У далекій-далекій країні жив-був чоловік. Кожні п"ять годин піднімав гирю він старих ходиків, щоб ті не зупинилися. "Якщо ходики зупиняться, - сказав йому колись дядько, - цього світу більше не буде".
Дядя заповідав людині великий будинок, солідний рахунок у самому надійному банку і цю саму місію - кожні п"ять годин піднімати гирю старих ходики.
Так пройшли довгі роки й десятиліття. У перервах між підняттям гирі чоловік спав, ходив у магазин, іноді в банк, і ще рідше приймав гостей. У чоловіка не було друзів. Родичі теж рідко навідувалися до нього. Та й як могло бути інакше у пана з настільки відповідальною місією?
Ходики трошки поспішали. Чоловік не підводив їх. Три рази на рік коло замикався, ходики знову показували точний час, і тоді чоловік влаштовував собі невеличке свято, і навіть пропускав стаканчик-другий віскі. Але не більше. Тому що рівно через п'ять годин він мав піднімати гирю.
Але одного разу чоловік проспав. Просто проспав. Впало чи атмосферний тиск, розігралися чи магнітні бурі на Сонці, не суть важливо, але гиря ходики опустилася на підлогу, і вони зупинилися.
Прокинувшись чоловік не знал, що й думати. Він спробував знову завести ходики, але щось зламалося у старому механізмі, і вони більше не хотіли йти.
З горя чоловік спустошив пляшку віскі і заснув. Уві сні до нього з'явився привид дядька.
"Той світ, який треба було зберігати, - сказав привид, - більше не існує. Але природа не терпить порожнечі, і тепер ти живеш в іншому світі. І в цьому іншому світі ти вже не зберігач, а просто старий дурень, бездарно витратив життя , повіривши в брудні іншого старого дурня ".