нього. У Тилахморi пробула чотири мiсяцi, згодом збиралася вирушити на пiвнiч, у Ґвидонед, проте обставини склалися так, що довелося їхати на пiвдень. А втiм, я не шкодую, менi подобається подорожувати.
         - Ти вже багато вiдвiдала країн?
         - Тi, що були на моєму шляху. Iвидон, Коннахт, Катерлах, Торфайн, Ґулад Данан, Румнах, шматочок Лiтриму - i, нарештi, ваш Леннiр. В Iхелдиройдi не була, бо не захотiла їхати через Двар Кевандiр, а попливла на кораблi з Евраха до Конвi.
         - А от я б охоче побувала в горах, - сказала Ейрiн. - До речi, тi троє охоронцiв, що приїхали з тобою, це перевдягненi ґвардiйцi Тiр Мiнегану?
         - Нi, ми з сестрою Айлiш подорожували без супроводу. А цих трьох менi нав'язав герцоґ Довнал, довiдавшись, що я вирушаю до Пiвденного Абраду. Зрештою, вiн мав рацiю: коли люди бачать на дорозi самотню молоду жiнку, в них вiдразу виникає пiдозра, що вона вiдьма. Я ж до пори до часу не хотiла виказувати себе, тому погодилася на охоронцiв - i це було правильне рiшення. Наступного разу, як поїду на Пiвдень, неодмiнно вiзьму наших ґвардiйцiв.
         - Маєш тут iще якiсь справи?
         - Поки не маю, та згодом, може, з'являться. А якщо нi, то все одно поїду - просто з цiкавостi. Як я вже казала, менi подобається подорожувати, я хочу об'їхати весь Абрад, вiд Ан Каваху до Алпайну, i побувати на всiх довколишнiх островах. За винятком, певна рiч, Лахлiну.
         - А це правда, - озвалася Фiннела, - що Лахлiн проклятий, i на ньому не народжуються вiдьми?
         - Вiн не проклятий, а заклятий, - зробила уточнення Шайна. - Майже десять столiть тому, об'єднаними зусиллями всiх наших сестер Лахлiн було оточено особливими загороджувальними чарами, Лахлiнським Бар'єром. Вiдтодi жодна Iскра, вивiльнена пiсля смертi вiдьми або її перетворення на вiдьмачку, не потрапляла на цей острiв.
         - Зрозумiло, - сказала Фiннела. Вона трохи пом'ялася в нерiшучостi, та зрештою запитала: - А багато вiдьом стають вiдьмачками?
         Шайна заперечно похитала головою:
         - Це трапляється вкрай рiдко. Ми надто цiнуємо свою Iскру, щоб легковажити нею, до того ж у старшому вiцi її втрата стає смертельною. Наразi є три вiдьмачки. Однiй уже за дев'яносто, i ви, мабуть, чули про неї - це Ґрiвiльд вер Мiрґен, королева-вдова Алпайну. Другiй вiдьмачцi пiд шiстдесят, а третя майже моя ровесниця, їй дев'ятнадцять рокiв.
         - Ти добре її знала?
         - Досить добре, - в Шайнинiм голосi забринiли сумовитi нотки. - Власне, ми були найкращими подругами.
         - О! - спiвчутливо мовила Фiннела. - Менi дуже прикро.
         - Менi теж, - зiтхнула Шайна. - I годi про це. Поговорiмо краще про тебе, Фiннело. Я вiдчуваю в тобi чаклунський хист, але геть нерозвинений. Чому ти не навчаєшся? Батьки забороняють?
         Фiннела видимо збентежилась, а Ейрiн замiсть неї вiдповiла:
         - Дядько Рiс i тiтка Iдрiс тут нi до чого, вони нiтрохи не заперечують. Проблема в самiй Фiннелi. Кiлька разiв вона розпочинала навчання, та майже зразу кидала. А все через лiнощi.
         - Аж нiяк! - заперечила кузина. - Це не через лiнощi. Просто... - Либонь вона збиралась була вчергове сказати, що їй не цiкаво, та потiм чомусь передумала i чесно зiзналася: - Це дуже важко. У мене нiчого не виходить. Може, менi ще рано?
         - В жодному разi не рано, - сказала Шайна. - Що ранiше, то краще. I в тебе все вийде, просто наберися терпiння. Починати найважче, я знаю це з власного досвiду. Моя Iскра пробудилася в три роки, i я не пам'ятаю, як усе вiдбувалося. Але то була лише чиста енерґiя, без форми та змiсту, i до шести рокiв сестри навчали мене стримувати її, пiдкоряти своїй волi. А потiм уже почалося справжнє навчання - як спрямовувати безладнi маґiчнi потоки, розщеплювати їх на тонкi нитки i сплiтати з них чари. Менi довелося добряче помучитися над моїм першим, найпростiшим плетивом, та коли я подолала цей бар'єр, то з кожним наступним кроком ставало чимраз легше.
         - Ти кажеш про вiдьомську маґiю, - зауважила Фiннела. - А маґiя чаклунiв зовсiм iнша.
         - Ну, насправдi маґiя та ж сама, рiзниця лише в її походженнi. Чаклуни використовують уже готову, яка знаходиться довкола них, а ми виробляємо свою власну, черпаючи силу з Iскри. Чаклуни на це не здатнi - проте, з iншого боку, жодна вiдьма не має чаклунського хисту, з якоїсь причини наша Iскра з ним несумiсна, i тому ми не можемо керувати нiякою сторонньою маґiєю, навiть маґiєю своїх сестер.
         - А хiба в цьому є потреба? - запитала Ейрiн.
         - Часом буває корисно. От уявiть таку ситуацiю: вiдьма та чаклун вступають у поєдинок з iншою вiдьмою. Хто, на вашу думку, переможе, якщо всi троє добре навченi?
         Вiдчувши в такiй постановцi питання якусь приховану каверзу, Ейрiн промовчала. А Фiннела простодушно вiдповiла:
         - Якщо обидвi вiдьми рiвнi за силою, то переможе та, що в парi з чаклуном. Але жоден чаклун не допоможе слабкiй вiдьмi подолати сильну.
         - А от i нi, - сказала Шайна. - Наслiдок такого поєдинку вiдомий наперед за будь-якого спiввiдношення сил. Вiдьма з чаклуном завжди перемагають.
         - Правда? I чому?
         - Якраз тому, що чаклун має здатнiсть керувати чужою маґiєю. Сам-один вiн беззахисний перед силою вiдьомських чарiв, проте за його сприяння навiть найслабша вiдьма може легко зруйнувати як захиснi, так i атакувальнi плетива суперницi. Це називається ефектом чаклунсько-вiдьомської взаємодiї. Через те в давнi часи, коли на Абрадi панувала нечисть, вiдьми нерiдко вдавалися до допомоги чаклунiв у боротьбi проти великих зграй чудовиськ. Та й зараз ми тiсно спiвпрацюємо з ними, бо в чаклунсько-вiдьомської взаємодiї є й багато мирних застосувань. Як правило, маємо справу з чаклунками - нам значно легше порозумiтися з жiнками, нiж iз чоловiками. Крiм того, деяким чаклункам притаманний дар пророцтва та яснобачення - а ми його дуже цiнуємо. Жоден чоловiк-чаклун, жодна вiдьма ворожити не вмiють.
         - Тепер ясно, - сказала Ейрiн. - Я й ранiше знала, що на Тiр Мiнеганi мешкають чаклунки, а в Абервенi є навiть школа для дiвчат iз чаклунським хистом. Проте досi не могла зрозумiти, навiщо вам це потрiбно. А коли запитала в майстра Iґана, нашого чаклуна, то вiн менi сказав, що ви робите так на зло чаклунам, а чаклунок використовуєте як особисту прислугу.
         Шайна тихенько, але вiд душi розсмiялася.
         - Повiр, ми не такi пихатi дурепи, щоб брати собi за покоївок чаклунок. Вони не служницi, а нашi помiчники.
         - Отже, майстер Iґан збрехав?
         - Я так не думаю. Мабуть, вiн сам щиро в це вiрить. Багато чоловiкiв-чаклунiв не люблять вiдьом i засуджують тих чаклунок, що спiвпрацюють iз нами. Вочевидь, ваш майстер Iґан саме з таких чаклунiв. Вiн навiть не прийшов привiтати мене, коли я приїхала, хоча цього й вимагали елементарнi правила ввiчливостi.
         - Зараз його немає в замку, - пояснила Ейрiн. - Учора вiн поїхав на день у Бентрай, сусiднє мiстечко, де мешкає його рiдня. Надвечiр має повернутися.
         - То он воно що, - кивнула Шайна. - Виходить, я поквапилася з висновками.
         - Майстер Iґан дивна людина, - промовила Фiннела. - Служить тут уже тридцять з гаком рокiв, за цей час завiв дружину, дiтей, але так i не забрав їх до Кардуґала. Скiльки себе пам'ятаю, лише два чи три рази на мiсяць вiдвiдує їх у Бентраї.
         - Чоловiки-чаклуни всi такi. За натурою своєю самотнi вовки. Навiть тi з них, що одруженi, все одно волiють жити окремо вiд родини.
         - А чаклунки?
         - Вони не такi затятi самiтницi, хоча замiж виходять далеко не всi. На свiтi мало чоловiкiв, ладних зв'язати своє життя з чаклункою. Звичайно, все було б iнакше, якби хист до чарiв передавався у спадок, тодi б чаклуни та чаклунки бiльше дбали про продовження роду.
         - Дiд Тирнан казав, - зауважила Ейрiн, - що в такому разi вся шляхта, i на Пiвночi, i на Пiвднi, давно б стала чаклунською.
         - Мабуть, що так, - погодилась Шайна. - I один лише Див знає, добре це було б чи погано. Проте чаклунський хист не успадковується, i жодної закономiрностi його появи поки з'ясувати не вдалося. Тому бiльшостi чоловiкiв-чаклунiв байдуже, будуть у них дiти чи нi, а чаклунки, хоч i прагнуть завести сiм'ю, не завжди знаходять собi пару. Певна рiч, це не стосується чаклунок знатного роду, а надто ж принцес - як от ти, Фiннело. У нас на Пiвночi до кожної з них шикується цiла черга претендентiв. Будь-який король, не кажучи вже про князiв, мрiє запопасти собi дружину або невiстку з таким посагом.
         - У нас на Пiвднi так само, - сказала Ейрiн. - Дядько Рiс просто не знає, що робити з пропозицiями, якi сиплються на нього зусiбiч. А нещодавно Ґвилiм аб Кiлан, король Лiтриму, запропонував одружити з Фiннелою свого найменшого сина Лавраса. Хоче влаштувати подвiйне весiлля - адже наприкiнцi лiта його дочка Рiаннон виходить за Фiннелиного брата Лоґана. Проте дядько не поспiшає погоджуватися, чекає на кращий варiант.
         - Кращим за молодшого принца може бути лише старший принц, - зауважила Шайна.
         - Або король, - додала Ейрiн. - Падрайґ аб Мiредах iз Ферманаху. Нещодавно йому минуло шiстнадцять, i королева-матiр, Блодвен вер Фейґлiм, зараз шукає для нього наречену.
         - А я чула, що короля Падрайґа сватають до тебе.
         - Ну... - завагалася Ейрiн. - Усе було трохи iнакше. Навеснi, коли скiнчилася жалоба за покiйним королем Мiредахом, мiй батько зробив пропозицiю ледi Блодвен. Вона вiдповiла принциповою згодою, але висунула умову, щоб одночасно я вийшла за Падрайґа. А для батька це було неприйнятно.
         - Чому?
         - Бо я наступниця престолу, i якби його шлюб iз ледi Блодвен виявився бездiтним, то леннiрську корону успадкував би наш iз Падрайґом старший син. А батько й дiд Тирнан не для того так довго добивалися для Леннiру статусу королiвства, щоб зрештою зробити його провiнцiєю Ферманаху.
         - Розумiю, - сказала Шайна. - Ти, либонь, шкодуєш про це? I справдi, було б заманливо стати королевою такої великої країни, як Ферманах.
         Ейрiн недбало стенула плечима.
         - Здався менi той Ферманах! Я лише жалкую, що батько не одружився з ледi Блодвен.
         - Вона тобi подобається?
         - Я з нею нiколи не бачилася. Чула, що вона вродлива, молодо виглядає для своїх тридцяти п'яти рокiв, а за вдачею справжня меґера. Та менi без рiзницi. Я просто хочу, щоб у батька була дружина, яка народила б йому сина. А хто вона - байдуже.
         - Тобто, - здивовано мовила Шайна, - ти не хочеш успадкувати престол?
         - Нiтрохи, - рiшуче вiдповiла Ейрiн.
         - А точнiше, - втрутилася Фiннела, - вона не хоче одружуватись. Її лякає сама думка про це.
         Ейрiн сердито зиркнула на кузину.
         - Аж нiяк, - заперечила вона. - Просто я не хочу з цим поспiшати, а батько вже починає тиснути на мене. Мовляв, раз я наступниця престолу, то мушу з вiдповiдальнiстю дивитися в майбутнє, дбати про спадковiсть влади - iншими словами, вийти замiж i народити сина-спадкоємця.
         - Про це я й кажу, - наполягала Фiннела. - Ти розглядаєш одруження, як цiлковиту втрату свободи.
         - А хiба не так? Якщо я матиму чоловiка та дiтей, то вже не зможу надовго залишити Леннiр, не зможу поїхати, куди менi захочеться, нiколи не вирушу в подорож по Абраду... - Ейрiн знову перевела погляд на Шайну. - Тобi, мабуть, важко це зрозумiти. Ви, вiдьми, не знаєте таких обмежень.
         - Та все ж я розумiю, - сказала Шайна. - Ще торiк я була меншою сестрою, тобто ученицею, а меншим сестрам не дозволяють покидати Тiр Мiнеган. Був час, коли я боялася, що ще довго не стану повноправною сестрою, що залишатимусь ученицею рокiв до тридцяти i не скоро зможу побачити iншi країни. Хоча, звiсно, мiж 'не скоро' i 'нiколи' є велика рiзниця. На жаль, нiщо на цiм свiтi не дiстається задарма, i обмеження особистої свободи - це твоя плата за багатство та владу. Ми, вiдьми, також платимо за свою могутнiсть, довголiття й вiчну молодiсть. Платимо тим, що не можемо мати сiм'ї, дiтей.
         - Але й не вiдмовляєтеся через це вiд своєї вiдьомської сили, - зауважила Ейрiн.
         - Певно ж, нi. Так само й ти мусиш визнати, що зараз перебуваєш у вигiднiшому становищi, нiж, скажiмо, Фiннела. Навiть вийшовши за Падрайґа i ставши королевою, вона буде просто дружиною короля, а ти, успадкувавши вiд батька корону, порядкуватимеш Леннiром на свiй розсуд.
         - Я їй так само кажу, - промовила Фiннела. - А всi цi балачки про свободу та несвободу яйця виїденого не вартi. От волоцюги цiлковито вiльнi, вони вештаються, де їм заманеться. Та чи хотiла б ти, Ейрiн, опинитися на їхньому мiсцi?
         - Нi, звичайно. Зате радiсiнько помiнялася б мiсцями з тобою. Твiй хист до маґiї важить набагато бiльше мого титулу першої принцеси. Я б не стала виходити нi за Падрайґа, нi за Лавраса, нi за будь-кого iншого, а передовсiм вирушила б до Кованхара, щоб навчитися чарам... Або на Тiр Мiнеган - у ту вiдьомську школу для дiвчат-чаклунок. Схоже, вона теж гарна, раз майстер Iґан так катеґорично засуджує її iснування. Навiть якби батько заперечував, я б його не послухалась i все одно поїхала. Просто втекла б iз дому.
         Шайна змiряла її пильним поглядом.
         - Ти серйозно?
         - Авжеж, - без найменших вагань кивнула Ейрiн. - Хiба є на свiтi щось цiкавiше, нiж займатися маґiєю? Чи промiняла б ти свою силу на королiвство, хай навiть найбiльше?
         У вiдповiдь Шайна лише зiтхнула.

    Роздiл II
    Нова вiдьма

         Келлах аб Тирнан, король Леннiру, мав такi ж смарагдовi очi, як його дочка, i таке ж непокiрливе яскраво-руде волосся, щоправда, рясно припорошене сивиною. Йому було вже за п'ятдесят, i в такому вiцi бiльшiсть чоловiкiв має по кiлька внукiв, проте Келлаховi з цим не пощастило. Його шлюб iз Ґледiс вер Амон, донькою рувiнського герцоґа Амона аб Гована, довгий час залишався бездiтним, потiм нарештi народилась Ейрiн, а вiд другої вагiтностi ледi Ґледiс померла. Овдовiвши в сорок рокiв, Келлах аб Тирнан намагався одружитися знову, але щоразу вже домовлений шлюб, з тих або iнших причин, здебiльшого полiтичних, розладнувався. Наскiльки Шайнi було вiдомо - а пiсля зустрiчi з Ейрiн та Фiннелою вона розмовляла i з iншими мешканцями Кардуґала, серед яких було кiлька вельми жвавих на язик придворних, - дехто пояснював цi невдачi таємними пiдступами принца Рiса, що був молодший за короля аж на тринадцять рокiв i буцiмто плекав далекосяжнi плани успадкувати по братовiй смертi корону в обхiд Ейрiн та її майбутнiх дiтей.
         Шайна не знала, чи можна бодай на крихту вiрити цим плiткам. Пiд час вечерi в бенкетнiй залi вона займала почесне мiсце мiж королем i його дочкою, а по iнший бiк вiд Келлаха сидiв Рiс. Брати невимушено спiлкувалися, i Шайна вiдчувала в їхнiх стосунках щиру, невдавану приязнь, без найменших ознак штучностi чи фальшу. Та й у тiй iнформацiї, що їй надiслали з Тiр Мiнегану, коли вона отримала своє завдання, не було жодної згадки про ймовiрнi iнтриґи з боку Рiса аб Тирнана. А вiдьми, хоч i бойкотували Пiвденнi Королiвства, намагалися бути в курсi всiх важливих тутешнiх справ i для збору вiдомостей вдавалися до послуг мiсцевих чаклунiв та чаклунок. Правда, не всi з них погоджувалися на таку спiвпрацю, зокрема, кардуґальський чаклун Iґан аб Кiн, ще тодi, як обiйняв свою посаду, навiдсiч вiдмовився, за його висловом, шпигувати за своїми працедавцями. А проте, iнформацiя з Леннiру справно надходила - i, за iронiєю, якраз вiд його дружини, Шiнед бан Iґан, що також була чаклункою, вiдомою в Бентраї цiлителькою.
         До речi, Iґан аб Кiн встиг повернутися до Кардуґала перед самою вечерею i тепер сидiв у протилежному кiнцi королiвського столу, раз по раз кидаючи на Шайну допитливi погляди. Шайна знала, що йому вже минуло шiстдесят рокiв, та на вигляд вiн здавався молодшим, зокрема, через вiдсутнiсть у густому темному волоссi навiть натяку на сивину - вочевидь, ретельно фарбував його чарами. На вiдмiну вiд бiльшостi придворних чаклунiв, майстер Iґан не носив традицiйної мантiї з рунiчним шитвом, i в своєму скромному, але добротному шляхетському вбраннi скидався радше на поважного вельможу.
         Утiм, не лише Iґан аб Кiн пас Шайну очима. Вона перебувала в центрi загальної уваги всiх присутнiх у бенкетнiй залi. Однi поглядали на неї просто з цiкавiстю, як на рiдкiсну дивовижу, iншi - з певною осторогою, а троє жiнок, що мали явнi ознаки вагiтностi, не могли приховати свого занепокоєння. Зрозумiти останнiх було неважко: кожна з них побоювалася, що Шайна приїхала саме за її дитиною. А може, то був не страх, може, навпаки - сподiвання. Батьки новонароджених вiдьом одержували чималi вiдступнi за своїх доньок i вiдразу просувалися на кiлька щаблiв вище в суспiльному становищi. Так, наприклад, Шайнинi рiднi ранiше були простими кередiґонськими рибалками, а пiсля її народження стали заможними помiщиками - їм дiстався гарний маєток у Ґвидонедi, один iз багатьох у Пiвнiчному Абрадi, що їх вiдьми здобули у власнiсть Тiр Мiнегану, як подяку за наданi тамтешнiм правителям послуги. На Пiвднi Сестринство не мало земельних володiнь, тому домовлятися з пiвденцями було важче. Зазвичай доводилося спокушати їх грошима й коштовностями - а це, треба визнати, не справляло такого враження, як землi. Хоча тi, що належали до шляхти або вищих верств мiщанства i не боялися бути ошуканими, таки погоджувалися прийняти в дарунок маєтки на Пiвночi. I не шкодували про це - бо вiдьми, коли йшлося про їхнiх малих сестер, вважали нижчим своєї гiдностi вдаватися до обману...
         Нiби пiдслухавши Шайнинi думки, король схилився до неї й тихо мовив:
         - Пам'ятаєте, вам вiдрекомендували Бронан вер Рiґнан, придворну моєї невiстки Iдрiс. Це та вагiтна бiлявка в блакитнiй сукнi за правим столом. Схоже, вона була б рада народити вiдьму. Ще дiвицею мрiяла вийти за якого-небудь лорда з Пiвночi, проте мусила вдовольнитися прапорщиком моєї ґвардiї.
         - У неї буде хлопчик, - сказала Шайна.
         - Гарна новина для її чоловiка. Пiсля двох дочок вiн нарештi матиме сина. - Келлах аб Тирнан власноруч наповнив Шайнин келих вином i продовжив: - Звiстка про ваше прибуття вже облетiла околицi, тож сьогоднi вночi багато майбутнiх матерiв кепсько спатимуть. Я взагалi не збагну, чому ви до останньої митi приховуєте, в кого народиться вiдьма. Невже боїтеся, що та жiнка з дурного розуму спробує втекти?
         - Нi. Головно ми боїмося, що її скривдить якийсь вiдьмоненависник. У минулому таке траплялося.
         - I то правда, - мусив погодитися король. - Аґресивних фанатикiв нiде не бракує, надто ж у нас, на Пiвднi. - I вiн кинув швидкий погляд на лiтнього чоловiка в духiвничiй сутанi, єдиного з присутнiх, хто не приховував своєї ворожостi до гостi.
         - А взагалi, - зауважила Шайна, - я чекала вiд Пiвдня набагато гiршого. Тому й подорожувала, не виказуючи своєї належностi до Сестринства. А виявляється, тут до нас ставляться майже так само, як у Ґулад Дананi або Торфайнi.
         - Це при королiвському дворi, панi. Тутешнi люди, хоч i не всi з них великi розумники, мають бiльш-менш широкий свiтогляд i не скутi безглуздими забобонами. А от нашi селяни, та й чимало простих городян, щиро вiрять, що маґiя буває лише лише лихою, а всi вiдьми й чаклуни продали свої душi Китрайловi. Втiм, це не заважає їм, коли припече, чимдуж бiгти по допомогу до цiлителiв - а потiм вони ще швидше бiжать до духiвникiв, щоб сповiдатися в своїх грiхах.
         - Дiд Тирнан казав, - озвалась Ейрiн, яка уважно дослухалася до їхньої розмови, - що нашi духiвники тому й оголосили чари грiховними, аби мати вiд цього зиск.
         - I вони його мають, - пiдтвердив король. - У бiльшостi парафiй на територiї Леннiру виплати за очищення вiд грiхiв, пов'язаних з уживанням чарiв, є третьою за величиною статтею доходiв пiсля весiльних та поховальних обрядiв. Гадаю, така сама ситуацiя i в рештi земель Пiвденного Абраду. Проте наш превелебний Еван майже нiчого на цьому не заробляє. Дванадцять рокiв тому, коли тiльки обiйняв свою посаду, щотижня з великим натхненням виганяв бiсiв зi свiтильникiв, водогону, пiчок i камiнiв, iншого устаткування, що працює з допомогою маґiї. Та поступово його ентузiазм зiйшов нанiвець, бо йому за це нiхто не платив, i тепер панотець лише двiчi на рiк проводить загальне освячення всього замку. Але ми не нарiкаємо - i без його благословення все працює чудово.
         Шайна поглянула на люстри з маґiчними кулями, що промiнилися м'яким жовтавим свiтлом. Вiдсутнiсть навiть найменшого червонуватого вiдтiнку свiдчила про досвiд i вправнiсть чаклуна, який змайстрував їх. Звичайно, вiдьми робили набагато кращi свiтильники, вони й функцiонували довше, i їхнє свiтло нiчим не вiдрiзнялося вiд сонячного - та це вже були несуттєвi дрiбницi. Головне полягало в iншому: судячи з усього побаченого Шайною в Кардуґалi, король Келлах мав у себе на службi дуже гарного чаклуна. Можна не сумнiватися, що з такими непересiчними здiбностями Iґан аб Кiн мiг залюбки отримати мiсце при будь-якому з великих королiвських дворiв як на Пiвднi, так i на Пiвночi. А проте, вiн обрав маленький Леннiр, де народився, i нiколи не зраджував свого вибору, хоча (в чому Шайна була цiлковито впевнена) його неодноразово спокушали заманливими пропозицiями сусiднi королi.
         Поступово вечеря добiгла кiнця. Власне, присутнi вже давно наїлись, але ще добру годину просидiли за столом, потроху куштуючи вино та солодощi, розмовляючи мiж собою або розважаючись виступами придворних музик, жонґлерiв i танцiвниць. Нарештi Келлах аб Тирнан пiдвiвся зi свого мiсця i побажав усiм на добранiч. Пiсля чого запропонував Шайнi руку, якою вона охоче скористалася, щоб i собi встати.
         - Якщо не заперечуєте, - сказав король, - я волiв би продовжити наше спiлкування у приватному колi.
         Шайна була готова до цього, тому негайно вiдповiла:
         - Так, нам є про що поговорити. Гадаю, буде не зайвим запросити до цiєї розмови майстра Iґана аб Кiна.
         Короля здивувала така пропозицiя, однак вiн не став нiчого питати, лише виразно подивився на старого чаклуна, а потiм перевiв погляд на дверi. Майстер Iґан усе зрозумiв (чи, може, мав гострий слух i розчув останнi Шайнинi слова), без найменших зволiкань вибрався з-за столу й рушив до виходу. Тим часом Шайна попрощалася з членами королiвської родини й вищими достойниками Леннiру, домовилась iз Ейрiн та Фiннелою, що завтра вранцi поснiдає з ними в їхнiх покоях, а потiм разом з Келлахом аб Тирнаном i двома ґвардiйцями з його особистої варти залишила бенкетну залу.
         В коридорi до них приєдналися Iґан аб Кiн та лiврейний слуга з лiхтарем. Усi шестеро дiйшли до сходiв i стали пiднiматися нагору. Доро́гою король увiчливо розпитував гостю про її ґвидонедську рiдню, а чаклун мовчки йшов слiдом за ними, i Шайна майже фiзично вiдчувала на своїй потилицi його запитливий погляд. Вiн, безумовно, здогадувався про тему майбутньої розмови i не мiг збагнути, навiщо його запросили.
         Бiля своїх покоїв король вiдпустив обох ґвардiйцiв та лакея i провiв Шайну з майстром Iґаном до просторого кабiнету з двома письмовими столами, кiлькома шафами та добрим десятком стiльцiв i крiсел. Менший зi столiв стояв бiля самого входу, праворуч вiд дверей; на ньому в канделябрi горiв невеличкий свiтильник. За цим столом працював з паперами молодий чоловiк, вiрнiше, юнак, лише на рiк або два старший за Шайну, у строгому чорному вбраннi, яке зазвичай носили правники та чиновники. При появi короля вiн рвучко скочив на ноги, низько вклонився, а випроставшись, смикнув за шворку, що звисала вздовж стiни бiля одвiрка. Кiмнату залило яскраве свiтло вiд маґiчного свiтильника пiд стелею.
         - Государю, - шанобливо мовив юнак. - Панi, майстре.
         - Ґавiне, - кивнув йому Келлах, - на сьогоднi ти вiльний. Можеш iти. Добранiч.
         Хлопець, якого звали Ґавiн, знов уклонився, кинув на Шайну трохи насторожений i водночас зацiкавлений погляд, пiсля чого швидким кроком вийшов з кабiнету. Коли дверi за ним зачинилися, король пояснив:
         - Це Ґавiн аб Левелiн, управителiв син i мiй особистий секретар. Ви не бачили його на вечерi, бо вiн, вочевидь, запрацювався i про неї забув. Аж надто завзятий у роботi.
         Тим часом Iґан аб Кiн перевiрив накладенi на кабiнет глушильнi чари, якi захищали вiд пiдслуховування, й доповiв, що з ними все гаразд. Король запросив Шайну сiдати, де їй зручнiше, а сам улаштувався за широким письмовим столом iз червоного дерева, що стояв посеред кiмнати. Шайна обрала собi мiсце у м'якому крiслi по iнший бiк столу, а майстер Iґан примостився осторонь на стiльцi бiля вiкна. З усього було видно, що вiн i досi спантеличений запрошенням на цю розмову.
         - Наскiльки менi вiдомо, - заговорив Келлах, - ви сповiщаєте мiсцевих правителiв, котра з їхнiх пiдданих має народити вiдьму. Проте я не знав, що це правило поширюється й на королiвських чаклунiв.
         - Нi, не поширюється, - вiдповiла Шайна. - Та наразi ситуацiя геть особлива. Я справдi приїхала по нашу нову сестру, але жодна з вагiтних жiнок Леннiру мене не цiкавить. Дiвчина з Вiдьомською Iскрою вже народилася - до того ж не вчора, i не на тижнi, i не минулого мiсяця, навiть не торiк. Їй уже п'ятнадцять, - тут Шайна зробила паузу, але не для того, щоб надати подальшим словам бiльшої драматичностi. Навпаки, вона змусила себе зосередитись i промовити їх якомога спокiйнiше, рiвнiше, буденнiше. - Це ваша дочка Ейрiн.
         Вiд несподiванки Iґан аб Кiн зайшовся гучним, нестримним кашлем. Король вiдреагував зовнi не так бурхливо. Його обличчя зблiдло, вiн завмер, нiби скам'янiв, i втупився в Шайну поглядом, у якому читались розгубленiсть, недовiра, пiдозра, що з ним вирiшили зле пожартувати, - а також страх, що це може виявитися правдою...
         Першим оговтався чаклун. Вiн угамував свiй кашель i, ще тримаючись рукою за груди, хрипким голосом мовив:
         - I ви так довго шукали її? - Очевидячки, йому навiть на думку не спало, що це якийсь жарт. - Усi цi роки? А Ейрiн стiльки ж разiв могла загинути! Якщо не помиляюсь, у минулi часи лише одна з сiмнадцяти дiвчат-вiдьом, що зростали без нагляду, доживала до безпечного вiку.
         - Якого безпечного вiку? - озвався Келлах аб Тирнан, що нарештi опанував себе, чи, принаймнi, повернув собi здатнiсть говорити. - Про що ви... Але нi. Спершу, ледi Шайно, я хотiв би почути вiдповiдь на запитання майстра Iґана. Якщо Ейрiн справдi вiдьма, то чому ви так забарилися? Де ви були п'ятнадцять рокiв тому?
         'Я була малою дитиною на Тiр Мiнеганi,' - подумала Шайна. - 'I якраз переживала першi наслiдки пробудження моєї сили.'
         А вголос сказала:
         - Тодi ми нiчого не знали. Нiхто з нас навiть не пiдозрював, що в цей свiт прийшла ще одна вiдьма.
         Осудливий вираз на обличчi старого чаклуна змiнився приголомшеним i трохи недовiрливим.
         - Нова Iскра?.. Та невже?!
         Саме тому Шайна й хотiла, щоб тут був присутнiй Iґан аб Кiн, який за родом своїх занять чимало знав про вiдьом. Складнi речi набагато легше пояснювати, коли один з твоїх спiврозмовникiв має про них бодай загальне уявлення.
         - Так, майстре, Нова Iскра. В тому сенсi, - додала Шайна вже для короля, - що досi вона не належала жоднiй з наших сестер. Таке трапляється, хоч i надзвичайно рiдко. Востаннє Нову Iскру було виявлено ще до релiґiйного розколу мiж Пiвднем та Пiвнiччю. Ми не знаємо достеменно, звiдки беруться Новi Iскри - чи їх надсилають з Небес, чи вони були тут i ранiше, але з якихось причин не прокинулися разом з рештою Iскор, коли на Абрадi з'явилися шiнанцi.
         Iґан аб Кiн повiльно кивнув:
         - Тепер усе ясно. Ви просто не могли знати про Ейрiн.
         Король запитливо глянув на нього i з вiдвертим сарказмом, навiть трохи роздратовано, мовив:
         - Якщо вам ясно, то просвiтiть i мене. Чому це вiдьми не могли знати про Ейрiн? Хiба вони не вiдчувають, коли Iскра - хай там нова чи стара - вселяється в ще не народжену дитину?
         Шайнi коштувало певних зусиль приховати задоволену посмiшку. Її розрахунок справдився: майстер Iґан мимоволi залучився до розмови на її боцi, i тепер сам мусить давати пояснення королю, який не стане сумнiватися в словах свого чаклуна або шукати в них завуальованi двозначностi.
         - Це, государю, - тим часом заговорив Iґан аб Кiн, - дуже поширена думка, але вона цiлком хибна. Насправдi вiдьми можуть лише вiдстежити конкретну Iскру за допомогою спецiальних чарiв i визначити мiсцеперебування вагiтної жiнки, що має народити нову вiдьму. А для цього треба знати iндивiдуальнi характеристики Iскри, бо iнакше пошуковi чари не спрацюють. Коли вiдьма вмирає, iншi вiдьми легко знаходять її наступницю, оскiльки часто мали справу з її Iскрою. Але Нову Iскру, незнайому їм, вiдстежити таким чином неможливо, навiть якщо знати про її iснування.
         - Це не зовсiм так, - зауважила Шайна. - Коли нашi попередницi дiзнавалися про появу Нової Iскри - а це, на жаль, ставалося вже пiсля загибелi дiвчинки, що була її першим носiєм, - вони вирушали на мiсце тiєї сумної подiї i там знаходили вдосталь маґiчних слiдiв, щоб мати змогу...
         - Стривайте, стривайте! - схвильовано урвав її король. - А чому тi дiвчата гинули?
         - Через вiдсутнiсть нагляду, коли пробуджувалась їхня Iскра, - пояснила Шайна. - З цiєї причини ми й забираємо наших малих сестер вiдразу пiсля народження, а не залишаємо їх у батькiв, поки вони ще дiти. Ейрiн неабияк пощастило, що її вiдьомська сила залишалась пасивною. Якби вона пробудилася в дитинствi...
         - А зараз?
         - Небезпека вже минула, государю, - заспокiйливо мовив Iґан аб Кiн. - I не лише тому, що тепер тут ледi Шайна. Наскiльки менi вiдомо, коли дiвчинка-вiдьма стає дiвчиною, її Iскра набуває остаточної стiйкостi. - Швидкий погляд на Шайну, i та мовчазним кивком пiдтвердила його слова. - Тож пробудження в ледi Ейрiн сили радше загрожує довколишнiм, анiж їй самiй. Власне, саме такi дiвчата, як ваша дочка, i стали першими вiдьмами серед давнiх шiнанцiв. Тодi ж бо ще не iснувало дорослих вiдьом, якi б подбали про безпеку своїх менших сестер... I до речi, - майстер Iґан знову поглянув на Шайну. - Я так розумiю, що ви приїхали до Кардуґала, вже знаючи про Ейрiн. Як ви її знайшли?
         - Суто випадково. Чотири тижнi тому тут проїздом побувала ледi Дорiс вер Мирнiн, вiдьмачка. Пiвденними Королiвствами вона подорожувала пiд iншим iм'ям, але я його не запам'ятала.
         - Це, мабуть, та панi з Ґулад Хамрайґу, ледi Дорiс вер Мiраґ О'Флаґан, - припустив чаклун. - Менi ще видався пiдозрiлим її аж надто квапливий вiд'їзд наступного ранку.
         - Так, це була вона. Ледi Дорiс дуже поспiшала сповiстити про свою знахiдку, але не поїхала до Евраха, бо кепсько переносить морськi подорожi. Тому першою вiдьмою, яку вона зустрiла, перетнувши Двар Кевандiр, виявилась я. Через мене вона надiслала повiдомлення найстаршим, а тi доручили менi негайно вирушати сюди. Такий самий наказ отримали ще двi сестри, що перебували найближче до Леннiру.
         - Вони ще в дорозi? - запитав Келлах.
         - Нi, зупинилися в Кiлбанi й чекають на звiстку вiд мене.
         - То вас надiслали з'ясувати ситуацiю?
         Шайна легко всмiхнулася.
         - Я сама себе надiслала. Серед них я старша.
         На обличчi короля промайнуло збентеження.
         - Тодi перепрошую. Я гадав, що ви... - вочевидь, вiн хотiв був сказати 'гадав, що ви молода', але передумав, бо це фактично означало назвати її старою, - ...що маєте стiльки рокiв, на скiльки виглядаєте.
         - Так воно i є, - пiдтвердила Шайна. - Восени менi буде вiсiмнадцять. А ледi Мораґ вер Дерiн i ледi Етне вер Рошiн, що залишилися в Кiлбанi, вiдповiдно сорок сiм i сто тридцять два роки. Проте з нас трьох я старша.
         - Дозвольте поясню, государю, - втрутився майстер Iґан. - Мабуть, вам вiдомо, що за вiком вiдьми подiляються на чотири ґрупи. До першої належать дев'ятеро найстарших, їх так i називають - найстаршi сестри. Далi йдуть двадцять сiм старших сестер, а решта - просто сестри, за винятком учениць, якi є меншими сестрами. Меншi сестри стають повноправними сестрами не в якомусь певному вiцi, а коли закiнчать базове навчання i складуть усi належнi iспити. Порядок субординацiї мiж представницями рiзних ґруп цiлком очевидний, а от усерединi кожної ґрупи iснує своя, особлива iєрархiя. Так, помiж звичайних сестер старшою визнається не та, що довше прожила, а та, що переважає iнших за силою. Схоже, що ледi Шайна, попри її юний вiк, дуже могутня вiдьма.
         'А ще з бiса марнославна,' - про себе додала Шайна, вже шкодуючи, що вхопилася за першу ж нагоду, аби похвалитися своєю вiдьомською силою. Хоча, з iншого боку, вона ж якось мусила дати королю зрозумiти, що, незважаючи на присутнiсть ще двох сестер, старших вiд неї за вiком, вона й далi залишатиметься головною.
         - Отже, - пiдсумував Келлах аб Тирнан, зробивши з її слiв швидкий i правильний висновок, - про долю Ейрiн я в будь-якому разi домовлятимуся з вами.
         - Саме так. А я, звичайно ж, дотримуватимусь iнструкцiй, одержаних вiд найстарших сестер. - Шайна подумки зiтхнула. Те, що вона мала сказати далi, не подобалося їй вiд самого початку, а пiсля знайомства з Ейрiн стало не подобатися ще дужче. Проте вибору не було... - I передовсiм, чiтко змалюю нашу позицiю. З огляду на винятковiсть обставин, ми готовi вiдмовитися вiд претензiй на вашу дочку, але за однiєї неодмiнної умови: ви повиннi негайно видати Ейрiн замiж, щоб її Iскра чимшвидше звiльнилася i знайшла собi нового носiя.
         Закiнчивши говорити, Шайна вiдчула злiсть на найстарших сестер, якi змусили її викласти цю пропозицiю, i водночас - глибоку зневагу до себе за те, що покiрливо виконала їхнiй наказ. Раптом їй спало на думку, що тому вони й надiслали її до Кардуґала, замiсть просто подякувати за передану вiд сестри Дорiс звiстку, а ведення цiєї справи покласти на Етне вер Рошiн. Яка, до речi, всю дорогу висловлювала незадоволення таким рiшенням i залюбки могла проiґнорувати волю найстарших. На вiдмiну вiд Шайни, що лише недавно стала повноправною сестрою, Етне мала досить досвiду i впевненостi в собi, щоб чинити на свiй розсуд, як сама вважала правильним. I якщо ранiше Шайна ще визнавала за рiшенням найстарших певну слушнiсть, то зустрiч iз Ейрiн розвiяла її останнi сумнiви. Тепер вона була цiлком згодна з Етне, котра стверджувала, що Iскра, хоч i не має розуму, а керується лише iнстинктами, все ж недарма обрала своїм першим носiєм цю дiвчину, тому не варто зневажати її вибiр.
         А проте, Шайнi забракло смiливостi зробити так, як пiдказувало власне сумлiння. Вона слухняно вiддала вирiшення долi Ейрiн на розсуд її батька - який, судячи з усього, був украй заклопотаний забезпеченням спадковостi влади i в своїх планах вiдводив дочцi визначальну роль...
         Виринувши iз задуми, Шайна помiтила, що король i чаклун дивляться на неї широко розплющеними очима. Її слова заскочили обох зненацька, вони явно не чекали такого повороту розмови, i якщо майстер Iґан уже встиг обдумати почуте, i в його поглядi, спрямованому на Шайну, виразно вiдчувався нiмий докiр, то Келлах аб Тирнан був просто спантеличений. Вiн повiльно пiдвiвся, помахом руки зупинив чаклуна, який збирався встати слiдом за ним, i неквапом пройшовся вздовж глухої стiни кабiнету, нервово стиснувши кулаки. Потiм зупинився i промовив:
         - Вiдколи я довiдався, що Ейрiн вiдьма... вiрнiше, з тiєї самої митi, як у це повiрив, я намагався примиритися iз втратою дочки. Намагався навiть знайти в цьому певний позитив. Аж тут ви менi кажете, що Ейрiн може залишитися... тобто, що я можу залишити її - обманом або силою.
         - Тiльки обманом, государю, - озвався Iґан аб Кiн. - Тiльки приховавши вiд неї правду. Якщо ледi Ейрiн дiзнається про свою Iскру, ви вже нiчим її не втримаєте, нiяк не присилуєте до шлюбу. Ну, хiба що знайдете покладливого духiвника, зв'яжете їй руки й ноги, та ще й сунете до рота кляп, щоб вона у вирiшальний момент не сказала 'нi'...
         - Годi вже, майстре! - люто зиркнув на нього Келлах. - Гадаєте я цього не розумiю? Я добре знаю свою дочку, хоч, може, сама Ейрiн вважає, що я не цiкавлюся її життям, придiляю їй мало уваги. Я знаю, як вона заздрить Фiннелi, як сумує через вiдсутнiсть у себе чаклунського хисту.
         Майстер Iґан згiдливо кивнув:
         - Мене також це засмучувало. За складом свого розуму, ледi Ейрiн просто створена для того, щоб чарувати. Нехай пробачить менi ледi Фiннела, та я завжди вважав, що Великий Див звернув свою милiсть не на ту кузину. Як тепер виявилось, я звинувачував Всевишнього несправедливо, Вiн у жодному разi не обдiлив вашу дочку, а просто обрав для неї iнше покликання. I я глибоко переконаний, що позбавляти ледi Ейрiн цього дару буде не лише наругою над нею самою, а й тяжким злочином в очах Творця, нехтуванням Його ясно вираженої волi.
         Шайна здивовано глянула на старого чаклуна. Вона аж нiяк не чекала вiд нього такої запальної промови, оскiльки знала, що Iґан аб Кiн не надто приязно ставиться до вiдьом. Про це свiдчило як його вперте небажання постачати на Тiр Мiнеган iнформацiю про подiї в Леннiрi, так i iсторiя сорокарiчної давнини, коли молодий Iґан навчався в Кованхарському Унiверситетi, свiтовому центрi чаклунства, i там мав вельми неприємний конфлiкт з кiлькома сестрами.
         Правильно зрозумiвши її погляд, майстер Iґан криво посмiхнувся.
         - А ви думали, що я стану на iншу позицiю, ледi Шайно? Чи не тому запросили мене до цiєї розмови? Тодi ви припустилися помилки, бо я не вважаю вiдьом злом, а лише переконаний, що ви забагато на себе берете, намагаючись контролювати чаклунiв та чаклунок i надмiру втручаючись у справи Пiвнiчних Королiвств. Як гадаєте, чому правителi Пiвдня досi не натиснули на нашу Духовну Раду, щоб скасувати положення про грiховнiсть застосування та вживання чарiв? Вони чудово розумiють, якi вигоди принесе їм поновлення спiвпрацi з вами, проте бояться, що поступово ви приберете їх до рук, нав'яжете їм свої правила, обмежите їхню владу, як давно це зробили на Пiвночi. А що ж до ледi Ейрiн... Для мене не секрет, чому вашi найстаршi не хочуть бачити її вiдьмою. Їм потрiбнi сестри, цiлковито вiдданi Тiр Мiнегану i тiльки йому одному, а ледi Ейрiн, через своє походження та виховання, завжди залишатиметься принцесою Леннiру i в тiй чи iншiй мiрi дбатиме про iнтереси своєї батькiвщини.
         - Якраз у цьому я i вбачаю позитив, - зауважив король. - Мушу визнати, що як вiдьма Ейрiн може принести набагато бiльше користi, нiж як перша принцеса та майбутня королева. Зрештою, в мене є брат, вiн має трьох синiв i малого внука, тож нiяких проблем iз наступництвом престолу не виникне. А присутнiсть серед вiдьом леннiрської принцеси посилить впливовiсть нашого роду i стане додатковою ґарантiєю вiд територiальних зазiхань з боку Румнаху.
         'Отакої!' - вражено подумала Шайна. З усього виходило, що найстаршi сестри грубо помилилися в оцiнцi Келлаха аб Тирнана. Вони нiтрохи не сумнiвалися, що леннiрський король неодмiнно вхопиться за їхню пропозицiю залишити в себе Ейрiн - свою єдину дитину i, фактично, єдину надiю на продовження своєї династичної лiнiї. Звичайно, кожен правитель прагне передати владу дiтям та внукам, однак це природне i по-людському зрозумiле бажання не заслiплювало Келлаха, вiн передовсiм думав про благо країни - яке, за рiдкiсним збiгом обставин, було також i добром для Ейрiн...
         Король пiдiйшов до свого столу, взяв звiдти невеликий мiдний дзвоник i двiчi калатнув у нього. Чари, якi захищали кiмнату, було налаштовано таким чином, щоб вони пропускали крiзь себе цей дзвiн, тому вже за кiлька секунд дверi розчинились, i на порозi постав лакей.
         - Ваша величносте?
         - Негайно розшукай лорда Рiса, - вiддав розпорядження король. - Я хочу його бачити.
         - Радий це чути, - долинув з коридору голос, i до кабiнету, вiдтiснивши вбiк слугу, ввiйшов високий, надзвичайно худорлявий, чимось схожий на чаплю, Рiс аб Тирнан. - Я й сам вирiшив завiтати до тебе. Менi стало цiкаво, чому ти запросив на розмову з нашою шановною гостею майстра Iґана, а про мене забув. - Утiм, виразно вiдчувалося, що це не лише зацiкавило його, а й трохи образило.
         - Сiдай, Рiсе, - промовив король i кинув швидкий погляд на лакея.
         Слуга все зрозумiв, мовчки вклонився i вийшов з кiмнати, зачинивши за собою дверi. Тим часом принц умостився в крiслi неподалiк вiд Шайни. Крiсло виявилося занизьким для його високого зросту, тому вiн мусив випростати ноги, щоб колiна на стирчали на рiвнi грудей.
         Келлах повернувся на своє мiсце за столом i коротко розповiв про Вiдьомську Iскру Ейрiн i про зроблену найстаршими сестрами пропозицiю. Шайна не мала жодного сумнiву щодо того, на чий бiк стане королiвський брат - хоча б з огляду на свою власну вигоду. Однак її очiкування не справдилися.
         - Це ж просто чудово! - захоплено вигукнув Рiс, перетравивши все почуте. - Можу собi уявити, яке враження справить звiстка, що наша Ейрiн вiдьмачка. Iншi королi подурiють вiд заздрощiв! А ґрафовi Ґонвару доведеться забути про свої претензiї, ми навiть зможемо схилити його до пiдписання мирної угоди.
         Шайна знала, про що йдеться. Найбiльшою проблемою Леннiру, вiдколи вiн з'явився на картi Абраду, як самостiйне князiвство, були постiйнi конфлiкти з тинверськими ґрафами, чий рiд контролював увесь пiвдень Румнаху. З поколiння в поколiння, вiд батька до сина, вони передавали щире переконання в тому, що пiвнiчна частина Леннiру є їхньою законною власнiстю i мрiяли про повернення своїх 'споконвiчних' земель, раз по раз провокуючи прикордоннi сутички. А останнiм часом конфлiкт iще дужче загострився, оскiльки на цих землях вiднайшли поклади бокситiв - сировини для виробництва бiлого залiза. I хоча бiльша частина нововiдкритого родовища знаходилася власне в Тинверському Князiвствi, теперiшньому ґрафовi, Ґонвару аб Кiхану, цього було мало, i вiн будь-що прагнув загарбати собi все, до чого лишень мiг дотягтися.
         Загалом, iсторична правда була на боцi тинверцiв: ранiше пiвдень теперiшнього Леннiру був просто спiрною територiєю мiж Румнахом i Лiтримом, а шiсть сторiч тому молодший лiтримський принц Дуґал аб Артир, на чолi вiйська найманцiв i за мовчазного сприяння свого брата-короля, встановив контроль над цими землями, заразом вiдхопивши чималий шмат Тинверського Князiвства. Проте посилатися в територiальних суперечках на минувшина було вельми ризикованою справою, оскiльки, зазирнувши трохи далi в часi, скажiмо, ще на два столiття, можна несподiвано виявити, що тодi нiякого Румнаху взагалi не iснувало, а бiльшiсть його земель, так само, як i лiтримських, входили до складу Ферманахської Iмперiї...
         Розрахунок Рiса аб Тирнана був цiлком очевидний. Як правило, люди не бачать великої рiзницi мiж вiдьмами та вiдьмачками, за винятком того, що останнi живуть не так довго, в середньому рокiв сто, i не зберiгають на все життя молодiсть. Тому бiльшiсть воякiв ґрафа Тинверського не захочуть брати участь у нападах на Леннiр з остраху, що тутешня принцеса-вiдьма нашле на них якесь страшне прокляття. Та й сам лорд Ґонвар муситиме вгамуватися, бо якщо вiн i далi конфлiктуватиме з Леннiром, то в усiх бiдах, якi спiткають Тинвер - неврожай, падiж худоби, спекотне лiто, холодна зима, - люди звинувачуватимуть не лише Ейрiн, а й його самого - що вiн не змiг домовитись iз сусiдами про мир.
         А втiм, як вважала Шайна, такого ж ефекту можна досягти i в тому разi, якщо Ейрiн буде справжньою мiнеганською вiдьмою. Ба навiть бiльше - вiдсутнiсть у Леннiрi огорне її постать ореолом загадковостi, а ймовiрнi лиха вiд її прокляття на голови ворогiв зробляться ще страшнiшими. Схоже, цiєї ж думки дотримувався й Келлах аб Тирнан.
         - А от я схиляюсь до того, - сказав вiн братовi, - щоб вiдпустити Ейрiн на Тiр Мiнеган.
         - I дарма, - стояв на своєму Рiс. - Вона потрiбна тут. Ейрiн мусить це зрозумiти. Вона серйозна, вiдповiдальна, розважлива дiвчина i, сподiваюсь, дослу́хається до наших порад. Це тобi не Фiннела.
         Король зiтхнув:
         - Ти перебiльшуєш її слухнянiсть, Рiсе. Так, Ейрiн не вередує через дрiбницi i робить те, що їй кажуть, - та тiльки доти, доки вважає це правильним. А коли вирiшить, що правда на її боцi, то за впертiстю перевершить не лише Фiннелу, а й усiх твоїх дочок разом узятих. Жоднi вмовляння не змусять її вiдмовитися вiд своєї Iскри, тим бiльше, що всi арґументи на користь цього слабкi й непереконливi. А якщо спробуємо силою нав'язати свою волю, вона просто втече. Ейрiн винахiдлива, знайде спосiб, не сумнiвайся.
         - Тодi ми нiчого їй не скажемо, поки не вiддамо замiж. Потiм вона, звiсно, образиться на нас...
         - Образиться? - перепитав Келлах. - Не дури себе, Рiсе, вона нас зненавидить! I не по-дитячому, а по-справжньому, тiєю лютою, невгамовною ненавистю, якою ненавидять лише тих, кого любили i хто зрадив цю любов. Ейрiн шукатиме найменшої нагоди, щоб боляче допекти нам, а коли стане королевою - на щастя, вже пiсля моєї смертi, - то начувайся, брате, вона перетворить решту твого життя на справжнiсiньке пекло. - Вiн похитав головою. - Нi, я не хочу втрачати її. Хай вона буде далеко, може, ми бiльше нiколи не побачимося, та вона, в усякому разi, залишатиметься моєю дочкою. А з королiвством нiчого поганого не станеться - пiсля мене престол успадкуєш ти.
         - А пiсля мене, - скрушно додав Рiс, - корона перейде до Делвина. Певна рiч, королю не конче бути мудрим, головне, щоб вiн мав тямущих радникiв. Проте боюся, що Делвин слухатиметься лише своїх друзяк - таких самих недоумкiв, як вiн сам.
         На згадку про свого небожа Келлах аб Тирнан спохмурнiв.
         - Сподiваюся, з часом Делвин порозумнiшає, - промовив вiн, але в його голосi вчувався сумнiв. - Зрештою, йому лише двадцять рокiв... Хоча шкода, що Лоґан не старший за нього.
         У записах, з якими Шайна ознайомилася перед прибуттям до Кардуґала, згадувалося про те, що Делвин аб Рiс не тiшив свого батька успiхами нi в царинi державного управлiння, нi у вiйськовiй справi, нi в жоднiй з наук, зате полюбляв усiлякi розваги, мало не щодня влаштовував веселi гулянки, якi частенько закiнчувалися гучними бешкетами. Натомiсть другий Рiсiв син, шiстнадцятирiчний Лоґан, був хлопець розумний, вихований i освiчений, з неабиякими лiдерським здiбностями, до того ж, як на свiй юний вiк, надзвичайно мужнiй. Уже в Кардуґалi Шайна довiдалася, що недавно вiн узяв участь у збройнiй сутичцi з тинверцями, де показав себе з найкращого боку - i як вояк, i як командир. У Леннiрi до нього ставилися з великою повагою.
         - Государю, ваша високосте, - промовив Iґан аб Кiн, вставши зi свого стiльця. - З вашого дозволу, я пiду. Не смiю вам бiльше заважати.
         Збагнувши, що король справдi хоче поговорити з братом сам на сам, Шайна й собi пiдвелася. Келлах i Рiс увiчливо повставали слiдом за нею.
         - Мабуть, я теж пiду, - сказала вона. - I чекатиму на ваше рiшення.
         - Я повiдомлю його вранцi, панi, - вiдповiв король. - За цей час ми з лордом Рiсом остаточно узгодимо нашi позицiї.
         Залишивши братiв удвох, Шайна та майстер Iґан вийшли з кабiнету i спустилися на третiй поверх, де була розташована урядова канцелярiя. Звiдти виходило двi ґалереї: одна вела до Вежi Iралах, де розмiстили Шайну, а iнша - до Старої, де було помешкання Iґана аб Кiна з його алхiмiчною лабораторiєю. Старий чаклун зголосився провести гостю до її покоїв, i вони разом рушили безлюдною ґалереєю, яку наскрiзь продував прохолодний нiчний вiтерець.
         - Як гадаєте, - запитала в свого супутника Шайна, - чим закiнчиться їхня розмова?
         - Ну, спершу вони запросять ледi Iдрiс, - сказав майстер Iґан. - I втрьох дiйдуть єдино правильного рiшення.
         - Вiдпустити Ейрiн?
         - Це й так очевидно, без будь-яких обговорень. Iнших розумних варiантiв просто немає. А кажучи про єдино правильне рiшення, я мав на увазi ситуацiю з молодим лордом Делвином. Леннiр надто мала i вразлива країна, щоб дозволити собi розкiш мати такого безвiдповiдального короля.
         - I що ж вони можуть удiяти?
         - Ясно що. Застосувати Шосте Правило Кровi.
         - Шосте? - здивувалася Шайна. - Їх же лише п'ять.
         - Це на Пiвночi. А в нас є ще й Шосте: 'Якщо государ не має прямих спадкоємцiв, вiн може всиновити на свiй розсуд кровного родича, що одночасно є нащадком одного з попереднiх государiв цiєї землi не далi дев'ятого колiна. Тодi такий названий син стає наступником чинного государя i по його смертi успадковує всi належнi йому титули та повноваження.' Коли ледi Ейрiн зречеться своїх прав на престол, щоб вирушити з вами до Мiнегану, вона й далi залишатиметься королiвською дочкою, але вже не буде спадкоємицею. Тому король зможе скористатися Шостим Правилом i всиновити лорда Лоґана. Нi iншi королi Пiвдня, нi Духовна Рада не матимуть жодних заперечень, бо iнакше їм доведеться визнати зречення ледi Ейрiн недiйсним i фактично вiддати Леннiр пiд владу вiдьом. На це вони нiзащо не пiдуть. - Чаклун задоволено посмiхнувся. - Тож усе, що дiється, на краще. З ледi Ейрiн вийшла б гарна королева, проте їй судилася iнша доля. А призначення юного Лоґана першим принцом королiвства усуне всi заперечення з боку лорда Рiса.
         - I позбавить його шансу коли-небудь стати королем, - зауважила Шайна.
         - Як ви самi бачили, лорд Рiс не честолюбний... Утiм, за iнших обставин вiн би не вiдмовився вiд корони, але на першому мiсцi для нього завжди стоять державнi iнтереси. Якби всi королi мали таких менших братiв, свiт був би набагато кращим...

         У вiдведенiй їй кiмнатi Шайна передовсiм розшукала серед своїх речей скриньку з письмовим приладдям, узяла кiлька аркушiв паперу i, влаштувавшись за столом, стала писати детальний звiт про зустрiч iз королем. На це пiшло бiльше часу, нiж вона сподiвалася, бо раз по раз їй доводилося стирати речення, а то й цiлий абзац, i переписувати все наново. Та зрештою її оповiдь добiгла кiнця, i на завершення Шайна висловила переконання, що задум передати Ейрiнину Iскру iншому носiєвi був заздалегiдь приречений на невдачу. Потiм розклала списанi аркушi перед собою i, зосередившись, наслала на них особливi, доступнi лише вiдьмам чари. На якусь мить написанi рядки спалахнули золотавим сяйвом, а вiдтак зникли без слiду, залишивши по собi незаймано чистий папiр.
         Спостерiгаючи за цiєю метаморфозою, Шайна всмiхнулася на думку про те, що в її вiцi бiльшiсть сестер ще кепсько справляються з поштовим плетивом, часто-густо надсилають свої листи в нiкуди. А вона з чотирнадцяти рокiв жодного разу не помилилася; от i зараз лист потрапив саме туди, куди й належало - в мiсто Абервен на Тiр Мiнеганi, у вiдьомський палац Тах Ерахойд. Її звiт отримали найстаршi сестри, i одночасно цей самий текст з'явився в зошитi з хронiками роду О'Мейнiр, що зберiгався в особистому помешканнi Шайни. Вона була така впевнена в своїх дiях, що навiть не подумала пiдстрахуватися й зберегти про всяк випадок ориґiнал надiсланого листа.
         Закiнчивши зi справами, Шайна роздяглася, пройшла до мильнi, швиденько наготувала собi ванну й наступнi пiвгодини нiжилась у гарячiй водi з духмяною мильною пiною. А коли повернулася в кiмнату, то побачила, що на одному з аркушiв, якi вона лишила на столi, наклавши на них плетиво чекання, з'явилась вiдповiдь. Тiльки три слова:
    Взято до вiдома.
         Цим найстаршi сестри сповiщали, що ознайомилися з її звiтом, i одночасно давали зрозумiти, що невдоволенi результатом.
         'Та ну їх у Тиндаяр!' - подумала Шайна, розчiсуючи перед люстерком висушене чарами волосся. Реакцiя найстарших була очiкуваною i не викликала в неї анi крихти страху. Вона не почувалася винною перед ними, бо точнiсiнько виконала їхнє доручення - i це вже не її проблема, що Келлах аб Тирнан зробив iнший вибiр. Безперечно, правильний вибiр. Ейрiн заслуговувала стати вiдьмою вже хоча б тому, що вижила в дитинствi, зумiла, сама про те не пiдозрюючи, приборкати свою Iскру, втримати її вiд раннього пробудження. Як Шайнi було вiдомо з iсторичних хронiк, усi такi дiвчата ставали дуже могутнiми вiдьмами. А вiд того, що Ейрiн надто сильно вболiватиме за своїх рiдних i за свою країну, нiякої бiди не станеться. Зрештою, Шайна й сама хотiла б любити своїх батькiв, проте не могла. Вони викреслили старшу дочку зi свого життя, жодного разу не вiдвiдали її на Тiр Мiнеганi, дарма що впродовж останнiх рокiв це було дозволено. I своїм меншим дiтям прищепили байдуже ставлення до неї...
         Розчесавши волосся, Шайна вдягла нiчну сорочку, лягла в лiжко i згасила свiтло. Попереду її чекав новий день, i вiн мав бути кращим за попереднiй. Їй бiльше не доведеться хитрувати, вдавати таємничiсть, ухилятися вiд прямих вiдповiдей, а зустрiчаючись поглядом з Ейрiн, вона вже не почуватиме докорiв сумлiння i зможе вiдкрито та чесно дивитися їй у вiчi.
         Iз цiєю заспокiйливою думкою Шайна швидко заснула.

    Роздiл III
    Бiла нитка

         Гiлля чагарнику розсунулося, i звiдти визирнула вкрита густою рудою щетиною iкласта кабаняча голова. Налитi кров'ю маленькi очi втупились у Бренана водночас люто й налякано, а в загрозливому рохканнi виразно чулися панiчнi нотки. Бренанiв кiнь, прив'язаний до сусiднього дерева, збуджено форкнув i роздув нiздрi, але вже за мить, отримавши вiд свого молодого господаря порцiю заспокiйливих чарiв, угамувався.
         А Бренан iз прикрiстю зiтхнув - це була не та здобич, на яку вiн розраховував. Проте не став одразу ж вiдпускати кабана, а змусив його вийти на вiдкриту мiсцевiсть. Кабанисько виявився на диво великим, дужим i по-свинячому красивим; будь-який вельможа вважав би за щастя додати його голову до своєї мисливської колекцiї. Однак Бренан не шукав трофеїв, а лише збирався приготувати собi вечерю.
         - Ну, i що накажеш з тобою робити? - звернувся вiн до кабана, нiби той мiг йому вiдповiсти. - Я ж приманював кролика, звичайнiсiнького кролика. I був певен, що до мене бiжить кролик, а натомiсть... - Тут Бренан осiкся, помiтивши на кабанячих iклах кров. - То ти його зжер, свинюко! Кролик справдi бiг сюди, а ти перестрiв його i зжер! У результатi вийшло так, що вiн став наживкою, на яку я пiдчепив твою жирнючу тушу. От тiльки ти менi з бiса не потрiбен. Не вбиватиму ж я тебе, такого здоровезного, задля невеликого шматка м'яса. Та й мороки буде забагато... Ну, гаразд, забирайся геть.
         Скоряючись Бренановiй волi, кабан розвернувся i, вжалений у гладкий зад слабенькими вогняними чарами, з несподiваною для своєї комплекцiї прудкiстю чкурнув у хащi. Провiвши його поглядом, хлопець наготувався знову вдатися до чарiв, щоб цього разу вже точно прикликати кролика. Аж тут за його спиною пролунав голос:
         - Це було мудро з твого боку, майстре чаклун.
         Бренан рвучко повернувся й побачив за кiлька крокiв вiд себе вершника на гнiдому конi, чия поява стала для нього повною несподiванкою. Зосередивши всю свою увагу на приманюваннi кролика, який зненацька обернувся на кабана, вiн проґавив наближення iншої людини.
         Незнайомець був кремезним чоловiком рокiв за сорок, у темно-зеленому, пiд колiр листя, костюмi, у високих шкiряних чоботях i в коричневому капелюсi з сiрим гусячим пером. За його спиною виднiвся сагайдак з луком та стрiлами, на поясi висiв кинджал у потертих пiхвах, а до сiдла було припасовано довгу кобуру з рушницею.
         Чоловiк спiшився з недбалою спритнiстю, яка свiдчила про те, що мало не половину життя вiн проводить у сiдлi, i продовжив:
         - Полювати на кроликiв у нас може будь-хто, ми навiть це заохочуємо, бо тi малi паскуди розплодилися понад усяку мiру. А от кабанiв без спецiального дозволу чiпати заборонено. Було б дуже прикро, якби ти надумав забити того кабана. Прикро для нас обох - тодi б я, як тутешнiй лiсник, мусив узяти тебе пiд варту, а ти б вiдмовився скоритися i вжив би проти мене свою маґiю. Хiба нi?
         - Мабуть, що так, - пiдтвердив Бренан. - Я зовсiм не хочу потрапити до в'язницi через якогось дурного кабана.
         - I не потрапив би, - заспокоїв його лiсник. - Тобi просто довелося б вiдшкодувати завданi збитки - або грошима, або роботою. Наша панi не кидає за ґрати всiх поспiль, а приберiгає таке покарання для справжнiх браконьєрiв. Правда, лише найвiдчайдушнiшi з них ризикують потикатися сюди, а решта волiє обходити Кил Морґанах десятою дорогою.
         - Кил Морґанах? - перепитав Бренан. - Вiн десь тут, поблизу?
         - Ти вже в ньому, хлопче, - сказав чоловiк. - Цей лiс називається Кил Морґанах. Вiн є власнiстю ледi Ґвенет вер Меган, у якої я маю честь служити.
         Вiд несподiванки Бренан закляк з роззявленим ротом. Меган - жiноче iм'я, а навiть найостаннiший байстрюк не стане називати себе по матерi, тим бiльше знатна панi. Якщо людина не знає свого батька, то послуговується iменем дiда або iншого родича чоловiчої статi, i лише кiлька сот жiнок на всьому Абрадi становлять виняток iз цього правила. Вони...
         - То ледi Ґвенет вiдьма?
         - Саме так. Вона вже пiвтора року хазяйнує на цiй землi. Тому браконьєри й оминають Кил Морґанах, бояться її гнiву. Дивно, що ти нiчого про це не чув. Хоча, судячи з вимови, ти не тутешнiй. Звiдки, якщо не секрет?
         - З пiвнiчного сходу, - ухильно вiдповiв Бренан, i нехай спiврозмовник розумiє як хоче: чи то йдеться про пiвнiчний схiд Катерлаху, чи всього Абраду. - До речi, мене звати Бренан аб Ґрифид.
         - А я Киран аб Ґiлрi, - навзаєм представився лiсник.
         - Радий познайомитися, майстре Киране. Отже, ви не заперечуєте, щоб я вполював собi на вечерю кролика?
         - Хоч i десяток кроликiв, - недбало знизав плечима Киран аб Ґiлрi. - Та правду кажучи, я трохи здивований. Завжди вважав, що всi чаклуни люди грошовитi, у подорожах винаймають собi найкращi кiмнати в трактирах, а не ночують просто неба, полюючи на дрiбну дичину. В крайньому разi, ти мiг би напроситися на гостину до якогось заможного селянина, а там завжди знайдеться, чим вiдплатити - або вигнати мишей з льоху, або очистити воду в колодязi, або ж накласти на збiжжя чари проти шкiдникiв. Утiм, ти ще молодий, мабуть, тiльки навчаєшся...
         - Грошi я маю, - квапливо сказав Бренан. - I непогано заробляю чаклуванням. Проте сьогоднi невдало склалися обставини. Коли я проминав останнє село, було ще зарано зупинятися на ночiвлю. - Вiн, звичайно, не став пояснювати, що не зупинився в тому селi передовсiм через присутнiсть iншого чаклуна. - Там я лише запитав дорогу до Кил Морґанаху. Був певен, що це мiсто або мiстечко.
         Лiсник кивнув:
         - Тепер зрозумiло. Сплутати 'кил' i 'кiл' неважко. Щоб ти знав, у нас iще частенько кажуть 'кил'. Старою мовою це означає 'лiс'.
         - Я знаю. Просто не подумав про це. Зi слiв тiєї ворожки в мене склалося враження... - Бренан кiлька секунд повагався, та все ж пояснив: - У Торфайнi я звернувся за порадою до однiєї чаклунки-провидицi. Вона наворожила, що вiдповiдi я знайду на пiвднi Катерлаху, в Кил Морґанасi. Менi почулося 'кiл', тому я й подумати не мiг, що ворожка говорила про лiс.
         - Або про господиню цього лiсу, - зауважив майстер Киран. Вiн виявився людиною вельми делiкатною i не став розпитувати, якi саме вiдповiдi шукає Бренан. - Навряд чи це просто збiг, що ворожка надiслала тебе в мiсцину, де мешкає вiдьма.
         - Авжеж, - iз зiтханням погодився Бренан. У нього зародилася така пiдозра тiєї ж митi, як вiн почув вiд лiсника про ледi Ґвенет вер Меган. Та й ворожка найперше порадила йому звернутися до вiдьом, а вже потiм додала, що також вiн може поїхати в Кил Морґанах. Бренан обрав останнє, бо не дуже хотiв мати справу з вiдьмами. Проте долi не минути - раз йому судилося зустрiтись iз вiдьмою, то хоч так, хоч iнак, а це станеться...
         Тим часом Киран аб Ґiлрi поглянув у небо й сказав:
         - Засвiтло ти вже не встигнеш доїхати до садиби ледi Ґвенет, це аж на iншому краю лiсу. Можеш лишитися тут i полювати на кролика, а можеш скористатися моєю скромною гостиннiстю - я мешкаю неподалiк. Моя хатина, звiсно, не панськi хороми, проте мiсце для тебе знайдеться. I розкiшного бенкету на вечерю не обiцяю, але їжi буде вдосталь, напхаєшся до пуза.
         - Красно дякую, майстре, - шанобливо сказав Бренан. - Я радо приймаю ваше запрошення i вiдплачу вам, чим зможу. I мишей, якщо знадобиться, прожену, i...
         - Нi, хлопче, не треба, - з усмiшкою урвав його лiсник. - Про мишей i все таке iнше дбає ледi Ґвенет. Вона дуже турботлива панi, при кожнiй зустрiчi питає, чи маю якiсь проблеми. I нiчого приховати вiд неї не вдається - бачить людей наскрiзь. Одне слово, вiдьма... Гм. А як захочеш вiддячити за харч та ночiвлю, просто розваж моїх менших дiтей своїми чаклунськими штучками. Ти ж, мабуть, знаєш бодай кiлька фокусiв?
         Бренан ствердно кивнув, пiдхопив з трави свої торби з речами i закинув їх на круп коня. Вiн вирiшив не говорити, що заробляє на життя переважно не корисними послугами, а саме чарiвничими фокусами, якi вдавались йому на диво добре i особливо подобалися сiльським дiтлахам, що були не такi розбещенi, як мiськi, постiйною присутнiстю чаклунiв. Це була одна з причин, чому вiн, подорожуючи впродовж останнього року по Пiвнiчному Абраду, здебiльшого оминав великi мiста. Утiм, це була не головна причина...

         Менш нiж за пiвгодини неквапної їзди вони дiсталися до лiсникової оселi, розташованої в мальовничiй мiсцевостi поблизу лiсового озера. Як з'ясувалося, майстер Киран трохи прибiднявся, називаючи свiй дiм просто хатиною. Це був величенький двоповерховий будинок, споруджений з мiцної дубової деревини, iз заскленими вiкнами i череп'яним дахом. Та й родину Киран аб Ґiлрi мав чималу: дружину, стареньку матiр, дев'ятьох дiтей, двох невiсток - жiнок найстарших синiв, i трирiчну онуку. Отож, коли всi зiбралися на вечерю, то в просторiй свiтлицi, що займала майже половину першого поверху, стало дуже гамiрно i мало не тiсно.
         Вочевидь, заборона полювати на диких кабанiв не поширювалася на самого лiсника, бо до столу подали якраз кабанятину - в грибному соусi, щедро приправленому спецiями. Це вже певно було смачнiше за пригорiлу на вiдкритому вогнi кролятину, що нею мусив би вдовольнитися Бренан, якби не люб'язне запрошення майстра Кирана. До м'яса була товчена картопля, овочевий салат, свiжий, щойно спечений хлiб, запашний сир, а на десерт - тiстечка з повидлом i молоко. Нiхто з домашнiх, включно з господарем, нiчого хмiльного не пив, а Бренан, коли йому запропонували вина, ввiчливо вiдмовився, чим заслужив схвальнi погляди жiнок, а лiсникова дружина, Гелед бан Киран, тицьнула пальцем у свого вiсiмнадцятирiчного сина Арноґа i повчально промовила: 'От таких друзiв треба шукати, а не валандатися з тими п'яничками!'
         Пiсля вечерi Бренан, як i обiцяв майстровi Кирану, розважив його рiдних демонстрацiєю своїх чаклунських умiнь. Вiн жонґлював вiдразу десятком повних чашок, не проливши з них жодної краплини; створював у повiтрi рiзнобарвнi свiтловi лiнiї i сплiтав їх у вигадливi вiзерунки; потiм видобув зi своїх речей кiлька ляльок, примусив їх рухатися, говорив за них рiзними голосами i розiграв iз цього цiлу виставу на мотиви вiдомих йому казок. Останнє давалося Бренановi легко й невимушено, бо в дитинствi вiн майже не спiлкувався з однолiтками, а здебiльшого сидiв удома i бавився з iграшками, керуючи ними за допомогою чарiв.
         Насамкiнець, коли надворi вже геть стемнiло, вiн запросив усiх вийти з будинку i влаштував над озером розкiшний феєрверк: створював вогнянi кулi та пiдкидав їх високо вгору, де вони вибухали, розсипаючись урiзнобiч безлiччю яскравих жарин. Це видовище справило неабияке враження не лише на малечу, а й на дорослих. Майстер Киран цiлком щиро сказав йому, що кращий феєрверк бачив лише у виконаннi ледi Ґвенет.
         На нiч Бренан отримав у своє розпорядження окрему кiмнату, i для цього нiкому не довелося потiснитися, оскiльки влiтку меншi Кирановi сини (за гарної погоди, звiсна рiч) волiли ночувати пiд вiдкритим небом. Господар пропонував гостевi першим скористатися мильнею, але Бренан запевнив, що ще не дуже хоче спати. Тут хлопець трохи покривив душею, його вже добренько хилило на сон, та разом з тим йому хотiлося без зайвого поспiху помитися, не змушуючи нiкого чекати. Тож коли мильня звiльнилася, вiн змiг у своє задоволення полежати в дерев'янiй ваннi, наповненiй гарячою водою, час вiд часу досипаючи в неї дрiбку нагрiвального порошку. Дарма що Бренан уже понад рiк мешкав на Абрадi, його не переставало дивувати, як широко застосовувалась тут маґiя; нею був наскрiзь просякнутий навiть повсякденний побут. I не лише тут, на Пiвночi, а й у пiвденнiй частинi континенту - хоч там, щоправда, чари вважалися грiховними, i кожне їх уживання вимагало подальшого очищення молитвами. Однак це не йшло в жодне порiвняння iз суворими звичаями його батькiвщини, де за найменший зв'язок з маґiєю людей засуджували до страти, як прислужникiв Китрайла...
         Приємний вечiр у лiсниковiй оселi закiнчився вельми прикрим iнцидентом. Щойно Бренан уклався спати, до кiмнати тихенько прошмигнула старша Киранова донька, шiстнадцятирiчна Рiнаґ, i, скинувши нiчну сорочку, голяка забралася в лiжко. Приголомшений таким розвитком подiй, хлопець розгубився i просто не знав, що йому робити. Ще за вечерею вiн знай ловив на собi грайливi, а то й вiдверто хтивi погляди дiвчини, проте навiть подумати не мiг, що вона зважиться на такий вiдчайдушний i безсоромний вчинок.
         Не гаючи часу на розмови, Рiнаґ одразу стала цiлувати Бренана - i тут з'явився розлючений майстер Киран. На щастя, лiсник нiтрохи не iдеалiзував свою дочку, тому об'єктивно оцiнив ситуацiю i весь свiй гнiв спрямував на Рiнаґ. Безжально схопив її за коси, витяг iз лiжка й виштовхав з кiмнати, бурмочучи щось про рiзки. Як виявилося, це була не пуста погроза - невдовзi знадвору долинули дiвочi зойки та благання, що супроводжувалися глузливим реготом Рiнажиних братiв. Очевидно, це вже не вперше їхня сестра отримувала прочухана за свої походеньки.
         На ранок, пiсля снiданку, коли вони з Кираном аб Ґiлрi вирушили до садиби ледi Ґвенет, Бренан почав був вибачатися за нiчну пригоду, та лiсник рiшуче урвав його:
         - На Дива, хлопче, ти ж нiчим не завинив. Ну, хiба лише тим, що вродився такий нiвроку гарний, i Рiнаґ просто не могла оминути тебе увагою. Я знаю, ти й гадки не мав зваблювати її.
         'Але й не опирався,' - скрушно подумав Бренан. Вiд перших же поцiлункiв дiвчини вiн геть очманiв i вже не годен був дати їй вiдсiч. Навпаки - ще якась хвилина, i сам став би вiдповiдати на її пестощi. У чому, пiсля деяких вагань, i зiзнався майстровi Кирану.
         - Цiную твою чеснiсть, Бренане аб Ґрифиде, - сказав той з кислим виразом обличчя. - Iнший би промовчав, щоб не сипати менi сiль на рану, але ти, бачу, дуже вразливий i жити не можеш з нечистим сумлiнням. То от що я тобi скажу... До речi, ти в когось закоханий?
         - Нi.
         - Тодi твоя поведiнка була цiлком нормальна. Ми, чоловiки, завжди хочемо жiнок, а в твоєму вiцi це бажання просто нестерпне. Його може подолати лише кохання, проте в тебе немає дiвчини, якiй ти мусиш зберiгати вiрнiсть. I коли тобi на шию чiпляється молоденька, гарненька i вкрай розпусна краля... - Вiн важко зiтхнув. - Не знаю, що я зробив не так у життi, де недогледiв, за якi грiхи менi така кара. Останнi три роки маю з Рiнаґ бiльше клопоту, нiж iз рештою моїх дiтей. Був би й радий вiддати її замiж, та проґавив слушний час, а тепер таку лярву в жодну порядну родину вже не вiзьмуть. А брати за зятя якогось злиденного неробу... Нi, краще виховуватиму байстрючат. Боюся, їх довго чекати не доведеться...
         Далi вони їхали, майже не розмовляючи. Бренановi думки цiлком зосередилися на прийдешнiй зустрiчi з вiдьмою. Вiн панiчно боявся цього - i, водночас, прагнув усе з'ясувати, йому вже несила було терпiти невизначенiсть. Якщо в ньому криється Зло i нiчого вдiяти з цим не можна, нехай ледi Ґвенет уб'є його. Єдине, про що вiн у неї попросить - зробити це безболiсно й милосердно.
         Добре хоч найбiльший страх, що ранiше нi на мить не полишав Бренана, вже не мучив його. Понад усе вiн жахався думки, що може довiритись не тiй людинi й потрапити до рук прислужника Китрайла. Йому коштувало чималих зусиль звернутися за порадою навiть до старезної, немiчної чаклунки, що ворожила людям на базарi в торфайнському мiстi Довран. Зрештою вiн таки наважився, проте не став вiдкривати їй свою чаклунську силу, а просто сказав, що має певнi проблеми i шукає їхнього вирiшення. Ворожка вклала йому в руки свою кришталеву кулю, якийсь час пильно вдивлялася в неї, а тодi й дала пораду щодо вiдьом та подорожi в Кил Морґанах. Пiсля чого здивовано зауважила, що досi ще нiкому не радила зв'язуватися з вiдьмами, тим бiльше людям, геть-чисто позбавленим маґiчного хисту. Трохи посмiливiшавши, Бренан подiлився з нею своїм страхом перед зустрiччю зi слугами Китрайла, не пояснивши, втiм, справжньої причини цього страху. Ворожка скрипуче розсмiялася й вiдповiла: 'Коли маєш справу з вiдьмами, слiд боятися багатьох речей, та тiльки не пiдступiв Ворога. Вiдьми бувають рiзними, серед них чимало лихих жiнок, є справжнi стерви, що залюбки вирвуть тобi язика за одне нечемне слово. Проте лихих вiдьом - не як жiнок, а саме як вiдьом, - не буває. Навiть за великого бажання вони не можуть продатися Китрайловi. Їхня Iскра несумiсна з темною енерґiєю Ан Нувiну...'
         Слова старої чаклунки, яка не крилася зi своєю антипатiєю до вiдьом, переконали Бренана, тож тепер, прямуючи на зустрiч iз вiдьмою, вiн принаймнi не боявся, що вона виявиться лихою, пробудить у ньому приховане Зло i примусить до служби Ан Нувiновi. А те, що вiн може померти... Певна рiч, болiсно думати про смерть, коли тобi ще нема й вiсiмнадцяти, але Бренан намагався втiшити себе тим, що хоча б убереже свою душу вiд вiчного прокляття. Мабуть, рокiв у п'ятдесят це було б вагомою розрадою, та зараз...
         Так минуло години зо три. Нарештi, виїхавши слiдом за майстром Кираном на черговий пагорб, Бренан побачив попереду велику будiвлю, оточену численними господарськими спорудами й огороджену високим кам'яним муром. Серце важко загупало у хлопцевих грудях, i вiн, щоб бодай трохи вгамувати хвилювання, став подумки молитися. Своїми власними словами - бо тутешнi обряди досi не вивчив, а всi молитви його батькiвщини мiстили рядки на зразок: 'Убережи нас вiд Китрайла та прислужникiв його, вiдьом i чаклунiв,' - що наразi було цiлком недоречно.
         До садиби вони доїхали швидше, нiж того хотiлося Бренановi, проминули розчинену браму й опинилися на широкому людному подвiр'ї. Кирана аб Ґiлрi тут добре знали, тому слуги зустрiли їх обох приязно i, хоча й поглядали на Бренана з цiкавiстю, зайвими питаннями не дiймали. А лiсниковi повiдомили, що ледi Ґвенет зараз удома i саме збирається вирушити на прогулянку.
         Коли Бренан i майстер Киран спiшилися, передавши коней пiд нагляд конюхiв, з будинку на ґанок вийшов стрункий хлопчина рокiв, може, чотирнадцяти, з по-дiвочому вродливим лицем i... Тут Бренан розгублено заклiпав очима, усвiдомивши свою помилку. Це був зовсiм не хлопчина, хлопцi не мають опуклостей на грудях i такої звабливо вигнутої талiї. Насправдi це була дiвчина його вiку чи трохи старша, вдягнена в чоловiче вбрання i з короткою, за жiночими мiрками, стрижкою - свiтло-русяве волосся ледве доходило їй до плечей.
         Краєм ока Бренан помiтив, як майстер Киран схилився в шанобливому поклонi. Сам же вiн уклонитися не встиг, оскiльки дiвчина - поза будь-яким сумнiвом, ледi Ґвенет вер Меган, - зробивши крок уперед, зненацька заклякла, мов укопана, тихенько скрикнула i вп'ялась у Бренана приголомшеним поглядом.
         Наступної митi вiн вiдчув присутнiсть чарiв. У вiдповiдь негайно прикликав свiй маґiчний зiр i побачив, що постать дiвчини огортає сяйво, схоже на те, яке вiн помiчав у чаклунiв, та все ж трохи iнше. Приємнiше, ближче йому, навiть рiднiше... Але найбiльше Бренана вразив спосiб, яким вона сплiтала свої чари. Iнодi вiн нишком спостерiгав за дiями чаклунiв та чаклунок i поступово переконався, що робить усе iнакше, нiж вони. Спершу думав, що в усьому винне його самоуцтво, намагався виправитись, але марно - це призводило лише до рiзкого зниження ефективностi його маґiї. Згодом Бренан став побоюватися, що його особлива манера роботи з чарами викликана прихованим у ньому Злом. I ось тепер, зустрiвшись iз вiдьмою, несподiвано виявив, що ледi Ґвенет сплiтає маґiчнi нитки точнiсiнько, як вiн, тiльки набагато майстернiше. То що ж це виходило - вiд самого малечку, сам того не пiдозрюючи, вiн чарував на вiдьомський лад?..
         Створене дiвчиною плетиво накрило Бренана, а вiн i пальцем не ворухнув, щоб протидiяти цьому. Ще по дорозi вирiшив нiчому не опиратися, до того ж у цих чарах не було жодної загрози - вiдьма просто хотiла дослiдити його маґiчну силу. Через плетиво до Бренана долинув вiдгомiн її емоцiй, i в них вiн не вiдчув нi огиди, якої так боявся, нi найменшої тiнi ворожостi, нi бодай настороженостi. Почуття, що охоплювали ледi Ґвенет, можна було охарактеризувати двома словами - безмежний подив. Складалося враження, нiби вона добре знала його - i, водночас, нiяк не могла повiрити в його iснування.
         Немов звiдкись iздалеку пролунали слова майстра Кирана, який назвав Бренанове iм'я i почав був розповiдати про їхню зустрiч. Проте вiдьма жестом зупинила лiсника, прибрала свої чари й пiдiйшла до Бренана.
         - Ти хоч розумiєш, хто ти такий? - запитала вона, пильно вдивляючись йому в лице. Її великi сiрi очi гарячково виблискували. - Що ти знаєш про себе?
         - Майже нiчого, панi, - вiдповiв Бренан, збагнувши, що вона питає про його чаклунський хист. - Лише те, що вмiю чарувати, але вiдрiзняюся вiд решти чаклунiв. Тому я й прийшов до вас.
         - Саме до мене? I хто тобi порадив?
         - Одна чаклунка з Доврана. Вона наворожила менi, що в Кил Морґанасi я знайду вiдповiдi.
         - Отже, вона не була шахрайкою, - сказала ледi Ґвенет, продовжуючи жадiбно вивчати поглядом кожну рисочку на його обличчi. - Я й справдi можу дещо прояснити, хоч i далеко не все. Уявлення не маю, чому про тебе досi нiчого не чули. Не могла ж Айлiш вер Нiв... Нi, я просто не знаю, що й думати. Лиш одного певна: ти - це ти. I твоя зовнiшнiсть, i твiй вiк... Тобi ж сiмнадцять?
         - Так, панi.
         - А коли буде вiсiмнадцять?
         - В останнiй день монфовiра [2].
         Дiвчина кивнула:
         - I тут збiгається.
         - Що збiгається, панi? - запитав Бренан, геть збитий з пантелику.
         - Зараз ми про все поговоримо, - пообiцяла вона. - Тiльки не тут.
         Ледi Ґвенет подякувала майстровi Кирану за турботу про гостя, сповiстила присутнiх, що скасовує сьогоднiшню прогулянку, i повела Бренана до будинку.
         У коридорi бiля вхiдних дверей юрмилися допитливi служницi. Господиня розiгнала їх, наказавши одним приготувати гостьовi покої, а iнших вiдрядила на кухню по солодощi та прохолоджувальнi напої.
         - Я навiть не питаю, чи ти снiдав, - звернулася вона до Бренана. - Можна не сумнiватися, що в майстра Кирана тебе годували, як на забiй. Це ж ти вчора розважав їх феєрверком?
         - Так, панi, - пiдтвердив вiн.
         Ледi Ґвенет зиркнула на нього з якимсь незрозумiлим виразом - чи то роздратовано, чи то з досадою, - нiби щось у цiй вiдповiдi їй не сподобалося. Та вже наступної митi цiлком щиро всмiхнулася:
         - А в тебе гарно виходить. I дуже потужно. Навiть звiдси було видно.
         Вони проминули простору приймальну залу i стали пiдiйматися сходами нагору. Бренан iшов слiдом за дiвчиною, дивився їй у спину i всiма силами намагався не опускати погляд нижче талiї, де обтислi штани щiльно облягали її фiґуру. Думки в його головi геть переплуталися. Щоб бодай трохи зосередитись, вiн ухопився за першу-лiпшу з них i став гадати про те, чи не помиляється, вважаючи ледi Ґвенет молодою дiвчиною. Йому було вiдомо, що вiдьми живуть дуже довго i не старiють, тому, в принципi, їй могло бути скiльки завгодно рокiв - хоч п'ятдесят, хоч сто, а хоч i двiстi. Проте Бренановi в це не вiрилося. Всi її манери свiдчили про молодiсть, а тут iще це вбрання - жодна поважна панi так не вдягнеться. Лише дiвчисько, що не мусить нiкому коритися, нi перед ким не вiдповiдає за свою поведiнку i має досить влади над людьми, щоб диктувати їм власнi уявлення про пристойнiсть...
         На другому поверсi вони ввiйшли до невеликої свiтлої кiмнати, обставленої вишуканими меблями; її стiни було завiшано барвистими ґобеленами, а всю пiдлогу вкривав м'який пухнастий килим. Ледi Ґвенет умостилась у крiслi бiля невисокого столика i кивком вказала на сусiднє.
         - Прошу, сiдай.
         - Дякую, панi, - вiдповiв Бренан, негайно скориставшись її запрошенням.
         На обличчi дiвчини знову з'явився той самий вираз, що й тодi, коли йшлося про феєрверк. Цього разу вона пояснила його причину:
         - Не можу чути, як ти називаєш мене 'панi'. Для тебе я просто Ґвен. Не Ґвенет, а саме Ґвен. Це нiяка не фамiльярнiсть. З усiх вiдьомських iмен, що починаються на 'ґвен', лише моє дає право на таке скорочення - навiть в офiцiйному вжитку. То що, домовилися?
         - Е-е... - розгублено промимрив Бренан. - Ну, хiба я можу... Ви ж вiдьма...
         - Колишня вiдьма, - уточнила вона. - А тепер вiдьмачка. Знаєш, що це означає?
         Бренан розтулив був рота - i вiдразу закрив його, мало не бовкнувши перше, що спало на думку. Потiм обережно промовив:
         - Це коли вiдьма... з певних причин втрачає Iскру.
         - А разом з нею й бiльшу частину своєї сили, - додала ледi Ґвенет... тобто просто Ґвен. Схоже, вона здогадалася, про що подумав Бренан, бо її щоки густо зашарiлись. - Для простих людей це не має великого значення, вони щиро вважають мене справжньою вiдьмою, хiба що слабшою, нiж iншi. Але ти не проста людина i мусиш розумiти рiзницю.
         - Загалом, розумiю, - вiдповiв Бренан. - Проте мої знання не можна назвати вичерпними й достовiрними, вони походять iз ненадiйного джерела.
         - А саме?
         Бренан зам'явся. Йому стало трохи нiяково.
         - Ну, зi звичайних розмов, а ще - з книжки 'Чарiвний острiв Тiр Мiнеган i його дивовижнi мешканки'.
         Кiлька секунд Ґвен стримувалася, та зрештою не стерпiла i зайшлася дзвiнким смiхом.
         - Справдi? Ти не жартуєш? Це ж дитяча книжка... Ну, не зовсiм дитяча, але несерйозна.
         - Я не мiг купувати серйознi книжки, - пояснив Бренан. - Чаклунську лiтературу продають лише в книгарнях, власниками яких є чаклуни. А я не ризикував привертати до себе зайву увагу. Боявся... - Вiн замовк, збираючись на рiшучостi. Такого-сякого оптимiзму йому додавало те, що Ґвен ставилася до нього доброзичливо, без найменшої остороги... Хоча це могло бути лише хитрiстю з її боку. - Та й зараз боюся, що в менi криється Зло.
         Смiхотливi iскорки миттю згасли в очах дiвчини.
         - Зло? - перепитала вона. - Маєш на увазi не людське, а маґiчне Зло?
         - Так.
         - I з чого ти взяв?
         - Ну, я ж умiю приховувати свою силу. А це - одна з ознак лихого чаклуна. Хiба нi?
         Ґвен ствердно кивнула:
         - Твоя правда. Чаклуни, що живляться темною енерґiєю, здатнi приховувати вiд iнших свою силу. Але ти цього не можеш.
         - Як не можу? Жоден чаклун не помiчає моєї сили, якщо я не вдаюся до чарiв. Вони не помiчають її навiть тодi, коли я викликаю чаклунський зiр.
         - Цей зiр, як i чуття, належить до пасивних засобiв маґiчного сприйняття. Вiн не створює чарiв, а лише дозволяє бачити їх. Що ж до твоєї сили...
         Тут вона мусила перерватись, оскiльки до кiмнати ввiйшли двi служницi й хутенько розставили на столику вази з фруктами, печивом та тiстечками, глечик яблучного соку, кришталевi келихи й фарфоровi креманки з морозивом. Ґвен запросила Бренана пригощатися, i вiн, дарма що зараз його думки були далекi вiд їжi, охоче взявся до морозива. Це було одне з тих ласощiв, якi Бренан уперше скуштував уже на Абрадi й дуже їх уподобав.
         Ґвен також стала їсти морозиво. А коли служницi забралися геть, вона продовжила:
         - Вмiння приховувати свою силу означає, що за бажання її можна показувати iншим, а можна й не показувати. Проте ти не здатний так робити. Незалежно вiд твоєї волi, твоя сила невидима для чаклунiв, якщо ти не чаруєш.
         - I чому так?
         Дiвчина похитала головою.
         - Ти дивовижний невiглас, Бренане. Просто унiкальний. Замiсть жахати себе дурною думкою, буцiм у тобi криється Зло, мiг би трохи поворушити своїми звивинами i сам про все здогадатися. Твоя сила... До речi, зi скiлькома кольорами одночасно ти можеш працювати?
         - З усiма сiмома, - вiдповiв Бренан не без гордостi. - Щоправда, iз синiм i, особливо, з фiолетовим менi трохи важкувато.
         - Це й зрозумiло, вони найпотужнiшi. А тепер поглянь. - У повiтрi мiж ним i Ґвен з'явилося сiм рiзнобарвних маґiчних ниток. - Ти колись пробував сплести їх разом?
         - Так, пробував. I отримував бiлу.
         - Атож. - Ґвен стягла сiм ниток у жмутик, переплела їх мiж собою, i вони перетворилися на одну нитку, що випромiнювала яскраве бiле свiтло. - У маґiї, як i в природi, бiлий колiр не є простим, вiн складається iз семи основних кольорiв. А проте, його заведено вважати окремим, восьмим кольором. Також його називають вiдьомським - i знаєш чому?
         - Нi, не знаю.
         - Бо будь-який чаклун, поєднавши сiм основних кольорiв, одержить не бiлий, а iнший, дев'ятий колiр маґiї - чорний. У такому контрастi немає нiчого лиховiсного, це лише демонструє найiстотнiшу вiдмiннiсть мiж маґiєю вiдьом та маґiєю чаклунiв. Створюючи нитки для плетення чарiв, ми насичуємо їх енерґiєю, що йде вiд нас; а нитки, створенi чаклунами, вбирають у себе маґiчну енерґiю з довколишнього свiту. Тому чаклунське поєднання семи рiзнобарвних ниток дає в результатi чорну нитку - вона не випромiнює кольори маґiї, а поглинає їх усi.
         - То що ж це виходить? - промовив Бренан. - Моя маґiя бiльше схожа на вiдьомську, нiж на чаклунську?
         - Не просто схожа, вона i є вiдьомська, - сказала Ґвен. - Ти не чаклун, у тебе немає нi крихти чаклунського хисту. Ми з тобою однаковi, ти так само несеш у собi вiдбиток Вiдьомської Iскри.
         Мало не впустивши морозиво собi на колiна, Бренан обережно поставив креманку на столик.
         - Вiдбиток?.. Iскри?.. Хiба так може бути? Я ж чоловiк...
         - Це дуже рiдкiсне явище. Хлопцi-вiдьмаки, на зразок тебе, народжуються надзвичайно рiдко. У цьому тисячолiттi їх було лише четверо, ти п'ятий. Ми не приховуємо їхнього iснування, про них вiдомо всiм освiченим людям. Та й не лише освiченим. Скажiмо, в Iвидонi про вiдьмакiв знає чи не кожен, бо двоє з них були iвидонськими королям. Якби ти не був зосереджений на уявному Злi всерединi себе й вiдкрився котромусь iз чаклунiв, вiн пояснив би тобi, що твоя сила невидима не через зв'язок з Ан Нувiном, а через її вiдьомське походження.
         - Торiк навеснi я звернувся до одного чаклуна, - сказав Бренан. - Прибувши в Дiнас Iрван, передовсiм зайшов до крамницi маґiчного приладдя i спитав у господаря поради, де найкраще навчатися чарам. Вiн вiдповiв, що, безперечно, в Кованхарi, але не не радив менi вирушати в таку далеку дорогу, бо я однаково не маю нi найменшого чаклунського хисту. Я саме збирався показати йому, що це не так, коли вiн зi смiхом додав: 'Якщо, звiсно, ти не прислужник Китрайла i не ховаєш вiд мене свою силу. Але тодi тобi тим бiльше не варто їхати до Кованхара...' Отак я вперше почув про здатнiсть лихих чаклунiв маскувати свiй хист до чарiв.
         Дiвчина спрямувала на нього спiвчутливий погляд.
         - Бiдолаха! Уявляю, як ти мучився... А до того ти не зустрiчав жодного чаклуна? Невже їх так мало в Кередiґонi?
         - Я не кередiґонець, - сказав Бренан. - Моя вимова тiльки здається кередiґонською. Насправдi я з Лахлiну.
         Ґвен була шокована:
         - З Лахлiну? Жартуєш!
         - Аж нiяк. Я народився i зрiс на Лахлiнi.
         Вона повернула своє морозиво на столик, налила до келиха соку i вiдпила ковток. Увесь її вигляд виказував безмежну розгубленiсть.
         - Це просто неймовiрно. Не розумiю, як... Та я взагалi нiчого не розумiю! Ти не мiг народитися на Лахлiнi. I вижити там не мiг.
         - Так, це справжнє диво, - погодився Бренан. - Часом менi й самому не вiриться, що я так довго прожив на Лахлiнi i змiг уцiлiти. Тим бiльше, що чарувати почав ще в п'ятирiчному вiцi. Iншi батьки вiдразу б вiддали мене до рук поборникiв - чи просто задушили б увi снi, щоб мати менше клопоту. В нас часто так роблять, коли помiчають за дiтьми прояви чаклунського хисту - або власноруч їх убивають, або просять про послугу когось iз знайомих, - а потiм видають це за природну смерть.
         - Я про це чула, - майже пошепки мовила Ґвен. - Це так жахливо...
         - А з iншого боку, милосерднiше, нiж прирiкати дiтей на тортури та спалення на вогнищi. Поборники називають це 'очищенням вiд мерзоти'... - Бренан невесело посмiхнувся. - Не знаю, та й не хочу дiзнатися, чи розглядали мої рiднi такий варiант. Головне, що вони на це не пiшли, а вирiшили зберегти менi життя, ризикуючи накласти власними головами. На щастя, наша сiм'я мешкала вiдлюдно, на маленькiй вiддаленiй фермi, де працювали лише тато з мамою, а гостi нас вiдвiдували нечасто. Тому єдиним обмеженням, яке менi дошкуляло, була заборона бiгати до найближчого села, де мешкали всi мої товаришi. А коли вони приходили до мене, тато їх проганяв: мовляв, я вже вирiс i маю працювати, а не байдики бити з неробами-друзями. Зрештою вони перестали приходити, i я мусив гратися наодинцi, дедалi частiше розважаючись чарами, а батьки по черзi наглядали за мною. Ясна рiч, у маґiї вони геть нiчого не тямили, але стежили, щоб я собi не нашкодив, i навчали мене обережностi. Поступово я засвоїв вiд них двi важливi речi: по-перше, в моїй силi немає нiчого лихого, лихими можуть бути лише мої вчинки; а по-друге, iншi люди ненавидять маґiю й бояться чаклунiв, тому за жодних обставин я не повинен показувати свого володiння чарами.
         - Твої батьки мудрi люди, - зауважила Ґвен. - Якби вони просто залякували тебе й забороняли чарувати, ти б рано чи пiзно викрив себе. I швидше рано, нiж пiзно.
         - Ця iдея належала моїй матерi. Вона була з освiченої родини i розумiла, що мiй єдиний шанс на порятунок - навчитися контролювати свою силу. Також вона усвiдомлювала, що я все одно не зможу довго протриматися на Лахлiнi, тому переконала батька вiдкладати всi вiльнi грошi для майбутнього переїзду на Абрад.
         - То зараз вони мешкають у Кередiґонi?
         Бренан вiдчув, як до його горла пiдкочується тугий клубок. Щоразу на згадку про батькiв його душили сльози, але вiн усiма силами стримував їх, бо чоловiкам плакати не личить.
         - Нi, залишились на Лахлiнi, - глухо вiдповiв вiн. - У могилi. Чотири роки тому в нас була епiдемiя холери, вiд якої обоє вмерли. Завжди боялися тiльки поборникiв, а згубила їх хвороба. У мене ж не було навiть легкого нездужання. Взагалi не пам'ятаю, щоб я на щось хворiв, бодай на нежить. Певно, це через мою чак... вiдьмацьку силу. - Бренан запитливо глянув на Ґвен, та ствердно кивнула, i вiн продовжив: - Я нiчим не мiг їм зарадити. I тодi не вмiв лiкувати, i зараз не вмiю. А нашi лiкарi були безпораднi, бо всi дiєвi засоби вiд холери виготовляються абрадськими чаклунами, i їх заборонено завозити на Лахлiн.
         - Менi дуже шкода, Бренане, - м'яко сказала Ґвен. - Отже, пiсля смертi батькiв ти переїхав на Абрад?
         - Не вiдразу. Заощаджених грошей бракувало навiть на одне мiсце на кораблi, а за нашу ферму менi пропонували просто смiшнi грошi - i через мою молодiсть, i через недавню епiдемiю. Сам я порядкувати на землi не вмiв, батьки виростили мене бiлоручкою, - вiн мигцем глянув на свої пальцi. - Вони здебiльшого заохочували мене до навчання, у нас було чимало книжок, якi мама успадкувала вiд дiда. Твердили, що я маю бути грамотним, аби потiм, коли ми переберемося на Абрад, змiг вивчитися на справжнього чаклуна i забезпечити їм безбiдну старiсть. Тому я здав ферму в оренду - за суто символiчну платню, але надiйним людям, якi могли про неї подбати. А сам поїхав до Дервеґа, де мешкала материна рiдня, i став працювати в їхнiй майстернi. На початку минулого року нарештi змiг продати батькову ферму й вирушив на Абрад... Оце й уся моя iсторiя.
         Ґвен мовчки встала з крiсла, помахом руки вказала Бренановi, щоб вiн сидiв, i в задумi пройшлася по кiмнатi. Бренан стежив за нею поглядом i сподiвався, що не надто вiдверто виказує своє захоплення. Тепер, знаючи, що вона вiдьмачка, вiн просто не мiг дивитися на неї iнакше. У тiй наївнiй книжечцi про чарiвний острiв Тiр Мiнеган було написано, що геть усi вiдьми вродливi, бо Iскри обирають собi лише найкращих дiвчат - як за розумом, так i за зовнiшнiстю. Можливо, тут автор нiтрохи не перебiльшував; i якщо так, то Ґвен служила яскравим пiдтвердженням цiєї тези, вона була i розумницею, i красунею, а незвичне для жiнки вбрання лише пiдкреслювало її привабливiсть. I що найголовнiше, на вiдмiну вiд справжнiх вiдьом, вона вже не мусила цуратися чоловiкiв. Принаймнi один у неї точно був... а може, й досi є. Щоправда, нi майстер Киран, нi його рiднi не згадували нi про якого чоловiка, але вони також i словом не обмовилися, що їхня панi - вiдьмачка. На Лахлiнi з повного жiнчиного iменi можна було непомильно визначити, дiвиця вона чи замiжня, проте на Абрадi жоден закон не зобов'язував одружених жiнок називатися за чоловiком. Була лише традицiя, якої дотримувалися простi люди i яку рiшуче вiдкидали знатнi жiнки - вони вважали її принизливою й волiли зберiгати в замiжжi своє дiвоче iм'я. Здоровий глузд пiдказував Бренановi, що Ґвен усе-таки одружена, бо ж iнакше довелося б визнати її хтивою дурепою, яка пiддалася хвилиннiй слабкостi й промiняла свою Iскру на швидкоплинну мить насолоди. Та вона не така, це ясно. Лише справжнє кохання, глибоке, самовiддане й нездоланне, могло змусити її вiдмовитися вiд своєї могутностi, вiд довгого життя i вдовольнитися звичайним жiночим щастям...
         - От що, Бренане, - промовила Ґвен якось нерiшуче. - Наперед прошу пробачення, але я мушу про це запитати. У тебе нiколи не виникало пiдозри, що твої батьки... що ти не їхнiй рiдний син?
         - Нiколи, - вiдповiв вiн, зовсiм не образившись. - I це просто неможливо. Я дуже схожий на матiр, щоб бути приймаком. Зазвичай сини вдаються в батька, а от я цiлком пiшов у маму - це всi помiчали.
         - А не могло бути так, - продовжувала допитуватися дiвчина, - що ти народився в Кередiґонi, а потiм твої батьки повернулися з тобою на Лахлiн?
         - Нi, не могло, - впевнено сказав Бренан. - Я точно народився на нашiй фермi, батьки розповiдали менi про той чудернацький день. I вони нiколи не були на Абрадi... А чому це так важливо?
         Ґвен знову сiла в своє крiсло й пояснила:
         - Рiч у тiм, що Лахлiн оточено спецiальними чарами, якi перешкоджають Iскрам потрапляти на ваш острiв. Це було зроблено ще в минулому тисячолiттi, пiсля того, як нашим попередницям не вдалося домовитись iз поборниками про безперешкодну передачу новонароджених вiдьом. I тодi, задля уникнення подальших конфлiктiв, сестри звели Бар'єр, щоб на Лахлiнi взагалi не народжувалися вiдьми.
         - Я читав про Лахлiнський Бар'єр, - кивнув Бренан. - Та хiба це мене стосується? Я ж не не маю Iскри - лише її вiдбиток.
         - Щоб отримати цей вiдбиток, ти мусив, перебуваючи в материнськiй утробi, мати контакт з Iскрою. I все вказує на те, що вона таки потрапила на Лахлiн. Якщо я нiчого не наплутала в датах, то вже через мiсяць пiсля народження... пiсля твого народження нашi найстаршi скликали всiх досвiдчених сестер, щоб змiцнити Бар'єр. Нiбито для бiльшої певностi - а виявляється, не тiльки для цього. Насправдi вiн був пошкоджений. А отже, сестра Айлiш... Стривай-но! - Ґвен запитливо глянула на Бренана. - Ти назвав день свого народження чудернацьким. Чому?
         - Бо тодi сталося дещо дивне. Безперечно, маґiчне. Напередоднi до нашого дому завiтала молода жiнка, пояснила, що їде до тiтки в Дервеґ, але збилася з головної дороги. Оскiльки вже настав вечiр, батько не мiг залишити її на нiч без даху над головою - на Лахлiнi, навiть на пiвднi пiвострова Аден Флахт, де ми мешкали, кiнець монфовiра вважається початком зими. Тому вiн запропонував жiнцi заночувати в нас, проте застерiг, що навряд їй вдасться виспатись, бо в його дружини вже розпочалися перейми. У вiдповiдь жiнка сказала, що її, мабуть, сам Див сюди привiв - у своєму мiстi вона навчалася в найкращої повитухи i вже встигла прийняти чимало пологiв. I хоча за мамою вже наглядала стара повитуха iз сусiднього села, вiд зайвих рук грiх було вiдмовлятися. А пологи виявилися важкi, перейми тривали всю нiч i майже весь ранок, а ближче до обiду врештi народився я. Незнайомка дуже вправно прийняла мене, сповила, передала матерi - i от тодi трапилася та сама дивовижа. I батьковi, й мамi, i старiй повитусi одночасно потьмарилося в очах, а коли прояснилося, все залишилось, як було, за винятком того, що гостя щезла, мов у повiтрi розчинилася. Як згодом з'ясувалося, також зник її кiнь разом з усiєю поклажею. Попервах батьки були дуже наляканi, та переконавшись, що зi мною все гаразд, поступово заспокоїлися. А от стара повитуха нiяк не могла вгамуватися, все бiдкалася i благала мовчати про те, що сталося, не казати нiкому нi єдиного слiвця. Її страх був цiлком зрозумiлий: тут явно не обiйшлося без чарiв, а якщо поборники розпочнуть слiдство, то неодмiнно вiзьмуть її в роботу, бо всi повитухи в них пiд великою пiдозрою. Тато з мамою також не хотiли зв'язуватися з представниками влади, тому всi троє заприсяглися зберiгати все в таємницi. Старенька померла через три роки, так i не розповiвши нiкому про ту подiю. А коли в мене проявилися першi здiбностi до маґiї, батьки не були заскоченi зненацька. Вони вже давно збагнули, що та загадкова жiнка була чаклункою i завiтала до нас через мене.
         - То була не чаклунка, - впевнено сказала Ґвен, - а вiдьма. Я навiть здогадуюся, хто саме. Батьки не описували тобi її зовнiшнiсть?
         - Описували. Тато добре запам'ятав її, хоча iм'я вилетiло в нього з голови. Трохи пухкенька, невисока, рожевощока, з кучерявим темно-рудим волоссям, округлим веснянкуватий обличчям, зеленкувато-карими очима i кирпатим носом.
         - Так i є. Це була старша сестра Айлiш вер Нiв, тодi ще просто сестра.
         - I вона прибула на Лахлiн, щоб прийняти в мами пологи? - запитав Бренан. - Навiщо? Який у цьому сенс? Iнша рiч, якби пояснила батькам, хто я такий, i запропонувала допомогу в переселеннi на Абрад. А так просто щезла... Невже вiдьми вмiють переноситися з мiсця на мiсце?
         - Сестра Айлiш нiкуди не переносилася. Твоїм батькам i повитусi просто здалося, що вона миттєво зникла. Насправдi ж на них було наслано чари забуття.
         - О! - вражено протягнув Бренан. - Такi чари iснують?
         Ґвен кивнула:
         - Вони дуже могутнi, проте мають одне iстотне обмеження. З їхньою допомогою не можна примусити людину забути минулi подiї - лише майбутнi.
         - Як це?
         - Щоб викреслити з пам'ятi певний промiжок часу, чари забуття треба накласти ще на початку цього промiжку. Так би мовити, поставити мiтку, позначити момент, вiд якого стиратимуться спогади. У вашому випадку, гадаю, подiї розвивалися наступним чином. Сестра Айлiш, визначивши, що народжується хлопчик, спокiйно прийняла тебе, вiддала матерi - i саме тодi наслала на неї, твого батька та повитуху чари забуття. Далi сталося те, про що всi троє згодом забули, а коли все скiнчилося, сестра Айлiш знерухомила їх, пересунула на тi мiсця, де вони були в початкову мить дiї чарiв, знову поклала тебе до матерi, а сама забралася геть. Пiсля себе, вочевидь, залишила особливе плетиво, яке десь за пiвгодини спрацювало, активувавши чари забуття i одночасно скасувавши чари нерухомостi. Можливо, в дрiбних деталях щось було iнакше, та я не сумнiваюся, що загалом правильно вiдтворила хiд подiй.
         - I про що ж могли забути мої батьки з повитухою? - запитав Бренан. - Що такого важливого сталося пiсля мого народження?
         - Ще одне народження. У твоєї матерi була двiйня - ти i твоя сестра-близнючка. Вiдьма, чия Iскра залишила в тобi вiдбиток. Айлiш вер Нiв забрала її i стерла з пам'ятi твоїх батькiв найменшу згадку про те, що в них, окрiм сина, народилась i донька. Це вже не просто моє припущення, а доконаний факт. Власне, тiльки так i з'являються на свiт хлопцi-вiдьмаки - у парi з сестрою-вiдьмою.
         Приголомшеному цiєю новиною Бренановi геть-чисто вiдiбрало мову. Вiн лише очманiло витрiщався на Ґвен, а дiвчина тим часом вела далi:
         - Я вiдразу збагнула, хто ти такий, бо добре знаю твою сестру Шайну, а ти надзвичайно схожий на неї. Тому й була певна, що ти народився в Кередiґонi - адже саме звiдти її привезла сестра Айлiш. Тепер я розумiю, що вона просто знайшла там молоде подружжя i вмовила їх, в обмiн на маєток у Ґвидонедi, видати себе за Шайниних батькiв. Таким чином вдалося приховати вiд усiх, що Лахлiнський Бар'єр дав слабину. Гадаю, про це не дiзнався нiхто, крiм, звiсно, самої Айлiш вер Нiв i дев'яти найстарших сестер. Люди думають, що ми з легкiстю визначаємо, де й коли має народитися нова вiдьма, та насправдi це дуже складна процедура, i за традицiєю її проводять найстаршi. А коли вони з'ясували, що Iскра, звiльнена пiсля смертi сестри Брi вер Айрен, потрапила на Лахлiн, то вирiшили не розголошувати цього факту й доручили сестрi Айлiш залагодити справу.
         - Але ж це пiдло! - нарештi витиснув з себе Бренан. - Це жорстоко, не по-людському! Ваша сестра Айлiш знала, що я вiдьмак, але кинула мене на Лахлiнi, змусила моїх батькiв щодня, щохвилини ризикувати собою, щоб уберегти вiд поборникiв. А якби їх викрили, то спалили б на вогнищi разом зi мною. Ну, хiба так важко було забрати на Абрад усiх нас - i мене з сестрою, i тата з мамою? Зараз вони були б живi, я б дбав про них... - Хлопець замовк, вiдчувши, що на очi йому навертаються сльози.
         - Я не виправдовую сестру Айлiш, - пiсля короткої мовчанки заговорила Ґвен. - Але можу зрозумiти її мотиви. Головне для неї було врятувати нашу нову сестру Шайну - духовну дочку й наступницю покiйної сестри Брi. А вивезти з Лахлiну одну дитину набагато легше, нiж двох дорослих з двома немовлятами.
         - То ти вчинила б так само?
         - Нi, я б нiзащо не залишила на Лахлiнi брата-вiдьмака. Забрала б вас обох, i тебе i Шайну, це без варiантiв. Ще до того, як постукати в дверi, я навела б на всiх присутнiх у будинку чари забуття, а згодом стерла б iз пам'ятi твоїх батькiв та повитухи всi спогади про мiй вiзит i про ваше народження, ще й наслала б на всiх трьох довгий мiцний сон. Поки б вони прокинулися, поки розбиралися, що сталося, поки вирiшували, що робити, по менi б уже й слiд загув. Але, - вираз вродливого обличчя дiвчини став суворий, а в сiрих очах застигла крига, - я б за жодних обставин не вiдкрилася твоїм батькам. Авжеж, вони виявились винятковими людьми - та чи могла я знати про це. Чи могла сподiватися на зустрiч з ними в країнi, де людей спалюють живцем за саму лише наявнiсть чаклунського хисту. Де чоловiки доносять на своїх жiнок, невiстки - на свекрух, брати - на сестер, а падчерки - на вiтчимiв. Де дiвчата-простолюдинки вiддаються знатним юнакам зi страху, що в разi вiдмови тi нацькують на них поборникiв, а слуги вивчають грамоту тiльки для того, щоб записувати назви книжок, якi читають їхнi господарi... Я, звичайно, нiколи не була на Лахлiнi, досi навiть не спiлкувалася з жодним лахлiнцем i знаю про все це лише з третiх-четвертих рук. Якщо ж мої уявлення про твоїх спiввiтчизникiв хибнi, так i скажи менi - я вибачусь.
         Бренан вiдвiв очi.
         - Вони не хибнi. Саме тому я видаю свiй акцент за кередiґонський. Абрадцi не люблять лахлiнцiв. Особливо ж - лахлiнських чаклунiв.
         - I це цiлком зрозумiло, бо серед них чимало чорних. Значно бiльше, нiж серед вихiдцiв з будь-якої країни Абраду та решти островiв. Коли людинi змалку втовкмачують, що чаклунський хист є дарунком Китрайла, а потiм вона виявляє в себе цей дарунок, то потрiбна чимала сила волi, потрiбен неабиякий розум, щоб позбутися прищеплених у дитинствi стереотипiв i усвiдомити, що хист до чарiв є не добрим i не лихим, це лише властивiсть керувати природними силами, а вибiр мiж Свiтлом та Темрявою робиш ти сам. Набагато легше просто змиритися з тим, що ти Китрайлове порiддя, вiдкрити йому свою душу, прикликати його на допомогу - i якщо твiй заклик буде щирим, вiн почує тебе й надiшле тобi ввi снi демонiв, якi пiдкажуть, що робити, навчать, як захищатися, дадуть доступ до темної енерґiї... - Ґвен скрушно похитала головою. - От так калiчать людей тамтешнi порядки. Тому ти мусиш зрозумiти, що жодна вiдьма не ризикнула б забрати з Лахлiну твоїх батькiв. Не квапся виносити сестрi Айлiш обвинувальний вирок, а краще подумай про те, що вона зробила. Не суди її намiри, не розглядай гiпотетичнi варiанти, просто подивися на результат. Твої батьки втратили дочку, але не горювали за нею, оскiльки не знали про її iснування. Натомiсть у них залишився ти - їхнiй єдиний син. Iнших дiтей вони мати не могли, бо пiсля народження вiдьомської двiйнi жiнка стає безплiдною. Без тебе їм довелося б доживати свiй вiк на самотi, а так з ними був ти, дарував їм свою синiвську любов i сам тiшився їхньою любов'ю та турботою. З твоєї розповiдi я зрозумiла, що ви були щасливi втрьох; щасливi попри всю непевнiсть вашого становища, попри страх перед поборниками та їхнiми шпигунами. От скажи, чи хотiв би ти, щоб тебе немовлям забрали вiд них разом iз сестрою?
         - Нi, - твердо вiдповiв Бренан. - Не хотiв би.
         - Якщо твої батьки ще не пiшли на наступне переродження, - продовжувала Ґвен, - i досi перебувають у Кейґантi, то можеш не сумнiватися: зараз вони дивляться на тебе з Небес i пишаються тобою. Пишаються тим, що змогли, всупереч ворожому оточенню, виростити з тебе справжнього вiдьмака. Також я певна, що вони пишаються й Шайною - могутньою вiдьмою та чудовою дiвчиною. Нещодавно вона стала повноправною сестрою, а в такому вiцi це рiдкiсть.
         - Вона зараз на Тiр Мiнеганi? - поцiкавився Бренан.
         - Нi, на Пiвднi, в маленькому королiвствi Леннiр. У тамтешньої принцеси виявили Вiдьомську Iскру, i Шайна поїхала домовлятися з її батьком-королем. Власне, перемовини вже фактично скiнчилися, просто король Келлах продовжує наполягати на одному неприйнятному для нас пунктi лише для того, щоб якнайдовше затримати при собi дочку. Проте Шайна стверджує, що незабаром вони вирушать у дорогу, зачекають лише на весiлля принцесиного двоюрiдного брата.
         - Ти з нею листуєшся?
         - Ну, правильнiше буде сказати, що це вона листується зi мною. Реґулярно пише менi, а я вiдповiдаю їй зрiдка, бо пiсля втрати Iскри можу створювати лише плетиво чекання. Свої ж листи передаю звичайним способом до сусiднього Ридихена, де при дворi тутешнього ґрафа Iдвала гостює сестра Елайн вер Мовiрнiн, а вона вже надсилає їх Шайнi. До речi, сьогоднi по обiдi я вiдряджу гiнця, щоб сповiстити про тебе. Може, й ти хочеш їй написати?
         Трохи повагавшись, Бренан заперечно хитнув головою:
         - Нi, не хочу. Я ж зовсiм не знаю її, а вона взагалi нiчого не чула про мене. Не стану ж писати: 'Привiт, я твiй брат, якого лишили на Лахлiнi...' Та й хтозна, як вона поставиться до мене.
         - Гарно поставиться, обiцяю. Шайну завжди засмучувало, що її... гм, люди, яких вона досi вважає своєю рiднею, жодного разу не вiдвiдали її на Тiр Мiнеганi, а всi їхнi листи були куцi й сухi. Вона дуже хотiла любити їх, та вони самi цього не дозволяли. А тепер у неї з'явиться справжнiй брат... - Ґвен на секунду замовкла. - Хоча ти маєш рацiю. Вам краще розпочати з особистого знайомства, а не з обмiну листами. Можеш зачекати на Шайну тут, вона неодмiнно завiтає в Кил Морґанах на зворотному шляху. А можеш вiдразу поїхати до Тiр Мiнегану.
         - Навiщо? - спохмурнiв Бренан.
         - Для зустрiчi з найстаршими сестрами. Так чи iнак, а ти належиш до вiдьомської спiльноти. Ти - наш брат.
         - Ранiше їх це не дуже турбувало. Вони разом з Айлiш вер Нiв кинули мене майже на вiрну смерть.
         Ґвен стиха зiтхнула.
         - Я розумiю твої почуття, Бренане. Та все одно раджу тобi побачитися з найстаршими. Хоча б для владнання майнових питань. Тiр Мiнеган здавна стоїть на позицiї, що нi вiдьмачки, нi вiдьмаки не мусять нiкому служити, щоб заробляти собi на прожиття. От я, втративши свою Iскру, отримала Кил Морґанах. Так само й ти зможеш обрати собi маєток у будь-якому з Пiвнiчних Королiвств - або, за твого бажання, на одному з островiв, де Тiр Мiнеган має земельну власнiсть.
         - Менi не потрiбна милостиня!
         - Це не милостиня. Розглядай це як справедливе вiдшкодування. Крiм того, ти опанував лише частину своєї сили, тобi ще треба навчатися. А жоден чаклун тут не зарадить, бо твоя маґiя має вiдьомську природу.
         З упертостi Бренан збирався сказати, що не хоче навчатися, але передумав. Це була б вiдверта брехня - бо насправдi вiн дуже хотiв оволодiти всiєю маґiєю, що її мав, i плести чари так само майстерно, як робила це Ґвен.
         - А ти, - запитав Бренан нерiшуче, - могла б навчати мене?
         Вона замислено подивилася на нього i повiльно кивнула:
         - Можу спробувати, хоча успiху не ґарантую. Я цiлком контролюю свiй вiдбиток Iскри i вмiю майже все, що пiдвладне моїй силi, проте зовсiм не маю вчительського досвiду. Я взагалi ще недосвiдчена, менi ж лише дев'ятнадцять, та якщо наполягаєш, попрацюю з тобою.
         - Я не наполягаю, в жодному разi, - запротестував хлопець. - Вибач, що так безцеремонно нав'язався тобi...
         - Ради Дива, Бренане, - урвала його Ґвен. - Ти не так мене зрозумiв. Я лише мала на увазi, що буду для тебе не найкращою вчителькою. Але я хочу навчати тебе, я дуже рада, що ти тут, менi так бракувало вiдьомського товариства... - В її очах застигли бiль i гiркота. - Аби ж ти знав, як я сумую за Тiр Мiнеганом!
         - Тебе вигнали звiдти? - необачно зiрвалося з Бренанового язика. - Тобто, - запiзнiло став виправлятися вiн, - я хотiв спитати...
         - Все гаразд, - заспокоїла його дiвчина, - нiхто мене не виганяв. Я сама поїхала, з власної волi. Нестерпно бути вiдьмачкою там, де була вiдьмою, раз по раз зустрiчатися зi спiвчутливими поглядами, знати, що мене жалiють навiть тi меншi сестри, яких я постiйно дiймала, кепкуючи з їхньої недолугостi й вихваляючись своєю майстернiстю... Зате ми з тобою однаковi, у твоїй присутностi я не почуваюсь неповноцiнною. - Вона силувано всмiхнулася. - Та ворожка з Доврана зробила менi велику послугу, коли надiслала тебе в Кил Морґанах. Ти тут дорогий i бажаний гiсть. Я рада, що ми зустрiлися.
         Поки Бренан пiдбирав гiднi слова для вiдповiдi, Ґвен раптом насторожилась i повернула вбiк голову, до чогось дослухаючись.
         - Здається, - промовила вона, - повернувся Лiам. - З цими словами схопилася на ноги, пiдбiгла до вiкна i визирнула назовнi. - Точно, це вiн. Ходiмо, я вас познайомлю.
         'Мабуть, її чоловiк,' - подумав Бренан, неохоче пiдводячись iз крiсла. Його не надто надихала майбутня зустрiч з людиною, через яку Ґвен позбулася Iскри i тепер так страждала. Схоже, вона вже шкодувала, що пожертвувала силою заради кохання, проте минулого не повернеш...
         Вийшовши в коридор, Ґвен звернула в iнший бiк, нiж той, звiдки вони прийшли.
         - Перехопимо його в їдальнi, - сказала вона Бренановi. - Зазвичай Лiам повертається з полювання голодним i передусiм бiжить снiдати.
         - Повертається з полювання? - перепитав Бренан. - А хiба не зарано?
         - Для такого полювання радше запiзно, - вiдповiла Ґвен, чиє обличчя виражало сумiш iронiї, осуду й поблажливостi. - Я намагаюсь його перевиховати, та все марно. Лiам легковажний, безвiдповiдальний... але дуже милий. Вiн обов'язково тобi сподобається.
         Бренан у цьому сумнiвався.
         Коли вони спустися до порожньої їдальнi, широкi двостулковi дверi неподалiк вiд сходiв рвучко розчахнулися, пропустивши до кiмнати високого, мiцної статури юнака в розхристаному коричневому камзолi й такого ж кольору штанях, недбало заправлених у черевики. Побачивши Ґвен iз Бренаном, вiн квапливо поправив одяг i пригладив своє скуйовджене русяве волосся. Його жвавi сiрi очi поглянули на Ґвен трохи винувато i водночас пустотливо, а на Бренана - з цiкавiстю.
         - Вiтаю, Лiаме, - промовила Ґвен, намагаючись говорити стримано й холодно, але в її голосi виразно вчувалися лагiднi нотки. - Нарештi ти нагулявся.
         Лiам пiдiйшов до неї, обiйняв за плечi й поцiлував її в лоба.
         - Доброго ранку, сестричко. Бачу, ти теж часу не гаяла. - Вiн знову кинув допитливий погляд на Бренана, i в нього з'явився такий вираз, нiби вiн щосили намагався пригадати, де вони бачилися ранiше. - Е-е... Перепрошую, ми вже знайомi?
         - Ще нi, - вiдповiла Ґвен. - Але це легко виправити. - I спершу звернулася до гостя: - Бренане, це мiй менший брат, Лiам аб Конлайд О'Дойл.
         - Дуже приємно, - вiдповiв Бренан, несподiвано для себе вiдчувши величезну полегкiсть вiд того, що Лiам виявився не її чоловiком, а братом.
         - Насправдi я старший, - зауважив той, мiцно потиснувши Бренановi руку. - Менi на рiк бiльше, нiж Ґвен. Та вона завжди називає мене меншим, бо я наймолодший з її братiв.
         - I найнесерйознiший, - додала Ґвен. - Лiаме, дозволь представити тобi лорда Бренана аб Ґрифида О'Мейнiра.
         - Я зовсiм не лорд, - запротестував Бренан. - I не О'Мейнiр. Я з простого роду.
         - Ти вiдьмак, отже, маєш титул високого пана Тiр Мiнегану, - пояснила вона. - Вiн твiй за правом народження. А Мейнiр звали першу шiнанську жiнку, що опанувала Iскру, вiдбиток якої ти в собi носиш - i тому належиш до шляхетного вiдьомського роду О'Мейнiр. Така традицiя.
         - Ого! - вигукнув Лiам, вирячивши з подиву очi. - Вiдьмак? Сестричко, ти не жартуєш?
         - Нiяких жартiв, - запевнила його Ґвен. - Бренан справдi вiдьмак.
         - Хiба це можливо? Я досi нiчого не чув про... - Тут вiн осiкся i приголомшено втупився в Бренана. - Провалитись менi в Тиндаяр! А я, дурень, усе думав-гадав, де ж ми зустрiчалися. I як це вiдразу не збагнув, що ти до дiдька схожий на Шайну! Такий схожий, аж страх бере. Її брат, еге ж?
         - Близнюк, - кивнув Бренан.
         - Отакої! - похитав головою Лiам. - А Шайна нi разу не обмовилася, що має близнюка-вiдьмака. I ти, сестричко, нiчого не казала. I решта вiдьом про це нiчичирк. Ви всi такi потайливi!
         - Якi вже є, - недбало знизала плечима Ґвен i перевела погляд на Бренана. - Зараз менi треба написати кiлька листiв, а ти, якщо хочеш, вiдпочинь з дороги. Тобi вже мали приготувати покої й перенести туди твої речi.
         - Дякую, - вiдповiв Бренан, - але я не втомився. Майстер Киран був такий люб'язний, що надав менi цiлу кiмнату, i вночi я добре виспався.
         - То ти ночував у нашого лiсника? - втрутився Лiам. - Сподiваюсь, мала Рiнаґ тебе гарно розважила?
         Бренан миттю почервонiв.
         - Аж нiяк, - збентежено промимрив вiн. - Нiчого такого не було...
         - Тодi ти багато втратив. - Лiам мало не облизнувся. - Рiнаґ така солоденька, а в лiжку справжнє бiсеня.
         Ґвен суворо зиркнула на брата.
         - Припини, нестерпний! Не мiряй усiх на свiй копил... Ну, гаразд, Лiаме, подбай про нашого гостя, покажи йому садибу, поспiлкуйтеся досхочу - ви ж, хлопцi, любите чесати язики. Тiльки не надумай тягти його на денне полювання.
         - Не надумаю, - пообiцяв вiн. - Я й нiчним ситий.
         Кинувши на Бренана швидкий погляд i легенько всмiхнувшись, Ґвен побiгла вгору по сходах, а Лiам, попросивши його трохи зачекати, рушив через їдальню до менших дверей, що вели на кухню. За якусь хвилину повернувся звiдти з величеньким плетеним кошиком, укритим бiлою скатертиною.
         - Ґвен добре вимуштрувала слуг, - сказав вiн Бренановi. - Не встиг я повернутись, як вони вже наготували менi харч. Я волiю снiдати на свiжому повiтрi. Ходiмо.
         Молодi люди вийшли з будинку i через широкий заднiй двiр подалися до невеличкого ставка, посеред якого плавали бiлоснiжнi лебедi. Побоюючись, що Лiам от-от почне розпитувати про нього та Шайну, i ще не вирiшивши, що йому розповiсти, Бренан першим завiв розмову:
         - А про яке полювання ви з Ґвен говорили? Щось твоя одiж не схожа на мисливську.
         Лiам широко осмiхнувся:
         - Це зважаючи, на кого полюєш. Милi за двi звiдси лiс закiнчується й починаються селянськi господарства. А на кожнiй фермi мешкає бодай одна гарненька цiпка. Ото i є моя здобич.
         - Маєш на увазi дiвчат?
         - Еге ж. I всi, як одна, прудконогi. Поки наздоженеш - захекаєшся. Тому я й називаю це полюванням.
         Бренан недовiрливо глянув на нього.
         - Невже ти...
         - Та нi, - розсмiявся Лiам. - Звiсно, нi! Я нiкого не присилую. Якщо дiвуля не хоче, то й пальцем її не зачеплю. Менi вистачає тих, що самi просяться. А бiгають вiд мене, бо так цiкавiше. Невеличка розминка перед головною розвагою. Хай що там Ґвен каже, а тобi варто це спробувати. Як захочеш, дай знати - поїдемо на полювання разом.
         Знiяковiлий Бренан похитав головою:
         - Дякую за пропозицiю, але я в такi iгри не граю.
         Лiам серйозно кивнув:
         - Ще б пак. Я знав, що ти вiдмовишся. Ти ж бо приїхав сюди не на гульки, а свататися.
         На цi слова Бренан заледве не спiткнувся.
         - Ти про що?
         Його подив був такий щирий i непiдробний, що Лiам негайно й беззастережно повiрив йому.
         - Виходить, я помилився? Тодi вибачай. Гм... Хоча, може, все так i є, просто ти сам про це не здогадуєшся. Шайна ж недарма надiслала тебе до Ґвен.
         - Вона мене нi до кого не надсилала, - сказав Бренан. А трохи повагавшись, додав: - I взагалi, я ще жодного разу не зустрiчався з нею.
         Усупереч його очiкуванням, Лiам не став питати, чому так склалося. Лише спiвчутливо сказав:
         - Ох, цi вiдьми!..
         Вони дiйшли до ставка i влаштувались на лавцi бiля самої води. Лiам прибрав з кошика скатертину i насамперед видобув два порожнi кухлi та жбан холодного пива. Бренан охоче пригостився пивом, а вiд решти частування вiдмовився, пояснивши, що досi ситий снiданком у майстра Кирана та морозивом, яке їв разом iз Ґвен. Отож вiн потроху попивав приємний прохолодний напiй i обдумував почуте вiд Лiама. З його слiв випливало, що Ґвен неодружена; а коли так, що ж тодi сталося з чоловiком, який зробив її вiдьмачкою? Помер, загинув, вона розлюбила його? Чи, може, обдурив її й кинув? Якщо останнє, то вiн не лише негiдник, а й телепень...
         Тим часом Лiам з неабияким апетитом допався до смаженої курки, блискавично ум'яв добру її половину, а вгамувавши голод, став їсти повiльнiше i знову заговорив:
         - Не пощастило тобi з Шайною, хоч ви й близнюки. Зате в мене з Ґвен усе склалось iнакше. Можливо, через те, що наша родина мешкає в Iвидонi, ще й на самiсiнькому узбережжi - а це менше трьохсот миль до Абервена. Вiдколи Ґвен минуло тринадцять, ми всi частенько вiдвiдували її, а я робив це найчастiше. Їдуть на Мiнеган мама з татом - i я з ними; хтось iз старших братiв чи сестер - я також складаю їм компанiю. Ми з Ґвен дуже швидко потоваришували, i з усiєї рiднi вона найбiльше прихилилася саме до мене. Може, через невелику рiзницю у вiцi, а може тому, - вiн лукаво всмiхнуся, - що я такий чудовий хлопець. Словом, ми стали справжнiми братом та сестрою, не лише за кров'ю, а й за почуттями одне до одного. Коли ж Ґвен перетворилася на вiдьмачку, - тут Лiамова усмiшка вмить зiв'яла, - i вирiшила поїхати в Кил Морґанах, то запросила мене з собою. Я погодився без роздумiв i не шкодую про це.
         - А решта ваших рiдних досi мешкає в Iвидонi?
         - Так, у нас там велике сiмейне пiдприємство. Ми й ранiше були небiднi, мали гарний будинок у Карфирдiнi, два маєтки на пiвднi Iвидону, а пiсля народження Ґвен отримали у власнiсть п'ять торгiвельних кораблiв, якi приносять чи не вдесятеро бiльше прибутку, нiж нашi земельнi володiння. Правда, торiк улiтку сюди приїздила мама з двома старшими сестрами, але Ґвен швидко спровадила їх. Фактично, прогнала в шию.
         - Чому? - здивувався Бренан.
         - Ну, вони самi напросилися. Як правило, бiльшостi людей однаково, вiдьма чи вiдьмачка, для них це невелика рiзниця. А от мама з сестрами впали в iншу крайнiсть i забрали собi в голову, що тепер Ґвен стала звичайною дiвчиною. Намагалися попихати нею, порядкували в Кил Морґанасi, нiби вiн належить їм, а на довершення почали домовлятися з ридихенським ґрафом Iдвалом аб Ґоронвi про шлюб його старшого сина Ройрi з Ґвен. Коли сестричка довiдалася про цi перемовини, терпець їй остаточно урвався, i тодi вона показала, хто тут справжнiй господар, показала, що й досi залишається вiдьмою. Це треба було бачити!
         Лiам доїв смажену курку i жбурнув кiстки двом собакам, що на диво терпляче й навiть увiчливо чекали неподалiк на гостинець. Погарчавши одне на одного, пси швиденько розподiлили мiж собою кiстки й заходилися їх хрумати, а Лiам витер об скатертину руки i налив до свого кухля ще пива.
         - Я дуже шаную нашу матiр, - повiв далi вiн, - проте мушу визнати, що тут вона перегнула палицю. Вiдьма Ґвен чи не вiдьма, та за законом вона не пiдкоряється батькам. Вони ж самi вiдмовилися вiд свого права на неї, уклавши угоду iз Сестринством. Хоча в одному я таки з мамою згоден. Нi, не з тим, що вона за Ґвениною спиною стала домовлятися з ґрафом Iдвалом; це якраз дуже негарно. Але Ґвен i справдi пора вже подумати про замiжжя. Iскру вона втратила, її не повернеш, то, може, знайде розраду в подружньому життi, в дiтях. А вибирати є з кого - претендентiв серед катерлахської шляхти хоч греблю гати. Той же ґраф Ридихенський i сам, без будь-якого стороннього втручання, хоче бачити її своєю невiсткою, а його синочок ще вiд самого початку зачастив до нас у гостi. Їх обох можна зрозумiти - Ґвен заможна, вродлива, а що найголовнiше, вона вiдьмачка i зберiгає за собою титул високої панi Тiр Мiнегану. Теперiшнiй король Катерлаху давно вже на ладан дихає, а корона в цiй країнi не передається в спадок, нового короля обирає Рада Лордiв, яка завжди дослухається до думки вiдьом. Тож якщо Ґвен вийде за котрогось iз ґрафських синкiв, вони вдвох майже напевно стануть наступними королем та королевою. Принаймнi, вiдьми докладуть до цього всiх зусиль.
         - Так гадаєш? - запитав Бренан. - Хiба вони не сердитi на Ґвен?
         - А з якого дива їм сердитись? Навпаки, вони почуваються винними перед нею... - Тут у Лiамовiм поглядi з'явилося розумiння. - Ага, ясно! Ти ж iще нiчого не знаєш. Думаєш, Ґвен стала вiдьмачкою, бо втюкалась у якогось хлопця? Де ж пак! Найтраґiчнiше те, що в неї не було жодного хлопця, а свою Iскру вона втратила через якийсь дурний артефакт... точнiше, релiкт - нiяк не второпаю рiзницi мiж ними. Ґвен складала один з останнiх iспитiв на звання повноправної сестри i мала дослiдити кiлька цих артефактiв та релiктiв, а сестра-наставниця, що проводила iспит, помилково поклала серед них один дуже могутнiй i смертоносний. Ґвен твердить, що сама винна, що мусила вiдчути небезпеку, та це вже вона себе накручує. Як менi згодом пояснили, той iспит був перевiркою на швидкiсть, i його умови передбачали присутнiсть лише безпечних чарiв. Скажiмо, коли граєш iз друзями в м'яча, аж нiяк не очiкуєш, що вiн буде набитий камiнням, тому й не перевiряєш його, перш нiж ударити ногою... Коротше, цей клятий релiкт мало не вбив Ґвен, у неї навiть зупинилося серце. I хоча її швидко повернули до життя, цього виявилося досить, щоб Iскра визнала її мертвою й вiдлетiла на пошуки нової вiдьми.
         - Оце так-так! - сумно мовив Бренан, пригадавши, який нещасний вигляд мала Ґвен, коли розповiдала про причини свого вiд'їзду з Тiр Мiнегану. - Тепер розумiю, чому вона так страждає. I дуже сумнiваюся, що негайне замiжжя втiшить її.
         - А я нiчого не казав про негайне, - заперечив Лiам не надто розбiрливо, бо якраз запхав до рота чималий шмат шинки. Судячи iз вмiсту кошика, вiн звик снiдати винятково м'ясом та пивом. - Я лише вважаю, що їй варто про це подумати. Подумати про майбутнє - бо самими лише спогадами про минуле вона себе точно не втiшить. Якщо ж у тебе склалося враження, нiби я тiльки й мрiю про те, щоб стати членом королiвської родини, то запевняю, це не так. Менi однаково, кого обере Ґвен, тiльки б вона була щаслива. До речi, ти в нас надовго затримаєшся?
         - Поки не знаю, - вiдповiв Бренан; вiн здогадався, до чого хилить Лiам, i вiдчув, як його щоки запаленiли. - Твоя сестра зголосилась навчати мене маґiї - я ж самоук i мало що вмiю. Мабуть, залишуся тут до прибуття Шайни з Пiвдня.
         - А потiм? Поїдеш з нею на Тiр Мiнеган?
         - Ще не вирiшив. Та якщо чесно, мене не дуже туди вабить.
         Лiам гмикнув.
         - Хоч сам вiдьмак, а боїшся вiдьом?
         - Швидше їх великої кiлькостi. А ще їхньої сили. - Бренан зам'явся. - Правду кажучи, я навiть трохи боюся зустрiчi з Шайною. А от Ґвен мене зовсiм не лякає. З нею менi легко... i затишно...
         Вiн нiяково замовк, а Лiам, зиркнувши на нього, добродушно розсмiявся.

    Роздiл IV
    Пророцтво про Першу

         Брукована вуличка, затиснена мiж двома рядами щiльно прилеглих один до одного будинкiв, тяглася пологим схилом пагорба, на вершинi якого сяяли численними вогнями величнi споруди Унiверситету. Втiм, о цiй вечiрнiй порi свiтла не бракувало в усьому середмiстi Кованхара - i, певна рiч, воно мало маґiчне походження. На вулицi було досить людно: то тут, то там поспiшали в своїх справах перехожi, неквапно прогулювалися пiд руку закоханi, раз по раз зустрiчалися галасливi зграйки студентiв та студенток - i це було характерною ознакою Кованхара, бо лише в тутешньому Унiверситетi дiвчата могли навчатися нарiвнi з юнаками. Зрiдка чулося цокання пiдков по брукiвцi - це ґвардiєць з мiської варти патрулював вiдведену йому територiю, наглядаючи за дотриманням порядку. Iншi вершники тут не з'являлися - для них, як i для пiдвод та екiпажiв, призначалися ширшi вулицi, а ця була винятково пiшохiдною.
         Шимас аб Нейван iшов з правого краю, попiд самими стiнами будинкiв, i нiтрохи не боявся, що з якогось вiкна виллють помиї, зiпсувавши i його вбрання, i цiнну книгу, яку вiн тримав у руках. Це могло б статися в будь-якому iншому мiстi, та тiльки не в Кованхарi, де навiть у найбiднiших кварталах усi житловi будинки мали водогiн i каналiзацiю. Кованхар цiлком справедливо зажив собi слави найзаможнiшого i найчистiшого мiста в усьому свiтi (ну, за винятком, хiба що, вiдьомського Абервена на Тiр Мiнеганi). Це чаклунське мiсто, серцем i мозком якого був Унiверситет, формально належало до складу Iвронаху, проте нiякої реальної влади над ним iвронахськi королi не мали i вже вiддавна змирилися з цим. Час вiд часу в Унiверситетському Маґiстратi порушувалося питання про проголошення Кованхара вiльним i нiкому не пiдлеглим мiстом, однак цю пропозицiю щоразу вiдхиляли. Чаклуни нiтрохи не боялися королiвського гнiву, проте усвiдомлювали всi небажанi наслiдки такого вчинку. Крайнiй захiд країни, який через його форму на картi називали Ейс Ґеданом, Риб'ячим Хвостом, економiчно був пов'язаний з Кованхаром; добробут усiх мiсцевих мешканцiв, вiд простих селян до лордiв, цiлком залежав вiд торгiвлi з чаклунами, тож у цьому разi вони не забаряться вiдокремитись вiд решти Iвронаху й попроситися пiд владу Кованхара. Цього король точно не стерпить i надiшле до Ейс Ґедана свою армiю. А бiльшiсть чаклунiв не хотiли воювати - попри те, що неминучим результатом цiєї вiйни стало б утворення пiдлеглої їм держави.
         Шимас також не хотiв воювати, а проте, якби був маґiстром, неодмiнно голосував би за самостiйнiсть Кованхара. Згiдно з даними останнього перепису, проведеного з iнiцiативи Маґiстрату, на всьому Абрадi та довколишнiх островах, за винятком Лахлiну, мешкало понад пiвтораста тисяч чаклунiв, i було геть несправедливо, що вони досi не мають власної країни, тодi як кiлькасот вiдьом уже тринадцять столiть порядкують на свiй розсуд Тiр Мiнеганом. I найприкрiше те, що серед їхнiх пiдданих чимало чаклунок, якi визнавали за краще прислужувати вiдьмам, а не спiвпрацювати на рiвних зi своїми колеґами по чаклунському цеху.
         А втiм, як безпристрасний науковець, отже, людина об'єктивна, Шимас мусив визнати, що свого часу вiдьми чимало зробили для чаклунок. У давнi часи, коли в Кованхарi було засновано Чаклунську школу, до неї приймали лише хлопцiв - а дiвчата, на думку тодiшнiх чаклунiв, мали навчатися в домашнiх умовах, позаяк справжня академiчна наука не призначена для жiночого розуму. Ситуацiя не змiнилась i пiсля перетворення школи на унiверситет, тому вiдьми орґанiзували на Тiр Мiнеганi власний навчальний заклад для дiвчат iз чаклунським хистом. Зрештою, хоч i не так швидко, як годилося б, це змусило чоловiкiв змiнити свої погляди на мiсце жiнок у чаклунськiй спiльнотi, i в Кованхарському Унiверситетi стали навчатися не лише студенти, а й студентки. Проте за шiстсот з гаком рокiв, що минули з того часу, вiдьми так i не сподобилися закрити свою школу. Вони й далi заманюють на Тiр Мiнеган найздiбнiших юних чаклунок, зачаровуючи їх своєю вiдьомською величчю та балачками про якусь там жiночу єднiсть...
         Дiйшовши до кiнця вулицi, Шимас аб Нейван опинився на краю Керноґ Блатай - центральної площi мiста, потойбiч якої височiло громаддя Унiверситету. Якусь хвилю вiн простояв на мiсцi, захоплено дивлячись на пофарбованi в червоне корпуси, вежi та ґалереї мiж ними i згадуючи, як чотирнадцятирiчним хлопчиськом уперше прибув до Кованхара. Вiдтодi спливло понад два десятилiття, це мiсто стало для Шимаса рiдним, а Унiверситет - справжньою домiвкою. Своє ж помешкання в престижному районi Лар-на-Катрах вiн хоч i називав домом, але сприймав його лише як мiсце для ночiвлi.
         Швидким кроком Шимас рушив навскоси через площу, прямуючи до однiєї з крайнiх веж, чи не найменшої з усього архiтектурного ансамблю Унiверситету. На площi теж гуляли студенти; забачивши його мантiю, вони чемно, але без зайвої запопадливостi вiтались. Чимало дiвчат упiзнавали його i приязно, часом навiть кокетливо всмiхалися.
         Шимаса - чи то пак, професора аб Нейвана, - знали переважно студентки. I зовсiм не тому, що вiн був об'єктом їхнiх дiвочих мрiй, хоча в свої тридцять шiсть рокiв мав вельми привабливий вигляд i подобався багатьом жiнкам. Просто Шимас викладав на кафедрi пророцтв i яснобачення - а цим даром володiли винятково чаклунки; за всю iсторiю не було вiдомо жодного випадку, щоб чоловiк-чаклун спромiгся на бодай яке-небудь гiдне уваги пророцтво. Тому на заняття, що їх вiв Шимас, ходили головно дiвчата, хоча щороку серед слухачiв траплялось i по два-три хлопцi, яких цiкавив суто теоретичний бiк цього явища. Таким свого часу був i сам Шимас, а згодом його цiлком захопила ця галузь маґiї, i вiн вирiшив присвятити їй своє життя.
         Деякi викладачi вiдверто кепкували зi своїх колеґ-чоловiкiв, що працювали на кафедрi пророцтв, однак Шимас уже давно перестав зважати на їхнi кпини i бiльше не намагався пояснити їм сутнiсть своєї роботи. Якщо вони не хочуть цього розумiти, то жоднi слова не зможуть переконати їх у тому, що самi пророцтва i тлумачення пророцтв - двi абсолютно рiзнi речi. Пророчий дар не вимагає нi значної маґiчної сили, нi великого розуму, нi схильностi до ґрунтовного, всебiчного аналiзу. Навпаки - останнє часом дуже шкодить провидицям, заважає їм цiлком розкритися й поринути в бурхливий потiк картин реалiзованого минулого та гiпотетичних варiантiв майбутнього. Як правило, вони погано розумiють значення своїх видiнь i здатнi лише механiчно повторювати слова, що лунають у їхнiх головах пiд час пророчого трансу. За винятком найпростiших випадкiв, вони лише формулюють загадки - а розгадують їх iншi люди. Такi, як Шимас аб Нейван, на чиєму рахунку було вже багато успiшних тлумачень як передбачень на майбутнє, так i видiнь про минуле. Проте всi його колишнi досягнення тьмянiли порiвняно з тим, що вiн зробив сьогоднi. Це був його зоряний час, вершина його кар'єри. Вiн розгадав одне з найдавнiших пророцтв, причому не звичайне пророцтво, а невiдворотне, над яким марно сушили собi голови незчисленнi поколiння тлумачiв. А розгадка виявилася такою простою й очевидною...
         Пророча Вежа була мовчазна й безлюдна. Крiм кiльця лiхтарiв на її верхiвцi, що запалювалися самi з настанням сутiнкiв, свiтло горiло лише в одному вiкнi на горiшньому поверсi. Тримаючи в лiвiй руцi маленьку свiтлову кулю, а в правiй стискаючи книгу, Шимас пiднявся темними сходами й пiдiйшов до широких дубових дверей з вирiзьбленою на них руною Таред - дев'ятою лiтерою стародавньої абрадської абетки. Насправдi нiхто не знав, якою за лiком була ця лiтера i як вона ранiше називалася, бо всi попереднi мешканцi Абраду загинули в боротьбi з демонами та чудовиськами задовго до появи тут перших шiнанцiв, i розгадати їхню мову досi нiкому не вдалося. Цi символи зустрiчалися на багатьох предметах та фраґментах будiвель, залишених у спадок вiд тiєї цивiлiзацiї, iсторики давно впорядкували їх на свiй особистий розсуд i дали їм умовнi iмена, а чаклуни та вiдьми використовували руни для позначення основних природних та маґiчних явищ. Руна Таред вiддалено нагадувала око, тому її обрали за символ провидництва.
         Шимас постукав у дверi, а вже наступної секунди клацнув сталевий замок, вони трохи прочинилися, i зсередини долинув хрипкий голос:
         - Заходь, Шимасе.
         Трохи нахиливши голову, щоб бува не вдаритись макiвкою об одвiрок (на жаль, бiльшiсть дверей у Пророчiй Вежi були розрахованi на жiночий зрiст), вiн пройшов до кабiнету, який можна було назвати просторим, коли б не його захаращенiсть книжками. Вочевидь, їм стало затiсно на полицях, що тяглися вздовж усiх стiн, займаючи весь простiр вiд пiдлоги до стелi. Частина з них перекочувала на стiльцi та крiсла, пiдвiконня, низенький столик перед вiкном i широкий письмовий стiл, за яким сидiв невисокий лiтнiй чоловiк у фiолетовiй маґiстерськiй [3] мантiї, зi зморшкуватим, мов печене яблуко, обличчям. Його чотирикутна шапка недбало лежала на краю стола, не прикриваючи, як звичайно, майже лису голову з вузеньким вiнчиком сивого волосся.
         - Добрий вечiр, маґiстре, - звернувся до нього Шимас iз шанобливим кивком.
         - Вiтаю, хлопчику мiй, - вiдповiв Ярлах аб Конал, керiвник кафедри пророцтв. - Прошу, сiдай... гм, як знайдеш, де. Я оце вирiшив перебрати свої книжки. До ранку сподiваюсь упоратися.
         Шимас таки знайшов бiльш-менш вiльний стiлець, переклав з нього книжки на пiдвiконня, пiдсунув його до столу й сiв. Тим часом маґiстр узяв до рук чашку, вiдсьорбнув невеликий ковток i запитав:
         - Хочеш чаю?
         - Нi, дякую, - вiдповiв Шимас.
         - А дарма, чай просто чудовий. Мене пригостив Пилiб. Ти ж, мабуть, знаєш, що його родина має чайнi плантацiї на Талев Ґвалаху.
         Пилiб аб Махавiн був третiм чоловiком-чаклуном, що викладав на кафедрi пророцтв. Решта професури були чаклунки, найкращi на Абрадi провидицi, якi нишком, а часом i вiдверто, висловлювали своє незадоволення тим, що вже пiвтора десятилiття їхню кафедру очолює не жiнка, а чоловiк, цiлком позбавлений пророчого хисту. Як пiдозрював Шимас, для них це було радше питанням принципу, а не доцiльностi, бо всi вони без винятку не приховували зневажливого ставлення до таких 'приземлених' речей, як адмiнiстративна робота. А Ярлах аб Конал, позатим що був неперевершеним тлумачем, дуже вправно керував кафедрою, докладаючи всiх зусиль, щоб звiльнити професорок-провидиць вiд такої неприємної для них щоденної рутини.
         - До речi, - промовив маґiстр, - я й не знав, що ти досi тут. Думав, що вже пiшов.
         - Так i було, - пiдтвердив Шимас. - Але потiм я вирiшив повернутись. Був певен, що ще застану вас тут.
         Ярлах аб Конал пильно придивився до нього.
         - Ти схвильований. Щось сталося?
         Замiсть вiдповiдi Шимас розгорнув свою книжку на потрiбнiй сторiнцi й передав її маґiстровi.
         - Що це? - запитав той. - Ага, бачу. Знайома загадка. Молодим довго бився над нею, та все без результату.
         I вiн прочитав уголос:
         Вона була першою, але прийде останньою. Проте сини не помiтять її появи, а знайшовши, не збагнуть, хто вона така.
         Однак упiзнати її можна за кiлькома ознаками.
         Вона прийде в цей свiт, осяяна величчю земною.
         Дочки не сприймуть її подоби i забажають знайти iншу, але останнiй король на великiй землi зруйнує їхнi плани.
         Вона зречеться батька на користь матерi й вiддасть свiй спадок другому братовi.
         А її друга сестра пiде тим шляхом, яким хотiла пiти вона.
         Дочитавши, Ярлах аб Конал вiдклав книгу i сказав:
         - Так зване Пророцтво про Першу. Воно коротке, тому важке для тлумачення, бо в ньому мало ключiв. Тут немає нi розгалужень, нi вiдгалужень, нi передумов на зразок 'якщо станеться те й те', а отже, воно є невiдворотним - нiщо не в змозi завадити його здiйсненню.
         - А ще, - додав Шимас, - текст пророцтва неточний.
         - Ну, це знає кожен, хто намагався його верифiкувати. Дослiдники датують появу цього пророцтва першими десятилiттями вiд Мор Деораху. А це означає, що задача його тлумачення ускладнюється ще й мовним фактором. Як тобi вiдомо, в тi часи на Шiнанi були у вжитку три мови. Найпоширенiша з них - старошiнанська, якою розмовляв простий люд; друга - лейданська, мова тодiшньої знатi та писемностi; iз цих двох мов утворилася сучасна шiнанська. А ще на пiвночi острова мешкали нащадки переселенцiв зi Старого Лахлiну, що залишився в Старому Свiтi; вони послуговувалися лахлiнською мовою, яка, втiм, швидко зникла, а її вплив на формування шiнанської обмежився кiлькома десятками запозичених слiв та власних iмен. Початково пророцтво було записано лейданською, однак мало хто вiрить, що невiдома провидиця проказала його цiєю мовою - бо навiть вельможi волiли спiлкуватись у приватному колi народною. А звiдси випливає, що вже сам ориґiнал пророцтва був перекладом, проте й вiн давно загубився, тож ми маємо в своєму розпорядженнi лише подвiйний переклад - зi старошiнанської на лейданську i з лейданської на шiнанську. При цьому до тексту вкралися помилки, якi зводять нанiвець усi спроби його витлумачити. Хоча, скажiмо, теза про велич земну не викликає жодних дискусiй - усi погоджуються з тим, що Перша, хай там хто вона така, має народитися в могутнiй i знатнiй сiм'ї. З вiдреченням вiд батька на користь матерi набагато складнiше, тут можливi рiзнi варiанти; але найбiльше iнтриґує згадка про останнього короля. Однi пояснюють це так, що врештi-решт усi королi зникнуть, i Абрадом правитиме iнша сила - чаклуни, наприклад, або, не допусти Диве, вiдьми. Iншi стверджують, що при перекладi сталася пiдмiна понять, i замiсть слова 'останнiй' насправдi має бути 'єдиний'. Тобто, колись у майбутньому весь Абрад об'єднається пiд владою одного государя... - Ярлах аб Конал замовк, розгублено глянув на Шимаса i труснув головою. - Ох, вибач, хлопчику мiй! За звичкою я почав читати лекцiю, а ти ж i так усе це знаєш, коли вже взявся за дослiдження 'Пророцтва про Першу'. Ти прийшов до мене за порадою? З'ясував щось нове?
         Шимаса так i поривало сказати: 'З'ясував усе!' - проте вiн стримався. Передовсiм, це було не зовсiм правдою, бо деякi другоряднi моменти досi залишалися для нього нез'ясованими. Крiм того, хоч Шимас i був упевнений у правильностi свого тлумачення, залишався мiзерний, майже мiкроскопiчний шанс, що вiн десь схибив, тому вирiшив послiдовно викласти свої мiркування, щоб у разi чого старший колеґа i колишнiй вчитель змiг указати йому, де закралася помилка.
         - Так, маґiстре, - обережно почав Шимас. - Мене дивує, чому досi нiхто не звертав уваги на одну неузгодженiсть у текстi пророцтва. У першому його абзацi згадується про синiв, а потiм вони нiби зникають i далi вже йдеться про дочок. Мiж тим, слова 'син' та 'дочка' в лейданськiй мовi однокорiннi - 'filius' i 'filia', а в давальному вiдмiнку множини мають однакову форму - 'filis'. Отже, якщо в текстi ориґiналу було вжито пасивну дiєслiвну конструкцiю, перекладач на шiнанську мiг припуститися помилки i зробити дочок синами.
         - Гм, - промимрив Ярлах. - Цiкава iдея.
         - I тодi, - продовжував Шимас, - кiлькiсть чоловiкiв у пророцтвi зменшується до двох, а головними дiйовими особами стають жiнки. А там, де забагато жiнок...
         - ...неодмiнно з'являються вiдьми, - пiдхопив маґiстр аб Конал.
         Шимас ствердно кивнув, пiдбадьорений тим, що поки вони мiркують однаково.
         - Принаймнi, починаєш думати про вiдьом. А перший абзац пророцтва в новiй редакцiї викликав у мене стiйку асоцiацiю з Вiдьомськими Iскрами. Вiрнiше, з однiєю марґiнальною гiпотезою про їхнє походження, якої не сприймає нi бiльшiсть вiдьом, нi бiльшiсть чаклунiв. Вважається загальновизнаним, що Iскри залишилися вiд прадавнiх людей, чию цивiлiзацiю знищили пекельнi iстоти з Ан Нувiну. Але чомусь нiкого не бентежить, що серед артефактiв тiєї цивiлiзацiї досi не знайдено жодного маґiчного предмета вiдьомського походження - самi лише чаклунськi. Особисто менi здається вiрогiднiшим, що Вiдьомськi Iскри з'явилися в цьому свiтi одночасно з шiнанцями... Вiрнiше, з'явилася одна-єдина Iскра - Первiсна, яка й породила решту Iскор.
         Ярлах аб Конал знову подивився в книгу i прочитав початок пророцтва iз запропонованою Шимасом поправкою:
         - 'Вона була першою, але прийде останньою. Проте дочки не помiтять її появи, а знайшовши, не збагнуть, хто вона така...' Отже, за твоїм припущенням, коли Первiсна Iскра вичерпає здатнiсть породжувати iншi Iскри, тобто, своїх дочок, вона сама втiлиться у вiдьму. Тодi мiж нею та рештою вiдьом виникнуть якiсь тертя, i їх владнає останнiй король.
         - Не зовсiм так, маґiстре. Слово 'король' - це друга помилка в текстi. Iз 'синами' та 'дочками' я розiбрався вже давно, але пророцтво й далi не пiддавалося верифiкацiї. Лише сьогоднi, коли я прийшов додому, менi раптом спало на думку, що, може, всi дослiдники помилялися, вважаючи втрачений лейданський текст перекладом зi старошiнанської. У нас склався певний стереотип про лахлiнцiв, як лютих ворогiв будь-якої маґiї, тому нiхто навiть не розглядав можливостi, що це пророцтво належить лахлiнськiй провидицi. А коли так, то треба взяти до уваги, що серед небагатьох слiв, якими зникла лахлiнська мова поповнила шiнанську, є слово 'князь'. У давнiх лахлiнцiв воно позначало голову роду або вiйськового вождя, проте лейданською неточно перекладалось як 'rex'. З урахуванням цього, слово 'король' у пророцтвi слiд замiнити на 'князь', i тодi цей уривок набуває цiлковитої ясностi, навiть актуальностi. У багатьох абрадських королiвствах є князiвства, якими правлять ґрафи та герцоґи; часто-густо князями неофiцiйно називають усiх вищих лордiв. Ще є князi на островах, зокрема на Лахлiнi, Iнiс Шiнанi та Шогiрах, - але в пророцтвi йдеться про велику землю, тобто про континент. А на Абрадi князiвського титулу не iснує з минулого року, вiдколи Келлах аб Тирнан, князь Леннiру, став королем. От саме вiн i є тим останнiм князем, який, згiдно з пророцтвом...
         Шимас замовк, помiтивши на зморшкуватому обличчi свого старшого колеґи вираз, до якого не мiг дiбрати влучнiшої характеристики, нiж причмелений. Ярлах рвучко пiдвiв руку i наслав на сторiнку з текстом пророцтва чари верифiкацiї. Плетиво засяяло не червоним свiтлом - як було б, якби його застосували до звичайного тексту, а жовтим з червонуватими прожилками - це означало, що написане справдi має пророчу силу, але мiстить у собi помилки. Маґiстр аб Конал швидко, навiть дещо нервово, виправив 'сини' на 'дочки', а 'король' на 'князь'.
         - Ще замiнiть 'другому братовi' на 'двоюрiдному братовi', а 'друга сестра' на 'двоюрiдна сестра', - пiдказав Шимас. - Хоча й так спрацює.
         Ярлах аб Конал дослухався його поради й повторно активував чари. Червонi прожилки щезли, тепер плетиво було чисто жовте, без найменших домiшок iнших кольорiв, що свiдчило про успiшну верифiкацiю пророцтва. Старий маґiстр вiдкинувся на спинку крiсла i якось зацьковано глянув на Шимаса.
         - Келлах аб Тирнан... - пробурмотiв вiн. - Його дочка Ейрiн - вiдьма з Первiсною Iскрою... Тепер усе зрозумiло...
         - То пророцтво вже здiйснилося? - вражено запитав Шимас. - Ви щось знаєте про це?
         - Та вже ж знаю, - мляво кивнув Ярлах аб Конал. - I з твоєї ласки, знаю бiльше, нiж годиться.
         - А хiба це погано, маґiстре?
         - Для мене так. Бо менi цього не сказали, а отже, не вважали за потрiбне. Я знав тiльки те, що дiвчину слiд зупинити, не пустити її на Тiр Мiнеган, але неодмiнно зберегти їй життя... i тепер ясно, чому.
         - Я вас не розумiю, - промовив спантеличений Шимас.
         - А тобi й не треба розумiти, хлопчику мiй, - сумно вiдповiв Ярлах аб Конал. - Знай лише, що менi шкода. Я дуже жалкую, що ти виявився таким розумним i так невчасно розгадав це кляте пророцтво, ще й мене ним ознайомив. Я просто не маю iншого виходу...
         З цими словами вiн завдав маґiчного удару. Шимас, хоч i був розгублений, встиг вiдреагувати й суто рефлекторно поставив захист, проте потужний потiк темної енерґiї вмить зруйнував його.
         У цi останнi секунди нiякi картини минулого життя не проносилися перед внутрiшнiм поглядом Шимаса аб Нейвана. Вiн почував лише безмежний подив вiд того, що його колишнiй учитель виявився чорним чаклуном...

    Роздiл V
    Менша сестра

         Тронна Зала в Кардуґалi була невелика, та зазвичай її цiлком вистачало для проведення рiзних урочистих церемонiй при маленькому королiвському дворi цього малого королiвства. Проте сьогоднi вона ледве вмiстила в себе всiх запрошених - добре хоч день був не спекотний, а швидше прохолодний, i мiж розчиненими вiкнами та дверима гуляв свiжий вiтерець, проганяючи задуху. Ейрiн дуже не хотiла, щоб на такiй важливiй для неї подiї жiнки щосили обмахувалися вiялами, а чоловiки крадькома витирали спiтнiлi обличчя, мрiючи про те, щоб усе якнайскорiш закiнчилося.
         Її батько, король Келлах, у гордiй самотностi сидiв на своєму тронi. Всi сусiднi мiсця праворуч та лiворуч вiд нього були порожнi - i крiсла для найближчих родичiв, i менший трон для королеви, що його останнiми роками, за батьковим наполяганням, завжди займала Ейрiн. Наразi ж вона стояла перед парадними дверима зали, а майстер церемонiй проголошував:
         - Її високiсть принцеса Ейрiн з усiєю дочiрньою покiрливiстю звертається до свого батька та государя, найяснiшого пана нашого, короля Келлаха, з проханням прийняти її й вислухати її клопотання.
         Коли майстер церемонiй договорив, король вичекав ще кiлька секунд, а тодi сказав:
         - Нехай заходить.
         Притримуючи свою важку парчеву сукню з пишними шовковими спiдницями, Ейрiн неквапно рушила червоною килимовою дорiжкою, обабiч якої стояли придворнi. Вони шанобливо вклонялися їй - востаннє, як своїй принцесi, i вiд усвiдомлення цього факту дiвчинi зробилося трохи сумно.
         Нi, Ейрiн зовсiм не шкодувала про те, що мало статися. Вже понад мiсяць вона з нетерпiнням чекала на це i раз по раз поринала в щемливо-солодкi мрiї про своє прийдешнє вiдьомське буття. Та водночас чудово розумiла, що тодi в неї розпочнеться геть iнше життя, а те, до якого змалечку звикла, назавжди залишиться в минулому. I, може, воно й на краще, що батько так затягував переговори з Шайною, навiть висунув заздалегiдь неприйнятну умову про визнання Тiр Мiнеганом непорушностi наявного кордону мiж Леннiром та Румнахом. Вiн добре знав, що вiдьми не захочуть втручатися в територiальнi суперечки мiж пiвденними володарями, а просто використав це як привiд, щоб бодай трохи вiдстрочити мить прощання з єдиною донькою. Та й сама Ейрiн, попри свою нетерплячку, тiшилася з цiєї затримки. Хоч як там вона нарiкала на вiдсутнiсть з батькового боку належної уваги, проте дуже любила його, i думка про тривалу розлуку з ним навiювала їй глибокий смуток. Якби не це мiсячне зволiкання, Ейрiн було б надзвичайно важко покидати Леннiр, а так вона мала вдосталь часу, щоб поступово привчити себе до неминучого, насолодитися останнiми днями спiлкування з батьком, з кузиною Фiннелою, з дядьком Рiсом i тiткою Iдрiс, з рештою родичiв, з друзями та знайомими...
         Дiйшовши до пiдвищення, на якому стояв батькiв трон, Ейрiн опустилася навколiшки на м'яку подушку, що її завбачливо поклали бiля пiднiжжя сходинок.
         - Государю! - заговорила вона. - Я ваша дочка i перша принцеса Леннiру, але також я є дочкою нашого спiльного Отця Небесного, Великого Дива, який у милостi своїй нескiнченнiй дарував менi Вiдьомську Iскру. Мiй обов'язок, як вашої дочки, коритися вашiй волi, допомагати вам у державних справах, вийти замiж i народити дiтей, що продовжать наш рiд, а в разi, якщо Див не подарує вам нащадкiв чоловiчої статi, успадкувати вiд вас корону i правити Леннiром задля добра всiх ваших пiдданих. Мiй обов'язок, як вiдьми, котрою я народилася з ласки Всевишнього, полягає в тому, щоб опанувати свою силу й поставити її на службу всiм людям нашого свiту, захищати землю вiд лихих чаклунiв, демонiв та чудовиськ. Цi два мої обов'язки є несумiсними, оскiльки вiдьма не може бути пiдданою жодного земного володаря i так само вона не може бути правителькою окремого королiвства, звеличуючи його над усiма iншими. Крiм того, як вiдьма, я муситиму дотримуватися цнотливостi, щоб зберегти Iскру, подаровану менi Великим Дивом; а отже, нiколи не матиму чоловiка i не зможу народити дiтей для продовження нашого роду. Тому, як дочка, я звертаюсь до вас за батькiвською порадою i прошу вказати менi, який з цих обов'язкiв маю обрати.
         Ейрiн майже слово в слово проказала заготовлену наперед промову, лише змiнивши в нiй згадку про чорних чаклунiв на лихих, вирiшивши, що звичайним людям так буде зрозумiлiше. Саму ж промову написала для неї сестра Етне вер Рошiн - найстарша за вiком (але не за статусом) iз трьох присутнiх у Кардуґалi вiдьом. Як i ранiше, Тiр Мiнеган представляла наймолодша з них - Шайна вер Брi. В очiкуваннi своєї черги, вона стояла в першому ряду серед королiвської рiднi, мiж Фiннелою та тiткою Iдрiс.
         - Так, я твiй батько, Ейрiн, - промовив Келлах аб Тирнан. - I твiй король. Та хiба я можу сперечатися з волею Отця всього сущого i Царя Небесного. Якщо Вiн вiдзначив тебе своїм даром i поклав на тебе обов'язок захищати свiт земний, менi залишається тiльки скоритися Його вибору. Як батько, я благословляю тебе, а як король, згоден прийняти твоє зречення. Ти готова вiдмовитися вiд свого права на престол?
         - Готова, мiй королю, - вiдповiла Ейрiн. Вона глибоко вдихнула, вгамовуючи своє хвилювання. - Я, Ейрiн вер Келлах iз роду Дуґала аб Артира, перед лицем Великого Дива i в присутностi леннiрських вельмож та представникiв iнших держав, складаю перед вами, государю Келлаше, свої повноваження першої принцеси Леннiру i вiдмовляюся вiд усiх пов'язаних з цим титулом прав та привiлеїв, включно з правом за вiдповiдних обставин успадкувати королiвський престол. Присягаюся безсмертям моєї душi, яка йде крiзь Вiчнiсть у численних переродженнях, що не висуну жодних претензiй на владу в Леннiрi, не дозволю нiкому висунути їх вiд мого iменi й утримаюсь вiд будь-яких дiй, спрямованих на її здобуття. - Ейрiн зняла з голови свiй вiнець принцеси й поклала його перед собою на третю сходинку трону. Зi зреченням було закiнчено, проте залишався ще один важливий момент. Звичайно, Ейрiн навiть не здогадувалася, що своїми наступними словами вона завершує здiйснення передостаннього пункту Пророцтва про Першу. - Також iз болем у серцi я мушу вiдмовитися вiд вашого iменi, батьку, оскiльки за правилами Сестринства кожна вiдьма має називатися на iм'я своєї духовної матерi, а в разi її вiдсутностi - кровної. Позаяк попереднi носiї моєї Iскри невiдомi, або ж їх узагалi не було, я приймаю iм'я жiнки, що дала менi життя, моєї рiдної матерi. Вiднинi прошу всiх називати мене Ейрiн вер Ґледiс.
         Король кивнув:
         - Я приймаю твоє зречення, Ейрiн вер Келлах, i приймаю твоє нове iм'я, Ейрiн вер Ґледiс. Прошу, встань.
         Поки Ейрiн обережно пiдводилася, намагаючись не заплутатись у спiдницях, батько полишив трон, спустився по сходинках, оминувши вiнець, i взяв її за руку.
         - Свої королiвськi обов'язки щодо тебе я виконав, - сказав вiн. - Тепер залишились обов'язки батькiвськi. - I звернувся до присутнiх: - Я вiдпускаю дочку мою Ейрiн на Тiр Мiнеган, щоб вона разом з iншими вiдьмами боронила свiт вiд Зла. Проте Ейрiн ще юна й ненавчена вiдьма. Хто подбає про неї за моєї вiдсутностi?
         - Я, - виступила вперед Шайна. - Найстаршi сестри уповноважили мене, Шайну вер Брi, представляти Вiдьомське Сестринство. Вiдповiдно до моїх повноважень, я беру вашу дочку, Ейрiн вер Ґледiс, пiд свою опiку, оголошую її нашою меншою сестрою й надаю їй титул високої панi Тiр Мiнегану.
         До цього моменту все вiдбувалося за наперед узгодженим сценарiєм. Проте свою наступну реплiку король чи то забув, чи, може, останньої митi визнав її занадто формальною, бо просто поклав руку на голову Ейрiн i лагiдно мовив:
         - Щасти тобi, донечко. Нехай береже тебе Див.
         Дiвчинi закортiло кинутись йому на шию й розплакатися, проте вона стримала себе. На це ще буде час. Зрештою, вони не сьогоднi їдуть. I навiть не завтра...
         Ейрiн приєдналася до гурту родичiв i стала поруч iз Фiннелою. Кузина з усмiшкою прошепотiла:
         - Вiтаю, менша сестро Ейрiн вер Ґледiс.
         Тiтка Iдрiс лише погладила її по плечу, а довготелесий дядько Рiс, перехилившись через дружину, сказав:
         - Ну от, небого, ти своє вже маєш. А тепер наша черга.
         Тим часом король повернувся на трон, прихопивши дорогою вiнець, вiд якого вiдмовилась Ейрiн, i оголосив про те, що, вiддавши дочку вiдьмам, вiн наразi не має прямих спадкоємцiв. За його знаком iз шеренги найвищих чиновникiв вийшов головний правник королiвства, процитував Шосте Правило Кровi й засвiдчив, що пiсля зречення Ейрiн наявнi всi умови для його застосування. А на запит короля, чи вiдповiдає вимогам Шостого Правила його небiж Лоґан аб Рiс, правник вiдповiв ствердно, оскiльки принц Лоґан є внуком князя Тирнана аб Овайна, який, хоч i не був королем, проте був суверенним правителем, а отже, государем Леннiру.
         Далi до дiйства долучився одягнений у розкiшну рясу превелебний Еван аб Гивел. Як представник Духовної Ради Пiвдня, вiн пiдтвердив висновок головного правника i запевнив, що з канонiчного погляду немає жодних причин, якi перешкоджали б Лоґановi стати названим сином короля i наступником престолу. Тодi Келлах аб Тирнан викликав Рiса аб Тирнана, i той висловив свою згоду подiляти зi старшим братом батькiвськi обов'язки щодо Лоґана.
         Пiсля кожного виступу серед присутнiх пробiгав схвальний гомiн, i це разюче вiдрiзнялося вiд тiєї мертвої тишi, що панувала пiд час зречення Ейрiн. Воно було й зрозумiло - адже тодi Леннiр втрачав свою першу принцесу, а зараз здобував нового першого принца i майбутнього короля.
         Нарештi до Тронної Зали ввiйшов Лоґан аб Рiс, i почалася церемонiя його всиновлення. Чи не єдиним, хто при цьому мав похмурий вигляд, був старший Лоґанiв брат, Делвин аб Рiс. Утiм, Ейрiн сумнiвалася, що вiн шкодував за втраченим шансом коли-небудь стати королем. Радше просто почувався приниженим, що його обiйшов менший брат, а ще був тверезий-тверезiсiнький, бо з самого рання мати тримала його пiд пильним наглядом, тому страждав вiд жорстокого похмiлля пiсля вчорашньої пиятики i знемагав вiд бажання хильнути бодай ковточок чогось хмiльного.
         Фiннела дивилася на Лоґана i вся аж сяяла. Дуже радiла за свого брата, а ще, мабуть, думала, що тепер Падрайґ аб Мiредах, юний король Ферманаху, вже напевно захоче одружитися з нею - сестрою наступника престолу та кузиною вiдьми... А може, й не думала про це, хтозна. Останнiм часом Фiннела перестала бути для Ейрiн вiдкритою книгою, за минулий мiсяць вона разюче змiнилася. Нi, не зовнi й не характером - кузина залишилась такою ж довершеною красунею зi зворушливо-невинним личком i примхливою вдачею. Проте, вiдколи стало вiдомо про Ейрiнину Iскру, Фiннела радикально переглянула свої життєвi прiоритети, почала менше заглядатися на вродливих хлопцiв, звела до мiнiмуму колись тривалi посиденьки з придворними панночками, де обговорювалися здебiльшого гарнi вбрання, рiзнi прикраси, парфуми та шлюбнi плани присутнiх, а натомiсть повадилася до Старої Вежi i там годинами займалася пiд керiвництвом майстра Iґана маґiєю. Щодня дiймала Ейрiн скаргами на труднощi, нарiкала на суворiсть та вимогливiсть учителя, мало не кожного вечора зарiкалась вiд подальших занять, але наступного ранку вiдмовлялася вiд свого рiшення i продовжувала навчання. Та ще й так завзято, що через два тижнi на неї вже почав був скаржитися майстер Iґан, бо в нього залишалося мало часу на виконання обов'язкiв придворного чаклуна. Йому навiть довелося викликати з Бентрая свою дружину, цiлительку Шiнед бан Iґан, щоб вона зняла з нього частину навантаження. Та попри все, вiн надзвичайно тiшився наполегливiстю своєї ученицi i стверджував, що за цей мiсяць вона досягла таких успiхiв, якими звичайний чаклун-початкiвець мiг похвалитися лише через рiк напруженого навчання.
         Тож тепер Фiннела мала повне право називатися юною чаклункою, а не просто дiвчиною з чаклунським хистом. Ейрiн дуже радiла за кузину - i найприємнiше в цiй радостi було те, що її не затьмарювала, як ранiше, мимовiльна заздрiсть, дарма що вона сама досi не могла вчинити нi найменшої маґiчної дiї. Пробудження в неї вiдьомської сили було вiдкладено до прибуття на Тiр Мiнеган, та це нiтрохи не засмучувало Ейрiн. Їй нiкуди було поспiшати - адже попереду її чекало довге, цiкаве, сповнене захопливих пригод життя...
         Коли церемонiя закiнчилася, король та його названий син першими залишили Тронну Залу. За ними потяглися члени королiвської родини, вищi достойники Леннiру та почеснi гостi - i всi вони, спустившись сходами вниз, виходили на внутрiшнє подвiр'я замку. Там Ейрiнину увагу вiдразу привернула невисока пишненька молода жiнка з темно-рудим кучерявим волоссям, вдягнена як вельможна панi, але з явними слiдами довгої дороги на зачiсцi та вбраннi.
         Шайна, що йшла разом з Ейрiн, рвучко зупинилася, на її обличчя миттю набiгла тiнь, губи мiцно стислися, а очi потьмянiли. Жiнка, помiтивши Шайну, трохи невпевнено, нiби вагаючись, рушила до неї. Краєм ока Ейрiн зауважила, що iншi двi вiдьми, Етне вер Рошiн та Мораґ вер Дерiн, також зупинились, а обмiнявшись швидкими поглядами, вiдступили вбiк. Вона подумала, що i їй варто вчинити так само, але було вже запiзно - незнайомка якраз пiдiйшла до них.
         - Добридень, Шайно, - сказала вона. Вiдтак змiряла Ейрiн зацiкавленим поглядом i промовила традицiйнi при зустрiчi нової вiдьми слова: - Я, Айлiш вер Нiв, вiтаю тебе в нашому колi, сестро.
         Ейрiн не встигла нiчого вiдповiсти, бо її випередила Шайна:
         - Не скажу, що рада тебе бачити, старша. - Її голос був, мов крига, холодний, жорсткий i колючий. - Дарма ти так поспiшала. Я вже взяла Ейрiн пiд свою опiку.
         - Якби я хотiла потiснити тебе, - сказала сестра Айлiш, - то прибула б набагато ранiше. А так вирушила з Лiвенаху, лише почувши про Бренана.
         Шайна ще дужче спохмурнiла.
         - На твоєму мiсцi я б не смiла згадувати це iм'я! I взагалi, нам немає про що говорити. Та й не час зараз. Урочистостi ще не скiнчилися, нам треба поквапитись, а тобi варто вiдпочити з дороги й перевдягтися. Перепрошую, Ейрiн, за затримку, ми вже йдемо... - I майже силомiць потягла її через двiр до розчиненої настiж внутрiшньої брами.
         Спантеличена дiвчина не стала опиратися. За кiлька крокiв вона озирнулась i побачила, що до Айлiш вер Нiв уже пiдходять Етне та Мораґ.
         - От що, Шайно, - докiрливо озвалася Ейрiн. - Може, твої стосунки iз сестрою Айлiш i не моя справа, але ти поставила мене в дуже незручне становище. Я не звикла, щоб зi мною так поводилися. Звiсно, тепер я твоя менша сестра, проте ми ще перебуваємо в Леннiрi, де я, крiм усього iншого, ще й королiвська дочка.
         - Даруй, - сказала Шайна iз зiтханням. - Зустрiч була така несподiвана, що я втратила над собою контроль. Цю жiнку я просто ненавиджу... хоча донедавна всiм серцем любила. Насправдi вона виявилася геть не такою, якою здавалася. Вона... Я обов'язково все розповiм, тiльки не зараз. Завтра. А сьогоднi в нас свято, i я не хочу ще бiльше псувати собi настрiй. Домовились?
         - Гаразд.
         - Власне, - вела далi Шайна, - я мала б ранiше подiлитися з тобою, зрештою, ми ж подруги. Та менi було боляче навiть думати про це, тому я нiчого й не говорила. Хоча менi здається, ти все одно щось вiдчула.
         У вiдповiдь Ейрiн мовчки кивнула. На вiдмiну вiд Етне та Мораґ, з якими в неї склалися просто приязнi стосунки, iз Шайною вона по-справжньому здружилася. Вони багато часу проводили разом, знайшли чимало спiльних iнтересiв, iнодi спiлкувалися на такi делiкатнi теми, про якi ранiше Ейрiн могла розмовляти лише з Фiннелою, звiряли одна однiй свої особистi таємницi. Тому позаминулого тижня вона вiдразу помiтила, що в Шайни виникли якiсь проблеми, але не стала нiчого питати, не хотiла нав'язуватись i пiддавати зайвому випробуванню їхню щойно народжену дружбу...
         Вони проминули браму i по короткому спуску зiйшли на замкову площу, де впритул до внутрiшнього фортечного муру було встановлено помiст, обтягнений бiлим шовком i прикрашений квiтами. Зi стiни за помостом також звисали гiрлянди квiтiв, а ще численнi прапори та штандарти. Вся площа була суцiль заповнена простолюдом та дрiбною шляхтою, а довкола помосту збиралася знать. На самому пiдвищеннi вже перебував головний винуватець сьогоднiшнiх урочистостей, кузен Лоґан, його оточували рiднi на чолi з обома батьками, справжнiм та названим, а тiтка Iдрiс безупинно кружляла довкола сина, знай поправляла його одяг i зачiску, струшувала з нього невидимi порошинки. Трохи осторонь з величним виглядом стояв превелебний Еван аб Гивел i час вiд часу позирав у небо, нiби дослухався до iнструкцiй вiд самого Дива.
         Ейрiн збиралась була повести Шайну на помiст, але та сказала:
         - Ти йди, а я краще залишуся тут. Поруч iз вiдьмами панотець Еван зразу починає затинатися i мало не млiє вiд страху. Чого доброго, ще зiпсує Лоґановi свято.
         - Тодi i я залишусь, - вирiшила Ейрiн. - Я ж також вiдьма.
         - До речi, - зауважила Шайна. - Ось тобi ще одна рiзниця мiж Пiвнiччю та Пiвднем. Будь-де в Пiвнiчному Абрадi мене б умовляли провести обряд разом з духiвником. А тут таку пропозицiю визнали б за святотатство.
         Ейрiн це знала. Хоча сестри сповiдували власне, мало не єретичне з погляду традицiйної релiґiї, вчення про свiтобудову, пiвнiчнi лорди вважали справою престижу запопасти собi на весiлля вiдьму. Духiвники Пiвночi були не в захватi вiд такого звичаю, проте мусили з цим миритися. А в п'яти королiвствах пiвнiчного заходу, в так званiй Мiнеганськiй П'ятiрцi - Iвидонi, Коннахтi, Алпайнi, Лойгiрi та Катерласi, - закон надавав вiдьмам повноваження одноосiбно укладати шлюби.
         Невдовзi до Ейрiн та Шайни приєдналися Етне й Мораґ. Айлiш вер Нiв з ними не було, а самi вони не згадали про неї нi словом i взагалi поводилися так, нiби нiякої старшої сестри тут немає. Висока чорнява Етне похвалила Ейрiн за те, як добре вона трималася пiд час свого зречення, а жвава синьоока бiлявка Мораґ докинула:
         - Особливо наприкiнцi, коли тебе аж душили сльози. Та ти не дала їм волi. Молодця!
         Ейрiн було незвично бачити Мораґ у сукнi, оскiльки пiсля прибуття до Кардуґала вона з'являлася на людях лише в чоловiчому вбраннi. Вiрнiше, у штанях iз сорочкою або короткою тунiкою - та їх аж нiяк не можна було назвати чоловiчими, бо весь їхнiй крiй разом з вишивкою буквально волав про жiночiсть, i жоден чоловiк не погодився б їх одягти. Ще на самому початку Мораґ зiзналася Ейрiн, що сукнi та спiдницi полюбляє не менше, нiж штани, i взагалi обожнює розкiшно вдягатися, проте тут, на Пiвднi, щоб дозолити всiм мiсцевим святенникам, вирiшила ходити винятково в штанях. I лише з нагоди сьогоднiшнiх урочистостей, на особисте прохання Фiннелиної матерi, вона зробила одноденну перерву.
         Переважна бiльшiсть тутешнiх жiнок, включно з Фiннелою, вкрай несхвально ставилася до такого смiливого стилю в одязi, а от Ейрiн вiн несподiвано сподобався. Кiлька разiв вона навiдувалася до Мораґ, примiряла її вбрання (обидвi були одного зросту й мали однаковi фiґури), прискiпливо розглядала себе в дзеркалi i зрештою дiйшла висновку, що їй це пасує. Вона вирiшила, що теж спробує носити таку одiж, але вже пiсля того, як прибуде на Тiр Мiнеган.
         Келлах аб Тирнан, помiтивши дочку, жестом покликав її до себе. Ейрiн заперечно похитала головою, вказала на вiдьом i тицьнула пальцем собi в груди - мовляв, тепер вона одна з них. У вiдповiдь батько сумно кивнув.
         Якраз тодi в натовпi почулися вiтальнi вигуки, i на площу виїхала бiла кобила з вершницею - золотоволосою дiвчиною в розкiшних шатах iз найтоншого бiлого шовку. За вуздечку кобилу вiв юний лiтримський принц Лаврас, який за дорученням короля Ґвилiма аб Кiлана мав передати свою сестру Рiаннон її майбутньому чоловiковi. Обабiч нареченої йшло семеро дiвчат у рiзнобарвних сукнях; серед них була й Фiннела, вбрана в свiй улюблений синiй колiр.
         Ейрiн також отримала пропозицiю бути подружкою нареченої, проте ввiчливо вiдмовилася. За традицiєю, подружками були дiвчата на вiдданнi - а для вiдьми це звучало геть недоречно.
         Пiдвiвши кобилу до помосту, Лаврас допомiг сестрi зiйти на землю й пiдвiв її до схвильованого Лоґана, який не мiг вiдвести осяйного погляду вiд своєї майбутньої дружини. Рiаннон дуже мило шарiлася й сором'язливо ховала очi.
         - Гарна пара, - неголосно мовила Етне вер Рошiн. - Дай їм Диве таких самих гарних дiтей.
         А Ейрiн зненацька вiдчула щем у грудях. Малою вона, як i всi дiвчатка, гралася в наречену i мрiяла про чарiвного принца, проте, подорослiшавши, почала розумiти, що замiжжя iстотно обмежить її особисту свободу, яку вона цiнувала понад усе. А коли в неї виявили Вiдьомську Iскру, Ейрiн нарештi позбулася страху перед втратою свободи, їй вiдкрилися новi, неосяжнi обрiї, та водночас вона усвiдомила, що деякi радощi життя, такi звичнi й природнi для простих людей, стали для неї недоступнi. Зокрема, вона нiколи не пiзнає кохання чоловiка, не народить i не виховуватиме дiтей, а єдина жiнка, що називатиметься її дочкою, з'явиться на свiт лише пiсля її смертi...
         Здогадавшись, що коїться в Ейрiн на душi, Шайна лагiдно стисла її долоню в своїй i сказала:
         - На жаль, нiщо не дiстається задарма, за все доводиться платити. I це - частина нашої платнi за могутнiсть. Тут нiчого не вдiєш.
         - Ну, ви двоє ще можете передумати, - зауважила Етне. - Час поки є. А от я вже справдi нiчого не вдiю. Та й Мораґ навряд чи витримає шок вiд втрати Iскри.
         - I не збираюсь витримувати, - пирхнула Мораґ. - Передовсiм, я й у гадцi не маю утнути таку дурницю. Жоден чоловiк не вартий того, щоб позбутися через нього Iскри. А якщо зi мною трапиться таке нещастя, як iз бiдолашною Ґвен, то хай краще я вiдразу помру, нiж доживатиму вiк вiдьмачкою... Тьху-тьху, щоб не наврочити!
         А от Етне, як здалося Ейрiн, не дотримувалась такої катеґоричної думки. Можливо, вона й хотiла б перетворитися на вiдьмачку, завести сiм'ю, дiтей, але для неї було запiзно. З плином часу вiдьми так мiцно зживаються зi своєю Iскрою, що її втрата стає для них фатальною. За словами Шайни, найстаршiй вiдьмi, яка вцiлiла пiсля розриву з Iскрою, було п'ятдесят шiсть - та й то це радше був щасливий виняток. Цiлком безпечним вважався вiк до тридцяти рокiв, далi ризик поступово наростав, а в п'ятдесят смерть ставала практично неминучою. Саме тому так рiдко з'являлися вiдьмачки: тi, хто ще мiг позбутися Iскри, надто цiнували її, а тi, що переситилися вiдьомським життям i волiли б спробувати iншого, вже не мали такої можливостi...
         Вiнчання пройшло пiднесено i врочисто, превелебний Еван виголосив дуже гарну й зворушливу напутню промову, та все ж при цьому не втримався вiд шпильки на адресу вiдьом. Коли говорив про найголовнiший обов'язок жiнки бути берегинею домашнього вогнища, дбати про чоловiка та дiтей, то осудливо зиркнув у їхнiй бiк, тим самим пiдкреслюючи, що ось цi конкретнi жiнки нехтують своїм призначенням i порушують Дивову волю. Втiм, Ейрiн була рада, що цим усе й обмежилося i панотець не висловився вiдвертiше, як робив це впродовж останнього мiсяця на кожнiй довнахськiй [4] проповiдi.
         Пiд радiсне волання натовпу Лоґан аб Рiс та Рiаннон вер Ґвилiм стали подружжям. На замкову площу повикочували дiжки з вином та пивом, тут i там стали розводити вогнища, щоб смажити на них забитих з цiєї нагоди овець та свиней для частування простого люду. Ну, а для вельмож було влаштовано бучний бенкет, що мав тривати аж до самiсiнького ранку.
         Як i годилося, на весiльному бенкетi король поступився чiльним мiсцем молодятам, ще й пропустив поперед себе брата з невiсткою, а сам сiв уже пiсля них, поруч iз дочкою. Мiсце по iнший бiк вiд Ейрiн займала Шайна; власне, там збиралася сидiти Фiннела, але принц Лаврас запросив її до себе, i вона не знайшла жодних вагомих пiдстав, щоб йому вiдмовити. За кiлька днiв перебування в Кардуґалi Лаврас аб Ґвилiм добряче набрид кузинi своїми завзятими упаданнями. Востаннє вони бачилися ще дiтьми, згодом вiн, звичайно, чув, що Фiннела стала вродливою дiвчиною, i коли мова зайшла про їхнє можливе одруження, був аж нiяк не проти цього - полiтичнi шлюби мiж членами Лiтримського i Леннiрського королiвських домiв, що виросли з одного корiння, давно стали традицiйними. А коли Лаврас зустрiвся з Фiннелою й переконався, що вона справдi писана красуня, то до нестями закохався в неї. На жаль для юного принца, його почуття залишилися без взаємностi - i Фiннела, i її батьки мали на оцi перспективнiший шлюбний союз iз Ферманахом.
         Старша сестра Айлiш вер Нiв також була присутня на бенкетi, проте сидiла в iншому кiнцi королiвського столу, тому не муляла Шайнi очi. Ейрiн дуже кортiло дiзнатися, яка ж чорна кiшка мiж ними пробiгла i до чого тут Бренан. Вона й ранiше чула його iм'я в розмовах Етне та Мораґ, але зрозумiла лише те, що цей хлопець (чи, може, малий хлопчик) був якось пов'язаний iз Шайною i зараз мешкав у маєтку її найближчої подруги, вiдьмачки Ґвенет вер Меган. Ейрiн мала пiдозру, що вiн є меншим Шайниним братом, та це аж нiяк не пояснювало, чому Шайна така сердита на Айлiш...
         Коли на землю опустилася нiч, молодят зi спiвами та музикою провели до шлюбних покоїв. Пiсля цього всi знатнi жiнки полишили весiльний бенкет, щоб за давньою традицiєю, яка збереглася ще з часiв Ферманахської Iмперiї, надати можливiсть чоловiкам безперешкодно пиячити, загравати зi служницями i розважатися виступами напiвоголених танцiвниць. Ейрiн завжди вважала цей звичай варварським, ганебним i принизливим, але сьогоднi була навiть рада йому, бо почувалася надзвичайно втомленою - i не так фiзично, як морально.
         Оскiльки для молодят вiдвели пiвнiчну частину дiвочих покоїв, Ейрiн з Фiннелою було досить лише перетнути коридор, щоб опинитись у своєму помешканнi. Проте й на цьому короткому вiдрiзку шляху кузина примудрилася загубитись - а вiрнiше, її викрав п'яненький Лаврас i потяг на верхiвку Королiвської Вежi милуватися зорями. Мабуть, розраховував бодай разочок, але по-справжньому, поцiлуватися з нею, однак Ейрiн сумнiвалася, що Фiннела, яка на бенкетi майже нiчого не пила, погодиться на щось бiльше, нiж просто дружнє цмокання в щiчку.
         У своїх покоях Ейрiн передовсiм пройшла до ґардеробної, де з допомогою покоївки роздяглася. Присутнiсть служницi наразi була необхiдна, бо спроба власноруч зняти цю важку, вкрай незручну i водночас делiкатну святкову сукню могла призвести до пошкодження швiв i розриву тканини - а Ейрiн не любила псувати одiж.
         Утiм, для однiєї частини свого вбрання вона таки зробила виняток. Позбувшись корсету, який мусила сьогоднi надягти i який добряче нам'яв їй боки, Ейрiн люто жбурнула його на пiдлогу i заходилася з насолодою топтати пiдборами своїх черевичкiв.
         - Бiльше нiколи, - примовляла вона при цьому. - Нi за якi скарби. Не надягну. Цю. Кляту. Огидну. Паскудну. Штуку...
         Молоденька покоївка, неабияк налякана нападом гнiву в принцеси-вiдьми, швиденько помiстила сукню до шафи i чимдуж чкурнула геть. А Ейрiн, вiдвiвши душу, наостанок копнула потоптаний корсет, вiдкинувши його в куток, потiм роззулася, зняла панчохи, вступила ногами у м'якi капцi й голяка пройшла до мильнi. Там уже збиралась була наповнити ванну, проте останньої митi передумала. Її дуже вабило полежати в гарячiй водi й розслабитись, але ще бiльше тягло до лiжка. Зрештою, сьогоднi вранцi вона милася, тому зараз обмежилася лише чищенням зубiв та простим умиванням, пiсля чого подалась до спальнi, надягла нiчну сорочку з тонкого батисту i вклалася в уже розстелене лiжко.
         Гасити свiтло Ейрiн поки не стала, а взяла з шафки грубезний зошит, що своєю товщиною та цупкою палiтуркою, оправленою в шкiру, швидше нагадував книгу - щоправда, з чистими сторiнками. На обкладинцi маґiчним способом було витиснено золотi лiтери:
    Вiдьомське Сестринство
    ХРОНIКИ РОДУ О'ЕЙРIН
    Том Перший
         Цей зошит учора подарували їй Шайна, Етне та Мораґ. Такi зошити були в усiх вiдьом, вони передавались у спадок за лiнiєю Iскри, i Ейрiн пощастило стати першою - матiр'ю-засновницею нового вiдьомського роду.
         Вона вiдкинула обкладинку. На першiй сторiнцi було написано:
    ЕЙРIН ВЕР ҐЛЕДIС
    Народилася 27 белтена 1679 М. Д.
         У наступному рядку хтось у належний час вкаже дату її смертi - та це буде ще нескоро. Перегорнувши сторiнку, дiвчина стала перечитувати написану охайним Шайниним почерком передiсторiю: про народження Ейрiн, про її кровну рiдню i про те, як сестра Дорiс вер Мирнiн виявила в неї Нову Iскру. Шайна вклалася рiвно в одну сторiнку, зазначивши насамкiнець, що перебiг перемовин iз королем Келлахом аб Тирнаном є темою вiдповiдного роздiлу в хронiках роду О'Мейнiр.
         Перейшовши до чистої сторiнки, Ейрiн подумала, що їй слiд сьогоднi ж зробити перший свiй запис. Долаючи втому, вона пiдтяглася й сiла в лiжку, поклавши зошита собi на колiна. Саме в цей час до спальнi зазирнула Фiннела.
         - О, ти вже збираєшся спати. А я ще хотiла побалакати.
         - То заходь, побалакаємо, - запропонувала Ейрiн. - Можеш лягти зi мною. Тодi говоритимемо, аж поки заснемо.
         - Чудово! Я зараз роздягнуся.
         Вона зникла за дверима, i з передпокою долинув її тоненький, але владний голос, що кликав служницю. А Ейрiн узяла з шафки чарiвне перо, що не потребувало чорнил, i акуратно вивела в зошитi:
    38 линаса 1694 року вiд початку Мор Деораху.
         За правилами, слiд було написати просто 'М. Д.' або, в крайньому разi, 'вiд Мор Деораху'. Проте Ейрiн хотiла показати своїм наступницям, що ще до того, як вiдкрилась її Iскра, вона чудово усвiдомлювала рiзницю мiж трактуванням Мор Деораху духiвниками, пiвнiчними та пiвденними, i тим, що вiдбувалося насправдi.
         Ейрiн коротко написала про своє сьогоднiшнє вiдречення вiд права на леннiрський престол i про те, як Шайна прийняла її до Сестринства й оголосила меншою сестрою. Деталi вирiшила додати вже завтра, а оскiльки написане чарiвним пером не розмазувалося й не залишало вiдбиткiв на прилеглiй сторiнцi, смiливо згорнула зошит i поклала його на шафку. Потiм знову вляглася на подушку i стала думати про те, чи довго їй доведеться навчатися, поки вона опанує поштовi чари. Вiд Шайни Ейрiн знала, що вiдьми нiколи не беруть iз собою в подорожi родовi хронiки, а завжди зберiгають їх на Тiр Мiнеганi. Коли ж виникає потреба щось занотувати, вони просто роблять запис на першому-лiпшому аркушi паперу, а потiм пересилають написане на сторiнки свого зошита.
         Незабаром прийшла Фiннела, вдягнена в довгу нiчну сорочку. Скинувши свої пухнастi капцi, вона забралась у лiжко i вмостилася поруч iз Ейрiн. Простягла руку, спрямувавши її на маґiчний свiтильник пiд стелею, i вiн поступово потьмянiв - але остаточно не згас. У кiмнатi запанував затишний присмерк.
         - Гарно вийшло, - зауважила Ейрiн. - Ти й Лавраса вiдшила з допомогою чарiв?
         - Та нi, вистачило звичайного немаґiчного ляпаса.
         - Вiн до тебе чiплявся?
         - Ага. Полiз цiлуватися. Нахабний хлопчисько!
         - Ще б пак, - погодилась Ейрiн. - Вiн же не Падрайґ.
         - А я б i Падрайґовi дала... ну, тобто, дала б йому ляпаса. Я ж не якась там хвойда. Хай спершу одружиться зi мною, а потiм... - Фiннела замовкла й зiтхнула. - Та я вже й не знаю, чи справдi цього хочу. Принаймнi не зараз, це точно. Зараз можу думати тiльки про те, що пiслязавтра ти поїдеш, а я залишуся сама... Менi так бракуватиме тебе!
         - А менi тебе, сестричко, - сказала Ейрiн. - Так важко розлучатися з тобою. Особливо тепер, коли ти почала змiнюватися, ставати такою, якою я завжди хотiла тебе бачити.
         Кузина знову зiтхнула.
         - У цьому моя бiда. Ранiше було легко, ранiше я знала, що менi треба, планувала своє життя наперед - чоловiк, корона, дiти... А тепер цього замало, хочу чогось бiльшого. Хочу стати справжньою чаклункою, маґiя - така чудова рiч! Ти правду казала, Ейрiн, на свiтi немає нiчого цiкавiшого за чари.
         Ейрiн присунулася до Фiннели й погладила її по головi.
         - А найсмiшнiше те, - промовила вона, - що це був лише умоглядний висновок. Я ще й досi не пiзнала смаку чарiв.
         - Вiн... чарiвний. I що бiльше його куштуєш, то дужче хочеться. Майстер Iґан твердить, що я можу стати могутньою чаклункою...
         - Шайна з ним згодна, - пiдхопила Ейрiн. - Вона каже, що з кожним днем твоя сила зростає.
         - А ще, - продовжувала кузина, - майстер Iґан учора говорив з татом i мамою. Радив їм вiдрядити мене на навчання до Кованхара.
         - Ого! - Це стало для Ейрiн несподiванкою. - I що ж вони... Хоча я здогадуюся про їхню реакцiю.
         - Атож, - сумно пiдтвердила Фiннела. - Вони аж дибки поставали. Мовляв, це за пiвтори тисячi миль звiдси, а я ще мала, крiм того, маю обов'язки принцеси. А ще в Кованхарi багацько молодих студентiв-чаклунiв, i нiяка охорона не вбереже мене вiд їхнiх зазiхань... - Кузина нервово хихотнула. - Тодi майстер Iґан дуже неохоче заговорив про Тiр Мiнеган, про ту вiдьомську школу для дiвчат-чаклунок. Мав таке кисле обличчя, нiби йому згодували цiлого лимона, проте сказав, що це ще кращий варiант, там ми з тобою одна одну пiдтримаємо, ти наглядатимеш за мною, та й чоловiки-чаклуни, хоч молодi, хоч старi, на Мiнеганi велика рiдкiсть. Менi здалося, що мама сприйняла ця iдею прихильно, а от тато затявся i квит. Дуже рiзко вiдповiв, що наша сiм'я вже вiддала одну дочку вiдьмам, цього досить. I бiльше не став про це говорити.
         - Мабуть, я знаю, чому вiн так завiвся, - повiльно мовила Ейрiн. - Чимало чоловiкiв вважають, що раз вiдьми мусять берегти незайманiсть, то тiльки те й роблять, що бавляться з молодими дiвчатами. Та насправдi це велике перебiльшення. Певна рiч, серед вiдьом є й такi, але їх дуже мало, i зазвичай вони шукають собi пару в своєму колi. А решта сестер знаходять iнший вихiд для пристрастi - просто скеровують її на маґiю.
         - Знаю, - кивнула Фiннела. - Якось розпитувала про це в Мораґ. Думала, що коли вже вона так безсоромно ходить у штанях, то їй точно подобаються дiвчата, i вона не стане критися з цим. Проте Мораґ сказала, що дiвчатами нiколи не цiкавилися, її приваблюють високi, широкоплечi, жилавi чоловiки, особливо вiйськовi. Та вона легко дає з цим раду, просто починає iнтенсивно чарувати, i напад хiтi швидко минає. Я їй вiрю, бо менi й самiй пiсля занять маґiєю навiть дивитись не хочеться на хлопцiв. От тiльки татовi цього не поясниш. Навiть якщо я наважуся заговорити з ним про це, вiн у кращому разi нагримає на мене, а в гiршому - вiдлупцює.
         - Вочевидь, так i буде, - пiдтвердила Ейрiн. - До того ж вiн прагне вiддати тебе за Падрайґа.
         - А якщо з ним нiчого не вийде, - скрушно додала кузина, - то знайде менi iншого нареченого. Ти правду казала: багатство i влада - це наче клiтка iз золотими ґратами. Ранiше я тебе не розумiла, а тепер... Я тобi так заздрю, сестричко! Не лише твоїй Вiдьомськiй Iскрi, а й твоїй силi волi, твоїй рiшучостi. Ти не раз менi говорила, що якби мала мiй чаклунський хист, то втекла б iз дому. I ти б напевно так учинила. А я... я не можу, я слабка, безпорадна. Просто не уявляю, що робитиму, коли виїду з Кардуґала.
         Ейрiн не стала заперечувати. Вона й сама так вважала, завжди бачила у Фiннелi нiжну тепличну квiточку i розумiла, що кузина це знає. Тому просто обняла її, пригорнула до себе i, вже поринаючи в сон, думала про те, яким чудернацьким чином змiнилося їхнє життя пiсля знаменного дня, 26 ґорфеннава, коли до них приїхала Шайна вер Брi. Вiдтодi Ейрiн, що досi почувалася полонянкою свого високого становища, перетворилась на найщасливiшу дiвчину в свiтi. А от Фiннела, яка ранiше була всiм задоволена i мрiяла лише про гарного чоловiка, зненацька стала нещасною.
         Ну, хiба це справедливо? Невже Великий Див надсилає на землю так мало щастя, що коли хтось один здобуває його, то iнший неодмiнно втрачає?..

         Серпень 2010 - листопад 2011 рр.

    Бажаєте читати далi?
    Тодi вам сюди або сюди.
    Перша книга серiї надається безкоштовно.


    Карта

         
    []
    Виноски

    1
    Тут буде доречно зазначити, що вживанi в текстi титули 'лорд' та 'ледi' є найближчими за змiстом вiдповiдниками шiнанських argwyd i yddes. На Абрадi таке звернення застосовується до всiх осiб знатного походження - вiд простих шляхтичiв до принцiв. Як правило, цi титули вживаються лише разом з iменами; у рештi випадкiв кажуть 'пан', 'панi' або 'панна'. Незнатних, але шанованих чоловiкiв називають або 'господар', або 'майстер'; рiзниця мiж ними доволi невизначена, хоча перше слово використовують переважно для того, щоб наголосити на заможностi людини, а друге - на її фаховостi та освiченостi. Що ж до незнатних жiнок, то молодих i незамiжнiх, що перебувають пiд опiкою батькiв або iнших родичiв, називають просто дiвицями; а в iншому разi - 'господиня' або 'шановна'. На адресу чаклунок зазвичай кажуть 'панi' або 'панна', незалежно вiд їхнього станового походження; зате чоловiкiв-чаклунiв, як правило, називають 'майстер'.

    2
    Звичайний абрадський рiк триває 368 днiв, високосний - 369. Рiк подiляється на дев'ять мiсяцiв: хверод (зима), аврон i белтен (весна), мегев, ґорфеннав i линас (лiто), монфовiр i гедрев (осiнь), раґвир (знову зима). Всi мiсяцi, крiм ґорфеннава, завжди мають 41 день; ґорфеннав - 40, у високоснi роки - 41.

    3
    В абрадських унiверситетах маґiстр є не науковим ступенем, а найвищим ученим званням. Зокрема, в Кованхарському Унiверситетi це звання мають керiвники кафедр та ректор. Маґiстри носять фiолетовi мантiї, професори - темно-синi, асистенти - темно-зеленi. Стиль вбрання для студентiв та аспiрантiв визначається Унiверситетським Реґламентом як 'скромний i пристойний'; лише на урочистi заходи вони мусять надягати темно-червонi мантiї.

    4
    Абрадський тиждень має вiсiм днiв - линнар, маїр, кедин, мехер, дордин, ґвинер, сатарн, довнах. Тиждень починається з линнара й закiнчується довнахом. Характерною особливiстю абрадського подiлу на тижнi, є їхня фiксованiсть щодо днiв календаря: рiк завжди розпочинається з довнаха, а завершується сатарном. У високоснi роки, коли ґорфеннав має 41 день, як i решта мiсяцiв, цей зайвий день додається до поточного тижня пiд назвою навдид, тому не зсуває тижнi вiдносно календаря.

    5
    Шiнанською мовою, вер (mer, mher) - 'дочка', а бан (beán, bheán) - 'жiнка', 'дружина'.

    6
    Близько 180 см. Розповiдаючи про свiт, у якому нiколи не було нi французiв, нi Французької Революцiї, нам видається зовсiм недоречним послуговуватися метричною системою одиниць.

    7
    Нагадуємо читачевi, що абрадський тиждень триває вiсiм днiв, а мiсяць - п'ять тижнiв.

    8
    Центурiя - основний тактичний пiдроздiл збройних сил Конґреґацiї Святої Вiри. Зазвичай до центурiї входить близько сотнi бiйцiв; 3 - 5 центурiй утворюють когорту, а 10 - 15 когорт об'єднуються в леґiон.

  • Оставить комментарий
  • © Copyright Авраменко Олег (olegawramenko@yandex.ua)
  • Обновлено: 15/02/2018. 259k. Статистика.
  • Роман: Фэнтези
    •  Ваша оценка:
    Связаться с программистом сайта.